Головуючий І інстанції: Є.Д. Кравченко
03 вересня 2021 р. Справа № 480/495/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді Любчич Л.В.,
Суддів: П'янової Я.В. , Спаскіна О.А. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено 24.03.21 по справі № 480/495/21
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України
про стягнення грошової компенсації,
У січні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - відповідач, В/Ч НОМЕР_1 ), в якій просив:
- стягнути з В/Ч НОМЕР_1 на його користь грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку у сумі 18153,20 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 24.03.2021 позов задоволено частково.
Зобов'язано В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за 2014-2019 роки пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку місцевостей з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та переліків військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах» від 01.08.2012 № 702 (далі - постанова КМУ №702) із врахуванням висновків суду по даній справі.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань В/Ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідач, не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в частині зобов'язання В/Ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні щорічної додаткової відпустки.
В обґрунтування вимог посилається на не врахування судом обставин, що законодавцем встановлено обмеження щодо використання додаткової відпустки відповідно до ч.4 ст.10-1 Закону України №2011-ХІ.
Також апелянт наголошував , що позивач не займав посад внесених до переліку, які мають право на додаткову відпустку.
Позивач не скористався своїм правом подати відзив на апеляційну скаргу.
11.05.2021 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду відкрито провадження за апеляційною скаргою В/Ч 3022.
03.09.21 ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу В/Ч НОМЕР_1 призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України ( далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається у скарзі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом у В/Ч НОМЕР_1 , в тому числі з 19.09.2010 по 26.09.2017 займав посаду старшого контролера (заступника командира взводу), а з 26.09.2017 по 12.03.2019 - посаду начальника варти - головного сержанта 4-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону, що підтверджується довідкою В/Ч НОМЕР_1 від 03.02.2021 № 47.
В/Ч НОМЕР_1 відповідно до призначення здійснює охорону та оборону Шосткинського казенного заводу “Зірка” та Шосткинського казенного заводу «Імпульс».
Наказом командира В/Ч 3022 № 55 від 12.03.2019 ОСОБА_1 (начальника варти - головного сержанта 4-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 1-го стрілецького батальйону), який звільнений наказом № 22 о/с від 13.02.2019 (за станом здоров'я), виключено зі списків особового складу військової частини. Вислуга років склала: час служби у календарному обчисленні 32 роки 06 місяців 03 дні.
07.12.2020 позивач звернувся до В/Ч НОМЕР_1 із заявою, в якій просив вирішити питання щодо нарахування та виплати йому грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за період з 2014 по 2019 рік у кількості 8 днів щороку відповідно до постанови КМУ № 702.
У відповідь на вказану заяву листом від 05.01.2021 № 2/22/7-23 відповідач зазначив, що за 2014-2019 позивачем дійсно не використано 41 день додаткової відпустки.
Не погодившись з діями В/Ч НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації щорічної додаткової відпустки за період з 2014 по 2019 рік, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я за період з 2014 по 2020 рік.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та, надаючи оцінку встановленим обставинам справи, вважає за необхідне зазначити наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
Стаття 1 Закону № 2011-XII передбачає, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, крім військовослужбовців строкової військової служби, надається щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення. Тривалість такої щорічної додаткової відпустки визначається залежно від часу проходження служби в цих умовах та не може перевищувати 15 календарних днів.
Перелік місцевостей з особливими природними географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, військових посад, виконання обов'язків військової служби яких пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, а також порядок надання та тривалість щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в зазначених умовах визначаються Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовцям, які одночасно мають право на отримання щорічної додаткової відпустки, передбаченої абзацом першим цього пункту та іншими законами, щорічна додаткова відпустка із збереженням грошового та матеріального забезпечення надається за однією з підстав за вибором військовослужбовця.
Перелік військових посад, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, які дають право на щорічну додаткову відпустку, затверджений постановою КМУ № 702, передбачає військові посади, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, що дають право на щорічну додаткову відпустку: Збройних Сил, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту - згідно з додатками 2 - 5.
Додаток 3 до вказаної постанови містить перелік посад військовослужбовців, які здійснюють охорону державних підприємств “Горлівський хімічний завод”, “Павлоградський хімічний завод”, Шосткинського казенного заводу “Зірка” та Шосткинського казенного заводу “Імпульс”, Донецького казенного заводу хімічних виробів, Рубіжанського казенного хімічного заводу “Зоря”.
