02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 826/5246/15
адміністративне провадження № К/9901/30897/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі № 826/5246/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про скасування наказів, поновлення на публічній службі,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної податкової служби України, Головного управління державної податкової служби у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати дії Міністерства доходів і зборів України по складанню та видачі Наказу Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015 протиправними;
- визнати дії Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області по складанню та видачі наказу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області № 17-о від 16.03.2015 протиправними;
- скасувати Наказ Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015;
- скасувати наказ Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області №17-о від 16.03.2015;
- поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді - на публічній службі- першого заступника начальника Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області;
- стягнути з Міністерства доходів і зборів України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи із 17.03.2015 і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;
- допустити негайне виконання постанови про поновлення на посаді у відносинах публічної служби згідно з пунктом 3 частини першої статті 256 КАС України.
21 грудня 2020 року рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва позов задоволено.
Визнано протиправними дії Міністерства доходів і зборів України по складанню та видачі наказу Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015.
Визнано протиправними дії Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області по складанню та видачі наказу Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області № 17-о від 16.03.2015 протиправними.
Скасовано наказ Міністерства доходів і зборів України № 187-о від 16.03.2015.
Скасовано наказ Головного управління Міністерства доходів і зборів України у Вінницькій області №17-о від 16.03.2015.
Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді - на публічній службі - першого заступника начальника Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області.
Стягнуто з Державної податкової служби України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, а саме з 17.03.2015 по день поновлення на публічній службі.
12 травня 2021 року постановою Шостого апеляційного адміністративного суду рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року змінено в мотивувальній та резолютивній частинах.
Викладено абзац сьомий резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року в наступній редакції:
"Стягнуто з Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області (код ЄДРПОУ: 43142454, 21036, Вінницька обл., м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.03.2015 по 21.12.2020 у сумі 494 342, 94 грн".
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року залишено без змін.
На зазначені рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції Державною податковою службою України подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 19 серпня 2021 року.
Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі Державною податковою службою України зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
В обґрунтування наявності зазначеної підстави касаційного оскарження заявник касаційної скарги зазначає, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду у справі №826/9815/18.
Судом установлено, що відповідач уже подавав касаційну скаргу з визначенням підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 1 частини другої статті 328 КАС України, яка ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року (К/9901/ 21782/21) повернута особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
Верховний Суд в ухвалі від 05 липня 2021 року (К/9901/21782/21) дослідивши вказану скаржником постанову Верховного Суду, установив, що обставини справи №826/9815/18 не є тотожними з обставинами справи, що розглядається, оскільки предметом касаційного оскарження у справі №826/9815/18 була ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 червня 2020 року, залишена без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2020 року, якою замінено боржника за виконавчим листом, виданим Окружним адміністративним судом міста Києва від 17 листопада 2017 року, з ДФС України на Державну податкову службу України).
Крім того, у касаційній скарзі відповідач також посилається на постанови Верховного Суду у справах №817/3431/14 та №826/18679/15, акцентуючи увагу на витягах з цієї постанови, зокрема релевантних джерелах права, які застосовано судом касаційної інстанції у конкретній справі за конкретних обставин, та не наводить обґрунтувань з приводу того, що правовідносини у цій справі та у справах №817/3431/14 та №826/18679/15 є подібними.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Крім того, ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2021 року (К/9901/21782/21) відповідачу було надано вичерпні роз'яснення щодо вимог, яким має відповідати касаційна скарга в частині визначення підстави, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Подаючи касаційну скаргу вдруге, скаржником так і не викладено підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, у зв'язку з чим така касаційна скарга підлягає поверненню.
Подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Також в касаційній скарзі відповідачем зазначено, що вона подана на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Відповідач у касаційній скарзі лише обмежився цитуванням пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, однак ним не викладено підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної приписами вказаної норми КАС України, тобто не зазначено підстави для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, визначених частинами другою і третьою статті 353 КАС України.
Враховуючи викладене, Суд вважає недоведеним наявність підстав касаційного оскарження, визначених пунктами 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктами 1 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відповідачем не наведено, які саме норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду, а також покликаючись на постанови Верховного Суду не обґрунтував, що ці постанови ухвалені у справах за подібними відносинами із цією справою, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Державної податкової служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 грудня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 12 травня 2021 року у справі № 826/5246/15 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Вінницькій області про скасування наказів, поновлення на публічній службі - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова