02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 640/26290/20
адміністративне провадження № К/9901/30604/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Мартинюк Н.М., перевіривши касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2021 року у справі №640/26290/20 за позовом ОСОБА_1 до ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцької Марини Олександрівни, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцької Марини Олександрівни, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнути з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати при звільненні у розмірі: 91676 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят шість) гривень 04 копійки.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року позовні вимоги задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 ;
- стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати при звільненні у розмірі: 91676 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят шість) гривень 04 копійки.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2021 року рішення Окружого адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги задоволено:
- визнано протиправною бездіяльність ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат при звільненні ОСОБА_1 за період з 18 лютого 2020 року до 23 березня 2020 року;
- стягнуто з Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (01001, м. Київ, пров. Музейний, 2-д, код ЄДРПОУ 43315602) на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі: 91679 (дев'яносто одна тисяча шістсот сімдесят дев'ять гривень) гривень 04 копійки.
Не погоджуючись із цими судовими рішеннями, Центральне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернулося із касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), подавши її 17 серпня 2021 року.
У своїй касаційній скарзі скаржник просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2021 року у справі №640/26290/20 скасувати й ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з наступних підстав.
Пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".
Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.
З 8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року №460-IХ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ", яким унесено зміни до розділу 3 Глави 2 "Касаційне провадження", зокрема, щодо визначення підстав касаційного оскарження судових рішень та порядку їхнього розгляду.
Так, згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Перевіркою змісту касаційної скарги встановлено, що скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як на підставу звернення до Суду посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України й покликається на те, що судом апеляційної інстанції під час прийняття оскаржуваної постанови не були враховані висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 лютого 2021 року у справі №240/532/20 та від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16. Проте, правовідносини, які склались у вказаних справах, не є подібними до правовідносин, які виникли у справі №640/26290/20, що в свою чергу, є неналежним обґрунтуванням підстав звернення до суду касаційної інстанції, у розумінні пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Так, у справі №240/532/20 спірні правовідносини склались через оскарження дій військової частини щодо невиплати всіх сум, належних позивачу у день звільнення (грошової компенсації за речове майно), та стягнення компенсації за затримку повного розрахунку при звільненні за період з 1 серпня 2019 року до 22 жовтня 2019 року.
У справі №910/4518/16 позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з майновими вимогами до боржника - Приватного акціонерного товариства «Азовелектросталь» у межах справи про його банкрутство про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати, компенсації за втрату частини заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з вересня 2015 року до лютого 2016 року.
Натомість у справі №640/26290/20 спірні правовідносини виникли з приводу визнання протиправною бездіяльності ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області щодо затримки виплат позивачу при звільненні за період з 18 лютого 2020 року до 23 березня 2020 року.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Варто зауважити, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Одночасно, Верховний Суд звертає увагу, що лише загальні посилання на неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку про застосування норми права у подібних правовідносинах за відсутності посилання на відповідні постанови Верховного Суду не є підставою для відкриття касаційного провадження.
Відтак, зазначене свідчить, що скаржник формально підійшов до питання належного оформлення касаційної скарги, зокрема, в частині зазначення підстав касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з урахуванням вимог частини четвертої статті 328 КАС України. Аргументи касаційної скарги зводяться до викладення обставин справи, цитування нормативно правових актів, зазначення, що судами попередніх інстанцій судові рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Отже, касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) належить повернути як таку, що не містить підстав, визначених частиною четвертою статті 328 КАС України, для касаційного оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2021 року у справі №640/26290/20.
На підставі наведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України, Верховний Суд,
Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2021 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 7 липня 2021 року у справі №640/26290/20 за позовом ОСОБА_1 до ліквідатора Головного територіального управління юстиції у Київській області Прилуцької Марини Олександрівни, Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повернути особі, яка її подала.
Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.
………………………….
Н.М. Мартинюк,
Суддя Верховного Суду