02 вересня 2021 рокуСправа № 460/7641/20 пров. № А/857/11613/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідач - Качмара В.Я.,
суддів - Затолочного В.С., Кушнерика М.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Львові справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинення певних дій, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року (суддя Нор У.М., м.Рівне, повний текст складено 22 березня 2021 року)-
09.10.2020 (здано на пошту) ОСОБА_1 звернулася до суду позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУПФ) в якому просила:
визнання протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 39 та 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та починаючи з 17.07.2018;
зобов'язати ГУПФ нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення, та щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та починаючи з 17.08.2018.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року позов задоволено. Визнано протиправними дії ГУПФ щодо відмови у перерахунку та виплаті ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком відповідно до статтей 39 та 51 Закону №796-ХІІ за період з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та починаючи з 17.08.2018. Зобов'язано ГУПФ нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком, за період з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014. Зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом на момент виплати вказаного підвищення, за період з 22.05.2008 по 22.07.2011 включно, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно та починаючи з 17.08.2018.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який із покликанням на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
В доводах апеляційної скарги зазначає, що позивач пропустила строк звернення до суду з позовом, встановлений статтею 122 Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС). Так, пенсія є періодичним, щомісячним платежем, а тому позивач могла своєчасно дізнатись про порушення своїх прав, однак звернулася з позовом лише в жовтні 2020 року, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС. При цьому, апелянт звертає увагу, що виплата позивачу пенсії у спірний період здійснювалась у встановленому законом розмірі, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу заперечує вимоги такої, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У відповідності до частини першої статті 311 КАС, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, так як апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, що ухвалене в порядку письмового провадження (без повідомлення сторін) за наявними у справі матеріалами.
Переглянувши справу за наявними у ній матеріалами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що в період з 22.05.2008 по 22.07.2011, 01.01.2014 по 02.08.2014 відповідач повинен був нараховувати і виплачувати позивачу державну та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю та доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території гарантованого добровільного відселення, а також з 17.07.2018 виплачувати вказану доплату у розмірі, що встановлена Законом №796-XII до 01.01.2015.
Такі висновки суду першої інстанції, по суті спору відповідають встановленим обставинам справи,однак вказане судове рішення не може бути залишено без змін, з таких міркувань.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням від 15.09.1994 серії НОМЕР_1 (а.с.6).
ОСОБА_1 зареєстрована та проживає в с.Корост Сарненського району Рівненської області, що належить до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до «Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок чорнобильської катастрофи» затвердженого постановою Кабінету Міністрів України (далі - КМУ) від 23.07.1991 №106 (а.с.5).
Листом від 05.10.2020 за №8147-7844/К-02/8-17000/20 на звернення позивача, відповідач повідомив таку про відсутність підстав для перерахунку підвищення пенсії непрацюючим пенсіонерам та державної і щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, оскільки їх обчислення та виплата здійсненні у відповідності до вимог чинного законодавства України (а.с.9-10).
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 16 Основного Закону передбачено, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення врегульовані Законом №796-XII.
Статтею 39 Закону №796-ХІІ з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, встановлено, що громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.
Відповідно до статті 51 Закону №796-ХІІ з врахуванням Рішення Конституційного Суду №10-рп/2008 від 22 травня 2008 року, особам, віднесеним до категорії 3, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, призначається у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Дія норм статей 39, 51 Закону №796-ХІІ неодноразово обмежувалася законодавцем у законах про Державний бюджет України шляхом делегування КМУ повноважень щодо визначення порядку та розміру доплати до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбачених вказаними статтями, виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на відповідний календарний рік.
Так, Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 14.06.2011 (далі - Закон №3491-VI) розділ VII «Прикінцеві положення» Закону України Про державний бюджет України на 2011 рік доповнено пунктом 4, яким встановлено, зокрема, що у 2011 році норми і положення статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік (пункт 7).
Рішенням Конституційного Суду України (далі - КСУ) від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 пункт 4 розділу VII Прикінцеві положення Закону України Про Державний бюджет України на 2011 рік від 23 грудня 2010 року №2857-VI з наступними змінами визнано конституційним.
На виконання пункту 7 Закону України № 3491-VI КМУ прийняв постанову «Про встановлення деяких розмірів виплат, що фінансуються за рахунок коштів державного бюджету» від 06.07.2011№745 (далі - Постанова №745), яка набрала чинності з 23 липня 2011 року, яка діяла до 01 січня 2012 року, та якою встановлювались розміри щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, передбаченої статтею 51 Закону №796-ХІІ, підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбаченого статті 39 Закону №796-ХІІ.
Також, постановою КМУ «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 23.11.2011 №1210 затверджено «Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Постанова №1210, Порядок №1210 відповідно), який визначав механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв'язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону №796-ХІІ.
Відповідно до положень вказаного Порядку №1210 підвищення пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, передбачене статтею 39 Закону №796-ХІІ, здійснюється в таких розмірах, зокрема, тим, що проживають у зоні гарантованого добровільного відселення, - 10,5 грн. Щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачується у таких розмірах до прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, зокрема, особам, що належать до категорії 3 - з 1 січня 2012 року 10 відсотків, з 1 липня 2012 року - 12 відсотків.
У подальшому, Порядком №1210 встановлювалось, що щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю, відповідно до Закону №796-ХІІ виплачується у таких розмірах, зокрема, особам, що належать до категорії 3 - 113,88 грн.
Разом з тим, Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 №719-VII (далі - Закон №719-VII), який набрав чинності з 01.01.2014 не встановлював будь-яких обмежень з приводу застосування статей 39, 51 Закону №796-ХІІ.
Таким чином, починаючи з 01.01.2014 законодавцем жодних змін чи обмежень для застосування розмірів доплат та додаткових пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлених статтями 39 та 51 Закону №796-ХІІ встановлено не було, а тому, враховуючи принцип пріоритетності законів над підзаконними нормативно-правовими актами, застосуванню підлягали саме вказані норми Закону №796-ХІІ, а не Порядку №1210.
У подальшому обмеження дії норм статей 39, 51 Закону №796-ХІІ у 2014 році відбулося після прийняття Закону України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 31.07.2014 № 1622-VII (далі - Закон №1622-VII) який набрав чинності 03.08.2014 та яким розділ «Прикінцеві положення» Закону України №719-VII доповнено, зокрема, пунктом 6-7, згідно з яким норми і положення статті 20, 21, 22, 23, 30, 31, 37, 39, 48, 50, 51, 52 та 54 Закону №796-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік.
Таким чином, починаючи з 03.08.2014 КМУ надано повноваження встановлювати інші, ніж передбачені статтями 39, 51 Закону №796-ХІІ, розміри доплат до пенсії та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Так, як на цей час залишався чинним Порядок №1210, а Закон України №1622-VII прийнято пізніше Закону №796-ХІІ, то саме положення Закону №719-VII та вказаного Порядку підлягали пріоритетному застосуванню до спірних відносин з 03.08.2014.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у постанові Верховного Суду України від 26 квітня 2016 року в справі №285/4300/14-а, а також у постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року в справі №619/2262/17.
Отже, в період з 22.08.2008 по 24.08.2010, з 01.01 по 02.08.2014 пенсійний орган повинен нараховувати та виплачувати пенсію позивачу в розмірі, визначеному статтями 39, 51 Закону № 796-ХІІ, а не Порядком №1210.
За змістом частини другої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС-1; в редакції, чинній станом на 22.05.2008, 22.07.2011 та в період з 01.01.2014 по 02.08.2014) для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів;
для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Частинами першою та другою статті 122 КАС ( в редакції, чинній на час звернення до суду із цим позовом) передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням КСУ від 13.12.2011 №17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а вказала на те, що у спорах, що виникають з органами Пенсійного фонду України, особа може дізнатися, що її права порушені, зокрема, при отриманні від органу Пенсійного фонду України відповіді (листа-відповіді, листа-роз'яснення) на надісланий запит щодо розміру пенсії, нормативно-правових документів (про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку), на підставі яких був здійснений саме такий розрахунок.
Водночас, апеляційний суд наголошує на тому, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових. Отже, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.
Як вбачається з матеріалів справи, з позовом про здійснення перерахунку та виплати пенсії за період з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01 по 02.08.2014 та з 17.08.2018 ОСОБА_1 звернулася засобами поштового зв'язку лише 09.10.2020, тобто з пропуском строку, встановленого статтею 122 КАС.
Враховуючи те, що поважних та об'єктивних причин пропуску строку звернення до суду з позовом позивачем не зазначено та в ході судового розгляду справи таких не встановлено, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС та залишення позову ОСОБА_1 без розгляду в частині позовних вимог про визнання протиправною відмову відповідача у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат та щомісячної додаткової пенсії за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком, відповідно до статей 39 та 51 Закону №76-VIII за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 08.04.2020 включно; зобов'язання ГУПФ нарахувати та виплатити позивачу щомісячну додаткову пенсію за шкоду заподіяну здоров'ю, у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 включно; зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячне підвищення до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати станом за періоди з 22.05.2008 по 22.07.2011, з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 08.04.2020 включно.
Вказана правова позиція щодо застосування до спірних правовідносин положень статей 99 КАС-1, 122,123 КАС узгоджується з правовою позицією, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а та постанові Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 240/12017/19.
За таких обставин, оцінивши зібрані докази у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги щодо застосування до спірних правовідносин положень статті 123 КАС є підставними та обґрунтованими.
Вирішуючи спір у частині позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статі 39 Закону №796-XII, за період з 09.04.2020, апеляційний суд враховує таке.
01.01.2015 набрав чинності Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 (далі - Закон №76-VIII), підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого виключено, зокрема, статтю 39 Закону №796-XII.
04.02.2016 прийнято Закон України «Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №987-VIII), який згідно з розділом ІІ «Прикінцеві положення» набрав чинності з 01.01.2016 і який включив до Закону №796-ХІІ статтю 39 такого змісту: громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Вказаний спір в частині позовних вимог щодо протиправності відмови пенсійного органу у здійсненні перерахунку та виплати позивачу з 09.04.2020 доплати до пенсії в розмірі двох мінімальних заробітних плат відповідно до статі 39 Закону №796-XII, відповідає ознакам типової справи, які визначені Верховним Судом при розгляді зразкової справи №240/4937/18 (№Пз/9901/55/18).
Відповідно до частини третьої статті 291 КАС при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Рішенням КСУ від 17 липня 2018 року №6-р/2018 підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VIII визнаний таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним).
Отже, вказаним Рішенням КСУ відновлено дію статті 39 Закону №796-XII, яка із 17.07.2018 є чинною у редакції до 01.01.2015.
Тобто, з моменту ухвалення КСУ рішення від 17 липня 2018 року №6-р/2018 відновлено право позивача на отримання підвищення до пенсії на підставі статті 39 Закону №796-ХІІ (в редакції до 01 січня 2015 року), - тобто в розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Таким чином, починаючи з 17.08.2018 не нарахування та невиплата позивачу доплати до пенсії, передбаченого статтею 39 Закону №796-ХІІ, є протиправною бездіяльністю ГУПФ. Однак, з врахуванням того, що адміністративний позов про здійснення перерахунку та виплати пенсії за період з 17.08.2018 по 08.04.2020 включно підлягає залишенню без розгляду, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов'язання ГУПФ здійснити нарахування та виплату доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам, за період з 09.04.2020 (в межах строку, встановленого статтею 122 КАС).
Статтею 319 КАС встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
У відповідності до пункту 8 частини першої статті 240 КАС суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Згідно частин третьої, четвертої статті 123 КАС якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Таким чином, встановлено, що позивачем пропущений встановлений законом строк звернення до суду з даним позовом і нею не заявлено про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду у відповідності до вимог статті 123 КАС.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, цих обставин не врахував та не дав їм належної оцінки, що є безсумнівною підставою для скасування рішення суду та прийняття постанови про залишення частини позовних вимог без розгляду.
Відповідно до статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на зазначене, враховуючи вимоги наведених правових норм суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції допустив неправильне застосування норм матеріального права (неправильне тлумачення) та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в частині оскаржуваних вимог, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Керуючись статтями 308, 311, 315-317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 КАС суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області задовольнити частково.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 22 березня 2021 року скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати із 09 квітня 2020 року доплати до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, ОСОБА_1 , яка проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити із 09 квітня 2020 року нарахування та виплату ОСОБА_1 доплату до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Позовні вимоги ОСОБА_1 за період з 22 травня 2008 року по 22 липня 2011 року, з 1 січня 2014 року по 2 серпня 2014 року та з 17 липня 2018 року по 08 квітня 2020 року залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС.
Суддя-доповідач В. Я. Качмар
судді В. С. Затолочний
М. П. Кушнерик
Повне судове рішення складено 2 вересня 2021 року.