В/Ч 3022 здійснює функції відповідно пункту 5 частини 1 статті 2 Закону України «Про Національну гвардію України», згідно наказу МВС України від 03.07.2014 № 625 «Про затвердження Положення про військові частини і підрозділи з охорони важливих державних об'єктів та спеціальних вантажів Національної гвардії України». Постановою Кабінету Міністрів України від 12 листопада 2014 р. № 628 «Про затвердження переліку ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання державної власності, важливих державних об'єктів, що підлягають охороні Національною гвардією», Шосткинський казенний завод “Зірка” та Шосткинський казенний завод «Імпульс» підлягають охороні Національною гвардією України.
Так, відповідно до п. 86 додатку 3 до постанови КМУ № 702командир взводу має право на щорічну додаткову відпустку тривалістю 8 календарних днів.
Таким чином, позивач, будучи військовослужбовцем В/Ч 3022, займаючи посади, визначені постановою № 702 під час проходження служби мав право на щорічну додаткову відпустку відповідно до ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Щодо тверджень апелянта , що позивач не займав посад визначених постановою КМУ № 702, колегія суддів вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наведених вище підстав.
Відповідно до п. 8, 14, 17-19 ст. 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
В особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Учасниками справи не заперечується та обставина, що щорічна додаткова відпустка за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я не надавалась позивачу до моменту звільнення з військової служби в особливий період.
При цьому, визначення поняття особливого періоду наведене у законах України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" від 21.10.1993 № 3543-XII та Закону України "Про оборону України" від 06.12.1991 № 1932-XII.
Згідно статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону України "Про оборону України" визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, в статті 1 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" надано визначення мобілізації та демобілізації. Мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.
Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски. Однак Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Норми Закону № 2011-XII не обмежують та не припиняють право військовослужбовця на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.
Припинення надання відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у рішенні від 16.05.2019 по справі № 620/4218/18 (щодо прав учасників бойових дій на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки), яке постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 залишено без змін.
Судом враховані аналогічні висновки щодо застосування норм права, висловлені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
У вказаній зразковій справі предметом спору була виплата позивачу грошової компенсації лише за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», проте суд апеляційної інстанції вважає, що такі висновки доречно враховувати і щодо спору про виплату грошової компенсації за невикористані інші додаткові відпустки, в тому числі, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону №2011-XII .
Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 12.04.2021 по справі № 1.380.2019.006595.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що ОСОБА_1 має право на отримання грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону № 2011-XII та на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу відповідачем протиправно не було проведено з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої постановою КМУ № 702.
При цьому, колегія суддів зазначає, що постановою КМУ №702 також затверджено Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я.
Пунктом 11 Порядку № 702 передбачено, що щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Згідно пункту 1 Порядку № 702 такі щорічні додаткові відпустки надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо. Водночас вказаний Порядок не містить вимоги про використання відпустки виключно в тому році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку, та навпаки надає право використовувати право на таку відпустку окремо у будь-який час після такого календарного року.
Судовим розглядом встановлено та не спростовано відповідачем, що позивачем додаткова відпустка не використана, грошова компенсація за неї не виплачена при звільненні.
Разом з тим, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи відповідача стосовно відсутності підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, що передбачена ч. 4 ст. 10 Закону № 2011-XII у зв'язку з неподанням відповідного рапорту про надання такої відпустки під час проходження служби, оскільки право позивача щодо отримання грошової компенсації є абсолютним та не може бути обмежено, а нарахування та виплата грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки є обов'язком відповідача.
Таким чином, з огляду на вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку про не обґрунтованість вимог апеляційної скарги В/Ч 3022, а тому вважає, що апеляційна скарга В/Ч НОМЕР_1 підлягає залишенню без задоволення.
Щодо інших доводів апелянта колегія суддів зазначає.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв'язку з чим підстав для скасування додаткового рішення суду першої інстанції не вбачається.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 24 березня 2021 року по справі № 480/495/21 залишити без змін .
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя-доповідач Л.В. Любчич
Судді Я.В. П'янова О.А. Спаскін