Апеляційне провадження № 22-ц/824/10306/2021
Справа 761/1973/20
Іменем України
01 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Кашперської Т.Ц.,
суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,
за участю секретаря Мороз Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року, ухвалене у складі судді Рибака М.А. в м. Київ у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», третя особа приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Кондратюк Віктор Станіславович про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню,
заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, -
В січні 2020 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню.
Посилався на те, що 22 серпня 2008 року уклав з АТ «Індустріально-Експортний Банк», правонаступником якого є ПАТ «Креді Агріколь Банк», кредитний договір № 197/753214 про надання кредиту, за умовами якого банк надав йому кредит в розмірі 151000 грн. зі сплатою 19,5 % річних за користування кредитними коштами з кінцевим терміном погашення 21 серпня 2015 року. 26 грудня 2011 року між ПАТ «Креді Агріколь Банк» та ТОВ «Кредекс Фінанс» був укладений договір факторингу про відступлення права вимоги, згідно якого підприємство набуло статус кредитора та отримало право грошової вимоги та право застави по відношенню до ОСОБА_1 . Вказані обставини встановлені рішенням Сквирського районного суду Київської області від 17 серпня 2018 року, цим же рішенням частково задоволено позов ТОВ «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором у межах позовної давності за березень 2015 року, а саме 18765,91 грн. заборгованості за кредитом та 1081,67 грн. заборгованості за відсотками, а всього 19847,58 грн., в решті позову відмовлено в зв'язку з пропуском позовної давності.
Згодом йому стало відомо, що 19 липня 2019 року на підставі кредитного договору № 197/753214 від 22 серпня 2008 року приватним нотаріусом Кондратюком В.С. було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 1310, яким запропоновано стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Вердикт Капітал» заборгованість за кредитним договором в сумі 115524,04 грн. Вважає, що виконавчий напис вчинений нотаріусом без дотримання вимог, встановлених Законом України «Про нотаріат», та Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, оскільки спірний виконавчий напис вчинено з пропуском трирічного строку, встановленого ст. 88 Закону України «Про нотаріат», а заборгованість не є безспірною, оскільки попри припинення з 21 серпня 2018 року права нараховувати передбачені кредитним договором проценти, пеню і комісію за кредитом, відповідач продовжував нарахування пені аж до 18 липня 2019 року, після чого звернувся до нотаріуса, надавши відповідний розрахунок заборгованості з неправомірно нарахованою пенею.
На підставі вищевикладеного просив визнати виконавчий напис, вчинений 19 липня 2019 року приватним нотаріусом Кондратюком В.С., зареєстрований в реєстрі за № 1310, таким, що не підлягає виконанню.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено, визнано виконавчий напис, вчинений 19 липня 2019 року приватним нотаріусом Кондратюком В.С., зареєстрований в реєстрі за № 1310, таким, що не підлягає виконанню, стягнуто з ТОВ «Вердикт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 840,80 грн.
Відповідач ТОВ «Вердикт Капітал», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального і матеріального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив положення ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 1, 3, 34, 39, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, правові висновки Верховного Суду України про те, що безспірність вимог підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів; нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов'язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.
Посилався на зміст ст. 11, 512, 514, 516 ЦК України щодо переходу прав первісного кредитора, ст. 78 ЦПК України щодо належності доказів, ст. 525, 530 ЦК України щодо недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання і строк виконання зобов'язання, ст. 610 ЦК України щодо порушення зобов'язання, ст. 625 ЦК України про те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, ст. 599 ЦК України відносно припинення зобов'язання виконанням, проведеним належним чином, та ст. 611 ЦК України щодо правових наслідків порушення зобов'язання.
Наводив правовий висновок Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17 про те, що суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі й установити та зазначити в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, що в даному випадку не було здійснено судом першої інстанції при розгляді справи.
Наголошував, що за змістом ЦПК України визначено обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, але спірне рішення не відповідає критеріям процесуального закону та не містить обставини та фактичні дані.
Посилаючись на ст. 2 ЦПК України, ст. 129 Конституції України, Закон України «Про судоустрій» щодо завдань цивільного судочинства, принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом, зазначив, що суд першої інстанції безпідставно звільнив від цивільно-правової відповідальності боржника перед новим кредитором ТОВ «Вердикт Капітал».
Зазначив, що стягнення витрат, які поніс позивач на професійну правничу допомогу, з відповідача у справі, задоволенню не підлягало, оскільки обсяг робіт та вартість послуг не підтверджена належними та допустимими доказами.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.
Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість за кредитним договором не є безспірною, виконавчий напис вчинено на підставі кредитного договору № 197/735214 від 22 серпня 2008 року, який нотаріально не був посвідчений.
Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Судом встановлено, що 22 серпня 2008 року АТ «Індустріально-експортний Банк» та ОСОБА_1 уклали кредитний договір № 197/735214, за умовами якого банк надав позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання кредит у сумі 151000 грн., строк користування кредитом - з 22 серпня 2008 року по 21 серпня 2015 року включно (а. с. 10 - 13).
Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 17 серпня 2018 року в справі № 376/623/18 за позовом ТОВ «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» 19847,58 грн. заборгованості за кредитним зобов'язанням 197/735214 від 22 серпня 2008 року та 297,68 грн. судових витрат, в решті позову відмовлено. Суд прийшов до висновку про задоволення позову в межах позовної давності по кожному з платежів - березень 2015 року, а саме 18765,91 грн. заборгованості за кредитом та 1081,67 грн. заборгованості за відсотками, а всього 19847,58 грн. (а. с. 14 - 16).
На а. с. 17 знаходиться копія виконавчого напису, вчиненого 19 липня 2019 року приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Кондратюком В.С., зареєстрований в реєстрі за № 1310, яким запропоновано звернути стягнення з ОСОБА_1 , який є боржником за кредитним договором № 197/735214 від 22 серпня 2008 року, укладеного ним з АТ «Індустріально-Експортний Банк», перейменованим на АТ «Креді Агріколь Банк», правонаступником якого на підставі договору факторингу № 08/11 від 26 грудня 2011 року є ТОВ«Кредекс Фінанс», перейменоване на ТОВ «Вердикт Капітал», заборгованість за кредитним договором № 197/735214 від 22 серпня 2008 року, строк платежу за яким настав, боржником допущено прострочення платежів; стягувач направив боржнику 13 травня 2019 року вимогу № 7117 про сплату нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми в розмірі 12534 грн., інфляційне збільшення 53891,56 грн. та пені в розмірі 47504,17 грн., але на дату подання цієї заяви вимога залишена боржником без задоволення. Стягнення заборгованості проводиться за період з 30 липня 2016 року по 18 липня 2019 року, сума заборгованості складає 114380,04 грн., в тому числі 3 % річних в розмірі 12651 грн., інфляційне збільшення 52721,86 грн., пеня за період з 30 липня 2018 року по 18 липня 2019 року - 49007,18 грн. Право вимоги щодо стягнення заборгованості у вигляді 3 % річних в розмірі 12651 грн. виникло 30 липня 2016 року, інфляційне збільшення в розмірі 52721,86 грн. виникло 07 червня 2016 року, право вимоги щодо стягнення пені в розмірі 49007,18 грн. виникло 30 липня 2018 року.
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За загальним правилом статей 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Вчинення нотаріусом виконавчого напису - це нотаріальна дія, яка полягає у посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому вчинений нотаріусом виконавчий напис не породжує виникнення права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна, а підтверджує, що таке право виникло у стягувача раніше. Мета вчинення виконавчого напису - надання стягувачу можливості в позасудовому порядку реалізувати його право на примусове виконання безспірного зобов'язання боржником.
Отже, відповідне право стягувача, за захистом якого він звернувся до нотаріуса, повинно існувати на момент звернення. Так само на момент звернення стягувача до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису повинна існувати й, крім того, також бути безспірною, заборгованість боржника перед стягувачем.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону України «Про нотаріат», порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється Законом та іншими актами законодавства України.
Відповідно до ст. 50 Закону України «Про нотаріат» нотаріальна дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт оскаржуються до суду. Право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.
Відповідно до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Статтею 88 Закону України «Про нотаріат» визначено умови вчинення виконавчих написів, відповідно до якої нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями - не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.
З урахуванням приписів ст. 15, 16, 18 ЦК України, ст. 50, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчинення виконавчого напису.
Підпунктом 3.2 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (далі - Порядок) визначено, що безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (далі - Перелік), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 червня 1999 року № 1172.
