Справа № 185/579/19
Провадження № 2/185/232/21
19 серпня 2021 року м.Павлоград
Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Зінченко А.С., за участю секретаря судового засідання Молчанової Н.Ю., позивача ОСОБА_1 , відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представника відповідачів - адвоката Савченка С.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу ЄУ № 185/579/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр'ївському районах та місту Павлограду Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту проживання однією сім'єю, визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права власності на майно, зміну черги на спадщину,-
18 січня 2019 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідачів, в якому просить встановити факт проживання однією сім'єю як чоловіка та дружини без реєстрації шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 в період з 23 листопада 2010 року по 24 листопада 2018 року; визначити, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, що розташована: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після померлого чоловіка ОСОБА_4 , змінити ОСОБА_1 черговість спадкування з четвертої черги на першу чергу спадкоємців.
Позов мотивувала наступним. З 23 листопада 2010 року по 24 листопада 2018 року позивач перебувала з ОСОБА_4 у фактичних шлюбних відносинах та проживала із ним однією сім'єю, вони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, піклувалися один про одного. Шлюб не реєстрували. ОСОБА_4 в 2005 році переніс інфаркт міокарда, після цього випадку постійно мав захворювання серця. Загострення хвороби серця, ішемічної хвороби серця сталося в 2017 році. У зв'язку з хворобою протягом тривалого часу позивач опікувалася, матеріально забезпечувала ліками чоловіка, супроводжувала його до медичних установ, спілкувалася, надавала поради з приводу обстежень та вибору таких установ для консультації і лікування, купувала медичні препарати та продукти харчування та інше. Спільних дітей не мають. 07.04.2015 у період фактичних шлюбних відносин придбали квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 , яка зареєстрована за ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Спадкоємцями ОСОБА_4 є відповідачі - його діти, однак позивач вважає, що як дружина вона має право на 1/2 частку квартири, яка була придбана в період фактичних шлюбних відносин, та має право на спадкування у першу чергу разом із відповідачами. Однак нотаріус відмовив позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину усно. Тому просить поновити її права, задовольнивши позов.
Відповідач ОСОБА_2 подала відзив на позовну заяву. Відповідно до якого зазначила, що її мати ОСОБА_5 (перша дружина батька) та її батько ОСОБА_4 перебували в шлюбі з 27 серпня 1983 року по 23 листопада 2010 року. Після розірвання шлюбу батьки відповідача продовжували проживати в одній квартирі, що підтверджується рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області у справі №429/1728/12 від 21 травня 2013 року, яке набрало чинності 28.08.2013, яким вирішено спір її батьків стосовно самовільної зміни замка на дверях квартири, де вони жили з батьком після розірвання шлюбу, він не допускав матір до користування квартирою, зобов'язано її батька усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом надання ключів від квартири, та визначено порядок користування квартирою по АДРЕСА_2 , та виділено матері в користування кімнату площею 11,90 кв.м. Крім того, у період з 2013 по 2015 у батька були стосунки з іншою жінкою, та його місце проживання було зареєстровано у квартирі цієї жінки. Взагалі батько весь час проживав зі своїм сином ОСОБА_3 за адресою АДРЕСА_2 , де і був зареєстрований, а переїхав через три місяці після придбання собі нової квартири. Тому вважає, що позивачка не мешкала з покійним батьком останні п'ять років, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Відповідач ОСОБА_3 відзиву не подав.
Третя особа надіслала заяву про розгляд справи за відсутності її представника, у вирішенні спору покладалася на розсуд суду.
04 березня 2019 року відкрито провадження у справі. 29 серпня 2019 року позовну заяву залишено без розгляду. 17 березня 2020 року Дніпровським апеляційним судом ухвалу від 29 серпня 2019 року про залишення позову без розгляду скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду. 06 квітня 2020 року справу прийнято до розгляду суддею Перекопським М.М. 22 червня 2021 року закрито підготовче судове засідання, призначено судовий розгляд по суті. 20 липня 2020 року задоволено заяву відповідачів про відвід судді Перекопського М.М. 22 липня 2020 року прийнято справу до провадження суддею Бондаренко В.М. 27 липня 2020 року задоволено заяву про відвід судді Бондаренко В.М. 03 серпня 2020 року справу прийнято до провадження суддею Зінченко А.С. та призначено судовий розгляд по суті.
В судовому засіданні позивач підтримали позов, просила його задовольнити, надала пояснення відповідно до позову. Позивач зазначила, що вона з ОСОБА_4 проживали однією сім'єю з 23.11.2010 по день смерті, у квітні 2015 року за кошти чоловіка придбали квартиру, в якій з 31.05.2015 мешкали разом. До 2015 року винаймали житло, до цього померлий проживав у квартирі, яку отримав разом із родиною, в якій залишився мешкати син та колишня дружина. Після розірвання шлюбу померлий був зареєстрований у житлі іншої жінки, однак не мешкав у неї. З 2010 до 2015 позивач разом з померлим винаймали житло на хімзаводі, згодом проживали у приватному секторі, угоду про найм не укладали. Позивач як дружина померлого здійснювала догляд за останнім, оскільки він мав хвороби серця, супроводжувала по лікарнях.
Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, спираючись на письмовий відзив. Пояснила, що померлий (батько відповідача) перебував у шлюбі із її матір'ю до 2010 року, після розірвання шлюбу між батьками померлий мешкав разом із колишньою дружиною до 2013 року. Померлий постійно мешкав разом із відповідачем ОСОБА_3 , який є сином померлого. З позивачем батько не жив, можливо їздив до неї в м. Рубіжне. Батько працював офіційно, працював до дня смерті, хоча позивач зазначає про його неофіційне працевлаштування. Позивач жодного догляду за батьком не здійснювала, так як батько жодного догляду не потребував, був активним і працював до смерті. Коли в 2005 році у батька був інфаркт за ним доглядала родина, і мати, його дружина. Батько з позивачем стали мешкати разом після купівлі квартири, з середини літа 2015 року до дня смерті, тобто вона, визнає, що батько жив однією сім'єю з позивачем 3 роки і три місяці до його смерті. Батько познайомив її з позивач на весіллі 08.11.2014, повідомив, що у них стосунки, але жив він на той час з братом. Позивач жила на той час в м. Рубіжне, працювала там. Померлий не повідомляв ОСОБА_2 про наміри одруження з позивачем.
Відповідач ОСОБА_3 заперечував проти задоволення позову, підтвердив пояснення ОСОБА_2 . Також зазначив, що батько був зареєстрований у квартирі по АДРЕСА_2 , де відповідач та його батьки мешкали разом, потім ОСОБА_4 приписався до жінки, з якою мав стосунки. Згодом батько знову зареєструвався у квартирі ОСОБА_3 та жив з ним. Батько почав проживати з позивачем з 2015 року, до проживання з позивачем померлий мешкав з ним, його цивільною дружиною, їх дитиною. Про стосунки позивача з померлим відповідач ОСОБА_3 дізнався на весіллі сестри у 2014 році, житло вони не винаймали, батько їздив до неї не вихідні.
