Справа №266/4271/21
Провадження№ 2/266/981/21
03 вересня 2021 року м. Маріуполь
Приморський районний суд м. Маріуполя Донецької області суд у складі головуючого судді Д'яченко Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації за ненадану соціальну відпустку по догляду за усиновленою неповнолітньою дитиною,
В Приморському районному судді м. Маріуполя була зареєстрована позовна заява ОСОБА_1 , в якій вона просить визнати незаконною відмову в наданні соціальної відпустки тривалістю 56 днів у зв'язку з усиновленням позивачкою дитини без урахування святкових та вихідних днів, стягнути з військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 грошову компенсацію в розмірі 61328,47 грн. за ненадану додаткову соціальну відпустку тривалістю 56 днів без урахування святкових та вихідних днів.
В обґрунтування позову зазначили, що ОСОБА_1 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 29.12.2016 року по 12.05.2021 року. 04.03.2021 року рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області нею було усиновлено неповнолітню дитину ОСОБА_2 . На підставі рішення та норм закону у позивачки виникло право на додаткову соціальну відпустку по догляду за усиновленою дитиною тривалістю 56 днів, до яких не входять вихідні та святкові дні. Не порушуючи тримісячний строк, з можливості використати цю відпустку, позивачка 11.05.2021 року подала рапорт №7700 до військової частини НОМЕР_1 Донецького Прикордонного Загону Державної прикордонної служби України, але отримала відповідь за №12-4812 від 12.05.2021 року з відмовою в наданні соціальної відпустки по догляду за усиновленою дитиною тривалістю 56 днів без урахування вихідних та святкових днів. Не маючи можливості доглядати за усиновленою дитиною, яка довгий час залишалася через характер служби, та не отримавши встановлену законом соціальну відпустку і не отримавши пропозиції від уповноважених осіб військових частини НОМЕР_1 про переведення на іншу умови несення служби, які б надали можливість позивачці доглядати за дитиною, 11.05.2021 року була змушена подати рапорт №7704 про звільнення з військової служби за наказом №283-ОС начальника 1-го прикордонного загону Державної прикордонної служби. При звільнення не було нараховано та виплачено грошову компенсацію за соціальну відпустку за доглядом за усиновленою дитиною, чим порушено законні право та інтереси. У зв'язку з чим, звернулася до суду для визнання незаконною відмови в наданні соціальної відпустки, стягнення грошової компенсації в розмірі 61328,47 грн. за ненадану додаткову соціальну відпустку тривалістю 56 днів без урахування святкових та вихідних днів
Ухвалою суду від 16.07.2021 року дану цивільну справу прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
17.08.2021 року на адресу суду від 1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служи України надійшло клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що цивільна справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
26.08.2021 року на адресу суду від позивачки ОСОБА_1 надійшло заперечення на клопотання про закриття провадження у справі. Відповідно до заперечення на клопотання про закриття провадження у справі позивачка зазначила, що посилання відповідача на те, що ОСОБА_1 як військовослужбовець була позбавлена гарантованих Конституцією України та Законами України прав на соціальну відпустку, є безпідставними, оскільки порушено її право на соціальний захист як жінки та громадянки України, що всиновила неповнолітню дитину, а не як військовослужбовця. На момент подання позовної заяви вона не була військовослужбовцем та не має вимог до відповідача стосовно проходження військової служби, поновлення на роботі чи звільнення з неї, а ставить питання щодо порушених прав та гарантій передбачених Конституцією України.
31.08.2021 року на адресу суду надійшла заява 1 прикордонного загону (військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, у якій зазначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби та відповідно до ч. 1 ст. 20 КАС України справи з приводу прийняття громадян на публічну службу,Є її проходження, звільнення з публічної служби, не відноситься до виключного переліку справ, які підсудні місцевим загальним судам, як адміністративним судам. На момент звернення ОСОБА_1 щодо надання їй відпустки, остання перебувала у статусі військовослужбовця. У зав'язку з чим, зазначає, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та просить відмовити у відкритті провадження у справі.
Ознайомившись із позовною заявою, дослідивши матеріали справи, пояснення позивача та відповідача, суддя дійшов до висновку про таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Стаття 124 Конституції України закріплює, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв'язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов'язано з процесуальним законодавством.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до пункту 3 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Тобто в порядку цивільного судочинства розглядаються справи, що виникають із приватноправових правовідносин.
За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
П. 1, 2 ч. 1 ст. 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 15 ЦПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Відповідно до частини першої статті 4 КАС справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Публічно-правовий спір - це спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи (п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов'язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов'язаних з реалізацією публічної влади.
Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, надавати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати, у зв'язку із чим виник спір та за захистом яких прав особа звернулася до суду.
Вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі залежить від характеру спірних правовідносин.
Згідно п. 2 ч. 1 ст 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
За наслідками розгляду справи № 818/1688/16 (постанова від 5 грудня 2018 року) Велика Палата Верховного Суду з метою встановлення чіткого критерію визначення юрисдикції спорів щодо відшкодування шкоди/стягнення збитків, завданих особою, яка перебуває або перебувала на посадах, віднесених до державної або публічної служби, за позовом суб'єкта владних повноважень, відступила від висновку, викладеного, зокрема, й у постанові від 20 червня 2018 року у справі № 815/5027/15 та дійшла висновку, що у випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
З суті позовних вимог вбачається, що спір витікає з приводу проходження позивачем публічної служби у військовій частині НОМЕР_1 під час якої не було надано додаткову соціальну відпустку тривалістю 56 днів без урахування святкових та вихідних днів та після звільнення з якої позивачу не була виплачена грошова компенсація за ненадану додаткову соціальну відпустку тривалістю 56 днів без урахування святкових та вихідних днів.
За таких підстав справа відноситься до тієї на яку поширюється юрисдикція адміністративних судів тобто позовна заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
За змістом частини першої статті 20 КАС України справи з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, не відноситься до виключного переліку справ, які підсудні місцевим загальним судам як адміністративним судам.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті.
Як встановлено судом, вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами позивачка проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 29.12.2016 року по 12.05.2021 року.
Таким чином, перебуваючи на військовій службі, що відноситься до публічної служби, позивачці військовою частиною НОМЕР_1 було відмовлено у наданні додатково соціальної відпустки.
Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 КАС, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення.
Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що спір у цій справі щодо стягнення грошової компенсації за ненадану соціальну відпустку по догляду за усиновленою неповнолітньою дитиною, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 186 цього Кодексу.
Отже, враховуючи суб'єктний склад учасників справи, характер правовідносин, що склались між ними, суд вважає, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства та має бути вирішений адміністративним судом.
Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст.186, 255 ЦПК України, суд -
Провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення грошової компенсації за ненадану соціальну відпустку по догляду за усиновленою неповнолітньою дитиною, закрити.
Роз'яснити позивачу його право звернення до суду із зазначеною вимогою в порядку адміністративного судочинства до окружного адміністративного суду.
Ухвала суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Приморський районний суд м.Маріуполя Донецької області протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя Д'яченко Д. О.