30 серпня 2021 р.Справа № 520/2149/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бартош Н.С.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Макаренко Я.М. ,
за участю секретаря судового засідання Сузанського О.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий І інстанції Заічко О.В.) від 01.04.2021 року (повний текст рішення складено 01.04.21 року) по справі № 520/2149/21
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача, які полягають в перерахунку пенсії позивачу виходячи з 70% грошового забезпечення 01.01.2016;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплачувати позивачу пенсію у розмірі 80% грошового забезпечення з 01.01.2016, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2016 року однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити компенсацію позивачу за несвоєчасну виплату пенсії з 01.01.2016, згідно з постановою КМУ № 159 від 21.02.2001 року однією сумою без використання при такій виплаті постанов КМУ чи інших нормативно правових актів, які надають боржнику можливість для відстрочення виплат.
В обґрунтування позову зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Харківській області, пенсія призначена відповідно доЗакону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" № 2262-ХІІ від 09.04.1992 (далі - Закону № 2262-ХІІ)в розмірі 80% грошового забезпечення. На виконанняпостанов Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 та № 988 від 11.11.2015 р. "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції"позивачу з 01.01.2016 р. проведено перерахунок пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення. На думку позивача, відповідачем при перерахунку його пенсії безпідставно знижено основний розмір пенсії до 70 %. Вказані обставини свідчать про наявність підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходу.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2021року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні відсоткового значення пенсії позивача з 80 % грошового забезпечення до 70% грошового забезпечення з 01.01.2016 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2016 року однією сумою з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2016 року, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
У задоволенні решти позову відмовлено.
Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Відповідач, не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове, яким відмовити в задоволенні позову.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставин, що мають значення для справи та невірно застосовані норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Зазначив, що при перерахунку пенсії відповідач діяв на підставі та у відповідності до вимог діючого законодавства, оскільки відповідно ч. 2 ст.13 Закону №2262-ХІІ (в редакції Закону України № 1166 від 27.03.2014 р.), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно цієї статті, не повинен перевищувати 70%. Також вважає помилковими висновку суду першої інстанції в частині наявності у позивача права на отримання компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Позивач письмовий відзив на апеляційну скаргу не подав.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи без здійснення фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України. (далі - КАС України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Харківській області та отримує пенсію, передбачену Законом № 2262-ХІІ. Розмір пенсії на день призначення складав 80 % грошового забезпечення.
На виконанняпостанов Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 та №988 від 11.11.2015 р. "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" позивачу з 01.01.2016 р. проведено перерахунок пенсії в розмірі 70% грошового забезпечення.
Не погоджуючись із вказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність дій відповідача, які полягають в перерахунку пенсії позивачу, виходячи з 70% грошового забезпечення з 01.01.2016 р. В зв'язку з чим, суд дійшов висновку про наявність відповідача обов'язку здійснити перерахунок та виплату позивачу пенсії в розмірі 80% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2016 року, здійснивши виплату суми недоплаченої частини основного розміру пенсії з 01.01.2016 року однією сумою з нарахуванням та виплатою компенсації втрати частини доходу з 01.01.2016 року, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Колегія суддів частково погоджується з даними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
З приводу заявлених позовних вимог в частині визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, які полягають у зменшенні розміру пенсії позивачу з 80% до 70% грошового забезпечення та невиплаті суми перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року, колегія суддів зазначає наступне.
У відповідності до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разу повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини в сфері пенсійного забезпечення осіб, які перебували на військовій службі є Закон № 2262-ХП.
Згідно зі ст. 13 Закону України № 2262-ХП (в редакції, яка діяла на момент призначення пенсії позивачу) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах:
особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають вислугу 20 років і більше (пункт "а" статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення;
особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, які мають загальний трудовий стаж 25 календарних років і більше, з яких не менше 12 років і 6 місяців становить військова служба або служба в органах внутрішніх справ (пункт "б" статті 12): за загальний трудовий стаж 25 років - 50 процентів і за кожний рік стажу понад 25 років - один процент відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43);
особам, зазначеним у пунктах "а" і "б" цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 і 4 - на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.
Законом України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08.07.2011 № 3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України № 2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.
Законом України "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" від 27.03.2014 року № 1166-VII внесено зміни у частину другу статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, згідно яких цифри 80 замінено цифрами 70.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає про зміну встановленого Законом максимального розміру пенсії після призначення позивачу пенсії.
Частиною 1 статті 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" обмеження пенсії максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія призначена до набрання чинності цим Законом.
Аналізуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що положення статті 13 Закону України № 2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70% від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку.
Тобто, зміна максимального розміру пенсії, що відбулася після призначення пенсії позивачу та не є підставою для зменшення розміру призначеної позивачу пенсії під час проведення відповідачем її перерахунку з 01.01.2016 року.
З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що пенсію позивачу було призначено у розмірі 80 % грошового забезпечення.
Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
З огляду на викладене, колегія суддів зазначає, що внесені зміни до статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо розміру пенсії стосуються порядку призначення пенсії працівникам правоохоронних органів у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Вказана позиція узгоджується з правовою позицією викладеною в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі № 21-420а13, та в постановах Верховного Суду від 03.03.2018р. у справі № 175/1665/17 та від 24.04.2018р. у справі № 686/12623/17.
Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про наявність у позивача права на перерахунок та виплату пенсії з 01.01.2016 виходячи із відсоткового розміру грошового забезпечення, яке отримував позивач до проведення перерахунку, а саме 80 %.
