печерський районний суд міста києва
Справа № 757/23037/21-ц
Категорія 43
13 липня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді Ільєвої Т.Г.,
при секретарі - Ємець Д.О.
представника позивача - ОСОБА_4.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами в режимі відеоконференції цивільну справу 757/23037/21-к за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, -
У квітні 2021 року позивач звернулась до суду з позовом про стягнення страхового відшкодування.
Так, позивач обґрунтовуючи свої вимоги, просить суд:
- стягнути Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь позивача суму страхового відшкодування в розмірі 11 107,28 гривень;
- стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду (величину втрати товарної вартості транспортного засобу) в розмірі 12 864,36 гривень;
- стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати в сумі 8 408, 00 гривень.
14.05.2021 до Печерського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка передана судді Ільєвій Т.Г. 29.04.2020 для вирішення питання про відкриття провадження.
В судовому засіданні представник позивача підтримала позовну заяву, просила її задовольнити щодо заочного рішення не заперечувала.
Відповідач в судове засідання не з'явився про час та місце розгляду справи повідомлявся шляхом направлення судових повісток та розміщенням оголошення на сайті Печерського районного суду м. Києва, тому в силу положень ст. 131 ЦПК України, відповідач вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
Окрім цього, до суду від відповідача не було подано жодних документів на спростування доводів позивача.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд вважає можливим ухвалити заочне рішення у справі на підставі наявних у ній доказів, оскільки позивач не заперечує проти такого вирішення справи, про що зазначено у позовній заяві.
Суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини справи, розглянувши справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до наступних висновків.
Частиною 1 статті 4 Цивільного процесуального кодексу України, визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Судом встановлено, що позивач зазначає, що 13.12.2019 року о 15 год. 15 хв. в м. Києві на вул. Рогніденській, 4-А, водій ОСОБА_2 керуючи автомобілем марки «Мерседес Бенс», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 , порушив п. 13.3 Правил дорожнього руху України, а саме: здійснюючи поворот праворуч не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем марки «БМВ», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 .
Постановою Печерського районного суду м. Києва від 24 березня 2020 року в адміністративній справі № 757/1329/20-п, водія автомобіля Мерседес Бенс - ОСОБА_2 , було визнано винним у настанні дорожньо-транспортної пригоди, що сталася 13.12.2019 року.
На дату дорожньо-транспортної пригоди, цивільно-правову відповідальність винної особи було застраховано Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АРКС» згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АО3054865, виданий 01.03.2019 року, який був чинним на момент ДТП.
11 лютого 2021 року водієм, що керував автомобілем на момент дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_3 , за відповідною довіреністю було отримано від Прат «Страхова компанія «АРКС» страхове відшкодування в розмірі 56 731,50 гривень.
05 грудня 2020 року судовим експертом Барболюк Володимиром Сергійовичем на замовлення позивача було виконано Висновок №12 експертного автотоварознавчого дослідження з визначення матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу.
На огляд транспортного засобу «БМВ», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 , що відбувався 28 травня 2020 року об 14:00 годині, за адресою: місто Київ, вул. Бориса Житкова, 3, викликалися такі особи: учасник дорожньо-транспортної пригоди - ОСОБА_2 , представник СК «АРКС».
Відповідно до вищенаведеного висновку, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу БМВ Х5, реєстраційний номер НОМЕР_2 , становить 67 838,78 гривень, а також втрата товарної вартості 12 864,36 гривень, на загальну суму 80 803,14 гривень.
Отже вимоги до Прат «Страхова компанія «АРКС» вираховуються наступним чином: 67 838,78 (матеріальна шкода) - 56 731,50 (отримане страхове відшкодування) = 11 107,28 гривень.
Також зважаючи на те, що ОСОБА_2 , було визнано винним в пошкодженні майна позивача, то і вимоги щодо відшкодування завданої шкоди - втрати товарної вартості, позивач заявляє до останнього.
Отже, позивач вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_2 матеріальну шкоду, а саме величину втрати товарної вартості транспортного засобу «БМВ», державний реєстраційний номерний знак НОМЕР_2 в розмірі 12 864,36 гривень.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно ч.3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч.ч. 1,2 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування» № 85/96-ВР від 07.03.1996 року, договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до п. 35.1. ст. 35 Закону України «Про ОСЦПВВНТЗ», для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до п 36.2. ст. 36 Закону України № 1961-IV, Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його.
Керуючись вищезазначеними нормами, потерпіла особа надала страховику усі необхідні від неї документи, надання яких передбачається ст. 35 Закону України № 1961-IV, в тому числі Заяву про страхове відшкодування.
Проте, станом на дату подання позовної заяви, в порушення норм законодавства України в сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, виплата страхового відшкодування була здійснена не в повній мірі.
Відповідно до п. 36.7 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», рішення страховика про здійснення страхового відшкодування може бути оскаржено страхувальником чи особою, яка має право на відшкодування, у судовому порядку.
Згідно ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини третьої ст. 12, частини першої, шостої ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За встановлених обставин, оскільки відповідач не сплачує суму частину страхового відшкодування у добровільному порядку, то вона відповідно підлягає примусовому стягненню.
Також, слідчий суддя звертає увагу, що за своєю правовою природою зобов'язання з відшкодування шкоди, завданої ДТП є деліктним зобов'язанням. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, у якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди.
Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).
Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.
Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.
За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.
Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоди, є абсолютним.
Потерпілий вільно, на власний розсуд обирає спосіб здійснення свого права шляхом звернення вимоги виключно до особи, яка завдала шкоди, про відшкодування цієї шкоди.
Пунктом 4 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» №4 від 01.03.2013 (далі - Постанова), передбачено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні керуватися положеннями ст. 1166, 1187 ЦК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Частиною 2 статті 1187 ЦК України, передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Виходячи зі змісту п. 4 вищезазначеної Постанови, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Відповідно до п. 11 вищевказаної Постанови, зазначено, що за вибором потерпілого вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи.
З моменту, коли сталася ДТП у позивача виникло право вимоги до безпосереднього заподіювача шкоди.
Аналогічні правові позиції висловлені колегіями суддів Верховного Суду України у постановах від 11.11.2015 року по справі №6-309цс15 та від 14.09.2016 року по справі №6-725цс16, відповідно до яких зазначено, що право вимоги як до безпосереднього заподіювача шкоди виникає з моменту, коли сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої пошкоджено автомобіль позивача і йому завдано шкоди.
Проаналізувавши встановлені у справі обставини в світлі наведених правових норм, з урахуванням того, що стороною відповідача не надано жодних доказів на спростування розміру завданої позивачам майнової шкоди, суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Згідно з вимогами ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналізуючи положення вищезазначених процесуальних норм, під час розгляду справ у порядку цивільного судочинства обов'язок доказування покладається як на позивача, так і на відповідача.
Враховуючи те, що обставини, на які посилалась сторона позивача у позовній заяві знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а стороною відповідачів не надано жодних доказів на підтвердження підстав своїх заперечень, суд приходить до переконання про можливість задоволення позовних вимог.
Окрім цього, позивач просить суд стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати в сумі 8 408, гривень, які складаються з судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп., надання правової допомоги у розмірі 5 000 грн. та сплати за проведення експертного авто товарознавчого дослідження №12 від 05.12.2020 у розмірі 2500 грн.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати.
Згідно ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;
3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 84 ЦПК України витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги. Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим, граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах".
Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді, як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у пункті 2 частини третьої статті 79, статтях 84,89 ЦПК України.
Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 у справі № 372/1010/16-ц зазначив, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме, надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат, стороні на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до судової практики у питанні стягнення витрат на правову допомогу, заявник має довести, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим. При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. У випадку відсутності документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, це є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано оредер на надання правової допомоги, акт прийому-передачі, що підтверджує виконання правової допомоги позивачу та сплату за надання послуг у розмірі 5 000,00 грн.
Окрім цього, позивачем понесені витрати на проведення експертизи, яка підтверджується квитанцією у розмірі 2500,00 грн.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального України, з відповідачів пропорційно підлягає стягненню на користь позивача документально підтверджені судові витрати у розмірі 8408,00 грн., які складаються з судового збору у розмірі 908 грн. 00 коп., надання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн. та сплати за проведення експертного авто-товарознавчого дослідження №12 від 05.12.2020 у розмірі 2500,00 грн.
Керуючись Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 11, 526, 610, 993, 1166, 1187, 1191 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 141, 258-259, 263-265, 274-279, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд,
Позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС», ОСОБА_2 про стягнення страхового відшкодування, - задовольнити.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» (Код ЄДРПОУ 20474912, адреса: 04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) суму страхового відшкодування в розмірі 11 107 (одинадцять тисяч сто сім) грн. 28 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) матеріальну шкоду (величину втрати товарної вартості транспортного засобу) в розмірі 12 864 (дванадцять тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 36 коп.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АРКС» на користь ОСОБА_1 судові витрати витрати у розмірі 3896 (три тисячі вісімсот дев'яносто шість) грн. 27 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати витрати у розмірі 4 511(чотири тисячі п'ятсот одинадцять) грн. 73 коп.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Повний текст рішення виготовлений 13.07.2021.
Суддя Т.Г. Ільєва