03 вересня 2021 р. Справа № 440/4044/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2021, головуючий суддя І інстанції: І.С. Шевяков, м. Полтава, по справі № 440/4044/21
за позовом ОСОБА_1
до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради , Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області, в якій просив суд:
- визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради та Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік як учаснику бойових дій у розмірі, меншому ніж передбачено частиною п'ятою статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
- зобов'язати Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради та Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щорічну грошову допомогу до 5 травня за 2019 рік як учаснику бойових дій відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 27.04.2021 позовну заяву залишено без руху у зв'язку з її невідповідністю вимогам частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом та не надав заяву про його поновлення разом з доказами поважності причин його пропуску, не надав доказів сплати судового збору або доказів на підтвердження наявності пільги щодо сплати судового збору відповідно до статті 5 Закону України "Про судовий збір".
12.05.2021 року Полтавський окружний адміністративний суд отримав копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 28.12.2018, виданого на ім'я ОСОБА_1 та клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду. Позивач стверджував про те, 10.03.2021 під час перегляду інформації в мережа Інтернет йому стало відомо, що рішенням Конституційного суду України від 27.02.2020 у справі №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що положення статей 12-15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. А отже, з 27.02.2020 застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Позивач звернувся до відповідача зі заявою про добровільну сплату недоплачених коштів, на що отримав відмову від 17.03.2021, хоча позивач мав намір вирішити спір в позасудовому порядку. Вважав, що остаточно позивач про пряме порушення своїх прав дізнався з 17.03.2021 - з моменту отримання офіційної відмови у проведенні йому доплати.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради, Центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачу.
Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 року по справі №440/4044/21.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав, що доводи щодо поновлення процесуального строку були обґрунтованими та підстави поважними, оскільки позовну заяву до Полтавського окружного суду направив 20.04.2021 року після отримання листа №Р-42/01-19 Управління праці та соціального захисту населення Миргородської міської ради від 17.03.2021 року, яким було відмовлено у перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік у розмірі 5 мінімальних пенсій за віком.
Центр по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат у Полтавській області 04.08.2021 року надав відзив в якому відповідач просить в задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити за безпідставності, оскільки шестимісячний строк звернення до суду з позовом про виплату щорічної грошової допомоги за 2019 рік минув та позивач не надав суду жодних доказів на підтвердження поважності пропуску строку звернення до суду.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, заслухавши обставини справи, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Повертаючи дану позовну заяву, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для визнання поважними причин пропуску позивачем строку звернення до суду.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Приписами ч.1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.
Згідно ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У відповідності до ч. 2 ст.122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатись про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані ст. 123 КАС України, відповідно до ч. 1, 2 якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Таким чином, чинне законодавство обмежує право позивача на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, визначено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків пов'язане з необхідністю досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
З матеріалів справи встановлено, що предметом цього спору є протиправні дії відповідачів щодо виплати позивачу грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік у неналежному розмірі.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачу повинна була бути виплачена разова грошова допомога відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Проте, дана виплата була виплачена, на думку позивача, в неналежному розмірі. У зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Пропущення строку на звернення з адміністративним позовом до суду позивач мотивував тим, що 10.03.2021 року під час перегляду інформації в мережа Інтернет дізнався, що рішенням Конституційного суду України від 27.02.2020 у справі №3-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що положення статей 12-15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування. А отже, з 27.02.2020 застосовуються положення статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", а саме щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Позивач звернувся до відповідача зі заявою про добровільну сплату недоплачених коштів, на що отримав відмову від 17.03.2021, хоча позивач мав намір вирішити спір в позасудовому порядку Таким чином, позивач вважає, що про пряме порушення своїх прав дізнався з 17.03.2021 - з моменту отримання офіційної відмови у проведенні йому доплати.
Відповідно до частини четвертої статті 17-1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи, які не отримали разової грошової допомоги до 5 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.
Отже, 30 вересня відповідного року - це встановлений законом кінцевий строк, до якого могла бути здійснена виплата вказаної допомоги, і до якого позивач міг очікувати на отримання більшої суми, ніж та, яка була йому нарахована, а перебіг строку звернення особи до суду з позовною вимогою про визнання протиправними дій щодо не нарахування щорічної разової допомоги в необхідному розмірі на підставі Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" слід обраховувати з 30 вересня відповідного року.
Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №607/7919/17.
Таким чином, шестимісячний строк звернення до суду з позовними вимогами про визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати щорічної разової допомоги за 2019 рік у неналежному розмірі закінчився 31.03.2020.
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду із позовом визнаються лише ті обставини, які були, чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що звернення позивача до суду 22.04.2021 року стосовно виплат грошової допомоги до 5 травня за 2019 рік, безумовно, було здійснено з пропуском визначеного КАС України строку звернення до суду.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого ст. 122 КАС України, сформульованою у постанові Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 про перерахунок та виплату заборгованості з державної пенсії, тобто, у категорії подібних адміністративних справ щодо обчислення, призначення, перерахунку соціальних виплат. У п. 43 зазначеної постанови Суд дійшов висновку, що: «для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів».
Таким чином, отримуючи щорічно зазначену допомогу, позивач знав її розміри. При цьому докази наявності перешкод для звернення до суду в рамках термінів позовної давності у цій справі відсутні.
Також, колегія суддів зазначає, що отримання позивачем листа відповідача від 17.03.2021 у відповідь на його заяву не змінює момент з якого він повинен був дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права. Зазначена дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду, адже матеріали позову не містять належних доказів, що свідчили б про відсутність у позивача об'єктивної можливості звернутись як до компетентного органу, так і до суду протягом розумного строку після одержання допомоги до 5 травня за 2019 рік у квітні відповідного року.
Стосовно посилань позивача в апеляційній скарзі на запровадження карантинних заходів на території України у 2020 році, що також стали причиною пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає, що позивачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, якою саме мірою впроваджені у зв'язку з карантином обмеження об'єктивно унеможливили своєчасне звернення до суду.
Також, посилання позивача в апеляційній скарзі на рішення Конституційного суду України від 27 лютого 2020 року у справі № 3-р/2020, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки необізнаність позивача з вищезазначеним рішенням не є поважною причиною пропуску встановленого законодавством строку.
У відповідності до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Разом з тим, в матеріалах справи відсутні будь-які належні і беззаперечні докази на підтвердження поважності пропуску позивачем встановленого законом шестимісячного строку для звернення до суду із даними позовними вимогами та неможливості вчасного звернення до адміністративного суду внаслідок суттєвих перешкод.
Відповідно до пункту 9 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, зокрема, якщо підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані судом неповажними, суд повертає позовну заяву.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно повернув позовну заяву позивачу.
Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов'язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. рішення Європейського суду у справі "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28 жовтня 1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
У рішенні "Міраґаль Есколано та інші проти Іспанії" Європейський суд встановив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними (рішення від 25 січня 2000 року, пункт 33).
Отже, за практикою Європейського суду з прав людини, застосування судами наслідків пропущення строків звернення до суду не є порушенням права на доступ до суду.
За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем шестимісячного строку звернення до суду.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що суд першої інстанції постановив ухвалу відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 19.05.2021 по справі № 440/4044/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко
Судді(підпис) (підпис) О.М. Мінаєва З.О. Кононенко