Справа № 640/15791/21 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І.
Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
01 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
за участю секретаря Шляги А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу акціонерного товариства «Укргазвидобування» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у справі за адміністративним позовом акціонерного товариства «Укргазвидобування» до Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови, визнання протиправними дії, -
АТ «Укргазвидобування» звернулось до суду першої інстанції з позовом, в якому просило:
- визнати протиправними дії Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з винесення постанови про стягнення виконавчого збору від 19.05.2021 у ВП № 4022699;
- визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення виконавчого збору від 19.05.2021 у ВП № 4022699 в сумі 500, 00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням АТ «Укргазвидобування» звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм процесуального та процесуального права, та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з'явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що Ярмолинецьким районним судом Хмельницької області 10 квітня 2007 року у справі № 2/648/2006 був виданий виконавчий лист про стягнення з дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 5 000, 00 грн. моральної шкоди.
20 червня 2007 року державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції розглянута заява ОСОБА_1 від 10 травня 2007 року про примусове виконання виконавчого листа Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2007 року у справі № 2/648/2006 та відкрито виконавче провадження, про що винесено відповідну постанову ВП № 4022699. Пунктом 2 резолютивної частини постанови зобов'язано ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» добровільно сплатити борг у сумі 5 000,00 грн. у семиденний термін з дня отримання постанови про відкриття виконавчого провадження на р/р 37316001004457, МФО 820019, код 34967593. У пункті 3 резолютивної частини постанови вказано, що при невиконанні рішення в наданий для добровільного виконання строк виконати його в примусовому порядку зі стягненням з боржника виконавчого збору та витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій.
29.06.2007 вказане виконавче провадження було зупинено на підставі п. 15 ст. 34 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV.
Ухвалою Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 23 вересня 2020 року у справі № 689/1268/20 здійснено заміну сторони (боржника) виконавчого провадження №4022699 з ДК «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» його правонаступником - акціонерним товариством «Укргазвидобування».
Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що з відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27 грудня 2012 року Дочірня компанія "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" припинена як юридична особа за рішенням засновників. Водночас, правонаступником дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" зареєстровано юридичну особу - акціонерне товариство "Укргазвидобування".
Матеріали справи містять платіжне доручення № 334243 від 02 жовтня 2020 року про сплату акціонерним товариством «Укргазвидобування» коштів у сумі 5 000,00 грн. на погашення боргу на користь ОСОБА_1
12 січня 2021 року Шевченківським РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) прийнято постанову про поновлення вчинення виконавчих дій ВП № 4022699.
12 січня 2021 року Шевченківським РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) прийнято постанову у ВП № 4022699 про заміну сторони виконавчого провадження.
Таким чином, боржником у виконавчому провадженні ВП № 4022699 стало АК «Укргазвидобування», до якого, як до правонаступника дочірньої компанії "Укргазвидобування" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" перейшли всі права та обов'язки первісного боржника.
19.05.2021 Шевченківським РВДВС у м. Києві Центрального МРУ МЮ (м. Київ) прийнято постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 500, 00 грн. в рамках виконавчого провадження № 4022699.
Вважаючи постанову про стягнення з позивача виконавчого збору протиправною, позивач звернувся до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що норми чинного законодавства дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору, а виконавче провадження відкрито до набрання чинності Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII і питання про розмір виконавчого збору вирішено державними виконавцем після поновлення виконавчого провадження, що не суперечить вимогам статті 40 цього Закону. Також, суд першої інстанції зазначив, що виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів, незалежно від обставин стягнення такої суми державним виконавцем чи перерахування стягуваної суми боржником самостійно.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що постанова про стягнення виконавчого збору може бути винесена тільки після закінчення виконавчого провадження, чого у спірних правовідносинах не було. Акцентує увагу, що позивачем добровільно сплачено суму, з метою стягнення якої відкрито виконавче провадження, а тому підстави для стягнення виконавчого збору відсутні.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначав Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV (у редакції, чинній на момент прийняття постанови про відкриття виконавчого провадження).
Частиною другою статті 24 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п'ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов'язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Так, відділом державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції прийнято постанову від 20.06.2007 про відкриття виконавчого провадження № 4022699 з примусового виконання виконавчого листа Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2007 року у справі № 2/648/2006 щодо стягнення з дочірньої компанії «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» на користь ОСОБА_1 5 000, 00 грн. моральної шкоди.
Згідно з статтею 30 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV державний виконавець, починаючи виконувати рішення, повинен пересвідчитися, чи отримана боржником копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені ним дії, спрямовані на добровільне виконання рішення у встановлений постановою строк відповідно до статті 24 цього Закону (частина перша); якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання (частина шоста).
Частиною першою статті 46 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV встановлено, що у разі невиконання рішення у строк, установлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Як вже було зазначено вище, платіжним дорученням № 334243 від 02.10.2020 АТ "Укргазвидобування" сплатило борг за постановою від 20.06.2007 у виконавчому провадженні № 4022699.
05.10.2016 набрав чинності Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV втратив чинність (крім статті четвертої, яка втратила чинність через три місяці з дня набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII).
Відповідно до Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII рішення, які виконувалися органами державної виконавчої служби до набрання чинності цим Законом, продовжують виконуватися цими органами до настання підстав для завершення виконавчого провадження (пункт 6); виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону (пункт 7).
