Справа № 640/16425/20 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
01 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді: Чаку Є.В.,
суддів: Єгорової Н.М., Федотова І.В.
за участю секретаря Ковтун К.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Я Р Д" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
ТОВ "Я Р Д" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27.03.2020 за №0009630504, №0009640504, №0009650504 і №0009660504
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року позов задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На думку апелянта, зазначене рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначив, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення повно, всебічно та об'єктивно з'ясував обставини справи, правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому рішення є законним та обґрунтованим.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 11.02.2020 ГУ ДПС у м. Києві прийнято наказ №1454 "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Я Р Д".
Вказаний наказ був винесений на підставі п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України та доповідної записки Департаменту податкових перевірок, трансфертного ціноутворення та міжнародного оподаткування від 05.02.2020 №632/26-15-05-04-05.
Наказом передбачено проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача в приміщенні ГУ ДПС з 13.02.2020 по дату завершення перевірки, тривалістю 5 робочих днів.
У період з 13.02.2020 по 19.02.2020 працівником ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Я Р Д" з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ "ІН-ТЕКС" (41158897) за квітень 2017 року, з ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД" (код 42478925) за грудень 2018 року - при визначенні показників декларацій з податку на додану вартість, з ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД" (код 41326455) за листопад, грудень 2017 року, з ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП" (код 41149699) за січень, лютий 2018 року - при визначенні показників декларацій з податку на додану вартість та за 2017, 2018 роки - показників фінансової звітності з їх відображенням у податкових деклараціях з податку на прибуток підприємства.
Результати перевірки оформлені Актом №225/26-15-05-04-05/40157494 від 26.02.2020
, в якому зазначено, що позивачем порушено:
- п.п. 44.1, 44.2 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, п. 135.1 ст. 135 Податкового кодексу України, що призвело до заниження платником (позивачем) податку на прибуток на загальну суму 218 838 грн. та завищення від'ємного значення об'єкту оподаткування з податку на прибуток за 2018 рік на 625 900 грн.;
- п. 44.1 ст. 44, п. 185.1 ст. 185, п.п. 198.1, 198.3 і 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження задекларованого податку на додану вартість, всього на загальну суму 398 113 грн.;
- п.п. 44.1 і 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України, що полягає у не надані платником посадовим особам контролюючого органу документів під час перевірки.
Не погоджуючись з висновками акта перевірки ТОВ "Я Р Д" подало до ГУ ДПС у м. Києві письмові заперечення вих. №1-З/П від 1.03.2020.
Листом вих. №52939/10/26-15-05-04-05 від 24.03.2020 контролюючий орган залишив заперечення платника без задоволення, а висновки акта перевірки - без змін. При цьому, в тексті цього листа ГУ ДПС у м. Києві зафіксовано, що ТОВ "Я Р Д" подало разом із запереченнями копії документів по взаємовідносинам з названими контрагентами.
27.03.2020 на підставі висновків Акта перевірки контролюючим органом було прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
- №0009630504 форми "П", яким зменшило позивачу задекларовану ним у податковій декларації за 2018 рік суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на 625 900 грн.;
- №0009640504 форми "Р", яким збільшило позивачу до сплати суму грошового зобов?язання з податку на прибуток приватних підприємств на 273 549 грн. (з них за податковим зобов?язанням - 218 839 грн., за штрафними санкціями - 54 710 грн.);
- №0009650504 форми "Р", яким збільшило позивачу до сплати суму грошового зобов?язання з податку на додану вартість на 497 641 грн. (з них за податковим зобов?язанням - 398 113 грн., за штрафними санкціями - 99 528 грн.);
- №0009660504 форми "ПС", яким застосовано до позивача штрафні санкції у розмірі 510 грн. за порушення п.п. 44.1 і 44.6 ст. 44, п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України.
Позивач, вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України та Податковим кодексом України в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Згідно з вимогами пп.14.1.181 п. 14.1 статті 14 ПК України- податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Відповідно до положень статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (п.44.1 ст. 44 ПК України).
Платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності (п.44.3 ст. 44 ПК України).
Згідно п185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України.
Виходячи з вимог п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п.198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Відповідно до п.201.10 статті 201 ПК України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до Єдиного реєстру податкових накладних є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.
Аналіз наведених норм податкового законодавства вказує на те, що законодавець не ставить в залежність право позивача на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків (позивача) і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Відповідно до пп. 134.1.1. п. 134.1 ст. 134 об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Пунктами 6, 7П(С)БО 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, встановлено, що витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.
Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.
Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складається документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
З аналізу наведених норм вбачається, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), здійснюваних для провадження власності господарської діяльності платника податку, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та які відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, та мають підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Колегія суддів зазначає, що судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка передбачає економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність у бухгалтерській та податковій звітності платника.
Крім того, однією із судових доктрин, виділених на сьогоднішній день національним законодавством та судовою практикою Верховного Суду є доктрина реальності господарської операції.
Суть вказаної доктрини полягає в тому, що наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а не задекларований на папері.
Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондується з нормами Податкового кодексу України.
Таким чином, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування податкового кредиту та витрат, і вказана обставина є визначальною для дослідження судом під час вирішення цієї справи.
Як вбачається з матеріалів справи підставою для прийняття відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стало невизнання останнім реальності господарських операцій позивача з ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД", ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП", ТОВ "ІН-ТЕКС" і ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД".
Висновки щодо нереальності господарських операцій між вказаними суб'єктами господарювання контролюючий орган обґрунтовує: відсутню у контрагентів позивача основних фондів, транспортних засобів та трудових ресурсів; наявністю вироку та протоколів допиту посадових осіб ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД", ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП", ТОВ "ІН-ТЕКС" і ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД".в яких останні заперечують свою участь у створенні та фінансово - господарської діяльності означених вище суб'єктів господарювання.
Так, судом встановлено, що у період, який перевірявся, позивачем було укладено низку договорів про надання послуг з ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД", ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП", ТОВ "ІН-ТЕКС" і ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД", а саме:
- з ТОВ "ІН-ТЕКС" (виконавцем), в особі директора Стешенка В.С., укладено договір №04/17 про надання послуг з утримання обладнання від 01.04.2017, згідно умов якого виконавець прийняв на себе обов'язок з утримання обладнання мобільного зв'язку, телекомунікаційної мережі замовника. Згідно п. 1.2 ст. 1, п. 3.1 - 3.4 ст. 3 даного договору виконавець надає замовнику ряд послуг (в т.ч. розміщення обладнання силами замовника на технічному поверсі будинку, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Суворова, 9; утримання обладнання в належному санітарному стані, забезпечення відсутності поблизу такого обладнання вибухо- та пожежонебезпечних предметів; забезпечення неможливості доступу до обладнання сторонніх осіб, тощо).
- з ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД" (виконавцем), в особі директора ОСОБА_1., укладено договір №16/10-17 на обслуговування нерухомого майна від 16.10.2017;
- з ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД" (виконавцем), в особі директора ОСОБА_3, укладено договір №21 на обслуговування нерухомого майна від 03.12.2018.
- з ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП" (виконавцем), в особі директора ОСОБА_1., укладено договір №4 на обслуговування нерухомого майна від 03.01.201
За умовами зазначених вище однотипних за змістом договорів на обслуговування нерухомого майна виконавець в порядку та на умовах, визначених відповідним договором, надає замовнику послуги, визначені цим договором та у додатках до договору, а замовник приймає та своєчасно оплачує такі послуги. При цьому, у преамбулі договорів сторонами визначені наступні терміни, що мають значення для укладання цих договорів: "нерухоме майно" - нежитлове приміщення, що знаходиться у будівлі за адресами: м. Київ, вул. Мечникова, 9 та м. Київ, вул. Військовий проїзд, 1", "прилегла територія" - територія, що прилягає до будівлі, розташованої за адресами: м. Київ, вул. Мечникова, 9 та м. Київ, вул. Військовий проїзд, 1", "послуги - послуги, які надає виконавець замовнику на умовах цього договору, шляхом забезпечення надання експлуатаційних та інших послуг по відношенню до нерухомого майна з метою забезпечення безпечної експлуатації та належного технічного стану нерухомого майна та прилеглої території, відповідно до п. 1.2 договору".
Згідно п. 1.2, 1.3 ст. 1 даних договорів під послугами розуміються: забезпечення виконавцем надання послуг з обслуговування нерухомого майна, споруд та прилеглих територій (нагляд за своєчасним проведенням санітарно-профілактичних заходів по обслуговуванню внутрішніх приміщень та прилеглої території, обслуговування внутрішньо-будинкових мереж, контроль роботи ліфтів, нагляд за освітленням місць загального користування нерухомого майна, нагляд за вчасним вивезенням побутових відходів, поточний ремонт внутрішніх мереж, тощо); забезпечення виконавцем надання послуг з ремонту приміщень нерухомого майна, будинку, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності елементів конструкцій, тощо) відповідними підрядними компаніями. Безпосередньо перелік послуг визначено у додатку №1 та інструкціях до даного договору, що є невід'ємною частиною такого договору.
При укладанні договорів сторони також узгодили, що: виконавець надає послуги своїми силами або шляхом залучення підрядних компаній (п. 2.1). Сторони узгоджують перелік послуг, які надаватимуться виконавцем в межах цього договору та викладають його у вигляді додатку до договору (п. 2.2). Замовник оплачує вартість послуг виконавця відповідно до умов цього договору, а також експлуатаційних послуг за власні кошти.
У тексті договору (ст. 3) сторони погоджують розмір вартості послуг за певні періоди. Оплата послуг виконавця здійснюється наступним чином: замовник сплачує вартість послуг виконавця за розрахунковий місяць, протягом 15-ти банківських днів з дати надання акта про надання послуг за відповідний період, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок виконавця. Послуги, які не передбачені цим договором або перевищують обсяг, передбачений договором, оплачуються додатково за домовленістю сторін. Обсяг та вартість таких послуг визначається сторонами окремо у додаткових угодах до цього договору. Замовник також здійснює інші платежі, передбачені цим договором.
За результатами надання послуг наприкінці поточного місяця виконавець складає звіт, що направляється замовнику для затвердження. Такий звіт повинен містити зміст усіх операцій (дій), здійснених виконавцем та/або підрядними організаціями протягом звітного місяця по відношенню до нерухомого майна (ст. 5).
По закінченню кожного місяця виконавець складає та надає замовнику для підписання два примірники акта про надання послуг. За умови відсутності зауважень замовник підписує та передає виконавцю один примірник підписаного акта про надання послуг (ст. 6).
Фактичне виконання укладених вказаних договорів та, відповідно, правомірність формування від'ємного значення з податку на прибуток та формування податкового кредиту підтверджується наданими позивачем як до перевірки, так і до суду: копіями відповідних договорів, додатками до договорів; актами приймання-передачі обладнання на утримання; актами приймання виконаних робіт; платіжними дорученнями щодо оплати послуг; податковими накладними; звітами про виконані роботи;
Всі вищеозначені документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.
У Акті перевірки зазначено, що станом момент укладення договорів про надання послуг та виписки податкових накладних за періоди з листопада 2017 року по грудень 2018 року контрагенти позивача були зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість. Згідно даних з Єдиного державного реєстру, одним із видів діяльності ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД", ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП", ТОВ "ІН-ТЕКС" і ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД" є управління нерухомим майном за винагороду або на основі контракту, складське господарство, загальне прибирання будинків, електромонтажні роботи, діяльність у сфері проводового/безпроводового електрозв'язку, обслуговування систем безпеки, організація будівництва будівель, будівництво інших споруд, інші спеціалізовані будівельні роботи, що відповідає напрямку вчинених господарських операцій з позивачем.
Вказані обставини свідчать, що предмет вказаних господарських операцій цілком відповідає видам господарської діяльності як позивача так і його контрагентів.
У свою чергу, контролюючим органом не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.
Не подано відповідачем і належних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку або можливої фіктивності його покупців, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем спірних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект, тощо.
Суд першої інстанції об'єктивно визнав необґрунтованим посилання контролюючого органу на наявну в нього податкову інформацію (результати здійснених контрольних заходів щодо контрагентів позивача) як на підставу для відмови в задоволенні позову, оскільки податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентами податкової дисципліни та правильності ведення ними податкового або бухгалтерського обліку.
Колегія суддів зазначає, що наявність певної податкової інформації на яку посилається податковий орган, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності ніякі товари (роботи, послуги) не отримувались платником податків від його контрагента.
Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
В контексті викладеного колегія суддів також зазначає, що твердження відповідача про те, що контрагенти позивача не мали необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності, також є необгрунтованими, оскільки вони не підтверджені належними та допустимими доказами, ґрунтуються виключно на припущеннях, які, в свою чергу, базуються на узагальненій податковій інформації без проведення перевірок контрагентів позивача та дослідження первинних документів.
Щодо посилань податкового органу на встановлення ознак "фіктивності" контрагентів позивача, колегія суддів зазначає наступне.
Зазначені висновки сформовані на підставі пояснень, відібраних в ході допитів, проведених працівниками податкової міліції.
З цього приводу колегія суддів вказує, що посилання податкового органу на встановлення певних обставин в рамках кримінальних проваджень відносно контрагентів є безпідставним, оскільки по господарських операціях позивача та його контрагентів не встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, наявності протиправного умислу на укладення правочинів з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а, отже, віднесення їх до категорії нікчемних та таких, що не спрямовані на настання реальних наслідків є помилковим.
