ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 вересня 2021 року м. Київ № 640/16688/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Вовка П.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Управління державної охорони України
третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору: Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Управління державної охорони України (далі - відповідач, УДО України), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - ГУ ПФУ в м. Києві), в якому просив:
визнати відмову УДО України в оформленні всіх необхідних документів і подання до ГУ ПФУ в м. Києві про призначення пенсії позивачу протиправною;
зобов'язати УДО України оформити всі необхідні документи і подання про призначення пенсії позивачу за вислугу років із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби з 04 грудня 2003 року по 30 листопада 2019 року в УДО України на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяця та направити їх до ГУ ПФУ в м. Києві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач протиправно відмовився оформити та направити документи до ГУ ПФУ в м. Києві для призначення позивачу пенсії, неправомірно не зарахувавши проходження служби на пільгових умовах.
У відзиві на позовну заяву (т. 1 а.с. 32-42) представник УДО України зазначив, що, зокрема, право на пенсію за вислугу років визначається виходячи з тривалості вислуги років саме у календарному обчисленні, а тому відповідач не мав підстав для задоволення заяви позивача щодо підготовки та направлення документів для призначення пенсії.
Таким чином, представник УДО України просив відмовити у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Відповідь на відзив представника позивача (т. 1 а.с. 48-50) фактично містить ті самі аргументи і доводи, що і позов.
У поясненнях ГУ ПФУ в м. Києві (т. 1 а.с. 53) представник стверджує про відсутність спору між ним та позивачем і просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Заперечення представника відповідача (т. 1 а.с. 56-69) фактично містять ті самі аргументи і доводи, що і відзив.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду звернення позивача від 11 травня 2021 року щодо призначення пенсії за вислугу років, відповідач листом від 14 травня 2021 року № 2/6-510 (т. 1 а.с. 8) повідомив позивачу, що наказом УДО України від 30 листопада 2019 року № 889-ос/дск «Щодо особового складу» позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу УДО України, 30 листопада 2019 року, вислуга років станом на 30 листопада 2019 року становила: календарна - 17 років 04 місяці 10 днів, пільгова - 07 років 10 місяців 24 дні, загальна - 25 років 03 місяці 04 дні.
Посилаючись на пункт «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відповідачем зазначено про відсутність підстав для оформлення та направлення документів до ГУ ПФУ в м. Києві для призначення пенсії за вислугу років.
Не погоджуючись з такою відмовою, позивач звернувся до суду.
З матеріалів справи видно, що 04 грудня 2003 року позивача прийнято на військову службу в УДО України згідно з наказом № 190-ос (т. 1 а.с. 12), а відповідно до наказу УДО України від 30 листопада 2019 року № 889-ОС/дск (т. 1 а.с. 13) позивача звільнено з військової служби у запас Служби безпеки України згідно з підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведення організаційних заходів) 30 листопада 2019 року.
При цьому, у наказі зазначено, що вислуга років позивача на 30 листопада 2019 року становить: календарна - 17 років 04 місяці 10 днів, пільгова - 07 років 10 місяців 24 дні, загальна - 25 років 03 місяці 04 дні.
Таким чином, у період з 04 грудня 2003 року по 30 листопада 2019 року позивач перебував на військовій службі в УДО України, що підтверджується матеріалами справи, у тому числі листом УДО України від 03 червня 2021 року № 2/6-597 (т. 1 а.с. 11), а відтак не є спірним у межах даної справи.
В той же час, спір між сторонами виник внаслідок відмови відповідача зарахувати пільговий стаж для призначення пенсії внаслідок відсутності необхідної календарної вислуги років.
Так, частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Загальні умови і порядок пенсійного забезпечення осіб, які перебували на службі, зокрема, в органах поліції, визначені Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Пунктом «а» частини 1 статті 12 названого Закону передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 12 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки та 6 місяців і більше.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено, що особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби і військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д» статті 12 цього Закону, які мають право на пенсію за цим Законом, до вислуги років для призначення пенсії зараховуються час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу в органи і військові формування, зокрема, Управління державної охорони України (пункт «и»).
Згідно зі статтею 171 вказаного Закону порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) установлено, що для призначення пенсій за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським, співробітникам Служби судової охорони, особам, зазначеним у пункті «ж» статті 12 такого Закону, до вислуги років зараховуються, зокрема, час роботи в державних органах у разі переходу на військову службу або службу в органи, зокрема, Управління державної охорони.
Відповідно до підпункту «в» пункту 3 Постанови № 393 до вислуги років для призначення пенсій особам, зазначеним в абзаці першому пункту 1 цієї постанови, зараховується на пільгових умовах один місяць служби за півтора місяця, зокрема, у підрозділах Управління державної охорони.
У справі, що розглядається, позивач не має календарної вислуги років для призначення пенсії, проте, в нього наявний відповідний пільговий стаж, відповідно до приписів пункту 3 Постанови № 393, про що зазначено у наказі відповідача.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а (адміністративне провадження № К/9901/134/19) сформовано наступну правову позицію.
Статтею 17 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 171 встановлено саме порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. У свою чергу, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.
Отже, Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Постановою № 393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років, зокрема, особам офіцерського складу. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.
Таким чином, основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Постановою № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Водночас, з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у частині призначення пенсії за вислугу років, враховуючи пільгове нарахування стажу, колегія суддів відступила від правових висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17, на які посилається представник відповідача.
Отже, є необґрунтованим твердження відповідача про те, що визначальною для набуття права на призначення пенсії за вислугу років є саме календарна вислуга років, оскільки цей висновок ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, суд погоджується з твердженням позивача про наявність у нього достатнього стажу в пільговому розрахунку для призначення пенсії.
Разом з тим, згідно з пунктом 1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15 лютого 2007 року за № 135/13402, заяви про призначення пенсії за вислугу років та по інвалідності особам, звільненим зі служби, які мають право на пенсію згідно із Законом, та особам, які мають право на пенсійне забезпечення відповідно до міжнародних договорів у галузі пенсійного забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, подаються цими особами до головних управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - органи, що призначають пенсії) через уповноважені структурні підрозділи, зокрема, Управління державної охорони України (далі - міністерства та інші органи). Міністерства та інші органи, їх територіальні підрозділи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі визначають уповноважені структурні підрозділи, на які за їх рішенням покладаються функції щодо підготовки та подання до органів, що призначають пенсії, необхідних для призначення пенсії документів (далі - уповноважені структурні підрозділи).
За змістом пункту 12 вказаного Порядку уповноважений структурний підрозділ у 10-денний термін з дня одержання заяви про призначення пенсії оформляє всі необхідні документи і своє подання про призначення пенсії (додаток 2), ознайомлює з ним особу, якій оформлюється пенсія, і направляє до органу, що призначає пенсії за місцем проживання особи. Уповноважений структурний підрозділ надає допомогу особі в одержанні відсутніх на момент подання заяви документів для призначення пенсії.
Таким чином, питання щодо оформлення всіх необхідних документів і подання до ГУ ПФУ в м. Києві про призначення пенсії позивачу здійснює уповноважений структурний підрозділ УДО України.
Згідно з положеннями статті 9 Конституції України та статтями 17, частиною п'ятою статті 19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі «Міллер проти Австрії», де суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція суду підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, в якому зазначено, що якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні «Великода проти України» від 03 червня 2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах «Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, «Megadat.com S.r.l. проти Молдови» (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 08 квітня 2008 року, і «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
В той же час, зміст принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі, передбачений пунктом 4 частини 3 статті 2 КАС України, зобов'язує адміністративний суд до активної ролі у судовому засіданні, в тому числі і до уточнення змісту позовних вимог, з наступним обранням відповідного способу захисту порушеного права.
За вказаних обставин та наведеного правового регулювання, а також з метою ефективного, повного та належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне захистити порушені права позивача шляхом визнання протиправними дій УДО України щодо відмови в оформленні всіх необхідних документів і подання до ГУ ПФУ в м. Києві про призначення пенсії позивачу, зобов'язання УДО України оформити всі необхідні документи і подання про призначення пенсії позивачу за вислугу років із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби з 04 грудня 2003 року по 30 листопада 2019 року в УДО України на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяця та направити їх до ГУ ПФУ в м. Києві.
Згідно з положеннями статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.
Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'кта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю, оскільки з матеріалів справи вбачається прийняття відповідачем рішення, яке не відповідає наведеним у частині 2 статті 2 КАС України критеріям.
З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору, останній не підлягає стягненню з відповідача відповідно до вимог статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління державної охорони України (01024, місто Київ, вулиця Богомольця, будинок 8; код ЄДРПОУ 00037478), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16; код ЄДРПОУ 42098368), про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправними дії Управління державної охорони України щодо відмови в оформленні всіх необхідних документів і подання до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про призначення пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Управління державної охорони України оформити всі необхідні документи і подання про призначення пенсії ОСОБА_1 за вислугу років із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби з 04 грудня 2003 року по 30 листопада 2019 року в Управлінні державної охорони України на пільгових умовах із розрахунку один місяць служби за півтора місяця та направити їх до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 КАС України.
Відповідно до п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» КАС України до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя П.В. Вовк