За змістом наведених норм, положення Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-XIV застосовуються не щодо всього виконавчого провадження, а лише щодо тих виконавчих дій, які в межах виконавчого провадження були розпочаті в період дії цього Закону, тому такі дії підлягають завершенню в порядку такого Закону. Кожна окрема виконавча дія, яка оформлюється, у тому числі, шляхом винесення відповідної постанови державного виконавця, повинна бути вчинена згідно того закону, в період дії якого вона розпочата.
Виконавче провадження № 4022699 розпочато на підставі Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 №606-XIV, який був чинний на момент винесення постанови про відкриття виконавчого провадження від 20.06.2007 № 4022699. Водночас, оскаржувана постанова про стягнення виконавчого збору у виконавчому провадженні № 4022699 прийнята 19.05.2021, тобто на підставі Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови від 19.05.2021 та вчинення державними виконавцем відповідних дій з її прийняття) виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України (частина перша); виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (частина друга).
Частиною п'ятою статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII установлено, що виконавчий збір не стягується: за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (пункт 1); у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини (пункт 2); якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" (пункт 3); за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону (пункт 4); у разі виконання рішення приватним виконавцем (пункт 5); за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом (пункт 6).
Згідно з ч. 9 ст. 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.
Як вже було зазначено вище, державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову від 19.05.2021 у виконавчому провадженні № 4022699 про стягнення виконавчого збору на загальну суму 500, 00 грн., що становить 10 відсотків від суми боргу.
В свою чергу, позивач стверджує, що відповідач не мав правових підстав для стягнення виконавчого збору, оскільки державний виконавець не проводив виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішення суду про стягнення з боржника на користь стягувача присуджених сум за виконавчим листом Ярмолинецького районного суду Хмельницької області від 10 квітня 2007 року у справі № 2/648/2006, в примусовому порядку суму не стягнув, водночас борг сплачено AT "Укргазвидобування" добровільно на рахунок Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). При цьому, апелянт вказав правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 11.03.2020 справі № 2540/3203/18.
Однак, такі доводи апелянта є помилковими, позаяк статтю 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII викладено в новій редакції згідно з Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475-VIII, який набрав чинності 28.08.2018.
Водночас, Великою Палатою Верховного Суду в справі № 2540/3203/18 надавалась правова оцінка постанові державного виконавця про стягнення виконавчого збору від 03.08.2018 та здійснювалось тлумачення статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII, за частиною другої якої виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. При цьому, "Прикінцеві та перехідні положення" Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання" від 03.07.2018 №2475 не містять особливостей введення в дію наведених змін, відповідно нова редакція статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII підлягає застосуванню з 28.08.2018.
На противагу наведеній нормі, у справі, що розглядається, станом на час виникнення спірних відносин з вчинення дій державним виконавцем та прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 19.05.2021 статтею 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції Закону України від 03.07.2018 №2475-VIII) передбачалось стягнення виконавчого збору в розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, незалежно від обставини сплати боржником боргу самостійно.
Також, колегія суддів звертає увагу, що сплата позивачем на користь ОСОБА_1 суми боргу відбулась після відкриття виконавчого провадження, що не може вважатись добровільним виконанням рішення суду, а є свідченням його виконання в рамках виконавчого провадження № 4022699.
Отже, доводи апелянта про те, що виконавчий збір сплачується боржником за примусове виконання виконавчого документа та розраховується виходячи з фактично стягнутої або повернутої суми, колегією суддів не беруться до уваги, оскільки відповідно до частини другої статті 27 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII (у редакції, чинній на час прийняття оскаржуваної постанови від 11.08.2020 та вчинення дій державним виконавцем) виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів, тобто незалежно від обставин стягнення такої суми державним виконавцем чи перерахування стягуваної суми боржником самостійно.
Щодо посилання апелянта, як на підставу для скасування оскаржуваної постанови на частину 3 статті 40 Закону України "Про виконавче провадження" (постанові про стягнення виконавчого збору повинна передувати постанова про закінчення виконавчого провадження), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев'ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.
Згідно з ч. 5 ст. 26 Закону України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII у постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Відтак, зміст наведених норм дає підстави для висновку, що державний виконавець визначає суму виконавчого збору у постанові про відкриття виконавчого провадження, а у випадку повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) постанова про стягнення виконавчого збору має бути прийнята не пізніше наступного дня з дня наведених обставин. При цьому, останнє повноваження реалізується державним виконавцем, якщо виконавчий збір ще не стягнуто. Крім того, наведені норми дозволяють державному виконавцю вирішити питання про стягнення виконавчого збору як у постановах про відкриття виконавчого провадження, закінчення виконавчого провадження так і в окремій постанові, якою вирішується питання про стягнення виконавчого збору.
У даному випадку, виконавче провадження відкрито до набрання чинності Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 № 1404-VIII. Питання про розмір виконавчого збору вирішено державним виконавцем після поновлення виконавчого провадження, що не суперечить вимогам статті 40 цього Закону.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність оскаржуваної постанови та відповідних дій державного виконавця, їх відповідність вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України та відсутність підстав для задоволення позову.
Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, судова колегія також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».
Відповідно до ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» висновки ЄСПЛ є джерелом права.
Отже, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Укргазвидобування» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.06.2021 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.