02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 620/6294/20
адміністративне провадження № К/9901/30532/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №620/6294/20 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Чернігівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати пункт перший наказу голови Чернігівського апеляційного суду №69 від 27 квітня 2020 року в частині встановлення обмеження виплати суддівської винагороди сумою: 47320 грн щодо судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 , починаючи з 18 квітня 2020 року;
- визнати протиправними дії Чернігівського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнути з Чернігівського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоотриманої частини суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року в сумі: 312340,54 грн із відрахуванням обов'язкових платежів, визначивши порядок і спосіб виконання рішення шляхом стягнення коштів з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 3 серпня 2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправним та скасовано пункт перший наказу голови Чернігівського апеляційного суду № 69 від 27 квітня 2020 року в частині встановлення обмеження виплати суддівської винагороди сумою 47320 грн щодо судді Чернігівського апеляційного суду ОСОБА_1 , починаючи з 18 квітня 2020 року;
- визнано протиправними дії Чернігівського апеляційного суду щодо виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»;
- стягнуто з Чернігівського апеляційного суду на користь ОСОБА_1 недоотриману частину суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року в сумі: 312340,54 грн із відрахуванням обов'язкових платежів, шляхом стягнення коштів з бюджетної програми «Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів» у порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» та постановою Кабінету Міністрів України №845 від 3 серпня 2011 року «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників».
У задоволенні позову в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково:
- стягнуто з Чернігівського апеляційного суду (14000, м. Чернігів, вул. Гетьмана Полуботка, 2, код ЄДРПОУ: 42262272) на користь ОСОБА_1 суму нарахованої, але не виплаченої суддівської винагороди за період з 18 квітня 2020 року до 28 серпня 2020 року, у розмірі: 312340 (триста дванадцять тисяч триста сорок ) гривень 54 (п'ятдесят чотири) копійки.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись із таким судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Державна судова адміністрація України вдруге звернулася із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), надіславши її 13 серпня 2021 року за допомогою засобів поштового зв'язку.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить скасувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №620/6294/20 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 25 липня 2017 року у справі №804/3790/17. Проте, які саме норми права судом попередньої інстанції були застосовані без урахування таких висновків скаржником не зазначено, що в свою чергу, не є належним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Верховний Суд наголошує, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351 - 354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, або обґрунтувати необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судом попередньої інстанції судове рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Державної судової адміністрації України належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №620/6294/20.
Окрім іншого, у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження. Проте, оскільки Суд встановив, що касаційну скаргу належить повернути у зв'язку з тим, що скаржник не виклав передбачених КАС України підстав для касаційного оскарження, то клопотання про поновлення строку на таке оскарження Суд не вирішує.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Державної судової адміністрації України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 травня 2021 року у справі №620/6294/20 за позовом ОСОБА_1 до Чернігівського апеляційного суду, Державної судової адміністрації України про визнання протиправним та скасування пункту наказу, визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду