02 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 500/1909/21 пров. № А/857/12264/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Качмара В.Я., Кушнерика М.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 500/1909/21 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними і скасування рішень, зобов'язати вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Баб'юком П.М. в м. Тернопіль Тернопільської області 20 травня 2021 року у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження, дата складення повного тексту судового рішення не зазначена), -
ОСОБА_1 (надалі також - ОСОБА_1 , позивач) звернувся із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (надалі також - ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 12 січня 2021 року № 961170806259 в частині призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на підставі частини другої статті 86 Закону України від 14.10.2014 № 1697-VII «Про прокуратуру» (надалі також - Закон № 1697-VII) з розрахунку 60 відсотків від суми місячної заробітної плати, яка визначена довідкою Тернопільської обласної прокуратури від 13.10.2020 № 139 із встановленням обмеження максимального розміру її виплати;
- визнати протиправним і скасувати рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 26 лютого 2021 року № 778-696/Н-02/8-1900/21 про відмову здійснити позивачу перерахунок раніше призначеної пенсії із розміру 80 відсотків від заробітної плати, яка визначена довідкою Тернопільської обласної прокуратури від 13.10.2020 № 139 та встановлення обмеження максимального розміру пенсії;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01 жовтня 2020 року перерахунок та виплату позивачу призначеної пенсії за вислугою років з розрахунку 80 відсотків від суми місячної заробітної плати, яка визначена довідкою Тернопільської обласної прокуратури від 13.10.2020 № 139 та складає 68861,22 грн без обмеження її максимального розміру виплати, з урахуванням раніше проведених виплат.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області від 12 січня 2021 року № 961170806259 в частині перерахунку ОСОБА_1 пенсії за вислугою років на підставі частини другої статті 86 Закону № 1697-VII з розрахунку 60 відсотків від суми місячної заробітної плати, яка визначена довідкою Тернопільської обласної прокуратури від 13.10.2020 № 139.
Визнано протиправним і скасовано рішення ГУ ПФУ в Тернопільській області викладене в листі від 26 лютого 2021 року № 778-696/Н-02/8-1900/21 в частині відмови здійснити ОСОБА_1 перерахунок раніше призначеної пенсії із розміру 80 відсотків від заробітної плати, яка визначена довідкою Тернопільської обласної прокуратури від 13.10.2020№ 139.
Зобов'язано відповідача здійснити позивачу з 01.10.2020 перерахунок призначеної пенсії за вислугою років з розрахунку 80 відсотків від суми місячної заробітної плати, яка визначена довідкою Тернопільської обласної прокуратури від 13.10.2020 № 139.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог в частині перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимального розміру.
Вважаючи рішення суду першої інстанції в частині відмовлених позовних вимог незаконним та необґрунтованим, таким, що не відповідає завданню адміністративного судочинства, його оскаржив позивач.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 2 Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (надалі також - Закон № 3668-VI) та частину п'ятнадцяту статті 86 Закону № 1697- VII, що не підлягали застосуванню, та не застосував закон, що підлягав до застосування - положення статей 22, 46, 58 та 64 Конституції України, пунктів 1 та 2 Прикінцевих Положень Закону України від 24.12.2015 № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (надалі також - Закон № 911-VIII), на які посилався позивач; не надав оцінки аргументам позивача та не врахував висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 360/1428/17 та від 04 березня 2021 року у справі № 589/3997/16-а, тому проведене судочинство не відповідає критеріям та завданню справедливого вирішення спору та захисту порушених прав особи від свавілля з боку суб'єкта владних повноважень.
Просить апеляційний суд скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року в частині відмови у перерахунку та виплати пенсії без обмеження максимального розміру, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог повністю.
Також, не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року скасувати в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що відповідно до частини другої статті 86 Закону № 1697-VII пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
Таким чином вважає, що відповідач правомірно здійснив перерахунок пенсії позивачу в розмірі 60 відсотків від суми його місячної заробітної плати.
Позивач та відповідач не скористалися правом подання відзиву на апеляційні скарги. Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - КАС України) відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні), апеляційний суд вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження відповідно до положень пункту 3 частини першої статті 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що такі не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач з 06.09.2012 перебуває на обліку в ГУ ПФУ Тернопільської області та отримує пенсію за вислугою років, яка призначена відповідно до вимог статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII «Про прокуратуру» (надалі також - Закон № 1789-XII) у розмірі 80% від суми місячної заробітної плати.
13.10.2020 Тернопільською обласною прокуратурою на виконання Рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 видано позивачу довідку № 139 про розмір заробітної плати (грошового забезпечення), що враховується для перерахунку пенсії за відповідною (прирівняною) посадою начальника відділу у складі управління прокуратури області.
Позивач 16.12.2020 звернувся до відповідача із заявою встановленого Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (надалі також - Порядок №22-1) зразка про перерахунок пенсії за вислугою років. До вказаної заяви було додано оригінал довідки Тернопільської обласної прокуратури від 13 жовтня 2020 року № 139.
Рішенням від 12.01.2021 № 961170806259 здійснено перерахунок пенсії позивача з 01.10.2020 відповідно до Закону № 1697-VII в розмірі 60% від місячного заробітку та застосовано обмеження максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність.
На звернення позивача від 11.02.2021 відповідач листом від 26.02.2021 № 778-696/Н-02/8-1900/21 повідомив, що при обчисленні розміру його пенсії було враховано заробітну плату за вересень 2020 року в сумі 68861,22 грн в розмірі 60% і його пенсійна виплата обмежена визначеним законодавством максимальним розміром та становить з 01.10.2020 - 17120,00 грн, з 01.12.2020 - 17690,00 грн.
Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду із відповідним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач діяв протиправно застосувавши при перерахунку пенсії 60 відсотків, а не 80 відсотків від заробітної плати, проте обґрунтовано застосовано обмеження максимального розміру пенсії.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції і надаючи правову оцінку обставинам справи та доводам апелянта, зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписом пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Умови пенсійного забезпечення відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників до 15.07.2015 визначалися Законом № 1789-ХІІ.
Відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ (у редакції, чинній на час призначення пенсії позивачу) прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.
Частиною дванадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ визначено, що обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.
Згідно з частиною сімнадцятою статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати відповідних категорій прокурорсько-слідчих працівників. Перерахунок призначених пенсій провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, у якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій провадиться з урахуванням фактично отримуваних працівником виплат і умов оплати праці, що існували на день його звільнення з роботи.
Отже, положення статті 50-1 Закону №1789-ХІІ передбачали виплату пенсії в максимальному розмірі 90 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, а також можливість її перерахунку, зокрема, у зв'язку зі збільшенням розміру місячного заробітку (працюючого прокурора) за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію.
Поряд з цим, з 15.07.2015 набрав чинності Закон № 1697-VII (за винятком окремих його положень), який теж містить положення щодо пенсійного забезпечення працівників прокуратури (стаття 86).
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 розділу ХІІ Закону № 1697-VII з набранням чинності цим Законом таким, що втратив чинність, зокрема, є Закон № 1789-ХІІ, крім <…> частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1 <…>.
Норми щодо перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 1789-ХІІ, містились у частинах тринадцятій, вісімнадцятій статті 50-1 цього Закону, отже з набранням чинності Законом № 1697-VII ці положення статті 50-1 втратили чинність.
Згідно з частиною тринадцятою статті 86 Закону № 1697-VII пенсії за вислугу років відповідно до цієї статті призначаються, перераховуються і виплачуються уповноваженими на це державними органами.
Відповідно до частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII (в редакції Закону України від 24.12.2014 № 76-VIII) умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України (другий сенат) від 13.12.2019 № 7-р(II)/2019 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини двадцятої статті 86 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII зі змінами, яким передбачено, що умови та порядок перерахунку призначених пенсій працівникам прокуратури визначаються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вищевказаного рішення, положення частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Окрім того, було встановлено такий порядок виконання цього Рішення: частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII зі змінами не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; частина двадцята статті 86 Закону № 1697-VII підлягає застосуванню в первинній редакції: « 20. Призначені працівникам прокуратури пенсії перераховуються у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам на рівні умов та складових заробітної плати відповідних категорій працівників, які проходять службу в органах і установах прокуратури на момент виникнення права на перерахунок. Перерахунок призначених пенсій проводиться з першого числа місяця, наступного за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув право на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Пенсія працюючим пенсіонерам перераховується також у зв'язку з призначенням на вищу посаду, збільшенням вислуги років, присвоєнням почесного звання або наукового ступеня та збільшенням розміру складових його заробітної плати в порядку, передбаченому частинами другою, третьою та четвертою цієї статті, при звільненні з роботи або за кожні два відпрацьовані роки».
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що позивач має право на перерахунок пенсії у зв'язку з підвищенням заробітної плати прокурорським працівникам відповідно до положень частини двадцятої статті 86 Закону № 1697-VІІ на підставі довідки Тернопільської обласної прокуратури від 13.10.2020 № 139.
Щодо апеляційних вимог відповідача щодо здійснення перерахунку пенсії із застосуванням 60 відсотків від суми заробітної плати, апеляційний суд виходить з наступного.
Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо застосування норм матеріального права у спорах, пов'язаних з оскарженням дій пенсійного органу стосовно перерахунку пенсії, призначеної за нормами Закону № 1789-XII, із застосуванням при здійсненні такого перерахунку відсоткового значення розміру пенсії, яке на час здійснення її перерахунку було зменшено внаслідок змін у законодавстві.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 308/11498/16-а висловлена правова позиція згідно з якою при перерахунку пенсії працівникам прокуратури має застосовуватися норма, що визначає розмір пенсії у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії, а тому зміни у законодавстві щодо розміру пенсії у відсотках стосуються порядку призначення пенсії прокурорам і слідчим у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії.
Згодом таке правозастосування було підтримано й у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 310/6638/16-а (2-а/310/652/16).
Таким чином, у відповідача були відсутні підстави для відмови у перерахунку пенсії позивачу з посиланням на законодавче зменшення розміру її пенсії з 80 відсотків до 60 відсотків заробітку працюючого прокурорського працівника.
Також, апеляційний суд відхиляє доводи позивача про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які обмежують максимальний розмір пенсії позивача з огляду на законодавчі положення та судову практику.
Верховним Судом неодноразово здійснювався касаційний розгляд справ, де позивачами виступали особи, яким пенсії були призначені відповідно до Закону № 1789-XII, а вимоги позовних заяв було звернуто до пенсійного органу стосовно неправомірності його дій та рішень щодо здійснення перерахунку такої пенсії із застосуванням обмеження її максимальним розміром, передбаченим статтею 86 Закону № 1697-VII, в редакції зі змінами, внесеними Законом № 911-VIII, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII (постанови Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 205/8204/16-а, від 03 квітня 2018 року у справі № 361/4922/17, від 02 травня 2018 року у справі № 704/87/17, від 15 серпня 2018 року у справі № 161/9572/17, від 17 січня 2019 року у справі № 161/713/17, від 15 травня 2019 року у справі № 554/4191/17, від 21 листопада 2019 року у справі № 161/14321/16-а, від 21 травня 2020 року у справі № 554/10510/16-а, від 28 жовтня 2020 року у справі № 686/2428/16-а).
Розглядаючи вищевказані справи, Верховний Суд сформулював правову позицію, відповідно до якої положення норм чинного законодавства, якими обмежувався максимальний розмір пенсії, не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню. Тобто, на момент проведення перерахунку пенсії позивачам, наведеними положеннями встановлюються тимчасові обмеження розміру виплачуваної пенсії, які мають імперативний характер, неконституційними не визнавались, є чинними та обов'язковими до виконання органами Пенсійного фонду України. З огляду на наведене, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність у відповідача (відповідного територіального органу Пенсійного фонду України) законних підстав для здійснення виплати нарахованої пенсії без обмеження граничного розміру відповідно до статті 50-1 Закону № 1789-XII, оскільки положення цієї статті втратили чинність.
Вказану позицію підтримано також і у постанові Верховного Суду від 03 червня 2021 року у справі № 359/3736/17, де зазначено, що положення норм чинного законодавства, якими обмежувався максимальний розмір пенсії не визнавались у встановленому порядку Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), отже, є чинними і підлягають виконанню.
Покликання позивача на постанову Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 360/1428/17 є безпідставним, оскільки правові висновки, зроблені касаційним судом, стосуються застосування правових норм щодо обмежень максимального розміру пенсії працівників льотно-випробного складу, які отримують пенсію відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення».
Більше того, правова позиція, висловлена Верховним Судом у справі № 360/1428/17, була змінена відповідно до постанови Верховного Суду у складі палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 24.06.2020 року у справі № 580/234/19. Відповідно до даної правової позиції відмова пенсійного органу у перерахунку і виплаті пенсії без обмеження граничного розміру пенсії, яке законодавчо встановлене і не визнане неконституційним, є законною і обґрунтованою та не призвела до зменшення розміру пенсії, яку пенсіонер отримував до цього. В даному випадку така відмова за своєю суттю не є звуженням обсягу вже набутих позивачем прав та/або позбавленням його права на соціальний захист.
Також, колегія суддів не бере до уваги постанову Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 589/3997/16-а у зв'язку з тим, що така регулює відмінні за змістом правовідносини, а саме, проведення перерахунку пенсії по втраті годувальника в зв'язку з підвищенням посадових окладів працівників прокуратури згідно Постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів» від 09 грудня 2015 року № 1013.
Крім того, як зазначалося вище, Верховний Суд має сталу послідовну практику, відповідно до якої обмеження розміру пенсії, передбачені частиною статтею 86 Закону № 1697-VII мають застосовуватися, про що зазначалося в мотивувальній частині даної постанови вище.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність у відповідача обов'язку для здійснення позивачу виплати нарахованої пенсії без обмеження граничного розміру відповідно статті 86 Закону № 1697-VII, оскільки вказана норма обмежує граничний розмір пенсії, яка підлягає виплаті позивачу.
Підсумовуючи зазначене вище, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції при вирішенні даного спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Наведені висновки суду є вичерпні, а доводи апелянтів - безпідставні, свідчать про довільне і неправильне трактування ними норм законодавства.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Також згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Перевіривши мотивування судового рішення та доводи апеляційної скарги, відповідно до вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду, врахувавши статтю 6 КАС України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Апеляційний суд переглянув оскаржуване судове рішення і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Відповідно до пункту 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 370 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 травня 2021 року у справі № 500/1909/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку лише з підстав, визначених в статті 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді В. Я. Качмар
М. П. Кушнерик