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що вона є подругою позивача, проживає в м. Рубіжне Луганської області. Померлого ОСОБА_4 знає з 2003 року. У ОСОБА_4 та позивача були стосунки, він приїздив до м. Рубіжне по роботі, вони разом жили в неї. Вона вважала, що в них були стосунки як у подружжя. В сім'ї у ОСОБА_4 стосунки не склались, він казав, що буде розводитись. ОСОБА_4 приїздив у м. Рубіжне по роботі, кожен місяць по 2-3 дні, також у відпустку, вони разом їздили на відпочинок. Такі стосунки тривали до 2013 року, потім позивач переїхала до м. Павлоград, де жила з померлим ОСОБА_4 , житло вони винаймали, обставини їх життя їй не відомі. Потім вони купили квартиру в м. Павлоград, позивач їй казала, що за спільні кошти. Позивач рабо тала в м. Рубіжне до 2015 року. Про стан здоров'я ОСОБА_4 їй відомо, що в нього був інфаркт, коли не знає, позивач доглядала за ним, чи був він в безпорадному стані та чи потребував догляду їй не відомо. ОСОБА_4 працював, приїздив у відрядження, не працював він 1 рік.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що він є сусідом померлого ОСОБА_4 та позивача за адресою АДРЕСА_1 , знає їх з моменту їх переїзду в 2015 році, вони жили разом як сім'я, дружно до смерті ОСОБА_4 в 2018 році, обставини до 2015 року йому не відомі.
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою померлого ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 . Померлий жив за зазначеною адресою разом з родиною: дружина ОСОБА_9 та двоє дітей до 2010 року, в 2010 році сім'я розпалась, дружина пішла, виїхала з квартири, ОСОБА_4 далі 4-5 років проживав разом з сином та невісткою. Померлий працював, їздив у відрядження. ОСОБА_4 переїхав в 2015 році, в період з 2010-2015 р.р. позивача не бачила, про їх з ОСОБА_4 спільне проживання їй не відомо.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою померлого ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 , друг сім'ї, сім'ї ОСОБА_4 та його дружини ОСОБА_9 знала 25 років. Зазначила, що вона живе в сусідньому під'їзді, працювала разом з померлим до 1996 року, разом їздили у відрядження. Позивач це коханка померлого ОСОБА_4 . ОСОБА_4 жив з дружиною до 2010 року, потім дружина захворіла на онкологію, вони розвелись. З 2010 року по 2015 рік померлий жив за адресою АДРЕСА_2 з сином та невісткою, збирав гроші на квартиру, в 2015 році придбав квартиру, переїхав, з 2015 року проживав з позивачем, обставини їх проживання їй не відомі. Їй відомо, що померлий жив з сином, просив її примирити його з дружиною, а до позивача їздив.
Свідок ОСОБА_11 в судовому засіданні пояснила, що вона є сусідкою померлого ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_2 , померлий жив з сім'єю: дружина, діти, потім сім'я розпалась він жив з сином та невісткою до 2015 року. Бачила померлого за життя кожен день, в п'ятницю вона його бачила, а суботу він помер. Позивач не хворів, в безпорадному стані не перебував, догляду не потребував, працював все життя, навіть після інфаркту, знає, що в нього були проблеми з серцем, коли був інфаркт за ним доглядали донька та дружина, позивача вона не бачила. Знає, що він збирав кошти на квартиру, щоб переїхати від дітей, купив квартиру і переїхав в 2015 році, з ким проживав після 2015 року не знає, про особисте життя він їй не розповідав.
Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні пояснила, що вона мати онука померлого ОСОБА_4 , проживала разом з сином ОСОБА_4 та з ОСОБА_4 в одній квартирі з 2011 року, потім ОСОБА_4 в 2015 році переїхав, він збирав кошти на квартиру і купив її. Позивача знає з 2016 року як співмешканку померлого ОСОБА_4 . Померлий працював водієм все життя до смерті, в безпорадному стані не перебував, догляду не потребував.
Вислухавши сторони, свідків, дослідивши матеріали справи, перевіривши їх доказами суд встановив такі фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка м. Рубіжне Луганської області. Місце проживання зареєстровано: АДРЕСА_1 з 17.01.2018, що підтверджується копією паспорта. (а.с. 21 т.1)
ОСОБА_1 на момент смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 мешкала разом з померлим та вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою голови ОСББ «Сдовінченка, 21» (а.с. 31 т.1)
Відповідно до акту № 10 від 23.03.2019 ОСББ «Сташкова 21» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з квітня 1988 року по червень 2015 року проживав за адресою АДРЕСА_2 , разом с сином ОСОБА_3 (а.с. 98 т.2).
07.04.2015 ОСОБА_4 придбав у власність квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу квартири. (а.с. 33-35 т.1)
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23.11.2010 у справі №2-7770-201, яке набрало законної сили 03.12.2010 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 розірвано (а.с. 44 т.1)
21.05.2013 Павлоградським міськрайонним судом Дніпропетровської області ухвалено рішення у справі №429/1728/12, яким вселено ОСОБА_5 у квартиру АДРЕСА_3 та зобов'язано ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні квартирою шляхом надання ключів від квартирі. Визначено порядок користування квартирою АДРЕСА_3 згідно якому, виділити в користування ОСОБА_5 кімнату площею 11,90 кв.м ОСОБА_4 та ОСОБА_3 кімнату площею 17,30 кв.; у загальне користування виділити - прихожу, кухню, коридор, ванну кімнату, туалет і комору. Рішення набрало законної сили 28.08.2013. (а.с. 61-63 т.1)
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_4 серії НОМЕР_1 ОСОБА_4 працював в ДП «Науково-виробниче об'єднання «Павлоградський хімічний завод» до 24.11.2018, роботу припинено у зв'язку зі смертю (а.с. 93-96 т. 2).
24.11.2018 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , помер. (а.с. 45 т.1)
Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина у вигляді вищезазначеної квартири за адресою АДРЕСА_1 .
18.12.2018 ОСОБА_1 надіслала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 , на підставі якої заведено спадкову справу, однак заява неналежним чином оформлена. (а.с.28,223 т.1)
Відповідно до копії спадкової справи до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 № 1040/2018, свідоцтво про право на спадщину не видане, з заявами про прийняття спадщини після ОСОБА_4 у встановлений законом строк звернулися ОСОБА_1 (неналежним чином), ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , що підтверджується копією спадкової справи №1040/2018 від 21.12.2018 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 . (а.с. 221-226 т.1)
Щодо позовних вимог в частині встановлення факту проживання однією сім'єю ОСОБА_1 та ОСОБА_4 без реєстрації шлюбу в період з 23 листопада 2010 року по 24 листопада 2018 року суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст.293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно з ч. 2 ст. 293, ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до роз'яснень, даних у п. 1 постанови № 5 Пленуму Верховного суду від 31 березня 1995 року "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, розглядаються у судовому порядку, коли чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення.
З урахуванням роз'яснень, які містяться в п. 21 постанови № 7 від 30 травня 2008 року Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про спадкування" при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємця за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом.
Статтею 3 Сімейного кодексу України встановлено, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Статтею 8 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено право кожного на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. При цьому органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб. Також ст.12 Конвенції встановлено і право на шлюб.
Виходячи з аналізу вказаної норми СК України, сім'єю є соціальна група, яка складається з людей, які зазвичай перебувають у шлюбі, їхніх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів, і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей.
За приписами частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що встановлені частиною другою статті 3 СК України виключення, згідно з якими подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються офіційно зареєстрованих шлюбів.
Зазначений правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20 лютого 2012 року, справа № 6-97цс11.
Позивачу, відповідно до позовних вимог, необхідно встановлення даного факту для визнання квартири спільною сумісною власністю, визначення 1/2 частки померлого у праві власності на спірну квартиру, визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири за позивачем в порядку спадкування, отримання права четвертої черги на спадкування та її зміни на першу чергу спадкування.
З урахуванням досліджених судом під час розгляду справи доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовна вимога в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з 23 листопада 2010 по 24 листопада 2018 року підлягає задоволенню частково в період з червня 2015 року (час переїзду в квартиру по АДРЕСА_1 ) по ІНФОРМАЦІЯ_4 (день смерті ОСОБА_4 ) , як доказово підтверджена письмовими доказами по справі, поясненнями всіх допитаних свідків. Жодних належних та допустимих доказів спільного проживання та ведення спільного господарства позивачем та померлим ОСОБА_4 в період з 23.11.2010 по травень 2015 року позивачем не надано.
