1/1725
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 вересня 2021 року м. Київ № 640/28120/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловного управління ДПС у місті Києві
провизнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки), зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (надалі - позивач/ ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовною заявою, в якій просить суд:
1.визнати протиправною та скасувати прийняту Головним управлінням ДПС у місті Києві (надалі - відповідач/ГУ ДПС у м. Києві) вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60989-17-У від 15.05.2019 р. (надалі - Вимога №Ф-60989-17);
2. зобов'язати ГУ ДПС у м. Києві здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного соціального внеску у розмірі 21 030,90 грн.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи №640/28120/20 визначено суддю Окружного адміністративного суду міста Києва Патратій О.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Розпорядженням керівника апарату Окружного адміністративного суду міста Києва №538 від 30.03.2021 р. адміністративна справа №640/28120/20 передана на повторний автоматичний розподіл між суддями у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Патратій О.В.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду адміністративної справи №640/28120/20 визначено суддю Клочкову Н.В.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва позовну заяву прийнято до провадження та вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження.
Так, позовні вимоги обґрунтовуються тим, що ОСОБА_1 не перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець, не є платником єдиного внеску та ніколи не сплачував будь-яких податків, як і не подавав до контролюючих органів жодних звітних документів, що свідчить про відсутність у нього обов'язку сплачувати визначену у Вимозі суму боргу (недоїмки) у розмірі 21 030,90 грн.
Водночас ГУ ДПС у м. Києві у встановлений судом строк ані свого відзиву, ані будь-яких письмових заперечень на позовну заяву не надало, про причини неможливості подання відповідних заяв по суті справи суду не повідомило.
Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до змісту позовної заяви 08.10.2020 р. ОСОБА_1 дізнався про накладення арешту на його банківські рахунки згідно із постановою Деснянського районного відділу ДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві №60825214 від 09.12.2019 р. «Про відкриття виконавчого провадження», прийнятою при примусовому виконанні Вимоги №Ф-60989-17.
13.10.2020 р. ОСОБА_1 подано до ДПС України скаргу на Вимогу №Ф-60989-17, за результатом розгляду якої контролюючим органом прийняте рішення №31352/6/99-00-06-03-01-06 від 30.10.2020 р. «Про розгляд скарги», де зазначено про те, що згідно із даними інтегрованої картки платника станом на 30.04.2019 р. заборгованість становила 21 030,90 грн. На підставі цих даних ГУ ДФС у м. Києві сформовано Вимогу №Ф-60989-17, яка направлена скаржнику рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Дане поштове відправлення 26.06.2019 р. повернуто за зворотною адресою з відміткою Укрпошти «за закінченням встановленого строку зберігання». Таким чином, така Вимога вважається належним чином врученою. Протягом 10 календарних днів скаржник не сплатив суму недоїмки, не узгодив вимогу з податковим органом, не оскаржив у судовому порядку, а тому визначена у Вимозі №Ф-60989-17 сума боргу є узгодженою. У зв'язку із цим дана Вимога сформована контролюючим органом для передачі до Державної виконавчої служби, а тому не може бути предметом оскарження в адміністративному порядку.
Нарешті, ОСОБА_1 , вважаючи, що ГУ ДПС у м. Києві порушені його права та законні інтереси, звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою та просить про їх захист шляхом визнання Вимоги №Ф-60989-17 протиправною та її скасування.
При цьому, аргументуючи свою позицію щодо наявності підстав для задоволення позову, позивач зазначає, що ОСОБА_1 не є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №11126806402 від 05.11.2020 р., як і не є платником єдиного внеску у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», що свідчить про відсутність обов'язку його сплати.
Також у позовній заяві викладені пояснення про те, що ОСОБА_1 не є страхувальником відповідно до ст.14 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та застрахованою особою згідно із ст.12 цього Закону, а тому не являється платником страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а є лише особою, яка підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхування за приписами ст.11 Закону.
Крім того, позивач вказує на хибність тверджень контролюючого органу щодо належного вручення оскаржуваної Вимоги №Ф-60989-17, оскільки ніколи не проживав та не реєструвався як фізична особо-підприємець за адресою, що вказана у Вимозі та безпосередньо на яку така Вимога надсилалась, а саме: АДРЕСА_1 . Належне місце проживання ОСОБА_1 було зареєстровано до 2005 р. за наступною адресою: АДРЕСА_2 , на підтвердження чого до позовної заяви додана копія стор. 11 паспорту громадянина України.
Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого суд приймає рішення про наявність підстав для задоволення позову частково з огляду на наступне.
Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загаьнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 р. №2464-VI (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, із внесеними Законами змінами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 р. №1774-VIII та від 03.10.2017 р. №2148-VIII/надалі - Закон №2464).
Відповідно до п.2 ст.1 Закону №2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (надалі - єдиний внесок/ЄВ) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно із п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Права та обов'язки платника єдиного внеску визначені ст.6 Закону №2464, у п.1, п.2, п.4, п.11 та п.12 ч.2 якої зазначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема (але не виключно):
~ своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок;
~ вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством;
~ подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю;
~ у випадках, передбачених цим Законом і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, стати на облік в податковому органі як платник єдиного внеску;
~ виконувати інші вимоги, передбачені цим Законом.
Обов'язки, передбачені ч.2 цієї статті, поширюються на платників, зазначених у п.п.1, 4, 5, 51 та 16 ч.1 ст.4 цього Закону (ч.3 ст.6 Закону №2464).
При цьому за вимогами ч.1 ст.5 Закону №2464 облік осіб, зазначених у п.п.1, 4, 5 та 51 ч.1 ст.4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у п.п.1, 4, 5 та 51 ч.1 ст.4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому п.1 та п.4 ч.1 ст.4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.5 Закону №2464 взяття на облік платників єдиного внеску, зазначених у п.п.4, 5, 51, 15 та 16 ч.1 ст.4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів з внесенням відповідних відомостей до реєстру застрахованих осіб. Платникам єдиного внеску, зазначеним у п.п.1, 4, 5, 51 та 15 ч.1 ст.4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за погодженням з Пенсійним фондом безоплатно надсилається повідомлення про взяття їх на облік.
Поряд із цим п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 передбачається, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.п.4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 ч.1 ст.4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Єдиний внесок нараховується на суми, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати (ч.5 ст.7 Закону №2464).
Тобто, починаючи з 01.01.2017 р. фізичні особи-підприємці, які перебувають на загальній системі оподаткування, зобов'язані нараховувати єдиний внесок на суму доходу/прибутку, отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. Згідно із цим ст.7 Закону №2464 покладає обов'язок визначати базу нарахування єдиного внеску саме на фізичну особу-підприємця. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.12.2019 р. №К/9901/28514/19 (справа №440/2149/19), де зазначено, що шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд касаційної інстанції вважає за необхідне сформулювати правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Водночас згідно із ч.2 та ч.3 ст.9 Закону №2464 обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок. Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з ч.5 ст.10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (ч.4 ст.9 Закону №2464).
За вимогами ч.8 ст.9 Закону №2464 платники єдиного внеску, зазначені у п.п.4, 5 та 51 ч.1 ст.4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
У разі несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску до платника застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про збір та ведення обліку єдиного внеску, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом (ч.11 ст.9 Закону №2464).
Крім того, відповідно до ч.ч.2-4 ст.25 Закону №2464 у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
Нарешті, недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (п.6 ч.1 ст.1 Закону №2464).
Також процедуру нарахування і сплати єдиного внеску страхувальниками, визначеними Законом №2464, нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів визначає Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 р. №449 (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Інструкція №449).
Розділом VI Інструкції №449 визначений порядок стягнення заборгованості з платників, у п.1 якого викладено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
За вимогами п.2 розділу VI Інструкції №449 у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Відповідно до п.3 розділу VI Інструкції №449 органи доходів і зборів надсилають (вручають) платникам вимогу про сплату боргу (недоїмки), якщо:
~ дані документальних перевірок свідчать про донарахування сум єдиного внеску органами доходів і зборів;
~ платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску;
~ платник має на кінець календарного місяця борги зі сплати фінансових санкцій.
У випадках, передбачених абзацами третім та/або четвертим цього пункту, вимога про сплату боргу (недоїмки) надсилається (вручається): платникам, зазначеним у пп.3, 4, 6 п.1 розділу II цієї Інструкції, протягом 15 робочих днів, що настають за календарним місяцем, у якому виникла, зросла або частково зменшилась сума недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій).
При цьому вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень.
Вимога про сплату боргу (недоїмки) є виконавчим документом.
Таким чином, аналіз викладених норм свідчить про те, що фізичні особи-підприємці, які відповідно до Закону №2464 є платниками єдиного внеску, зобов'язані самостійно нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок. У разі невиконання ФОП-платником єдиного внеску обов'язку щодо своєчасності сплати єдиного внеску контролюючим органом до таких платників застосовуються заходи впливу та стягнення. Зокрема, орган доходів із зборів наділений повноваженнями у відношенні такого платника сформувати та надіслати (вручити) вимогу про сплату боргу з моменту виникнення, зростання або частково зменшення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску (заборгованість зі сплати фінансових санкцій), яка є обов'язковою до виконання. При цьому вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи податкового органу платника у випадку, якщо такий платник має на кінець календарного місяця недоїмку зі сплати єдиного внеску, згідно із чим облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність.
Проте, першочергове значення для вирішення питання щодо наявності обов'язку сплати єдиного внеску та щодо правомірності стягнення, у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків, має визначення наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця.
Так, Господарський кодекс України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ГК України) встановлює відповідно до Конституції України правові основи господарської діяльності (господарювання), яка базується на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності. Цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст.1 ГК України).
За вимогами ч.1 та п.2 ч.2 ст.55 ГК України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.
Крім того, відповідно до ч.1 та ч.6 ст.128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст.58 цього Кодексу.
При цьому у ч.1 ст.58 та ст.59 ГК України викладено, що суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом, а також відповідно до закону здійснюється припинення суб'єкта господарювання.
Водночас з метою встановлення наявності такого статусу у відповідних осіб суд враховує вимоги Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 №755-IV (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - Закон №755), який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно із п.7 ч.1 ст.1 Закону №755 Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (надалі - Єдиний державний реєстр) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, обробку, захист, облік та надання інформації про юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадські формування, що не мають статусу юридичної особи.
Відповідно до ч.3 та ч.4 ст.13 Закону №755 відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію створення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію фізичної особи - підприємця, скасування державної реєстрації їх припинення є підставою для взяття їх на облік в органах державної статистики, державної фіскальної служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства. Відомості з Єдиного державного реєстру про державну реєстрацію припинення юридичної особи та її відокремленого підрозділу, відокремленого підрозділу іноземної неурядової організації, представництва, філії іноземної благодійної організації, державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця є підставою для зняття їх з обліку в органах державної статистики, державної фіскальної служби, Пенсійного фонду України та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
У п.4 ч.1 ст.1 Закону №755 також зазначено, що державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (надалі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до п.п.1, 2, 7-9 ч.1 ст.4 Закону №755 державна реєстрація базується на таких основних принципах:
обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі;
публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення;
об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі;
внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону;
відкритості та доступності відомостей Єдиного державного реєстру.
Частиною 8 ст.4 Закону №755 встановлено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Таким чином, державна реєстрація підприємницької діяльності фізичної особи та її припинення здійснюється виключно на підставі відповідних записів, внесених до Єдиного державного реєстру, відомості з якого, у свою чергу, є підставою для взяття їх на облік/зняття з обліку в органах державної податкової служби та/або вчинення інших дій відповідно до законодавства.
Так, як вбачається з матеріалів справи, згідно із даними доданої до позовної заяви копії витягу з Єдиного державного реєстру №11126806402 від 05.11.2020 р. записів про ФОП ОСОБА_1 станом на 05.11.2020 р. в Єдиному державному реєстрі не знайдено.
При цьому слід вказати, що витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань - документ у паперовій або електронній формі, що сформований програмним забезпеченням Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань за зазначеним заявником критерієм пошуку та містить відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, які є актуальними на дату та час формування витягу або на дату та час, визначені у запиті, або інформацію про відсутність таких відомостей у цьому реєстрі (п.2 ч.1 ст.1 Закону №755).
У свою чергу, при перевірці наявності в Єдиному державному реєстрі записів про ФОП ОСОБА_1 через веб-сайт Міністерства юстиції України, що знаходиться за посиланням https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search, на запити суду за критеріями пошуку « ОСОБА_1 » та «ІПН НОМЕР_1 » у Єдиному державному реєстрі також нічого не знайдено, що вказує на безумовну відсутність такого суб'єкта господарювання.
За таких обставин, враховуючи відсутність у Єдиному державному реєстрі записів про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 судом не підтверджено факту набуття позивачем статусу фізичної особи-підприємця.
Поряд із цим, надаючи правову оцінку висновку відповідача про те, що ОСОБА_1 перебував на податковому обліку як фізична особа-підприємець, слід відмітити, що законом, який до 01.07.2004 р. визначав загальні правові, економічні та соціальні засади здійснення підприємницької діяльності (підприємництва) громадянами та юридичними особами на території України, встановлював гарантії свободи підприємництва та його державної підтримки був Закон України «Про підприємництво» від 07.02.1991 р. №698-XII (надалі - Закон №698).
Крім того, порядок державної реєстрації та перереєстрації суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від їх організаційних форм і форм власності, за винятком окремих видів суб'єктів підприємництва (банки, засоби масової інформації, фондові біржі тощо), для яких законодавчими актами України встановлено спеціальні правила державної реєстрації, до 01.07.2004 р. визначало Положення про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, затверджене постановою Кабінету Міністрів України «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності» від 25.05.1998 р. №740 (надалі - Положення №740).
Відповідно до ст.8 Закону №698 та п.2 Положення №740 державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності, крім об'єднань юридичних осіб, що здійснюють свою діяльність в Україні на умовах угод про розподіл продукції, проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання даного суб'єкта, якщо інше не передбачено законом. Відомості про зареєстровані суб'єкти підприємницької діяльності вносяться до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності. Порядок його ведення визначається Кабінетом Міністрів України.
Державна реєстрація суб'єктів підприємницької діяльності проводиться за наявності всіх необхідних документів за заявочним принципом протягом не більше п'яти робочих днів. Органи державної реєстрації зобов'язані протягом цього терміну внести дані з реєстраційної картки до Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності та видати свідоцтво про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційним кодом (для юридичних осіб), який надається органам державної реєстрації органами державної статистики, або ідентифікаційним номером фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів.
У п'ятиденний термін з дати реєстрації органи державної реєстрації направляють примірник реєстраційної картки з відміткою про державну реєстрацію відповідному державному податковому органу і органу державної статистики та подають відомості про державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності до органів Фонду соціального страхування і Пенсійного фонду України.
Скасування державної реєстрації здійснюється за заявою власника (власників) або уповноважених ним (ними) органів чи за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду.
Також у п.14 Положення №740 зазначено, що суб'єкти підприємницької діяльності підлягають внесенню, зокрема: фізичні особи - до Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, що ведеться податковими інспекціями. Порядок внесення визначається Законом України «Про державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів».
Пунктом 25 Положення передбачалось, що скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи здійснюється органом державної реєстрації за особистою заявою підприємця-громадянина, а також на підставі рішення суду.
З 01.07.2004 р. набув чинності Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» (у подальшому змінено назву на Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань»).
Отже, до 01.07.2004 р. державна реєстрація фізичної особи як суб'єкта підприємницької діяльності здійснювалась виконавчим комітетом міської, районної в місті ради або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання такого суб'єкта шляхом внесення даних з його реєстраційної картки до реєстру суб'єктів підприємницької діяльності - Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів (щодо фізичної особи) та видачею свідоцтва про державну реєстрацію встановленого зразка з проставленим ідентифікаційного номера фізичної особи - платника податків та інших обов'язкових платежів. З 01.07.2004 р. відомості про державну реєстрацію набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою вносяться до Єдиного державного реєстру.
Поряд із цим з 03.03.2011 р. у Законі №755 набрали чинності ряд змін, внесених Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання» від 01.07.2010 р. №2390-VI (надалі - Закон №2390), відповідно до п.п.2-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» якого процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 р., зобов'язані у встановлений п.2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 р., після настання встановленого п.2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Згідно із п.п.7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390 спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (надалі - уповноважені органи), які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб-підприємців.
Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого п.2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., відомості про яких до строку, встановленого п.2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 р., включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 р., вважаються недійсними.
Починаючи з 25.04.2014 р., викладені вище п.п.2-4 та п.п.7-9 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390 були виключені на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо включення відомостей про діючих юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців до Єдиного державного реєстру» від 25.03.2014 р. №1155-VII (надалі - Закон №1155).
До того ж Законом №1155 були внесені зміни до Закону №755, згідно із якими п.2 розділу VІІІ «Прикінцеві положення» цього Закону викладено в редакції, яка передбачає, що усі діючі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07.2004 р., відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру, зобов'язані подати державному реєстратору відповідно до вимог ст.19 цього Закону реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор після отримання від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки зобов'язаний включити відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Тим часом 26.11.2015 р. Верховною Радою України був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» та деяких інших законодавчих актів України щодо децентралізації повноважень з державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» №835-VIII (надалі - Закон №835), що набрав чинності 13.12.2015 р., та п.1 цього Закону постановлено викласти Закон №755 у новій редакції. При цьому відповідно до розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №835 п.1 цього Закону набирає чинності з 01.01.2016 р.
За таких обставин, з 01.01.2016 р. згідно із ч.2 ст.18 Закону №755 для державної реєстрації включення відомостей про фізичну особу-підприємця, зареєстровану до 01.07.2004 р., відомості про яку не містяться в Єдиному державному реєстрі, подається заява про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру.
Таким чином, з 03.03.2011 р. по 25.04.2014 р. існувала процедура, згідно із якою відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, що створені та зареєстровані до 01.07.2004 р., підлягали внесенню до Єдиного державного реєстру навіть за відсутності звернення таких юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. Тобто зміст наведених положень дає підстави для висновку, що навіть у разі набуття особою статусу фізичної особи-підприємця до початку функціонування Єдиного державного реєстру внесення відомостей про таку особу до Єдиного державного реєстру забезпечується державою через відповідні органи, тому в обов'язковому порядку містяться у такому Реєстрі.
Судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 01.07.2020 р. у справі №260/81/19, згідно із якими відсутність офіційного підтвердження в особи статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування за відповідним статусом.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду будь-яких доказів офіційного підтвердження у позивача статусу фізичної особи-підприємця шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», а також доказів на підтвердження факту перебування ОСОБА_1 на податковому обліку в органах ДПС м. Києва, у той час як додані позивачем до позовної заяви докази доводять факт відсутності у нього такого статусу, адже Єдиний державний реєстр не містить жодних відомостей про його державну реєстрацію як фізичної особи-підприємця, не містить даних щодо виду господарської діяльності, перебування на обліках платником податків чи внесків.
Суд звертає увагу, що ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києві від 17.11.2020 р. у даній справі було запропоновано ГУ ДПС у м. Києві подати відзив на позовну заяву та копії матеріалів, що стали підставою для прийняття оскаржуваної Вимоги №Ф-60989-17, однак зазначена пропозиція суду відповідачем була проігнорована.
Отже, оскільки матеріалами справи не підтверджено факт наявності в Єдиному державному реєстрі запису про державну реєстрацію підприємницької діяльності ОСОБА_1 , останній не є платником єдиного внеску у відповідності до п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464 та не зобов'язаний подавати звітність, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок у визначений законодавством строк, а тому відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості формування оскаржуваної Вимоги №Ф-60989-17 відповідно до ст.25 Закону №2464, адже положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Також відповідачем не доведено дотримання порядку надсилання Вимоги №Ф-60989-17, оскільки відповідно до п.59.1 ст.59 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин/надалі - ПК України) у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.
Згідно із п.58.3 ст.58 ПК України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) фізичній особі, якщо його вручено їй особисто чи її представникові, надіслано на адресу за місцем проживання або останнього відомого місцезнаходження фізичної особи з повідомленням про вручення або у порядку, визначеному п.42.4 ст.42 цього Кодексу.
У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
У разі якщо вручити податкове повідомлення - рішення неможливо через помилку, допущену контролюючим органом, податкове повідомлення - рішення вважається таким, що не вручено платнику податків.
Таким чином, податкова вимога вважається належним чином врученою фізичній особі лише, якщо вона надіслана за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручена платнику податків (його представнику), або надіслана у порядку, визначеному п.42.4 ст.42 ПК України.
З огляду на наявні у матеріалах справи докази суд приймає до уваги посилання позивача на неналежне надсилання контролюючим органом оскаржуваної Вимоги №Ф-60989-17 за вказаною у ній адресою місцезнаходження/податковою адресою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), оскільки належне місце проживання ОСОБА_1 було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_2 , про що свідчить додана до позовної заяви копія стор.11 паспорту громадянина України.
За таких обставин через помилку, допущену контролюючим органом, Вимога №Ф-60989-17 не може вважатись врученою ОСОБА_1 26.06.2019 р. - у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.
Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про те, що відповідачем не доведено правомірності та обґрунтованості формування та надсилання оскаржуваної Вимоги №Ф-60989-17 відповідно до ст.25 Закону №2464, адже положення цієї статті поширюються лише на тих платників, які відповідно до цього Закону зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок, у зв'язку із чим наявні підстави для задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про визнання Вимоги протиправною та такою, що підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ГУ ДПС у м. Києві здійснити коригування відомостей в картці платника єдиного соціального внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн. суд зазначає наступне.
Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування затверджено наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 р. №422 (у редакції, чинній на момент звернення до суду із відповідним позовом/надалі - Порядок №422), згідно із п.1 якого цей Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Відповідно до п.2 розділу І Порядку №422 інтегрована картка платника (надалі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами
Облікова операція - дія в ІКП, яка призводить до змін облікових показників. Облікові показники - показники, що інтегруються в процесі ведення оперативного обліку, а оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення первинних показників через їх перетворення в облікові показники в ІКП.
У п.3-5 розділу І Порядку №422 вказано, що оперативний облік податків і зборів, митних та інших платежів до бюджету, єдиного внеску здійснюється органами ДФС в інформаційній системі органів ДФС. Відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі органів ДФС первинних показників є працівники структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи.
Контроль достовірності первинних показників за податками і зборами, митними та іншими платежами до бюджетів та єдиним внеском здійснюється керівниками структурних підрозділів органів ДФС за напрямами роботи. Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень.
