Справа № 513/166/21
Провадження № 2/513/206/21
Саратський районний суд Одеської області
02 вересня 2021 року Саратський районний суд Одеської області в складі:
головуючого судді Рязанової К.Ю.,
з участю секретаря судового засідання Коржан О.В.,
представника позивача - адвоката Таргоній В.М.,
представника відповідача - адвоката Карпенко І.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в смт Сарата в режимі відеоконференції в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю,
Представник позивача звернувся до суд в інтересах позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з позовом до АТ «Українська залізниця» про стягнення моральної шкоди в розмірі 200000,00 грн. на кожного, заподіяною смертю батька ОСОБА_3 .
Позов обґрунтований тим, що 22 травня 2019 року о 11:46 потяг 2ТЭ116-532 рейсом 3019, з під'єднаними 40 вагонами з вантажем, сполученням «Білгород-Дністровський - Арциз» рухаючись на перегоні «Сарата-Арциз» на 157 кілометрі 8 пікет, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди. 22 травня 2019 року за даним фактом настання цієї події було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №120191600420000177 та розпочато досудове розслідування. Постановою слідчого Саратського ВП Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області від 18 липня 2019 року кримінальне провадження №12019160420000177 закрито. В ході досудового розслідування було встановлено, що ОСОБА_3 випасав корів поряд з залізничною колією де і отримав смертельну травму. Також, було встановлено, що смерть настала саме від травмування потягом, що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть №85 від 23 травня 2019 року, у зв'язку з чим смерть ОСОБА_3 знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв'язку з наїздом та отриманими тілесними ушкодженнями. Внаслідок вказаних подій позивачам завдано моральної шкоди та сильних душевних страждань через втрату батька, яку вони оцінюють в розмірі 200 000 грн. на кожного.
08 квітня 2021 року на адресу суду надійшов від представника відповідача відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача зазначив, що смерть потерпілого настала винятково внаслідок його вини у недотриманні вимог Правил безпеки громадян на залізничному транспорті України, він самостійно, умисно залишався на коліях не покидаючи їх до моменту його зіткнення з потягом, а відтак відповідач взагалі не повинен нести майнову відповідальність за завдану позивачу моральну шкоду. Крім того, зазначає, що позивачами не надано судово-психологічну експертизу, яка може бути доказом для визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання (моральну шкоду), у зв'язку з чим просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Таргоній В.М. позовні вимоги підтримав та пояснив, що 22 травня 2019 року потяг, належний відповідачу, здійснив наїзд на ОСОБА_3 , внаслідок чого останній помер. Смерть батька вплинула на життя позивачів та завдало їм душевну травму, яку неможливо відновити. Просив стягнути зазначену суму моральної шкоди з відповідача, як власника джерела підвищеної небезпеки. Також зазначив, що позивач не просить стягувати з відповідача судові витрати на правничу допомогу, розмір яких зазначений у позовній заяві.
В судовому засіданні представник відповідача - адвоката Карпенко І.В. заперечувала проти позову з підстав, зазначених у відзиві. Додатково пояснила, що за фактом наїзду потягу на ОСОБА_3 було проведено службове розслідування і встановлено порушення ОСОБА_3 Правил безпеки громадян на залізничному транспорті. Крім того, відповідно до висновку експертизи №85 від 22 травня 2019 року в крові у ОСОБА_3 виявлено етиловий спирт у концентрації 2,27%. Також, до матеріалів позовної заяви не долучено доказів перенесення душевних страждань та стресу позивачем.
Заслухавши учасників справи, дослідивши матеріали справи у їх сукупності, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення проти нього, оцінивши подані сторонами докази, суд приходить до такого.
Судом встановлено, що 22 травня 2019 року о 11:46 потяг 2ТЭ116-532 рейсом 3019, сполученням «Білгород-Дністровський - Арциз» рухаючись на перегоні «Сарата-Арциз» на 157 кілометрі 8 пікет, здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_3 , в результаті чого останній отримав тілесні ушкодження від яких помер на місці пригоди, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 24 травня 2019 року. Померлий ОСОБА_3 є батьком позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 11, 13, 15).
Згідно акта судово-медичного дослідження №85 від 22 травня 2019 року, при судово-токсикологічному дослідженні крові від трупа ОСОБА_3 в крові виявлений етиловий спирт у концентрації 2,27%. Також, відповідно до вказаного висновку смерть ОСОБА_3 знаходиться в прямому причинному зв'язку з виявленим у нього морфологічним комплексом ушкоджень в області голови, грудної клітки, черевної порожнини та кінцівок, на що вказують наступні морфологічні ознаки: наявність вищевказаних ушкоджень, недокрів'я органів, що привело до розвитку шоку та настанню смерті (а.с. 108-112).
Відповідно до лікарського свідоцтва про смерть № 85 від 23 травня 2019 року смерть ОСОБА_3 настала внаслідок шоку із залученням декількох ділянок тіла. Пішохід травмований під час зіткнення з поїздом (а.с.12).
Постановою слідчого СВ Саратського ВП Білгород-Дністровського ВП ГУНП в Одеській області від 18 липня 2019 року кримінальне провадження №12019160420000177 від 23 травня 2019 року за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч.3 ст.276 КК України закрито. Зміст постанови про закриття кримінального провадження містить висновок, що причиною нещасного випадку на залізниці стала необережність самого потерпілого ОСОБА_3 (а.с. 6-7).
Відповідно до відповіді АТ «Укрзалізниця» від 20 листопада 2020 року, тепловоз 2ТЕ116 №532 перебуває на балансі виробничого підрозділу «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» регіональної філії «Одеська залізниця АТ «Укрзалізниця» (а.с.9).
Відповідно до довідки від 20 листопада 2020 року №ТЧ-1-15/604 ОСОБА_4 працює у виробничому підрозділі «Локомотивне депо Одеса-Сортувальна» з 04 вересня 2001 року по 18 березня 2018 року помічником машиніста тепловоза, з 19 березня 2018 року по теперішній час працює машиністом тепловоза (а.с.10).
Отже, судом встановлено, що машиніст тепловоза ОСОБА_4 перебував у трудових відносинах з відповідачем та під час виконання трудових обов'язків здійснив наїзд на ОСОБА_3 , внаслідок чого останній помер.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, є юридична або фізична особа, що експлуатує такий об'єкт в силу наявності права власності, користування (оренди), повного господарського відання, оперативного управління або іншого речового права. Не вважається володільцем об'єкта, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка управляє джерелом підвищеної небезпеки в силу трудових відносин з таким володільцем (водій, машиніст, оператор тощо).
Відповідно до ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Для покладення на юридичну особу відповідальності, передбаченої ст. 1172 ЦК України, необхідна наявність як загальних умов деліктної відповідальності (протиправна поведінка працівника; причинний зв'язок між такою поведінкою і шкодою; вина особи, яка завдала шкоду), так і спеціальних умов (перебування у трудових відносинах з юридичною особою або фізичною особою - роботодавцем незалежно від характеру таких відносин; завдання шкоди під час виконання працівником своїх трудових (службових) обов'язків).
Під виконанням працівником своїх трудових (службових) обов'язків необхідно розуміти виконання роботи згідно з трудовим договором (контрактом), посадовими інструкціями, а також роботи, яка хоч і виходить за межі трудового договору або посадової інструкції, але доручається роботодавцем або викликана невідкладною виробничою необхідністю як на території роботодавця, так і за її межами протягом усього робочого часу.
Виходячи з наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП водієм (машиністом), який виконував трудові обов'язки та на відповідній правовій підставі керував транспортним засобом, що належить роботодавцю, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 25 листопада 2020 року у справі №760/28302/18-ц (провадження №61-12464св20) та від 02 листопада 2020 року у справі №133/1238/17 (провадження №61-19345св19).
Судом встановлено, що причиною нещасного випадку на залізниці стала особиста необережність ОСОБА_3 та нехтування ним правилами безпеки на залізничному транспорті. В той же час, між діями машиніста тепловоза ОСОБА_4 та наслідками, які настали в результаті події є прямий причинний зв'язок. При цьому, відсутність у діях машиніста ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, не свідчить про відсутність підстав для цивільно-правової відповідальності.
Відтак, відповідач АТ "Українська залізниця", з яким машиніст ОСОБА_4 перебував в трудових відносинах, в силу зазначених вимог закону, несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини працівника вказаного товариства у її заподіянні.
Відповідно до ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 263 ЦК України непереборною силою визнається надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сила - це подія, об'єктивно невідворотна за певних умов не тільки для цього заподіювача шкоди, а й для інших осіб при досягненому рівні розвитку науки і техніки; надзвичайна подія, яка не може бути передбачена заподіювачем шкоди; завжди зовнішня подія по відношенню до діяльності заподіювача шкоди. Як підстава звільнення особи, що порушила зобов'язання, від відповідальності непереборна сила характеризується двома ознаками: надзвичайністю та невідворотністю.
Під умислом потерпілого розуміють, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату.
За змістом ч. ч. 1, 2 ст. 1193 ЦК України шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено.
Оскільки, в ході судового розгляду встановлено, що причиною нещасного випадку на залізниці стала особиста необережність ОСОБА_3 та нехтування ним правилами безпеки на залізничному транспорті, при цьому, відповідачем належними, допустимими та достовірними доказами не доведено, що зазначена подія сталася внаслідок непереборної сили або умислу ОСОБА_3 , то ступінь вини потерпілого є підставою для застосування положень ч. 2 ст. 1193 ЦК України та не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки.
Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16 грудня 2020 року у справі №161/3557/19 (провадження №61-18595св19) та від 12 грудня 2018 року у справі №355/981/16-ц (провадження №61-28019св18).
Частинами 1 - 3 статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ч. 1 та п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Згідно з ст. 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживають з нею однією сім'єю.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають такі обставини: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вина останнього в заподіянні шкоди.
Отже, при визначені розміру відшкодування моральної шкоди суд враховує характер та обсяг заподіяних позивачам моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, тяжкість завданої травми, істотність змін у їх життєвих стосунках.
При цьому, суд бере до уваги, що сам факт загибелі батька за викладених обставин є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів, враховуючи те, що згідно з частиною першою статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Також суд враховує відсутність вини відповідача в настанні смерті ОСОБА_3 , при цьому смерть останнього сталася саме внаслідок його власної необережності та порушення правил безпеки громадян на залізничному транспорті, суд також враховує, що при судово-токсикологічному дослідженні крові з трупа, виявлено етиловий спирт у концентрації - 2,27 %, що відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування такої шкоди, та виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивачів необхідно стягнути моральну шкоду в розмірі 50 000,00 грн. на кожного з них.
Отже, позов підлягає частковому задоволенню.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі звільнені від сплати судового збору за подання цієї позовної заяви до суду.
В той же час, з урахуванням ціни позову, на підставі п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» підлягав сплаті судовий збір в розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 2 000,00 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В пунктах 35, 36 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №10 від 17 жовтня 2014 року «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» роз'яснено, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, якщо його також не звільнено від сплати цих витрат. Вимога пропорційності присудження судових витрат при частковому задоволенні позову застосовується незалежно від того, за якою ставкою сплачено судовий збір, (наприклад, його сплачено за мінімальною ставкою, визначеною Законом).
З урахуванням викладеного, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір, від сплати якого звільнені позивачі, пропорційно до задоволених вимог в розмірі 1000,00 грн. (50 000,00 грн. х 100% / 200000,00 грн. = 25%; 2 000,00 грн. х 25% / 100 = 500,00 грн.).
Також, при поданні позову, позивачем було заявлено про відшкодування витрати на професійну правничу допомогу, яка за попереднім розрахунком позивача складає 20 000,00 грн. Однак, під час судового розгляду представник позивача повідомив, що відмовляється від стягнення зазначених витрат.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 263 - 265, 268 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Українська Залізниця» про відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю, задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , 50000 (п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок моральної шкоди.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03680, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду через Саратський районний суд Одеської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України зазначаються наступні відомості:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач - Акціонерне товариство «Українська Залізниця», місцезнаходження: м. Київ, вул. Єжи Гедройця, буд. 5, ЄРДПОУ 40075815.
Суддя К. Ю. Рязанова