Справа № 760/16758/20
2-2548/21
(заочне)
11 серпня 2021 року Солом'янський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді Калініченко О.Б.
при секретарі Мельник Ю.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення, -
30.07.2020 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення.
Вимоги позовної заяви обґрунтовані тим, що 29.11.2020 року позивач на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом КМНО Макухою О.О., зареєстрованого в реєстрі за № 351, стала власником всього житлового приміщення, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка дісталася їй у спадок після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її сестри - ОСОБА_3 .
Пояснює, що 1/2 часткою вказаної квартири померла володіла на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, набутої 11.02.2019 року у спадок після смерті їх батька - ОСОБА_4 , інша1/2 частка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Залізничної районної державної адміністрації м. Києва від 13.12.1994 року.
ОСОБА_2 перебував у дружніх відносинах із померлою ОСОБА_3 , яка вирішила допомогти йому у процедурі оформлення пенсії, для чого необхідна була реєстрація місця проживання, якої він не мав.
Позивач посилається на те, що відповідач не був ні цивільним чоловіком, ні членом сім'єю померлої. Крім того, він не бере участі у витратах, пов'язаних із утримання та оплатою комунальних послуг за квартиру.
Зазначає, що відповідач не має до неї як власника квартири ніякого відношення, а тому не має права користуватися вказаною квартирою, однак продовжує в ній жити, чим перешкоджає позивачу користуватися її власністю. Враховуючи викладене, просить задовольнити позов.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.08.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі з повідомленням сторін. Сторонам було визначено строк на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 10.11.2020 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду м. Києва від 15.03.2021 року, зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю було повернуто заявнику.
В матеріалах справи міститься відзив на позовну заяву, що надійшов до суду 19.10.2020 року, у якому представник відповідача зазначає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та не підлягають задоволенню з огляду на наступне.
Так, ОСОБА_3 , будучи власником квартири, надала свою згоду на реєстрацію відповідача за адресою спірної квартири як постійного місця проживання , внаслідок чого 27.02.2019 року місце проживання відповідача там було зареєстровано.
Пояснює, що приблизно з 2006 року по 13.01.2020 року відповідач проживав разом з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу. Основним місцем їхнього проживання була належна на праві власності ОСОБА_3 квартира.
ОСОБА_3 та відповідач були пов'язана спільним побутом, вони мали взаємні права та обов'язки, спільні інтереси, вели спільне господарство, піклувалися один про одного, спільно відпочивали, відзначали свята та ювілейні дати, мати спільний бюджет, радилися та погоджували сімейні витрати спільно, тобто проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Факт проживання однією сім'єю стверджується не лише спільним проживанням, веденням спільного господарства, а й взаємними правами та обов'язками, що виразилось в тому, що вони брали участь у витратах, пов'язаних з хворобою один одного, тобто виконували свій обов'язок, передбачений ст. 90 СК України.
З огляду на вищевказане, відповідач, проживаючи з ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, був членом її сім'ї, а тому сторона відповідача вважає, що відповідач 27.02.2019 року набув право користування квартирою згідно із законом.
Представник відповідача посилається також на те, що виселення відповідача з квартири може призвести до виникнення негативних для нього наслідків, пов'язаних з відсутністю у особи житла, а з урахуванням його доходів лише у вигляді пенсії в незначному розмірі близько 2000 грн. навіть наймання житла буде надмірним тягарем для відповідача.
Також звертає увагу, що позивач на момент оформлення спадкових прав після смерті сестри ОСОБА_3 була обізнана про фактичне проживання та реєстрацію у квартирі відповідача, а також про відносини, які були між відповідачем та її покійною сестрою.
Відповідач вселився в квартиру за згодою ОСОБА_3 , з якою проживав однією сім'єю без реєстрації шлюбу та яка була попереднім власником квартири, тобто він набув право на проживання у квартирі як член її сім'ї, і не втратив це право після смерті попереднього власника в силу вимог ч. 4 ст. 156 ЖК УРСР.
Оскільки місце реєстрації відповідача було проведено згідно із вимогами чинного законодавства, останній продовжує проживати у квартирі та іншого постійного житла не має, то задоволення вимог позивача призведе до порушення розумного балансу інтересів сторін та порушення прав відповідача.
У судове засідання 11.08.2021 року сторони не з'явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися в порядку, передбаченому процесуальним законом.
Позивач через канцелярію суду подала заяву, з якої вбачається, що у зв'язку з повторною неявкою представника відповідача у судове засідання вона просить проводити розгляд справи без її участі та не заперечує проти ухвалення в справі заочного рішення, позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Клопотання про виклик та допит свідків та про витребування доказів просить не розглядати у зв'язку з його не підтриманням.
Представник відповідача електронною поштою направив до суду клопотання про відкладення судового засідання, посилаючись на його перебування у іншому суді.
Разом з тим, враховуючи тривале перебування справи в провадженні суду, повторну неявку сторони відповідача у судове засідання, а також наявність в матеріалах справи відзиву, в якому стороною викладені заперечення щодо позовних вимог позивача, суд вважає за можливе розглянути справи без участі учасників справи.
Суд за письмовою згодою позивача ухвалив постановити заочне рішення згідно положень ч. 1 ст. 280 ЦПК України на підставі наявних у справі доказів.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦКУкраїни кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Стаття 41 Конституції України закріплює право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності є непорушним.