За вимогами п.1, пп.2 та 4 п.2 підрозділу 4 розділу V Порядку №422 працівники підрозділів адміністративного/судового оскарження органу ДФС, до компетенції яких належать розгляд скарг при проведенні процедури адміністративного оскарження або супроводження справ у судах при проведенні процедури судового оскарження прийнятих податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, в установленому порядку відповідно до вимог регламентів використання відповідних інформаційних систем забезпечують внесення даних до інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, у день отримання чи складання відповідних документів або отримання інформації з подальшим збереженням даних та встановленням зв'язків записів зазначених інформаційних систем із записами підсистеми, що відображає результати КПР.
Відображенню в інформаційній системі органів ДФС підлягають матеріали, які зареєстровані в інформаційних системах, що забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, та мають безпосередній зв'язок з матеріалами, внесеними до підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи в ході виконання її функцій.
Такими матеріалами є: скарга (заява) платника податків; рішення про результати розгляду скарги (заяви); ухвала суду про відкриття провадження; рішення суду, прийняте по суті.
Залежно від інформації, яка завантажена в інформаційну систему органів ДФС з інформаційних систем, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскарження, в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, одночасно змінюється статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску та в ІКП відображається така інформація щодо оскарження донарахованих сум та прийнятих рішень відповідними органами, зокрема:
~ інформація з ухвали суду про відкриття провадження. На підставі інформації з інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, про початок/продовження процедури судового оскарження (ухвала суду про відкриття провадження) донарахована/зменшена сума вважається неузгодженою (статус податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та рішення щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Оскаржується в судовому порядку»).
~ інформація з рішення суду, прийнятого по суті. Статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску змінюється відповідно до суті рішення (постанови) («Скасовується в судовому порядку»/ «Вручено, судовий розгляд»/ «Анульовано»).
У підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та рішень щодо єдиного внеску змінюється на «Скасовується в судовому порядку»/ «Вручено, судовий розгляд»/ «Анульовано» при частковому скасуванні.
На підставі інформації про результати судового оскарження (рішення суду, прийнятого по суті) та у разі, якщо донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі підтверджується (статус податкових повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Вручено, судовий розгляд»), та якщо з урахуванням законодавчо встановлених строків вона вважається узгодженою, то в ІКП відображаються облікові показники (операції) щодо донарахування (поновлення у разі попереднього виключення з обліку)/зменшення суми.
У разі якщо за результатами судового оскарження донарахована/зменшена сума з урахуванням її складових (платіж, санкція, пеня) у повному обсязі скасовується (статус повідомлень-рішень/рішень/вимог та/або рішень щодо єдиного внеску в підсистемі, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи, змінюється на «Скасовується в судовому порядку»), то в ІКП відображення облікових показників (операцій) щодо донарахування/зменшення суми не проводиться.
Інформація, внесена та збережена відповідальними працівниками підрозділів адміністративного/судового оскарження до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів адміністративного оскарження, щоденно автоматично відображається в реєстрі «Апеляційне та судове оскарження» підсистеми, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи.
Відповідальні працівники підрозділів, які проводять контрольно-перевірочні заходи, щоденно опрацьовують інформацію, завантажену в підсистему, що забезпечує відображення результатів контрольно-перевірочної роботи з інформаційних систем органів ДФС, які забезпечують відображення результатів адміністративного та/або судового оскаржень.
Згідно із п.2 підрозділу 1 розділу VІІ Порядку №422 первинними документами, на підставі яких вносяться первинні показники до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, є: ухвала суду про відкриття провадження; ухвала про забезпечення позову; ухвала суду про відкриття апеляційного провадження; ухвала суду про відкриття касаційного провадження; ухвала суду касаційної інстанції про зупинення виконання рішення; рішення суду, прийняте по суті, що набрало законної сили (перша інстанція, апеляційна чи касаційна інстанція, Верховний Суд України).
Відповідно до пп.2 п.3 підрозділу 1 розділу VІІ Порядку №422 відображення в інформаційних системах органів ДФС, призначених для збереження, обробки та надання користувачам інформації про стан адміністративного оскарження та про стан розгляду справ у судах за участю органу ДФС, інформації за первинними документами у разі судового провадження - керівник підрозділу судового оскарження (або особа, що виконує його обов'язки) після отримання ухвали про порушення провадження у справі за позовом платника податків чи після отримання матеріалів від відповідного структурного підрозділу органу ДФС для підготовки позовної заяви призначає відповідальним за супровід даної судової справи у суді працівника підрозділу судового оскарження (відповідального юриста).
Відповідальний юрист відповідає за правильність та своєчасність введення даних до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, у тій справі, яку він супроводжує.
Відповідальний юрист не пізніше наступного робочого дня, що настає за днем отримання первинних документів, а для документів, що готуються органом ДФС, - наступного робочого дня після направлення позову до суду підрозділом судового оскарження, здійснює їх реєстрацію в інформаційній системі органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, та вносить первинні показники документів, визначені у пункті 2 глави 1 цього розділу. Сканована цифрова копія документа, що надійшов до органу ДФС, або електронна копія документа, підготовлена органом ДФС, із додатками приєднується відповідальним юристом до інформаційної системи органів ДФС, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, не пізніше трьох робочих днів із дня отримання чи направлення таких документів підрозділом судового оскарження.
Аналогічні норми щодо відображення результатів судового оскарження закріплені також у підрозділі 4 розділу V та у підрозділах 2, 3 розділу VІІ Порядку ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 р. №5 (чинний на час розгляду справи/надалі - Порядок №5).
При цьому суд звертає увагу на положення п.2 підрозділу 3 розділу VІІ Порядку №5, де вказано, що сума позову, яка відображена у рішенні суду про визнання недійсними податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, та відповідає сумі податкового повідомлення-рішення/рішення/вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, заноситься юристом до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження.
За результатом аналізу викладених вище норм суд дійшов висновку про те, що у разі скасування у судовому порядку донарахованої податковим органом суми боргу (недоїмки) з єдиного внеску в ІКП відображення облікових показників щодо донарахування/зменшення відповідної суми не проводиться. Крім того, Порядками №422 та №5 не передбачено процедури саме коригування відомостей в ІКП єдиного внеску шляхом виключення з неї відомостей про нараховану податковим органом суми боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску у разі скасування у судовому порядку вимоги щодо єдиного внеску.
За приписами наведених норм Порядків відображенню в інформаційній системі підлягають безпосередньо результати судового оскарження вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, тобто до інформаційної системи, яка забезпечує відображення результатів судового оскарження, заноситься лише сума позову, яка відображена у рішенні суду про визнання недійсною вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску, та відповідає сумі оскаржуваної вимоги та/або рішення щодо єдиного внеску.
За таких обставин суд вважає, що позовна вимога позивача про зобов'язання відповідача здійснити коригування відомостей в ІКП єдиного внеску шляхом виключення з неї відомостей про наявність у ОСОБА_1 боргу зі сплати єдиного внеску у розмірі 21 030,90 грн. є передчасною та задоволенню не підлягає.
Інші доводи сторін не спростовують викладеного та не доводять протилежного.
Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Так, позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні) сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01 від 06.09.2005 р., п.89), «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 18.07.2006 р., п.23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04 від 10.02.2010 р., п.58) принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.Spain) від 09.12.1994 р., п.29).
Відповідно до ч.5 та ч.8 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Згідно із ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Підсумовуючи вищевикладене, наведені у сукупності обставини та досліджені документальні докази суд вважає достатніми для висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 частково, оскільки відповідач як суб'єкт владних повноважень лише не довів правомірність формування та надсилання ним Вимоги №Ф-60989-17.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд враховує, що відповідно до ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно із цим, оскільки суд дійшов висновку про задоволення позову частково, судові витрати, пов'язанні зі сплатою судового збору відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції про сплату №99110 від 09.11.2020 р. на суму 840,80 грн., підлягають відшкодуванню позивачу та стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог - у розмірі 420,40 грн.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-60989-17-У від 15.05.2019 р.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору, у розмірі 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя Н.В. Клочкова