Посилання відповідача на обставину ухвалення Печерським районним судом м. Києва вироку від 07.08.2019 у справі №757/16438/19-к, яким затверджено угоду про визнання винуватості, визнано ОСОБА_1. (керівника ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД" та ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП") винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 28, ч. 1 ст. 205, ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 205-1 Кримінального кодексу України та призначено останньому покарання у вигляді позбавлення волі, суд першої інстанції правильно не взяв до уваги, оскільки станом на час розгляду справи у Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутні відомості щодо набрання вироком Печерського районного суду м. Києва від 07.08.2019 у справі №757/16438/19-к законної сили.
Як свідчать матеріали справи, суд першої інстанції з метою підтвердження або спростування обставин, на які контролюючий орган посилався в тексті акта документальної позапланової невиїзної перевірки, викликав ОСОБА_2 (засновника ТОВ "ІН-ТЕКС") та ОСОБА_3 (керівника ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД") у судові засідання у справі як свідків. Проте надіслані на вказані відповідачем у клопотанні про виклик свідків адреси ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повістки-повідомлення повернулися неврученими з причин незалежних від суду. А тому як наслідок за результатами вжитих судом заходів опитати названих осіб виявилося неможливим.
Судом апеляційної інстанції також було задоволено клопотання апелянта про виклик у судове засідання свідків ОСОБА_2 (засновника ТОВ "ІН-ТЕКС"), ОСОБА_3 (керівника ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД") та ОСОБА_1. (керівника ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД" та ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП").
Повідомлення про виклик вказаних осіб в судове засідання для допиту в якості свідків направлялись на повідомлені відповідачем адреси.
Проте повідомлення направлені на адресу ОСОБА_2 (засновника ТОВ "ІН-ТЕКС") та ОСОБА_3 (керівника ТОВ "ТЕГРАНД ЛТД") не були вручені адресатам та були повернуті на адресу суду.
ОСОБА_1 (керівника ТОВ "ТРАНСЕТХОЛД" та ТОВ "ФІНАНС ПРОДАКШН ГРУП") отримав повідомлення про виклик, проте у судове засідання, призначене на 01.09.2021 не з'явився.
З огляду на викладене та враховуючи, що місце перебування свідків ГУ ДПС у м. Києві, як особа, якою заявлено клопотання про допит свідків, не повідомив, а судами першої інстанції та апеляційної інстанції вичерпано всі передбачені процесуальним законодавством заходи для повідомлення ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1. про виклик їх в судове засідання для допиту в якості свідків, а також неможливості застосування такого заходу як привід (за відсутності точної адреси свідків), суд дійшов висновку про можливість продовження розгляду справи на підставі наявних у справі доказів.
Суд зауважує, що під час проведення господарських операцій платник податків може бути і необізнаним стосовно дійсного стану правосуб'єктності своїх контрагентів і реально поставляти на їх адресу товари (роботи чи послуги), незважаючи на те, що контрагенти можливо і мають наміри щодо порушення податкового законодавства.
Тобто, лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними платниками податків з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями контрагентів може свідчити про незаконність формування показників податкової звітності за такими операціями.
Однак у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.
У зв'язку з викладеним колегія судів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем підтверджено факт реальності господарських операцій з контрагентами у спірні періоди, а наявні в матеріалах справи документи містять достатні дані про їх зміст, характер та учасників, тобто підтверджують фактичність здійснення таких операцій.
За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 27.03.2020 за №0009630504, №0009640504 і №0009650504 є протиправними та правомірно скасовані судом першої інстанції.
Щодо податкового повідомлення-рішення від 27.03.2020 №0009660504 форми "ПС", яким до позивача відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України застосовані штрафні санкції у розмірі 510 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до п. 121.1 ст. 121 ПК України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 510 гривень.
Дослідивши надані до суду документи суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування до платника штрафних санкцій.
Зокрема у матеріалах справи відсутні докази надсилання ГУ ДПС у м. Києві на адресу позивача (вручення уповноваженому представнику позивача) разом з наказом від 11.02.2020 №1454 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Я Р Д" або окремо від нього письмового запиту контролюючого органу про надання конкретних первинних та інших документів до перевірки.
Водночас, у листі ГУ ДПС у м. Києві від 24.03.2020 №52939/10/26-15-5-04-05 "Про розгляд заперечення" зазначено, що на момент розгляду заперечень на висновки акта перевірки платником (позивачем) були подані копії документів по операціях з контрагентами.
Отже, обставини відмови платника на виконання письмового запиту надати контролюючому органу ті чи інші документи під час проведення документальної позапланової невиїзної перевірки відповідачем та/або відсутність у платника первинних документів по господарських операціях на момент проведення такої перевірки не доведені.
Враховуючи наведене у сукупності колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено 02.09.2021.
Головуючий суддя: Є.В. Чаку
Судді: Н.М. Єгорова
І.В. Федотов