Згідно ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.
Положеннями ст. 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до ч. 4 ст. 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 набула право власності на квартиру АДРЕСА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого 29.07.2020 року приватним нотаріусом КМНО Макухою О.О. Право власності позивача на зазначену квартиру було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним витягом.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи, за відомостями відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Солом'янської РДА, місце проживання ОСОБА_2 значиться зареєстрованим з 27.02.2019 року.
У позовній заяві позивач зазначає, що відповідач перебував у дружніх відносинах із померлою ОСОБА_3 , яка вирішила допомогти йому у процедурі оформлення пенсії, для чого необхідна була реєстрація постійного місця проживання, якої він не мав. Зазначає, що відповідач після смерті попереднього власника продовжує жити в цій квартирі, чим перешкоджає позивачу користуватися її власністю, не будучи членом сім'єю ні померлої, ні позивача, не здійснюючи витрат щодо утримання спірної квартири.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Положеннями ч. 1 ст. 383 ЦК України визначено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва.
Відповідно до положень ст. 156 ЖК УРСР члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. Аналогічну норму містить також ст. 405 ЦК України.
До членів сім'ї власника відносяться особи, зазначені в ч. 2 ст. 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім'ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.
Представник відповідача в обґрунтування своїх доводів щодо безпідставності позовних вимог позивача посилається на те, що відповідач проживав разом з померлою сестрою позивача - ОСОБА_3 однією сім'єю без реєстрації шлюбу, яка була власником спірної квартири.
Разом з тим, суд вважає, що такі доводи сторони відповідача не заслуговують на увагу, оскільки не підтверджені жодними належними доказами. Крім того, новим власником є саме ОСОБА_1 , а відповідачем не було надано суду доказів і документів, які б підтверджували певний особливий зв'язок між ним та як колишнім, так і новим власником квартири, та які б могли спростувати право власності позивача.
Також слід зауважити, що ст. ст. 64, 156 ЖК УРСР не застосовуються в даному випадку і право на проживання у квартирі, навіть, якщо припустити в даному випадку - членів сім'ї колишнього власника, припиняється з моменту переходу права власності на неї до іншої особи. Аналогічно не допомагає тут і правила ст. 405 ЦК України, оскільки за положеннями ст. 406 ЦК України сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту.
Суд звертає увагу, що право членів сім'ї власника користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на нерухоме майно в особи, членами сім'ї якого вони є, із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.
За приписами п. 11 ч. 1 ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі припинення юридичної особи чи смерті власника.
Таким чином, доводи представника відповідача не спростовують заявлених позовних вимог позивача.
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном, зокрема висиляти з квартири повнолітніх осіб без надання іншого житлового приміщення. Відповідно до ст. 328 ЦК України таке право власника виникає тоді, коли він набув право власності на підставах, що не заборонені законом.
Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що власник має право вимагати від осіб, які не є членами його сім'ї, а також не відносяться до кола осіб, які постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство, усунення порушень свого права власності у будь-який час.
Наведене свідчить про те, що позивач, як власник житла, має право на реалізацію свого права власності, оскільки відповідач в силу закону втратив право користування житлом.
Приймаючи до уваги те, що реєстрація відповідача у спірній квартирі перешкоджає позивачу, як власнику, в повній мірі розпоряджатися своїм майном, користуватися квартирою, суд вважає за можливе захистити його права, усунувши перешкоди у здійсненні ним права користування та розпорядження власністю.
Враховуючи викладене, вимога про визнання відповідача таким, що втратив право користування жилим приміщенням, підлягає задоволенню.
Позивач також просить зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 .
Відповідно до положень ст. 7Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.
Таким чином, відсутні підстави задоволення позовних вимог у цій частині, оскільки наявність рішення суду про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, відповідно є підставою для зняття особи з реєстрації.
Щодо вимоги про виселення відповідача зі спірної квартири, то вони також не підлягають задоволенню, оскільки з поданого позивачем клопотання про приєднання доказів вбачається, що відповідач залишив квартиру, при цьому намагався її здати в оренду стороннім особам за договором оренди від 18.02.2021 року на строк з 20.02.2021 року по 20.01.2022 року, що в свою чергу доводить той факт, що у нього є інше місце проживання та спростовує доводи представника відповідача у відзиві в частині того, що виселення відповідача з квартири може призвести до виникнення негативних для нього наслідків, пов'язаних з відсутністю у нього житла.
При цьому, ВС підкреслив (ВС/КЦС, № 638/13030/13-ц, від 25 липня 2018року), що для такого виду спорів не потрібна зі сторони позивача обов'язкова вимога про виселення, яку повинні отримати проживаючи у квартирі особи.
З огляду на наведене, позов підлягає задоволенню частково.
На підставі ст. 141 ЦПК України стягненню з відповідача підлягає судовий збір в розмірі 840,80 грн., сплачений позивачем при зверненні до суду.
Керуючись ст.ст. 16, 317, 319, 321, 391, 405, 406 ЦК України, ст.ст. 64, 156 ЖК України, ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 280-284 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, зняття з реєстрації та виселення задовольнити частково.
Визнати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) таким, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 840,80 грн. судового збору.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення або складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 20 серпня 2021 року.
Суддя: