02 вересня 2021 рокуСправа № 380/5498/21 пров. № А/857/12964/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Затолочного В.С., Кушнерика М.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року (суддя Кухар Н.А., м.Львів, повний текст складено 27 травня 2021 року),
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - ГУПФ, ПФУ відповідно) в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії із застосуванням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність;
зобов'язати ГУПФ здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 12.09.2020 пенсії у розмірі 70 % грошового забезпечення без обмеження її максимального розміру;
зобов'язати відповідача здійснювати в подальшому виплату пенсії позивачу у розмірі 70% грошового забезпечення із іншими видами підвищення пенсії без обмеження її максимального розміру.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо виплати ОСОБА_1 пенсії із застосуванням обмеження у розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зобов'язано ГУПФ здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 12.09.2020 пенсії у розмірі 70% грошового забезпечення без обмеження її максимального розміру. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у відповідній частині.
В доводах апеляційної скарги наводячи норми матеріального права та окремі обставини справи вказує, що з 01.01.2018 відповідно до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон №2262-XII) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Зазначає, що помилковим є посилання позивача на рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 (далі - Рішення №7-рп/2016, КСУ відповідно), адже вказаним рішенням оспорюванні положення Закону №2262-XII обмежені конкретним часовим періодом (з 01.01.2016 по 31.12.2016) та не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки такі стосуються обмеження розміру пенсії позивача за період, що розпочався з 01.08.2020. Отже, позивачу з 12.09.2020 пенсія призначена та виплачується відповідно до вимог законодавства.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки Рішенням №7-рп/2016 частину сьому статті 43 Закону №2262-XII визнано неконституційною, то подальші зміни внесені в цю норму залишились нереалізованими.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, з таких міркувань.
Рішення суду в частині відмови у задоволені позову не оскаржується, тому суд не має права роботи висновки щодо цієї частини рішення.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач з 12.09.2020 перебуває на обліку в ГУПФ та отримує пенсію за вислугу років, що призначена пенсія у розмірі 70% сум грошового забезпечення згідно з Законом №2262-XII (а.с.18).
Станом на час призначення пенсії загальний її розмір з усіма видами підвищень та надбавок склав 19067,85 грн, однак виплачувалась така (пенсія) із обмеженням максимального розміру, а саме: в сумі 17120 грн.
22.01.2021 ОСОБА_1 звернувся із заявою до відповідача про здійснення перерахунку та виплату пенсії з 12.09.2020 у розмірі 70% грошового забезпечення із іншими видами підвищення пенсії (як інваліду війни ІІІ групи при виконанні обов'язків військової служби тощо) без обмеження максимальним розміром (а.с.4-13).
Листом від 19.02.2021 №1769-725/Б-52/8-1300/21 відповідач відмовив у перерахунку та виплаті пенсії позивачу з 12.09.2020 без обмеження максимальним розміром з підстав того, що відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Відтак, пенсія призначена та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.31-33).
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Законом №2262-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які, зокрема, перебували на військовій службі.
Стаття 10 Закону № 2262-XII передбачає, що призначення і виплата пенсій, зокрема, особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом здійснюються органами Пенсійного фонду України.
Відповідно до статті 43 Закону №2262-XII (в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 (далі - Закон №3668-VI), який набрав чинності з 01.10.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Згідно із частиною другою «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №3668-VI, якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.
Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.
Рішенням КСУ №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього Рішення №7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення КСУ цього Рішення.
Частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 (далі - Закон №1774-VIII), який набрав чинності з 01.01.2017) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Поміж тим, суд звертає увагу, що частина сьома статті 43 Закону №2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дати прийняття Рішення №7-рп/2016.
За таких обставин, внесені Законом №1774-VIII до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Відповідний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 3 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, 10 жовтня 2019 року у справі №522/22798/17.
Таким чином, внесені Законом №1774-VIII зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, є повторним запровадженням регулювання, яке КСУ визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення КСУ є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того, апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до статті 1-1 Закону №2262-XII законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, базується на Конституції України і складається з цього Закону, Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цих законів.
Зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Закон №2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин та саме його норми слід першочергово застосовувати для їх врегулювання.
Суттєвою є обставина, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром вже регулювалося частиною сьомою статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною з 20.12.2016, а тому неможливо стверджувати, що з вказаної дати виникла ситуація, за якої дане питання попадає під регулювання положень статті 2 Закону №3668-VI в частині, що не вирішується нормами Закону №2262-XII.
Застосування положень Закону №3668-VI по відношенню до військовослужбовців фактично суперечить висновкам Рішення №7-рп/2016, яким встановлено, що обмеження пенсії військовослужбовців максимальним розміром не відповідає статті 17 Конституції України.
Вказана вище правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 листопада 2020 року у справі №813/678/18 та 9 лютого 2021 року у справі №640/2500/18.
На підставі наведеного, апеляційний суд дійшов висновку, що відмова відповідача у перерахунку і виплаті пенсії позивачу з обмеженням граничного розміру пенсії є такою, яка не ґрунтується на законі. Зокрема, в даному випадку така відмова за своєю суттю є звуженням обсягу прав позивача та позбавленням його права на соціальний захист у повному обсязі як то передбачено законодавством, яке регулює спірні правовідносини.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями ГУПФ, які полягають у безпідставному обмеженні максимального розміру призначеної з 12.09.2020 позивачу пенсії з дати її призначення.
Таким чином, є вірними висновки суду першої інстанції, що вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо обмеження максимального розміру призначеної позивачу пенсії з 12.09.2020 є обґрунтованими, підтвердженими належними та допустимими доказами, а відтак підлягають до задоволення.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи сторін були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених правових норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанції, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді В. С. Затолочний
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 2 вересня 2021 року.