печерський районний суд міста києва
Справа № 757/41046/19-ц
22 квітня 2021 року Печерський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Соколов О.М.,
за участі секретаря судових засідань Проскурні А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві цивільну справу 757/41046/19-ц за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,
У серпні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року у справі № 440/171/19 визнано протиправною бездіяльність Міністерстка юстиції України щодо не перенаправлення звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018 року, № ФИ-8854741, за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить вирішення питання щодо забезпечення жилою площею ОСОБА_1 або надання одноразової грошової компенсації на отримання однокімнатної квартири. Зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018 року № ФИ-8854741 та вжити відповідних заходів реагування з урахуванням висновків суду. Встановлений рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року у справі № 440/171/19 факт протиправної бездіяльність Міністерстка юстиції України щодо не перенаправлення звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018 року, № ФИ-8854741, не потребує доказування. На переконання позивача, внаслідок протиправних дій Міністерства юстиції України, які виразилися у не перенаправленні звернення ОСОБА_1 за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить питання надання йому одноразової грошової компенсації в сумі 909 720, 00 гривень на отримання однокімнатної квартири згідно з довідкою ПАТ «Новос» від 18 грудня 2018 року за вих. № 18/21-1. Не надання одноразової грошової компенсації в сумі 909 720, 00 грн. є прямим порушенням статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та, на думку позивача, є матеріальними збитками, яких він зазнав.
Позивач вказує, що у зв'язку з відсутністю відповідного належного реагування зі сторони Держави Україна в особі Міністерства юстиції України йому задано матеріальних збитків в сумі 909 720 грн. Також, внаслідок бездіяльності Міністерства юстиції України, встановленої рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 02.07.2019 року, позивач був вимушений відстоювати у судових засіданнях свої права та інтереси, що також викликало стрес і хвилювання у нього, а також стан позивача погіршився, а тому він був госпіталізований до медичної установи на лікування, а тому позивач вважає, що йому завдано моральних збитків на суму 1 000000 грн.
Представник відповідача Державної казначейської служби України подала відзив на позов, в якому зазначила, що Казначейство у правовідносинах, що склалися є неналежним відповідачем, оскільки шкода, заподіяна в результаті неправомірних дій органів місцевого самоврядування відшкодовується за рахунок коштів місцевого бюджету.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 12.08.2019 року відкрито провадження у цивільній справі у порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 16.09.2020 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до розгляду по суті.
Представник відповідача Міністерства юстиції України подав відзив на позов, в якому зазначив, що до компетенції та повноважень Міністерства юстиції України не входить вирішення порушеного позивачем у зверненні від 16.12.2018 року питання про надання одноразової грошової компенсації на отримання однокімнатної квартири, як особі з інвалідністю 2 групи, що також встановлено рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі № 440/171/19, на яке посилається і позивач. У зв'язку з чим, суд визнав такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині визнання протиправною бездіяльності Міністерства щодо невжиття заходів реагування по фактам, викладеним у зверненні ОСОБА_1 , зобов'язання Міністерства юстиції України вжити заходів реагування.
Позивач в судове засідання не з'явився, про розгляд справи повідомлявся належним чином, до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача Міністерства юстиції України в судове засідання не з'явився про розгляд справи повідомлявся належним чином, проте надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.
Представник відповідача Державної казначейської служби України в судове засідання не з'явився про розгляд справи повідомлявся належним чином.
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
З матеріалів позову встановлено, що рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року у справі № 440/171/19 визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не перенаправлення звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018 року № ФИ-8854741, за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить вирішення питання забезпечення жилою площею ОСОБА_1 або надання однаразової грошової компенсації на отримання однокімнатної квартири. Зобов'язано Міністерство юстиції України повторно розглянути звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018 року № ФИ-8854741, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року у справі № 440/171/19 встановлено, що 12.12.2018 року на Урядову гарячу лінію 1545 надійшло звернення ОСОБА_1 , адресоване Міністерству юстиції України Петренко П.Д. (вх.№ФИ-8854741), у якому заявник просив в межах повноважень вирішити питання про надання йому одноразової грошової компенсації на отримання однокімнатної квартири, оскільки він є особою з інвалідністю 2-ї групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, адже протягом двох років його не забезпечено відповідною житловою площею безоплатно.
Вказане звернення Урядовою гарячою лінією 1545 визначено за Міністерством юстиції України. В Мін'юсті вказане звернення зареєстроване 17.12.2018 № Ф-26305, що підтверджується реєстраційно-контрольною карткою.
Листом від 04.01.2019 за вих. №461/Ф-26305/7.2.1 Міністерство юстиції України проінформувало ОСОБА_1 про те, що Мін'юстом розглянуто звернення від 16.12.2018 за № 8854741 щодо вирішення питання про надання одноразової грошової компенсації на отримання житла як особі з інвалідністю внаслідок війни 2 групи і повідомлено, що відповідь на його попередні звернення з порушеного питання було надіслано на адресу ОСОБА_1 в межах компетенції листом Мін'юсту від 01.11.2018 року № 44136/Ф-21553/7.2.1. Повідомили, що відповідно до п. 1, пп. 33 п. 4 Положення про Міністерство юстиції України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року № 228, статті 19 Конституції України вирішення порушеного питання виходить за межі повноважень Мін'юсту. При цьому зазначили, що листи Мін'юсту не встановлюють норм права, а мають інформаційний характер.