При вчиненні виконавчого напису нотаріус повинен перевірити, чи подано на обґрунтування стягнення документи, зазначені у Переліку (підпункт 3.5 пункту 3 Глави 16 розділу ІІ Порядку).
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 листопада 2017 року, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 листопада 2016 року скасовано. Визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, а саме: п. 1 Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, в частині «а після слів «заставлене майно» доповнити словами «(крім випадку, передбаченого пунктом 11 цього переліку)»; доповнити розділ пунктом 11 такого змісту: «11. Іпотечні договори, що передбачають право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі прострочення платежів за основним зобов'язанням до закінчення строку виконання основного зобов'язання. Для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого іпотечного договору; б) оригінал чи належним чином засвідчена копія договору, що встановлює основне зобов'язання; в) засвідчена стягувачем копія письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання, що була надіслана боржнику та майновому поручителю (в разі його наявності), з відміткою стягувана про непогашення заборгованості; г) оригінали розрахункового документа про надання послуг поштового зв'язку та опису вкладення, що підтверджують надіслання боржнику письмової вимоги про усунення порушення виконання зобов'язання; ґ) довідка фінансової установи про ненадходження платежу», п. 2. Змін, що вносяться до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів: «Доповнити перелік після розділу «Стягнення заборгованості за нотаріально посвідченими договорами» новим розділом такого змісту: «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин 2. Кредитні договори, за якими боржниками допущено прострочення платежів за зобов'язаннями. Для одержання виконавчого напису додаються: а) оригінал кредитного договору; б) засвідчена стягувачем виписка з рахунка боржника із зазначенням суми заборгованості та строків її погашення з відміткою стягувана про непогашення заборгованості.». Зобов'язано Кабінет Міністрів України опублікувати резолютивну частину постанови суду про визнання незаконною та нечинною Постанови Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 662 «Про внесення змін до переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів» в частині, у виданні, в якому її було офіційно оприлюднено, після набрання постановою законної сили.
Встановлені судом першої інстанції обставини у цій справі свідчать, що оскаржуваний виконавчий напис вчинений нотаріусом 19 липня 2019 року, тобто після набрання законної сили постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2017 року у справі № 826/20084/14.
Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на момент вчинення виконавчого напису) ? «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов'язання».
Укладений між банком та позивачем кредитний договір, наданий нотаріусу для вчинення виконавчого напису, не був посвідчений нотаріально, тому наявні підстави для визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, саме у зв'язку з недотриманням умов вчинення виконавчого напису щодо подання стягувачем документів на підтвердження безспірної заборгованості боржника.
Аналогічні правові висновки сформовані в постанові Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року в справі № 172/1652/18 (провадження № 61-16749св19).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, задовольнивши вимоги ОСОБА_1 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Самі по собі посилання відповідача в апеляційній скарзі на норми матеріального права, зокрема, ст. 11, 15, 16, 18, 512, 514, 516, 525, 530, 610, 625 ЦК України, ст. 1, 3, 34, 39, 87, 88 Закону України «Про нотаріат», глави 16 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, без зазначення, яким чином, на думку ТОВ «Вердикт Капітал», судом першої інстанції було неправильно застосовано вказані норми, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не перевірено доводи боржника в повному обсязі, не установлено та не зазначено в рішенні, чи справді на момент вчинення нотаріусом виконавчого напису існувала заборгованість взагалі, чи була заборгованість саме такого розміру, як зазначено у виконавчому написі, та чи не було невирішених по суті спорів щодо заборгованості або її розміру станом на час вчинення нотаріусом виконавчого напису, апеляційний суд враховує наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Сквирського районного суду Київської області від 17 серпня 2018 року в справі № 376/623/18 за позовом ТОВ «Кредекс Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості позов частково задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» в межах строку позовної давності 19847,58 грн. заборгованості за кредитним зобов'язанням 197/735214 від 22 серпня 2008 року та 297,68 грн. судових витрат, в решті позову відмовлено (а. с. 14 - 16).
Структура заборгованості в розмірі 114380,04 грн., стягнута з ОСОБА_1 за оскаржуваним виконавчим написом нотаріуса від 19 липня 2019 року, складається з наступного: 3 % річних в розмірі 12651 грн., інфляційне збільшення 52721,86 грн., пеня за період з 30 липня 2018 року по 1 липня 2019 року - 49007,18 грн.
Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 ЦК України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за кредитним договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за весь час прострочення. Зазначена позиція підтверджена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (провадження № 12-302гс18).
Відповідно до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), якщо банк використав право вимоги дострокового повернення всієї суми кредиту, що залишилася несплаченою, а також сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України, то такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов'язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом. Кредитодавець втрачає право нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку у разі пред'явлення вимоги до позичальника про дострокове погашення боргу на підставі статті 1050 ЦК України. Разом з тим права та інтереси кредитодавця в таких правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже, розмір заборгованості за кредитним договором, визначеної для вчинення виконавчого напису ТОВ «Вердикт Капітал», не відповідає вимогам закону, оскільки до неї включено пеню в розмірі 49007,18 грн., право нарахування якої у кредитодавця припинилось, відтак заборгованість, стягнута за виконавчим написом з позивача, в цілому не може вважатись безспірною, а висновки суду першої щодо безспірності заборгованості є правильними.
Апеляційний суд позбавлений можливості перевірити правильність нарахування сум, передбачених ст. 625 ЦК України, у виконавчому написі, оскільки ТОВ «Вердикт Капітал» та приватним нотаріусом Кондратюком В.С. розрахунок заборгованості як до суду першої інстанції, так і до відзиву на апеляційну скаргу не надавався.
Враховуючи наведене, доводи ОСОБА_1 щодо неправомірності вимог стягувача, на які він посилався у позові, перевірені апеляційним судом і підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи, а доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є необґрунтованими, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та відхиляються апеляційним судом.
Апеляційний суд не може погодитись з доводами апеляційної скарги, що суд першої інстанції безпідставно звільнив від цивільно-правової відповідальності боржника перед новим кредитором ТОВ «Вердикт Капітал», чим, на думку відповідача, порушив принцип рівності всіх учасників процесу перед законом і судом.
Як роз'яснено Конституційним Судом України в рішенні від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, засада (принцип) рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом забезпечує гарантії доступності правосуддя та реалізації права на судовий захист, закріпленого в частині першій статті 55 Конституції України. Ця засада є похідною від загального принципу рівності громадян перед законом, визначеного частиною першою статті 24 Основного Закону України, і стосується, зокрема, сфери судочинства. Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом передбачає єдиний правовий режим, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав.
Так, із матеріалів справи вбачається, що відповідач ТОВ «Вердикт Капітал» приймав участь в розгляді справи судом першої інстанції, скористався правом подання відзиву на позовну заяву (а. с. 31 - 33), подавав клопотання, зокрема про відкладення судових засідань (а. с. 42, 52).
Відповідачем в апеляційній скарзі не обґрунтовано, яким чином судом першої інстанції не дотримано єдиного правового режиму по відношенню до позивача і відповідача і не забезпечено реалізацію процесуальних прав відповідача, за таких обставин його аргументи визнаються апеляційним судом необґрунтованими та відхиляються як неприйнятні.
Враховуючи наведене, оскільки відповідач не був позбавлений процесуальної можливості доводити обставини, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, апеляційним судом не приймаються доводи апеляційної скарги щодо безпідставного звільнення судом ОСОБА_1 від цивільно-правової відповідальності перед ТОВ «Вердикт Капітал» як новим кредитором.
Апеляційний суд враховує, що виконавчий напис нотаріуса є лише одним з правових інструментів захисту прав кредитодавця, і ТОВ «Вердикт Капітал» не позбавлений можливості скористатися іншими передбаченими законом способами стягнення з боржника на свою користь сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, за прострочення грошового зобов'язання.
Доводи апеляційної скарги в частині незгоди відповідача з розміром витрат позивача на правничу допомогу апеляційним судом не приймаються, оскільки при розподілі судових витрат між сторонами рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року такі витрати з відповідача не стягувались взагалі, а стягнуто лише сплачений позивачем судовий збір в розмірі 840,80 грн., що відповідає положенням ст. 141 ЦПК України і ставці судового збору, встановленій ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до незгоди із рішенням суду першої інстанції і переоцінки доказів та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних по суті висновків суду.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал» залишити без задоволення.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: Кашперська Т.Ц.
Судді: Фінагеєв В.О.
Яворський М.А.