02 вересня 2021 рокуСправа № 260/272/21 пров. № А/857/12231/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
судді-доповідача - Качмара В.Я.,
суддів - Затолочного В.С., Кушнерика М.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної казначейської служби України в Закарпатській області, про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року (суддя Гаврилко С.Є., м.Ужгород, повний текст складено 28 квітня 2021 року), -
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - ТУ, ДСА відповідно) в якому просив:
визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX), а саме із застосуванням обмеження нарахування у сумі 47320 грн;
зобов'язати ТУ провести перерахунок суддівської винагороди, нарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі частин другої-третьої, п'ятої-шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, з урахуванням доплати за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у загальній сумі 160370,85 грн без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону №294-IX із змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік»» від 13.04.2020 (далі - Закон №553-ІХ);
допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць;
зобов'язати ТУ як суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у десятиденний строк звіт про виконання судового рішення.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року позов задоволено частково. Зобов'язано ТУ провести перерахунок суддівської винагороди, нарахування та виплату судді ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020 28.08.2020 на підставі частин другої-третьої, п'ятої-шостої статті 135 Закону №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2020, з урахуванням доплати за вислугу років, з утриманням з цих сум передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 у загальній сумі 160370,85 грн без застосування будь-яких обмежень, передбачених частиною третьою статті 29 Закону №294-IX із змінами та доповненнями, внесеними Законом №553-ІХ. У задоволенні позову у частині інших позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із ухваленим рішенням, в частині задоволених позовних вимог, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог повністю.
В доводах апеляційної скарги з посиланням на норми матеріального права вказує, що відповідно до частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX (у редакції Закону №553-IX) у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01.01.2020. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. У період з 18.04.2020 до 28.08.2020 положення частин першої, третьої статті 29 Закону №294-IX (у редакції Закону №553-ІХ) були чинними і на підставі них здійснювалось нарахування та виплата позивачу суддівської винагороди. Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 (далі - Рішення №10-р/2020, КСУ відповідно) на спірні правовідносини з 18.04.2020 до 28.08.2020 не може вплинути, оскільки правовідносини у даній справі виникли до прийняття такого рішення, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до прийняття такого рішення. Також, при прийняті рішення судом не враховано положення бюджетного законодавства, особливості нормативного регулювання порядку фінансового забезпечення судів. Отже, з 18.04.2020 до 27.08.2020 відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету та без застосування обмежень, встановлених Законом №294-IX (у редакції Закону №553-IX).
Позивач та третя особа відзиву на апеляційну скаргу не подали.
У відповідності до частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС), суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, так як відсутні клопотання від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом №1402-VIII, на що безпосередньо вказує частина друга статті 130 Конституції України. Відповідач, нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням статті 29 Закону №294-IX, діяв з порушенням вимог вказаних вище норм Конституції України та Закону №1402-VIII, що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.
Такі висновки суду першої інстанції по суті відповідають встановленим обставинам справи, однак вказане рішення суду не може бути залишене без змін, з таких міркувань.
В іншій частині - щодо відмови у задоволенні позову, рішення суду першої інстанції фактично не оскаржується, тому суд апеляційної інстанції не має права робити правові висновки щодо цієї частини судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 308 КАС суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Указом Президента України від 04.04.2003 №294/2003 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді строком на 5 років до Перечинського районного суду Закарпатської області (а.с.15-16).
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 18.09.2008 позивач обраний на посаду судді місцевого Свалявського районного суду Закарпатської області безстроково (а.с.17-19).
Відповідно до довідки про нараховану та фактично виплачену позивачеві суддівську винагороду за період з 01.01.2020 по 28.08.2020 позивач отримав суддівську винагороду у період квітень-серпень 2020 року в обмеженому розмірі згідно зі статтею 29 Закону №294-IX, а саме - у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року (а.с.22).
Відповідачем не заперечується виплата позивачеві суддівської винагороди в обмеженому розмірі.
10.10.2020 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою, відповідно до якої просив провести нарахування та виплату недоотриманої суддівської винагороди за спірний період, однак листом від 07.12.2020 № 2719 відповідачем було відмовлено у проведенні нарахування та виплати суддівської винагороди за спірний період (а.с.20-21).
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Відповідно до частини другої статті 19 Основного Закону органи, державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч. 2 ст. 130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII ( в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно пункту 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною четвертою зазначеної статті передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Відповідно до частин п'ятої-восьмої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу. Суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за науковий ступінь кандидата (доктора філософії) або доктора наук із відповідної спеціальності в розмірі відповідно 15 і 20 відсотків посадового окладу судді відповідного суду. Суддям виплачується щомісячна доплата за роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці, у розмірі залежно від ступеня секретності інформації: відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Цілком таємно», - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду; відомості та їх носії, що мають ступінь секретності «Таємно», - 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
Частиною дев'ятою статті 135 Закону №1402-VIII закріплено положення згідно з яким обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої, можуть визначатись виключно Законом №1402-VIII.
12.03.2020 набрала чинності постанова КМУ від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12.03.2020 на всій території України встановлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18.04.2020 набрав чинності Закон №553-IX, яким Закон №294-IX доповнено статтею 29 такого змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
У постанові від 3 березня 2021 року у справі №340/1916/20 Верховний Суд зазначив, що Закон №553-ІХ (яким внесено зміни до Закону №294-ІХ, зокрема доповнено його статтею 29 (пункт 10 розділу І Закону №553-ІХ) не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до Закону №1402-VIII (стосовно розміру суддівської винагороди), а тому такий закон не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності Законом №553-ІХ, має вирішуватися на користь Закону № 1402-VIII.
Нормотворчі колізії є непоодиноким явищем всередині системи права, тому якщо усе ж склалася ситуація із суперечливим правовим регулюванням, як у цій справі, її вирішення, на думку колегії суддів, має ґрунтуватися на підході, відповідно до якого перевагу у застосуванні має спеціальна правова норма, якщо її видання передбачено актом вищої юридичної сили.
Верховний Суд зазначив, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які попри те, що в часі цей закон прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №294-ІХ (у редакції Закону №553-ІХ). Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож «спеціальність» Закону №1402-VIII, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її «продовженням», у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх).
Закон №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у БК України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Як уже вказано вище рішення суду в частині відмови у задоволенні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону №294-IX не оскаржується, а тому суд апеляційної інстанції позбавлений можливості надавати правову оцінку рішенню суду у відповідній частині.
Водночас щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача провести перерахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 та виплатити недоотриману частину суддівської винагороди, апеляційний суд зазначає наступне.
У постанові від 5 серпня 2021 року у справі №160/12182/20 Верховний Суд зазначив, що зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої, частини п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного кодексу України (далі - БК), колегія суддів дійшла висновку, що позаяк головним розпорядником бюджетних коштів, виділених, зокрема, на виплату суддівської винагороди (суддям місцевих і апеляційних судів) є ДСА, яка, серед іншого, визначає обсяг видатків розпорядників нижчого рівня на ці потреби, то саме ДСА як суб'єкт владних повноважень мала б відповідати за погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиплати судді у повному обсязі суддівської винагороди.
Верховний Суд додав, що у віданні ДСА діє окрема бюджетна програма для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», призначена саме для таких-от цілей. За правилами пункту 25 «Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників», затвердженого постановою КМУ від 03.08.2011 №845, наявність такої програми означає, що списання коштів здійснюватиметься саме за нею. У цьому зв'язку треба зауважити також, що враховуючи приписи частини першої статті 2, частини першої статті 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе у тому випадку, коли способом захисту порушеного права буде стягнення коштів (тут маємо на увазі - з ДСА).
Згідно частини п'ятої статті 242 КАС при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже, ТУ не є тією особою, яка одноособово має відповідати за вимогою про проведення перерахунку суддівської винагороди позивачу за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 135 Закону №1402-VIII, та виплатити недоотриману частину.
За змістом частини третьої статті 48 КАС якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача (частина четверта статті 48 КАС).
При цьому, відповідно до частини сьомої статті 48 КАС заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
З системного аналізу наведених правових норм вбачається, що допустити заміну належної сторони або залучити до участі співвідповідача у справі може виключно суд першої інстанції за умови згоди позивача та незмінності підсудності адміністративної справи, а можливості залучити до участі співвідповідача судом апеляційної інстанції положеннями КАС не передбачено.
Таким чином, судове рішення у наведеній частині підлягає скасуванню з ухваленням постанови про відмову у задоволенні позову у відповідній частині.
Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не мав правових підстав для невиконання вимоги статті 29 Закону №294-IX про застосування обмеження максимального розміру, у т.ч. суддівської винагороди, 10 мінімальними заробітними платами та і надалі нараховувати і виплачувати суддівську винагороду всупереч вказаній нормі, а також доводи апеляційної скарги про те, що зазначена норма була чинною та підлягала застосуванню, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату суддівської винагороди суддям, у т.ч. і позивачу, за рахунок бюджетних коштів, не міг здійснювати її нарахування, ігноруючи норми бюджетного законодавства України, апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки розмір суддівської винагороди у період існування спірних правовідносин повинен був визначатися приписами статті 135 Закону №1402-VIII.
Тобто при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом №1402-VIII, а застосування останнім положень статті 29 Закону №294-IX (Закон доповнено статтею 29 згідно із Законом №553-IX) суперечить частині другій статті 130 Конституції України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами відповідача про те, що він міг проводити нарахування і виплату лише в рамках законодавства України в межах видатків Державного бюджету України, проте це не спростовує наведені вище висновки про те, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача ТУ повинно було керуватися приписами Закону №1402-VIII, а саме статтею 135 цього Закону.
Таким чином, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання провести перерахунок, нарахування та виплату суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону 1402-VIII, та виплату недоотриманої частини, неправильно застосував норми процесуального права, що відповідно до приписів статті 317 КАС є підставою для скасування судового рішення в цій частині та прийняття постанови про відмову у задоволенні вказаної вимоги.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи ), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
В підсумку, такі обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції в частині задоволення позову та прийняття нової постанови про відмову в задоволенні позову в цій частині з наведених вище підстав.
Керуючись статтями 308, 311, 315-316, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області задовольнити частково.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року в частині якою позовні вимоги задоволено скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову в цій частині відмовити.
В решті рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді В. С. Затолочний
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 2 вересня 2021 року.