Адміністративний суд врахував, що відповідно до частини 3 статті 7 Закону України «Про звернення громадян», якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Тобто, у даному випадку Мін'юстом було застосовано суто формальний підхід, що призвело до порушення ч. 3 ст. 7 ЗУ «Про звернення громадян» в частині не направлення звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018 № ФИ-8854741 за належністю для його розгляду.
У статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статті 3 Конституції України права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Майновою шкодою позивач кваліфікував не отримання ним грошової компенсації в сумі 909720,00 грн. внаслідок не отримання однокімнатної квартири згідно з довідкою ПАТ «Новос» від 18 грудня 2018 року за вих. № 18/21-1.
Такі обставини не можна кваліфікувати як майнову шкоду (збитки) завдану позивачу протиправною бездіяльністю/діями Міністерства юстиції України з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої - другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно з частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
За приписами пунктів 5, 7, 12 Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України за поданням структурних підрозділів з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві, виконавчих органів з питань соціального захисту населення міських, районних у містах (крім м. Києва) рад, за рішенням виконавчого комітету міської, районної в місті (у разі її створення) ради або за розпорядженням голови районної, районної в м. Києві держадміністрації утворюються комісії щодо розгляду заяв членів сімей загиблих та осіб з інвалідністю про виплату грошової компенсації.
З копії довідки ПАТ «НОВОС» від 18 грудня 2018 року вих. № 18/12-1 вбачається, що ПАТ «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Новос» повідомляє, що ОСОБА_1 може придбати у ПАТ «Новос» майнові права на квартиру АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири складає 42,56 кв. м. Загальна вартість квартири - 909 720, 00 грн.
Порядок та розмір надання громадянам грошової компенсації за належні їм для отримання жилі приміщення визначаються Кабінетом України Міністрів України.
Ця довідка свідчить про можливість позивача в самостійному порядку придбати конкретне житло в обраного ним продавця, а стягнення вартості такого житла як майнової шкоди буде суперечити Порядку виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 року №719 «Питання забезпечення житлом деяких категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей» затверджений Порядок виплати грошової компенсації за належні для отримання жилі приміщення деяким категоріям осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України, а також членів їх сімей.
Отже, питання надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 за належну для отримання квартиру вирішується у встановленому законодавством порядку, і зазначене питання не було предметом розгляду відповідного органу, до компетенції якого воно відноситься, а тому встановлена рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не направлення звернення позивача від 16.12.2018 року за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить вирішення питання щодо надання одноразової грошової компенсації ОСОБА_1 на отримання квартири, не може свідчити про факт заподіяння позивачу майнової шкоди у розмірі грошової компенсації на придбання однокімнатної квартири.
Таким чином позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення майнової шкоди є безпідставними та не підлягають задоволенню в цій частині.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За приписами статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статтями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Відповідно до статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Згідно зі статтею 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Таким чином, зазначені підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює як зазначені органи, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
При цьому, з урахуванням положень пункту 10 частини другої статті 16, статей 21, 1173 та 1174 ЦК України, шкода, завдана зазначеними органами чи (та) особами відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування лише у випадках визнання зазначених рішень незаконними та їх подальшого скасування або визнання дій або бездіяльності таких органів чи (та) осіб незаконними.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18).
Так, на підтвердження заявлених позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, заподіяної із вини Держави, позивачем надано суду в якості доказу рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 18.04.2019 року у справі № 440/171/19, яким визнано протиправною бездіяльність Міністерства юстиції України щодо не перенаправлення звернення ОСОБА_1 від 16.12.2018 року, № ФИ-8854741, за належністю відповідному органу чи посадовій особі, до повноважень якої входить вирішення питання забезпечення жилою площею, інші додані до матеріалів справи докази не свідчать про завдання позивачу моральної шкоди.
Суд враховує, що у межах матеріалів даної цивільної справи не знайшов свого підтвердження факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, надані позивачем докази не свідчать про наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Таким чином, встановивши, що позивач належних і допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовує свої вимоги, суду не надав, тому суд вважає підставною відмови в задоволенні позову в цій частині, у зв'язку з його недоведеністю.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Отже, в силу вимог ст.ст. 12, 76, 77, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести належними та допустимими доказами ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
В свою чергу, позивач повинен був обгрунтувати, чим підтверджується факт заподіяння йому моральних чи фізичних страждань за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Вказані вимоги позивачем не виконані, що являється підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
За таких обставин, вбачається, що вимоги позивача про стягнення із Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, не знайшли свого підтвердження належними доказами.
З огляду на наведене, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди, слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 1-23, 76-81, 89, 95, 131, 258-259, 263-265, 352, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Міністерства юстиції України, Державної казначейської служби України, про відшкодування моральної та матеріальної шкоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.М. Соколов