Посилання відповідача на те, що розмір пенсії позивача після проведених перерахунків збільшився, а тому умови його пенсійного забезпечення не погіршилися, а відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на зменшення його розміру пенсії у порівнянні з попереднім розміром, колегія суддів вважає такими, що не впливають на наведені вище норми права та висновки суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії позивачу з 80% до 70% грошового забезпечення та невиплаті суми перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року є протиправними.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази, що свідчать про правомірність його дій, законність прийнятих рішень.
Відповідачем жодних доказів на підтвердження правомірності власних дій (бездіяльності), які є предметом оскарження, надано не було.
Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно зі ст. 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Також, як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
Згідно Рішення ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.
На підставі вищевикладеного, з урахуванням визначеногостаттею 8 Конституції України принципу верховенства права та встановленихстаттею 2 КАС Українизавдань суду як державної правозахисної інституції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача здійснити з 01.01.2016 року перерахунок та виплату пенсії позивачу в розмірі 80% грошового забезпечення та виплатити суму перерахованої пенсії за період з 01.01.2016 року.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача виплати недоплачену пенсію однією сумою, колегія суддів звертає увагу на таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Закону № 2262-ХІІ перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Частиною 3 статті 52 Закону № 2262-ХІІ визначено, що виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Колегія суддів зауважує, що системний аналіз статей 51, 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати порядок перерахунку пенсії не є тотожним праву встановлювати строки перерахунку пенсії, строки виплати пенсії.
Отже, питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям "порядок проведення перерахунку пенсії".
Колегія суддів зауважує, що законодавством не передбачено виплати належної позивачу пенсії частинами, а отже належним виконанням судового рішення, в даному випадку, є саме виплата суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Так, у своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише "на умовах, передбачених законом", а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію "законів" (рішення у справах "Амюр проти Франції", "Колишній король Греції та інші проти Греції" та "Малама проти Греції"). "Майном" може бути як "існуюче майно", так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні "легітимні сподівання" на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12.07.2001 у справі Ганс-Адам ІІ проти Німеччини"). "Легітимні сподівання" за своїм характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі "Копецький проти Словаччини").
В даному випадку легітимні сподівання позивача на отримання пенсійний виплат, передбачені чинними нормами Законів України, тобто вони є конкретними, а тому на них поширюється режим "існуючого майна".
Нормами ст. 246 КАС України визначається зміст рішення суду.
Частиною 6 наведеної статті визначено, що у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про порядок і строк виконання рішення.
Колегія суддів зазначає, що в даному випадку виплата суми недоплаченої частини основного розміру пенсії однією сумою є фактично способом захисту прав позивача.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволення вказаної частини позовних вимог є законним та обґрунтованим та скасуванню не підлягає.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду в частині наявності правових підстав для нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2ст. 46 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Компенсація втрати частини пенсії у зв'язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159.
Відповідно до ст. ст. 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з п. 2-4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).
Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Отже, компенсація нараховується та проводиться при виплаті доходу, тобто право на компенсацію позивач набуває в момент отримання доходу.
При цьому, слід враховувати, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої положеннями зазначеного Закону компенсації, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Таким чином, обов'язок здійснити компенсацію втрати частини доходів настає лише у випадку порушення встановлених строків їх виплати.
Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, що вказана у постанові від 16.04.2020 у справі за № 200/11292/19-а.
У даному випадку, позивач просить нарахувати компенсацію на ще не виплачені суми пенсії, що не підпадає під визначення доходів, передбаченихЗаконом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", за порушення строків виплати яких сплачується компенсація.
Отже, нарахування та виплата суми пенсії ставить первинною подією щодо компенсації втрати частини пенсії, яка нараховується та виплачується, відповідно, після та за результатом нарахування та виплати основної суми пенсії, а тому вимоги позивача в цій частині є передчасними за відсутності підстав вважати, що право позивача на отримання компенсації при виплаті пенсії буде порушене відповідачем.
Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка була викладена в постановах від 10.07.2018 р. по справі №404/6317/16-а, від 25.10.2018 р. по справі №420/1410/17, від 10.02.2020 р. по справі №134/87/16-а, від 23.12.2020 року по справі №807/1525/16, від 04.03.2021 року по справі №520/34/17, від 01.04.2021 року по справі №120/4555/18-а.
З огляду на приписи ч.5ст.242 КАС України, а також враховуючи правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 року в справі №755/10947/17 відповідно до якої під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, врахуванню в межах даної справи підлягають наведені вище саме судом апеляційної інстанції правові позиції Верховного Суду.
На підставі викладеного, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу з 01.01.2016 року, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підлягає скасуванню з прийняттям в цій частині нового судового рішення про відмову в їх задоволенні.
При цьому, з урахуванням положень ст. 308 КАС України, рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог не підлягає апеляційному перегляду, оскільки позивачем не оскаржено, а апеляційна скарга відповідача відповідних доводів в цій частині не містить.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року по справі №520/2149/21 скасувати в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання Головне управління Пенсійного Фонду України в Харківській області нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходу з 01.01.2016 року, розрахувавши її розмір за методикою, відповідно до ст. 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вказаної частини позовних вимог.
В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.04.2021 року по справі № 520/2149/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)Н.С. Бартош
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Я.М. Макаренко
Повний текст постанови складено 03.09.2021 року