ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 вересня 2021 року м. Київ № 640/492/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих),
Офісу Генерального прокурора, Київської міської прокуратури
про визнання протиправним та скасування рішення, наказу зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), Офісу Генерального прокурора, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 21 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації", згідно з яким перший заступник керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва ОСОБА_1 неуспішно пройшов атестацію; зобов'язати Дванадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), або її правонаступника, або, у разі ліквідації та відсутності правонаступника, Офіс Генерального прокурора, як суб'єкта створення 12 Кадрової комісії, прийняти рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 ; визнати протиправним та скасувати наказ керівника Київської міської прокуратури №363к від 04 березня 2021 року про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходженням атестації на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року; поновити ОСОБА_1 в органах прокуратури на посаді першого заступника керівника Святошинської окружної прокуратури міста Києва чи іншій рівнозначній посаді в структурі Київської міської прокуратури з 12 березня 2021 року; стягнути з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 12 березня 2021 року і до моменту фактичного поновлення на роботі; допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що фактично відбулась зміна назви юридичної особи - прокуратури міста Києва на Київську міську прокуратуру без процедури ліквідації чи реорганізації та за відсутності скорочення штату, отже звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є протиправним.
Крім того, позивач вказує, що Дванадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур не надано жодного доказу невідповідності позивача вимогам доброчесності, а рішення від 21 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації" ґрунтується виключно на припущеннях. В контексті наведеного позивач наголошує, що не погашених стягнень він не має.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 січня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання.
Представник Офісу Генерального прокурора у відзиві на позов заперечував проти його задоволення та зазначив, що рішення кадрової комісії щодо неуспішного проходження атестації позивачем прийнято із дотриманням процедури та є обґрунтованим.
16 березня 2021 року у підготовчому засіданні без виходу до нарадчої кімнати ухвалено про залучення до участі у розгляді даної адміністративної справи в процесуальному статусі співвідповідача Київську міську прокуратуру.
У відзиві на позов представник Київської міської прокуратури заперечував проти задоволення позовних вимог, з огляду на те, що оскаржуваний наказ №363к від 04 березня 2021 року прийнято на підставі рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 21 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації". При цьому, представник Київської міської прокуратури наголошував, що до компетенції останньої не належить надання оцінки рішенню відповідної кваліфікаційної комісії та визнання законними або незаконними таких рішень.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що оскаржуваний наказ №363к від 04 березня 2021 року не містить конкретної підстави для звільнення.
У додаткових поясненнях представник Київської міської прокуратури вказав, що звільнення на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» є самостійною підставою, яка чітко визначена положеннями підпункту 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ. Юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача є рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 21 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації".
У додаткових поясненнях позивач вказує, що Дванадцята кадрова комісія обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) поклала в обґрунтування оскаржуваного рішення від 21 грудня 2020 року "Про неуспішне проходження прокурором атестації" не висновок Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, а лише доводи скаржника - Генеральної інспекції Генеральної прокуратури, які не знайшли підтвердження в результаті розгляду скарги.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 08 квітня 2021 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
Позивачем надіслано до Окружного адміністративного суду міста Києва заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.
Представник Офісу Генерального прокурора та представник Київської міської прокуратури не заперечували проти розгляду справ в порядку письмового провадження.
Враховуючи викладене та зважаючи на достатність наявних у матеріалах справи доказів для розгляду та вирішення справи по суті, у судовому засіданні 22 червня 2021 року судом, згідно з частиною 3 статті 194 Кодексу адміністративного судочинства України, прийнято рішення про подальший розгляд та вирішення справи у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
ОСОБА_1 на час виникнення спірних правовідносин працював на посаді заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" №113-IX, який набув чинності 25 вересня 2019 року, запроваджено реформування системи органів прокуратури.
ОСОБА_1 подано Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в обласній прокуратурі та про намір пройти атестацію.
Дванадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №15 від 21 грудня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Наказом Київської міської прокуратури від 04 березня 2021 року №363к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва та органів прокуратури у зв'язку з неуспішним проходження атестації на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12 березня 2021 року.
Незгода позивача із згадуваними рішенням Дванадцятої кадрової комісії на наказом Київської міської прокуратури зумовила звернення до суду з даним позовом.