Щодо вимог в частині визначення, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину, суд доходить такого висновку.
За положеннями частин першої-другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, згідно із статтею 74 СК України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.
Тому, суд доходить висновку, що жодними належними та допустимими доказами не підтверджено перебування позивача та померлого у фактичних шлюбних відносинах на момент придбання 07.04.2015 квартири по АДРЕСА_1 , наявність спільного бюджету та зобов'язань у період купівлі померлим спірної квартири, а тому вимога про визначення, що частка померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 у праві спільної сумісної власності на квартиру, що розташована: АДРЕСА_1 , становила 1/2 частину, не підлягає задоволенню.
Щодо вимог про зміну четвертої черги спадкування на першу чергу спадкування та визнання права власності на 1/2 частину спірної квартири в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , суд доходить такого висновку.
Згідно зі статтями 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовим і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини не припинилися внаслідок смерті.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Частинами першою та другою статті 1258 ЦК України встановлено, що спадкоємці за законом одержують право на спадщину почергово.
Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняттям ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як одержання права на спадкування наступною чергою (частина друга статті 1258 ЦК України) та зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом.
Одержання права на спадкування наступною чергою стосується другої - п'ятої черг і пов'язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.
На зміну суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом в межах певної черги, впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв'язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб'єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом, стосується першої-п'ятої черги.
Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.
За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.
Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п'яти вищезазначених обставин (постанови Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 521/6358/17 (провадження № 61-11757св19),від 27 травня 2020 року у справі № 755/8930/18 (провадження № 61-14692св18) та від 18 червня 2020 року у справі № 565/1046/16-ц (провадження № 61-35423св18), 01.03.2021 у справі № 233/5990/18 (провадження № 61-19232св19).
Пунктом 6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» № 7 від 30 травня 2008 року роз'яснено, що безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.
При цьому, суд враховує, що поняття «тривалий час» належить до оціночних категорій і саме суд повинен визначитися з його змістом, ураховуючи конкретні обставини справи та виходячи із засад розумності, добросовісності і справедливості. Належними доказами, які підтверджують безпорадний стан особи, є відповідні медичні (лікарські) документи, висновки судово-медичних експертів.
На підставі викладеного, враховуючи те, що суд встановив період спільного проживання як чоловіка та жінки позивача та померлого в період з червня 2015 року до 24.11.2018, інші вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач мешкала зі спадкодавцем однією сім'єю менше п'яти років, тобто позивач не є спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті ОСОБА_4 відповідно до ст. 1264 ЦК України.
Крім того, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів наявності сукупності наступних юридичних фактів: 1) здійснення опіки над спадкодавцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
На основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме в частині встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з червня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 , в іншій частині позову слід відмовити.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 5,12,13, 81, 89, 258,259,263-265,268,273 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр'ївському районах та місту Павлограду Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про встановлення факту проживання однією сім'єю, визначення частки у праві спільної сумісної власності, визнання права власності на майно, зміну черги на спадщину - задовольнити частково.
Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , в період з червня 2015 року по ІНФОРМАЦІЯ_4 .
В іншій частині позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 176,20 грн (сто сімдесят шість гривень 20 копійок) з кожного окремо.
В іншій частині судового збору витрати покласти на позивача.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга може бути подана через Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.
Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином.
Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).
Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyest.r.court.gov.ua.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований: АДРЕСА_2 , РНОКПП - дані в матеріалах справи відсутні.
Третя особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану по Павлоградському, Юр'ївському районах та місту Павлограду Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), місцезнаходження: вул.. Центральна, 47, м. Павлоград, Дніпропетровська область, ЄДРПОУ: 42928276.
Суддя А. С. Зінченко