Справа № 206/2034/21
Провадження № 2/206/843/21
26.08.2021 Самарський районний суд м. Дніпропетровська
у складі:
головуючий суддя Маштак К.С.
за участю:
секретаря судового засідання Різниченко Я.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника третьої особи Воднєвої Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради, Орган опіки та піклування Адміністрації Самарського району Дніпровської міської ради про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини,-
І. Стислий виклад позиції позивача, представника позивача, відповідача та представника третьої особи.
Позивач в обґрунтування своїх позовних вимог зазначила, що в 2017 році познайомилась з відповідачем і до травня 2020 року сторони підтримували стосунки. В них народилась донька, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Донька зареєстрована за адресою позивача та фактично проживає разом з нею. Відповідач з дитиною не проживає, останніх два місяця не надає матеріальної допомоги на утримання дитини, участі в її виховані не приймає та донькою взагалі не цікавиться. З травня 2020 року між сторонами були припиненні майже всі стосунки, і з того часу відповідач жодного разу не виявляв бажання навіть побачити доньку, а в телефонних розмовах не задавав питання про те, як вона себе почуває і що їй потрібно. У доньки позивача наразі такий вік, в якому формуються уявлення про оточуючий світ і сім'ю, але нехтування батьком своїми обов'язками спричинює шкоду дитині і може суттєво вплинути на її подальший розвиток. Отже є всі підстави визнати факт тривалого і свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків, що є підставою для позбавлення його батьківських прав. Це є співмірним заходом для захисту інтересів малолітньої доньки ОСОБА_4 . Тому, позивач просила суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 (а.с. 1-4).
Позивач в судовому засіданні підтримала позовні вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити та зазначила, що коли з'явилась донька, вона вважала, що між сторонами налагодяться стосунки, але наразі відповідач не приймає участі у вихованні дитини та позивач при виїзді за кордон та у інших випадках не хоче кожного разу звертатися за дозволом до відповідача.
Представник позивача підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити та зазначив, що позивач не чинила перешкоду відповідачу у спілкуванні з дитиною.
Відповідач в судовому засіданні позовні вимоги визнав в повному обсязі, не заперечував щодо їх задоволення та зазначив, що його дитині буде краще без нього.
Представник третьої особи в судовому засіданні не заперечувала щодо задоволення позовних вимог, оскільки батько дитини добровільно від неї відмовляється.
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
17.05.2021 до канцелярії суду надійшла дана позовна заява з додатками (а.с. 1-12).
02.06.2021 відкрито провадження по справі та призначено підготовче судове засідання на 02.08.2021 (а.с. 16-17).
02.08.2021 підготовче судове засідання відкладено на 12.08.2021 (а.с. 20а).
12.08.2021 відкладено підготовче судове засідання на 26.08.2021 (а.с. 24-25).
19.08.2021 до канцелярії суду від третьої особи надійшов висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_5 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 28-29).
26.08.2021 закінчено підготовчі дії, закрито підготовче провадження, проведено розгляд справи по суті, заслухано вступні слова позивача, представника позивача, відповідача та представника третьої особи, досліджено письмові докази, що містяться в матеріалах справи, заслухано виступи сторін у судових дебатах (а.с. 32-33).
26.08.2021 проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду (а.с. 34).
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народилась донька - ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10.01.2020 Соборним районним у місті Дніпрі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 31 (а.с. 9).
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.07.2020 по теперішній час зареєстрована за адресою реєстрації позивача, а саме: АДРЕСА_1 (а.с. 10).
Відповідно до висновку Органу опіки Адміністрації Шевченківського району ДМР від 06.08.2021 № 4/3-85 про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 , відносно дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Адміністрація Шевченківського району ДМР, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_3 , відносно його дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі (а.с. 28-29).
ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Статтями 11 та 12 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Статтею 157 СК України передбачено, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Статтею 150 СК України визначені обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини. Батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.
Згідно зі ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44 - ю сесією Генеральної Асамблеї ООН від 20.11.1989 і ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом принципів 2, 4, 6, 7 Декларації прав дитини від 20.11.1959 дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом. Дитина повинна мати право на належні харчування, житло, відпочинок і медичне обслуговування. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі - в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір'ю. Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за її освіту і навчання; насамперед таку відповідальність несуть її батьки. Суспільство та органи публічної влади повинні докладати зусиль для сприяння реалізації зазначеного права.
У частині першій статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
У той же час, ст. 164 СК України обумовлює підстави позбавлення батьківських прав. Так, мати, батько може бути позбавлений судом батьківських прав, якщо він ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, є хронічними алкоголіками або наркоманами.
Відповідно до п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007 №3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених ст. 164 СК України, ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У п. 54 рішення ЕСПЛ «Хант проти України» (від 07.12.2006), суд нагадує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (див. рішення у справі Olsson v. Sweden, від 27.11.1992) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (див. рішення у справі Johansen v. Norway від 07.08.1996, п. 78.
При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, в якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років, що відповідає положенням ст. 165 СК України.
Абзацом 6 п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» визначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке не суперечить закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд у мотивувальній частині рішення може вказати лише про визнання позову та прийняття його судом.
Положення ст. 206 ЦПК України наголошують на тому, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
З огляду на викладене, повно, всебічно та об'єктивно з'ясувавши всі обставини справи, враховуючи те, що відповідач ОСОБА_3 визнав позовні вимоги в повному обсязі та ті обставини, що він свідомо нехтує своїми батьківськими обов'язками, що було встановлено судом під час розгляду справи та підтверджено поясненнями як позивача, так і самого відповідача, діючи передусім в інтересах дитини, суд приходить до обґрунтованого висновку, що наразі, існують достатні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 .
Обставин, які перешкоджали б відповідачу виконувати свої батьківські обов'язки судом не встановлено.
Згідно ч. 2 ст. 166 СК України, особа яка позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язків щодо утримання дитини.
При цьому, суд звертає увагу відповідача, що мати, батько, позбавлені батьківських прав, мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав - ч. 1 ст. 169 СК України.
Таким чином, відповідач не позбавлений права на відновлення його батьківських прав, за наявності підстав, передбачених законодавством.
Згідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно положень ст. 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Виходячи із змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частини 1, 2 ст. 77 ЦПК України встановлює, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Стаття 80 ЦПК України презюмує, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, рішення ЄСПЛ в справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, рішення ЄСПЛ у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010).
Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази, суд приходить до обґрунтованого висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 908,00 грн.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 150, 157, 164-166, 169 СК України, ст. 11, 12 Законом України «Про охорону дитинства», ст.ст. 1-4, 10, 12, 13, 76-89, 95, 141, 258, 259, 264, 265, п. 15, п.п. 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до ОСОБА_3 (місце реєстрації: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ), треті особи: Орган опіки та піклування Адміністрації Шевченківського району Дніпровської міської ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. Михайла Грушевського, буд. 70, ЄДРПОУ 44017322), Орган опіки та піклування Адміністрації Самарського району Дніпровської міської ради (місцезнаходження: м. Дніпро, вул. 20-річчя Перемоги, 51, ЄДРПОУ 44103861) про позбавлення батьківських прав щодо неповнолітньої дитини - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції, що відповідає приписам пункту 15, підпункту 15.5 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 03.09.2021.
Головуючий суддя: К.С. Маштак