Справа № 202/6475/20
Провадження № 2/202/649/2021
Іменем України
02 вересня 2021 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючої судді Бєсєди Г.В., за участю секретаря судового засідання Голобородько О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
Представник комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради звернувся до суду із позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за спожиті комунальні послуги.
В обґрунтування позовних вимог, зазначають, що з 14.02.2014 року відповідач є власником нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Вони постачають споживачеві теплову енергію в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язаний оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами). Фактичне користування послугою з постачання теплової енергії підтверджується актами використання теплової енергії, в яких зафіксовані показники будинкового приладу обліку за адресою АДРЕСА_2 (житловий будинок) за заявлений період, а також довідкою від 23.08.2020 року № 263 про кількість спожитого тепла відповідачем. Заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію складає 24 261, 23 грн. Крім того, на суму заборгованості відповідачу нараховано 3% річних у сумі 2 493, 16 грн., інфляційні витрати 6 060, 40 грн. та пеня у сумі 209, 28 грн. Таким чином, загальна сума боргу складає 33 024, 07 грн., яку представник позивача просить стягнути з відповідача на користь комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради.
ОСОБА_1 надала відзив на позовну заяву в якому зазначила, що між позивачем та відповідачем відсутні будь-які договірні відносини, позивач не надає їй жодних послуг та позивачем не надано доказів на підтвердження підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Просила суд застосувати строки позовної давності.
Представником комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради надано письмові пояснення в яких зазначено, що відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє позивача обов'язку оплачувати надані йому послуги. Відповідач є власником нежитлового приміщення, а тому зобов'язана оплачувати комунальні послуги. Окрім цього, звертав увагу суду, що строк позовної давності щодо захисту права на стягнення заборгованості неодноразово переривався, оскільки відповідачем було вчинено дії, що свідчать про визнання нею свого боргу у вигляді здійснення оплат за комунальні послуги.
Представник позивача позов підтримав та просив задовольнити.
Представник ОСОБА_1 заперечував щодо задоволення позовних вимог та просив суд відмовити в повному обсязі.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16.12.2020 року по справі замінено відповідача по справі - ОСОБА_2 на належного - ОСОБА_1 .
Суд, з'ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до висновку, що позовні вимоги комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_1 є власником нежилого приміщення № 60, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 63 кв.м. на підставі договору дарування від 14.02.2014 року.
Комунальне підприємство «Теплоенерго» Дніпровської міської ради є постачальником теплової енергії до нежилого приміщення № 60, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до ст. 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить.
Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до вимог статті 67 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами.
Згідно із положеннями статті 68 Житлового кодексу України, наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Згідно статті 162 Житлового кодексу України, плата за комунальні послуги у жилому приміщенні, що належить громадянинові, береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами, у строки визначені угодою сторін. Наймач зобов'язаний своєчасно вносити плату за комунальні послуги.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року № 2189-VIII (далі - Закон № 2189-VIII) житлово-комунальні послуги є результатом господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг; такі послуги надаються індивідуальному споживачу - фізичній або юридичній особі, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника іншій особі, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи у забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством. Виконавець - це суб'єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору.
Утримання будинків і прибудинкових територій - господарська діяльність, спрямована на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи щодо забезпечення експлуатації та/або ремонту жилих та нежилих приміщень, будинків і споруд, комплексів будинків і споруд, а також утримання прилеглої до них (прибудинкової) території відповідно до вимог нормативів, норм, стандартів, порядків і правил згідно із законодавством.
Відповідно до статті 13 цього Закону залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 Закону № 2189-VIII споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 2189-VIII обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов'язку оплачувати надані йому послуги.
Вищевказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у аналогічній за обставинами справі № 6-2951цс15.
З урахуванням положення ч. 4 ст. 263 ЦПК України, суд відхиляє доводи відповідача про те, що відсутні підстави для стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги з огляду на не укладення договору на їх постачання, оскільки відповідачем в порушенням вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України не було доведено того факту, що ним фактично не отримувались або отримувались не в повному обсязі чи неналежної якості зазначені послуги.
Статтею 14 Закону № 2189-VIII передбачено поділ житлово-комунальних послуг залежно від порядку затвердження цін тарифів. Затвердження цін та тарифів на житлово-комунальні послуги віднесено до повноважень органу місцевого самоврядування; за статтею 32 цього Закону плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору, а розмір плати розраховується, виходячи з розміру встановлених цін (тарифів) та показань засобів обліку або за нормами, затвердженими в установленому порядку.
Відповідачем всупереч процесуального обов'язку, ст.ст. 12, 81 ЦПК України, не було спростовано наявного у справі розрахунку заборгованості, наданого позивачем, та не було надано належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів, ст.ст. 76-80 ЦПК України, про те, що вони споживали комунальні послуги у обсязі меншому, ніж про це зазначив позивач.
ОСОБА_1 була зроблена заява про необхідність застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки позивач пред'явив вимоги про стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання за період з 23.03.2015 року по 29.01.2018 року.
Згідно з положеннями ст. 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до вимог ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Як вбачається з вимог ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Правила переривання перебігу позовної давності суд застосовує незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання.
До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, може з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу. При цьому якщо виконання зобов'язання передбачалося частинами або у вигляді періодичних платежів і боржник вчинив дії, що свідчать про визнання лише певної частини (чи періодичного платежу), то такі дії не можуть бути підставою для переривання перебігу позовної давності стосовно інших (невизнаних) частин платежу.
Як вбачається з розрахунків, що надані позивачем до суду, відповідачем протягом всього періоду заборгованості, періодично сплачувались грошові кошти в рахунок погашення наявної заборгованості, але не у повному обсязі, а лише частково. Відповідачем в листопаді 2020 року сплачено суму в розмірі 500 грн. Дана дія з боку споживача, свідчить про факт переривання строку позовної давності, що відповідає вимогам статті 264 Цивільного Кодексу України, яка передбачає переривання перебігу строку позовної давності.
Таким чином, клопотання відповідача не підлягає задоволенню, оскільки з наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідачем періодично, починаючи з лютого 2016 року до листопад 2020 року, сплачувала частину грошових коштів за надані послуги з теплопостачання, що свідчить про визнання нею свого боргу, що в свою чергу є підставою для переривання перебігу позовної давності.
Враховуючи, що відповідач належним чином не виконала свій обов'язок по сплаті вартості послуг з теплопостачання, наявність заборгованості за послуги з теплопостачання відповідачем не спростована, суд вважає, що позов комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради необхідно задовольнити, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість по оплаті послуг з теплопостачання в сумі 24 261, 23 грн., а також три проценти річних в сумі 2 493, 16 грн., інфляційні витрати в сумі 6 060, 40 грн., пеню в сумі 209, 28 грн., а всього 33 024, 07 грн.
Крім того, у зв'язку зі зверненням до суду комунальним підприємством «Теплоенерго» Дніпровської міської ради були понесені витрати на сплату судового збору в розмірі 2 102 грн.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено, сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 76-81, 141, 229, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд, -
Позов комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 37, код ЄДРПОУ 32688148) заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в сумі 24 261, 23 грн., а також три проценти річних в сумі 2 493, 16 грн., інфляційні витрати в сумі 6 060, 40 грн., пеню в сумі 209, 28 грн., а всього 33 024 (тридцять три тисячі двадцять чотири) грн. 07 коп.
Стягнути з ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) на користь комунального підприємства «Теплоенерго» Дніпровської міської ради (м. Дніпро, пр. Д. Яворницького, 37, код ЄДРПОУ 32688148) витрати по сплаті судового збору в сумі 2 102 (дві тисячі сто дві) грн.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення зазначених вище строків, або після перегляду рішення в апеляційному порядку, якщо його не скасовано.
Суддя: Г.В. Бєсєда