Згідно зі статтею 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює: 1) підтримання публічного обвинувачення в суді; 2) організацію і процесуальне керівництво досудовим розслідуванням, вирішення відповідно до закону інших питань під час кримінального провадження, нагляд за негласними та іншими слідчими і розшуковими діями органів правопорядку; 3) представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.
Прокуратуру в Україні очолює Генеральний прокурор, якого призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Верховної Ради України Президент України.
Відповідно до статті 4, частин першої, третьої статті 16 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (в редакції до внесення змін Законом №113-ІХ) зазначалось, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Незалежність прокурора забезпечується: 1) особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених цим Законом.
Згідно з пунктом 9 частини першої, пунктом 1 частини другої статті 51 Закону №1697-VII прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
25 вересня 2019 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" від 19 вересня 2019 року №113-ІХ.
Згідно з розділом І Закону №113-ІХ внесено зміни, в тому числі, до статті 32 КЗпП України, яку доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус", статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: "Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус".
У відповідності до пунктів 3-7, 9, 10 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ до дня початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур їх повноваження здійснюють відповідно Генеральна прокуратура України, регіональні прокуратури, місцеві прокуратури.
Після початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур забезпечення виконання функцій прокуратури призначеними до них прокурорами здійснюється з дотриманням вимог законодавства України та особливостей, визначених Генеральним прокурором.
За прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.
День початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті "Голос України".
З дня набрання чинності цим Законом усі прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур вважаються такими, що персонально попереджені у належному порядку про можливе майбутнє звільнення з посади на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України "Про прокуратуру".
Прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.
Атестація здійснюється згідно з Порядком проходження прокурорами атестації, який затверджується Генеральним прокурором.
Прокурори Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур (у тому числі ті, які були відряджені до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі) мають право в строк, визначений Порядком проходження прокурорами атестації, подати Генеральному прокурору заяву про переведення на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах. У заяві також повинно бути зазначено про намір пройти атестацію, надано згоду на обробку персональних даних, на застосування процедур та умов проведення атестації. Форма та порядок подачі заяви визначаються Порядком проходження прокурорами атестації.
Згідно з пунктом 1 частини 19 розділу ІІ "Прикінцеві і перехідні положення" Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру" за умови настання однієї із наступних підстав: 1) неподання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури у встановлений строк заяви до Генерального прокурора про переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури та про намір у зв'язку із цим пройти атестацію; 2) рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури; 3) в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах відсутні вакантні посади, на які може бути здійснено переведення прокурора Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, який успішно пройшов атестацію; 4) ненадання прокурором Генеральної прокуратури України, регіональної прокуратури, місцевої прокуратури, військової прокуратури, у разі успішного проходження ним атестації, згоди протягом трьох робочих днів на переведення на запропоновану йому посаду в Офісі Генерального прокурора, обласній прокуратурі, окружній прокуратурі.
Перебування прокурора на лікарняному через тимчасову непрацездатність, у відпустці чи у відрядженні до Національної академії прокуратури України для участі в її роботі на постійній основі не є перешкодою для його звільнення з посади прокурора відповідно до цього пункту.
Указані в цьому пункті прокурори можуть бути звільнені з посади прокурора також і на інших підставах, передбачених Законом України "Про прокуратуру".
Таким чином, вказаним Законом №113-ІХ запроваджено процедуру атестації працівників прокуратури, делеговано затвердження Порядку проходження прокурорами атестації Генеральному прокурору.
Закон №113-ІХ є законом, який в розумінні статті 131-1 Конституції України, статті 4, частин 1, 3 статті 16 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII визначає організацію та порядок діяльності прокуратури.
Суд зауважує, що станом як на дату звільнення позивача, так і станом на час розгляду справи по суті, Закон №113-ІХ є чинним, не визнавався неконституційним.
Наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року №221 затверджено Порядок проходження прокурорами атестації.
Пунктами 1 - 8 Порядку встановлено, що атестація прокурорів - це встановлена розділом II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (далі - Закон) та цим Порядком процедура надання оцінки професійній компетентності, професійній етиці та доброчесності прокурорів Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур і військових прокуратур.
Атестація прокурорів Генеральної прокуратури України (включаючи прокурорів Головної військової прокуратури, прокурорів секретаріату Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів), регіональних, місцевих прокуратур та військових прокуратур проводиться відповідними кадровими комісіями.
Атестація прокурорів проводиться кадровими комісіями прозоро та публічно у присутності прокурора, який проходить атестацію.
Порядок роботи, перелік і склад кадрових комісій визначаються відповідними наказами Генерального прокурора.
Предметом атестації є оцінка:
1) професійної компетентності прокурора (у тому числі загальних здібностей та навичок);
2) професійної етики та доброчесності прокурора.
Атестація включає такі етапи: 1) складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора; 2) складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки; 3) проведення співбесіди з метою виявлення відповідності прокурора вимогам професійної компетентності, професійної етики та доброчесності. Для оцінки рівня володіння практичними уміннями та навичками прокурори виконують письмове практичне завдання.
Повторне проходження одним і тим самим прокурором атестації або одного з її етапів не допускається. Якщо складання відповідного іспиту було перервано чи не відбулося з технічних або інших причин, незалежних від членів комісії та прокурора, комісія призначає новий час (дату) складання відповідного іспиту для прокурора.
За результатами атестації прокурора відповідна кадрова комісія ухвалює одне із таких рішень:
1) рішення про успішне проходження прокурором атестації;
2) рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Розділом II Порядку унормовано складання іспиту у формі анонімного тестування з використанням комп'ютерної техніки з метою виявлення рівня знань та умінь у застосуванні закону, відповідності здійснювати повноваження прокурора, а розділом III - складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки.
Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку у разі набрання прокурором за результатами складання іспиту у формі анонімного тестування на загальні здібності та навички з використанням комп'ютерної техніки кількості балів, яка дорівнює або є більшою, ніж прохідний бал, прокурор допускається до співбесіди.
Згідно пункту 2 Розділу ІV Порядку до початку співбесіди прокурор виконує практичне завдання з метою встановлення комісією його рівня володіння практичними уміннями та навичками.
Пунктами 8, 9, 11, 12, 13 Розділу ІV Порядку визначено, що співбесіда проводиться кадровою комісією з прокурором державною мовою в усній формі. Співбесіда з прокурором може бути проведена в один день із виконанням ним практичного завдання.
Для проведення співбесіди кадрова комісія вправі отримувати в усіх органах прокуратури, у Раді прокурорів України, секретаріаті Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, Національному антикорупційному бюро України, Державному бюро розслідувань, Національному агентстві з питань запобігання корупції, інших органах державної влади будь-яку необхідну для цілей атестації інформацію про прокурора, в тому числі про:
1) кількість дисциплінарних проваджень щодо прокурора у Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та їх результати;
2) кількість скарг, які надходили на дії прокурора до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів та Ради прокурорів України, з коротким описом суті скарг;
3) дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності: а) відповідність витрат і майна прокурора та членів його сім'ї, а також близьких осіб задекларованим доходам, у тому числі копії відповідних декларацій, поданих прокурором відповідно до законодавства у сфері запобігання корупції; б) інші дані щодо відповідності прокурора вимогам законодавства у сфері запобігання корупції; в) дані щодо відповідності поведінки прокурора вимогам професійної етики; г) матеріали таємної перевірки доброчесності прокурора;
4) інформацію про зайняття прокурором адміністративних посад в органах прокуратури з копіями відповідних рішень.
Дослідження вказаної інформації, відомостей щодо прокурора, який проходить співбесіду (далі - матеріали атестації), здійснюється членами кадрової комісії.
Перед проведенням співбесіди члени комісії можуть надіслати на електронну пошту прокурора, яка вказана у заяві про намір пройти атестацію, повідомлення із пропозицією надати письмові пояснення щодо питань, пов'язаних з матеріалами атестації. У цьому випадку протягом трьох днів з дня отримання повідомлення, але не пізніше ніж за день до дня проведення співбесіди, прокурор може подати комісії електронною поштою письмові пояснення (у разі необхідності - скановані копії документів).
Співбесіда полягає в обговоренні результатів дослідження членами комісії матеріалів атестації щодо дотримання прокурором правил професійної етики та доброчесності, а також рівня професійної компетентності прокурора, зокрема, з огляду на результати виконаного ним практичного завдання.
Співбесіда прокурора складається з таких етапів: 1) дослідження членами комісії матеріалів атестації; 2) послідовне обговорення з прокурором матеріалів атестації, у тому числі у формі запитань та відповідей, а також обговорення питання виконаного ним практичного завдання; Співбесіда проходить у формі засідання комісії.
Члени комісії мають право ставити запитання прокурору, з яким проводять співбесіду, щодо його професійної компетентності, професійної етики та доброчесності.
Після завершення обговорення з прокурором матеріалів атестації та виконаного ним практичного завдання члени комісії без присутності прокурора, з яким проводиться співбесіда, обговорюють її результати, висловлюють пропозиції щодо рішення комісії, а також проводять відкрите голосування щодо рішення комісії стосовно прокурора, який проходить атестацію. Результати голосування вказуються у протоколі засідання.
Залежно від результатів голосування комісія ухвалює рішення про успішне проходження прокурором атестації або про неуспішне проходження прокурором атестації.
Відповідно до пункту 6 Розділу V Порядку рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації є підставою для видання наказу Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури про звільнення відповідного прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України "Про прокуратуру". Відповідний наказ Генерального прокурора, керівника регіональної (обласної) прокуратури може бути оскаржений прокурором у порядку, встановленому законодавством.
Суд наголошує, що Порядок проходження прокурорами атестації, затверджений наказом Генерального прокурора від 03 жовтня 2019 року № 221, є чинним та протиправним не визнавався.
Наказом Генерального прокурора від 17 жовтня 2019 року № 233 затверджено Порядок роботи кадрових комісій (далі також - Порядок №233).
Відповідно до пункту 12 Порядку №233 рішення комісії, крім зазначених в абзаці другому цього пункту, в тому числі процедурні, обговорюється її членами і ухвалюються шляхом відкритого голосування більшістю голосів присутніх на засіданні членів комісії. Член комісії вправі голосувати "за" чи "проти" рішення комісії. У разі рівного розподілу голосів, приймається рішення, за яке проголосував голова комісії.
Рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди ухвалюється шляхом відкритого голосування більшістю від загальної кількості членів комісії. Якщо рішення про успішне проходження прокурором атестації за результатами співбесіди не набрало чотирьох голосів, комісією ухвалюється рішення про неуспішне проходження прокурором атестації.
Рішення про неуспішне проходження атестації повинно бути мотивованим із зазначенням обставин, що вплинули на його прийняття. Оскільки рішення кадрової комісії є, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19 вересня 2019 року № 113-IX №113, безумовною підставою для прийняття наказу про звільнення, в даному випадку, позивача з посади, отже на думку суду таке рішення має ознаки рішення суб'єкта владних повноважень.
Як зазначено вище, Дванадцятою кадровою комісією обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) прийнято рішення №15 від 21 грудня 2020 року про неуспішне проходження ОСОБА_1 атестації.
Так, рішення №15 від 21 грудня 2020 року вмотивовано таким:
- ОСОБА_1 , будучи заступником прокурора Святошинського району м. Києва, у березні 2015 року допустив неналежне виконання службових обов'язків, а саме: порушуючи службові обов'язки та вимоги пункту 1.16 Інструкції з діловодства в прокуратурі України, затвердженої наказом Генерального прокурора № 3 від 15 січня 2013 року, не проконтролював та не забезпечив передачу через канцелярію службових документів, що перебували на виконанні у його підлеглого, у тому числі матеріалів кримінального провадження 12014100080005383. Внаслідок цього, вказане кримінальне провадження тривалий час перебувало без руху і вважалось втраченим. За таких же обставин через неналежне виконання службових обов'язків ОСОБА_1 втрачено 8 кримінальних проваджень протягом 2014-2018 років;
- в діях першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 8 м. Києва радника юстиції ОСОБА_1 встановлено порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України під час здійснення прокурорського нагляду у кримінальному провадженні № 42016101080000075. Так, унаслідок неналежного виконання ним своїх службових обов'язків не забезпечено організацію та контроль процесуального керівництва під час досудового слідства за його підлеглою, що призвело до втрати речових доказів: готівкових коштів на суму 6 655 840 грн., 62 490 Євро та 76 278 доларів США;
- у декларації за 2019 рік ОСОБА_1 зазначає власні грошові активи в розмірі 45 000,00 доларів та грошові активи дружини в розмірі 45 000,00 доларів. При цьому прокурор не надав логічних пояснень щодо можливості заощадити таку суму з заробітної плати, отриманої за основним місцем роботи;
- ОСОБА_1 в 2018 та 2019 роках разом з родиною (дружиною та дочкою) відпочивав в м. Барселона (Королівство Іспанія) протягом 12 та 19 днів відповідно, однак прокурор не надав логічних пояснень щодо фінансової можливості самостійно оплатити переліт та відпочинок;
- ОСОБА_1 має право розпорядження індивідуальним банківським сейфом в AT "Укрексімбанк", в якому він та інші члени його родини зберігають коштовності та грошові кошти. Пояснення щодо змісту цінностей, які зберігаються в банківському сейфі, та причини не декларування наявного в нього права розпорядження вказаним сейфом не надано;
- Під час служби в органах прокуратури прокурор ОСОБА_1. мав на праві власності або в користуванні наступні транспортні засоби: Toyota Avensis, Mazda З, Renault Symbol , Subary Legacy , Toyota Camry , Nissan Pathfinder , Mazda 6, Toyota LC Prado, Toyota Corolla , що підтверджено останнім особисто під час проходження співбесіди. Вказані обставини не дають можливості членам Комісії прийти до висновку про відповідність прокурора критеріям
доброчесності.
Надаючи оцінку оскаржуваному рішенню, суд зазначає таке.
Так, рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 10 квітня 2019 року №120-дп-19 дисциплінарне провадження за скаргою Генеральної інспекції Генеральної прокуратури про вчинення першим заступником керівника Київської місцевої прокуратури №8 м. Києва ОСОБА_1 дисциплінарного проступку (в порушення пункту 1.16 Інструкції з діловодства в прокуратури України, затвердженої наказом Генерального прокурора № 3 від 15 січня 2013 року, позивач не проконтролював та не забезпечив передачу через канцелярію службових документів, що перебували на виконанні у його підлеглого, у тому числі матеріалів кримінального провадження 12014100080005383. Внаслідок цього, вказане кримінальне провадження тривалий час перебувало без руху і вважалось втраченим. За таких же обставин через неналежне виконання службових обов'язків ОСОБА_1 , втрачено 8 кримінальних проваджень протягом 2014-2018 років) - закрито.
Отже, Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів вже було надано правову оцінку ймовірним діям/бездіяльності позивача та прийнято рішення від 10 квітня 2019 року №120-дп-19 про закриття дисциплінарного провадження. Вказане рішення на час проведення співбесіди є чинним.
Також, з матеріалів справи вбачається, що наказом Прокуратури міста Києва від 27 лютого 2017 року №269к за порушення Присяги працівника прокуратури та неналежне виконання службових обов'язків щодо забезпечення організації та контролю за здійсненням процесуального керівництва під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №42016101080000075, що призвело до грубих порушень вимог Кримінального процесуального кодексу України та втрати речових доказів - готівкових коштів в особливо великому розмірі, першому заступнику керівника Київської місцевої прокуратури №8 м. Києва раднику юстиції ОСОБА_1 оголошено догану.
Відповідно до частин 2, 3 Закону №1697-VII прокурор протягом одного року з дня накладення на нього дисциплінарного стягнення вважається таким, який притягувався до дисциплінарної відповідальності, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті.
До закінчення річного строку прокурор, який не допустив порушення законодавства та сумлінно й професійно здійснював свої службові обов'язки, може бути визнаний таким, який не притягувався до дисциплінарної відповідальності, на підставі клопотання керівника відповідного органу прокуратури, однак не раніш як: 1) через шість місяців із дня накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 1 частини першої цієї статті; 2) після закінчення половини строку, визначеного у разі накладення дисциплінарного стягнення, передбаченого пунктом 2 частини першої цієї статті.
З огляду на те, що станом на час прийняття оскаржуваного рішення від 21 грудня 2020 року №15 з моменту прийняття Прокуратурою міста Києва наказу від 27 лютого 2017 року № 269к пройшло більше року, позивач вважається таким, що не має дисциплінарних стягнень.
Суд наголошує, що за один і той самий проступок може бути накладене тільки одне
дисциплінарне стягнення.
З урахуванням викладеного вище, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про те, що оскаржуваним рішенням від 21 грудня 2020 року №15 його фактично повторно притягнули до відповідальності за один й той самий проступок.
Щодо зазначення позивачем у декларації за 2019 рік активів у в розмірі 45 000,00 доларів та грошових активів дружини в розмірі 45 000,00 доларів, суд зауважує, що відповідачами не надано жодного доказу неможливості позивачем та членами його сім'ї заощадити кошти у вказаній сумі.
Доводи відповідачів про наявність обґрунтованих сумнівів щодо доброчесності позивача, з огляду на те, що останній разом із членами сім'ї відпочивав в м. Барселона (Королівство Іспанія), суд сприймає критично, оскільки позивачем надано пояснення, згідно яких він разом із донькою здійснювали переліт до міста Барселона, проте відпочивали в іншому місті. Відповідачами доказів на спростування викладеного не надано.
Суд також зауважує, що позивачем у розділі 12.1 декларації за 2019 рік відображено депозитарний рахунок в АТ «Укрексімбанк».
Щодо користування позивачем та членами його сім'ї автомобілями, переліченими в оскаржуваному рішенні від 21 грудня 2020 року №15, суд зазначає, що користування такими автомобілями не заперечується позивачем.
Суд враховує, що в силу положень Порядку проходження атестації, про що вказувалось вище, у Комісії наявні повноваження щодо визначення прокурора критеріям доброчесності шляхом відповідності суми витрат його доходам. Такі повноваження надані комісіям Генеральним прокурором. У той же час в діючому законодавстві відсутнє визначення терміну «доброчесність», відсутні також і критерії доброчесності.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 11 Закону України «Про запобігання корупції» до повноважень Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) належить, зокрема, здійснення в порядку, визначеному цим Законом, контролю та перевірки декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зберігання та оприлюднення таких декларацій, проведення моніторингу способу життя осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями частини 1 статті 50 зазначеного Закону, повна перевірка декларації полягає у з'ясуванні достовірності задекларованих відомостей, точності оцінки задекларованих активів, перевірці на наявність конфлікту інтересів та ознак незаконного збагачення і може здійснюватися у період здійснення суб'єктом декларування діяльності, пов'язаної з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також протягом трьох років після припинення такої діяльності.
НАЗК проводить перевірку декларації на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, із засобів масової інформації та інших джерел, про можливе відображення у декларації недостовірних відомостей.
Як вбачається зі статті 51 Закону України «Про запобігання корупції», НАЗК здійснює вибірковий моніторинг способу життя суб'єктів декларування з метою встановлення відповідності їх рівня життя наявним у них та членів їх сім'ї майну і одержаним ними доходам згідно з декларацією особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що подається відповідно до цього Закону.
У рішенні Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 814/886/17 зазначено, що здійснення контролю та перевірки декларації осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, щодо достовірності повноти відомостей, зазначених суб'єктом декларування у декларації, належить до виключної компетенції Національного агентства з питань запобігання корупції.
Таким чином, саме цей компетентний орган вправі стверджувати, приймати відповідні рішення та формувати висновки щодо порушення позивачем вимог щодо декларування, необхідності декларування фактів, що випливають з наведених вище обставин.
В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до Національного агентства з питань запобігання корупції з приводу задекларованого позивачем майна та коштів.
Проте, відповідач під час прийняття рішень, не повинен перебирати на себе компетенцію інших органів влади в частині встановлення фактів, що згідно з нормами чинного законодавства України прямо не належать до компетенції Кадрової комісії, а віднесені до компетенції інших органів держави, зокрема, наводити висновки щодо достатності підстав вважати встановленими відповідні обставини, у разі відсутності рішення такого компетентного органу, прийнятого у визначеному чинним законодавством України порядку.
Моніторинг способу життя суб'єктів декларування здійснюється НАЗК на підставі інформації, отриманої від фізичних та юридичних осіб, а також із засобів масової інформації та інших відкритих джерел інформації, яка містить відомості про невідповідність рівня життя суб'єктів декларування задекларованим ними майну і доходам.
