ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
02 вересня 2021 року м. Київ № 640/5978/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - відповідач), в якій просить:
визнати протиправним рішення № П/в 04214 від 01.02.2021 Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про не призначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
зобов'язати Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації призначити, здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач не мала реальної можливості звернутись протягом 12 місяців після народження дитини із заявою про отримання державної допомоги до органів соціального захисту населення за призначенням допомоги при народженні дитини з поважних причин, оскільки була змушена змінювати місце проживання, а тому вважає відмову у призначенні та виплаті їй допомоги при народженні сина протиправною.
Ухвалою судді Окружного адміністративного суду м. Києва Чудак О.М. від 15.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.
Своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву відповідач не скористався.
Згідно з частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Отже, дослідивши матеріали справи, докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд встановив наступне.
Згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 , у позивача у місті Керч Автономної Республіки Крим ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася дитина ОСОБА_2 , відповідний актовий запис №490 .
Згідно з довідкою від 29.11.2018 №0000658043 позивача взято на облік внутрішньо переміщеної особи. Відповідно до вказаної довідки фактичним місцем проживання/ перебування позивача є: АДРЕСА_1 . Зареєстроване місце позивача: АДРЕСА_2 .
Згідно довідки від 15.10.2019 №3005-5000213098/22364, ОСОБА_2 взято на облік внутрішньо переміщеної особи. Відомості про законного представника, що супроводжує малолітню дитину: ОСОБА_1 . Зазначено фактичним місцем проживання/ перебування позивача є: АДРЕСА_1 . Зареєстроване місце: АДРЕСА_2 .
Розпорядженням Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації Управління соціального захисту населення від 01.02.2021 П/в 04214 позивачу державна допомога при народженні дитини не призначена відповідно до заяви від 29.01.2021 №74 на підставі пункту 12 постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 №1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми», оскільки допомога призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Вважаючи протиправним рішення відповідача щодо відмови у призначенні допомоги при народженні дитини, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Суд, визначаючись щодо заявлених вимог, виходить з того, що відповідно до положень частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону України «Про охорону дитинства» з метою створення належних матеріальних умов для виховання дітей у сім'ях, держава надає батькам або особам, які їх замінюють, соціальну допомогу, передбачену Законом України «Про державну допомогу сім'ям з дітьми» від 21.11.1992 № 2811-XII (далі - Закон № 2811-XII) та іншими законами України.
Статтею 3 Закону № 2811-XII визначені види державної допомоги сім'ям з дітьми, зокрема, допомога при народженні дитини.
Відповідно до статті 10 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини за цим Законом надається одному з батьків дитини (опікуну), який постійно проживає разом з дитиною.
Згідно частини сьомої статті 11 Закону № 2811-XII допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини.
Пунктом 12 Порядку призначення і виплати державної допомоги сім'ям з дітьми, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 № 1751, також встановлено, що допомога при народженні дитини призначається за умови, що звернення за її призначенням надійшло не пізніше ніж через 12 календарних місяців після народження дитини.
Отже, допомога при народженні дитини призначається за умови, якщо звернення за її призначенням надійшло не пізніше дванадцяти місяців з дня народження дитини. При цьому, законодавством не передбачено можливості поновлення такого строку.
Разом з тим, за правовими висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 14.02.2018 по справі № 591/610/16-а та від 02.10.2018 по справі № 495/3711/17, визначений частиною сьомою статті 11 Закону № 2811-XII строк підлягає поновленню, а допомога при народженні дитині підлягає призначенню у разі наявності поважних причин такого пропуску, оскільки неможливість своєчасного звернення батьків порушує інтереси дитини, що є неприпустимим.
Таким чином, строк звернення за призначенням допомоги при народженні дитини може бути поновлено лише за наявності поважних причин, які обумовлюють несвоєчасне звернення батьків, тобто обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій, що підтверджені належними доказами.
У даному випадку, позивачем підтверджено належними та допустимими доказами факт пропуску з поважних причин строку звернення за призначенням соціальної допомоги при народженні дитини.
Так, під час розгляду даної справи встановлено, що позивач народила дитину в Автономній Республіці Крим, що підтверджується свідоцтвом про народження Серія НОМЕР_1 від 28.11.2017, видане Торецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області. У зв'язку із анексією Автономної Республіки Крим, позивач переїхала жити до окупованої території України. При цьому, як зазначено позивачем, вона сама виховує дитину, не мала можливості виїхати з непідконтрольної України території і оформити допомогу про народження дитини, на той час дитина була досить мала та постійно хворіла. Разом з тим, через проведення у Донецькій області антитерористичної операції та ведення бойових дій, позивач не мала змоги своєчасно звернутися із заявою про отримання державної допомоги при народженні дитини.
Отже, суд дійшов висновку, що позивачем було вчинено усіх можливих та залежних від неї дій для отримання допомоги при народженні дитини у встановлений законодавством строк, тоді як обставини, що викликали пропущення такого строку є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій.
Ухвалюючи дане рішення, суд також керується частиною сьомою статті 7 Сімейного Кодексу України, відповідно до якої дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Крім того, згідно пункту 1 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (в редакції зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року), яку ратифіковано постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
При цьому, слід зазначити, що частинами першою та другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у ст. 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків.
Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. the United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, рішення відповідача про відмову у призначення соціальної допомоги при народженні дитини є протиправним з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно квитанції, що міститься в матеріалах справи, від 26.02.2021 №352620051, позивачем сплачено судовий збір в розмірі 908, 00 грн. що підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255-263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації - задовольнити.
Визнати протиправним рішення № П/в 04214 від 01.02.2021 Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про не призначення ОСОБА_1 допомоги при народженні дитини ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації призначити, здійснити нарахування та виплатити ОСОБА_1 допомогу при народженні дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 908,00 грн. (дев'ятсот вісім гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 ).
Відповідач - Управління соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (04209, м. Київ, вул. Озерна, 18А, код ЄДРПОУ 37335416).
Суддя О.М. Чудак