Встановлення невідповідності рівня життя суб'єкта декларування задекларованим ним майну і доходам є підставою для здійснення повної перевірки його декларації. У разі встановлення невідповідності рівня життя НАЗК надається можливість суб'єкту декларування протягом десяти робочих днів надати письмове пояснення за таким фактом.
У разі виявлення за результатами моніторингу способу життя ознак корупційного правопорушення або правопорушення, пов'язаного з корупцією, НАЗК інформує про них спеціально уповноважені суб'єкти у сфері протидії корупції.
Відтак, суд дійшов висновку, що виявлення відповідачем за результатом здійснення аналізу декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ознак можливого відображення у декларації недостовірних відомостей та ознак можливого незаконного збагачення, не є підставою для висновку про невідповідність особи критеріям доброчесності, оскільки відповідні обставини мають бути перевірені уповноваженим на це органом та підтверджені допустимими доказами.
З урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про протиправність рішення Дванадцятої кадрової комісії №15 від 21 грудня 2020 року та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправним та скасування наказу Київської міської прокуратури № 363к від 04 березня 2021 року, як такого, що прийнятий на підставі зазначеного рішення.
Щодо позову в частині зобов'язання Дванадцяту кадрову комісію обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих), або її правонаступника, або, у разі ліквідації та відсутності правонаступника, Офіс Генерального прокурора, як суб'єкта створення Дванадцятої Кадрової комісії, прийняти рішення про успішне проходження атестації ОСОБА_1 , суд зазначає, що скасування рішення Дванадцятої кадрової комісії №15 від 21 грудня 2020 року є достатнім способом захисту прав позивача, отже позов у вказаній частині задоволенню не підлягає.
Суд наголошує, що нормами Закону України «Про прокуратуру» не врегульовано питання поновлення прокурора в разі скасування судом наказу про звільнення, а відтак суд вбачає наявними підстави для застосування норм статті 235 Кодексу законів про працю України.
Частиною 1 статті 235 Кодексу законів про працю України визначено, що у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
За постановою Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14 у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 09 січня 2013 року у справі "Волков проти України", звертаючи увагу на необхідність поновлення особи на посаді як способу відновлення порушених прав, зазначив, що рішення суду не може носити декларативний характер, не забезпечуючи у межах національної правової системи захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що належним способом поновлення порушеного права позивача у даній справі є поновлення останньої на посаді та в орган, з якого її було звільнено.
З урахуванням наведеного вище, суд вбачає наявним підстави для поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва.
Підпунктом "з" пункту 1 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08лютого 1995 року № 100 (далі також - Порядок № 100), встановлено, що вказаний Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадку вимушеного прогулу.
Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
У відповідно до пункту 5 цього Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з пунктом 8 цього ж Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Київської міської прокуратури від 10 березня 2021 року середньомісячна заробітна плата позивача становить 35 314,89 грн, середньоденна - 1 811,02 грн.
Період вимушеного прогулу становить з 13 березня 2021 року по 02 вересня 2021 року, що становить 118 робочих днів, отже позивачу належить до сплати середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в сумі 213 700,36 грн.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням наведеного вище, Окружний адміністративний суд міста Києва допускає до негайного виконання рішення в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на посаді.
Згідно з пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд, що і вчинено судом у даній справі. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем доведено відсутність правових підстав для прийняття оскаржуваних рішення та наказу про звільнення, в той час, як відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, покладений на них обов'язок доказування не виконали, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку про наявність правих підстав для часткового задоволення позову.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-243, 250, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Дванадцятої кадрової комісії обласних прокуратур з атестації прокурорів місцевих прокуратур, військових прокуратур гарнізонів (на правах місцевих) від 21 грудня 2020 року №15 "Про неуспішне проходження прокурором атестації".
Визнати протиправним та скасувати наказ Київської міської прокуратури № 363к від 04 березня 2021 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 213 700 (двісті тринадцять тисяч сімсот) грн 36 коп.
Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Київської місцевої прокуратури №8 міста Києва.
Допустити негайне виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва в частині стягнення на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з Київської міської прокуратури (03150, місто Київ, вулиця Предславинська, будинок 45/9, код ЄДРПОУ 02910019) середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 35 314 (тридцять п'ять тисяч триста чотирнадцять) грн 89 коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко