Справа № 640/2806/21 Суддя (судді) першої інстанції: Шейко Т.І.
01 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ганечко О.М.,
суддів Кузьменка В.В.,
Сорочка Є.О.,
за участі секретаря судового засідання Біднячук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про визнання протиправними дій, зобов'язати вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу Генерального прокурора, в якому просив:
- визнати протиправними дії Офісу Генерального прокурора щодо своєчасного непоновлення ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду про поновлення в Офісі Генерального прокурора на посаді, рівнозначній посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України за період часу з 19.09.2020 по 26.01.2021 у розмірі 779740,80 грн.
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив про протиправну бездіяльність відповідача щодо виконання рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Натомість, відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказав на те, що постанова державного виконавця про примусове виконання рішення суду, постановленого на користь ОСОБА_1 , надійшла до Офісу Генерального прокурора 05.01.2021 і на виконання вказаної постанови та згаданого судового рішення відповідачем в установленому порядку видано наказ про поновлення позивача на посаді. Затримка з виконання рішення суду зумовлена тим, що згідно з даними Єдиного реєстру адвокатів України, позивач, станом на 05.01.2021 здійснював адвокатську діяльність (отримав у Раді адвокатів Закарпатської області свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 21/2650), право на зайняття якою зупинене лише з 22.01.2021. Відповідно до повідомлення Державної казначейської служби України від 04.03.2021 № 48313-21, з рахунку Офісу Генерального прокурора в безспірному порядку списані кошти на користь ОСОБА_1 в сумі 1046358,64 грн. відповідно до виконавчого листа Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.12.2020 у справі № 640/1219/20. Водночас, відповідач повідомив про оскарження в касаційному порядку рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020 у справі № 640/1219/20 та направив звернення до Державної казначейської служби України щодо відтермінування безспірного списання коштів з його рахунку на користь ОСОБА_1 до закінчення касаційного провадження у справі.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 р. адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Офісу Генерального прокурора щодо затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20.
Стягнуто з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20 в розмірі 43697,88 грн. (сорок три тисячі шістсот дев'яносто сім гривень 88 коп.).
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення в частині суми стягнення з 43697,88 грн. на 521822,40 грн.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2021 відкрито апеляційне провадження за скаргою ОСОБА_1 та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.09.2021.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2021 відкрито апеляційне провадження за скаргою Офісу Генерального прокурора та призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 01.09.2021 для спільного розгляду апеляційних скарг позивача та відповідача.
У судовому засіданні позивача підтримав вимоги власної апеляційної скарги, просив їх задовольнити, щодо апеляційної скарги відповідача - у повному обсязі заперечував проти її задоволення.
Представник відповідача підтримав власну апеляційну скаргу, щодо апеляційної скарги позивача - заперечував проти її задоволення.
Заслухавши суддю доповідача, вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020, частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора.
Зокрема суд:
- визнав протиправним і скасував наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 №1237ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України;
- поновив з 25.12.2019 ОСОБА_1 в Офісі Генерального прокурора на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- стягнув з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 25.12.2019 по 18.09.2020 в сумі 1077328,24 грн.;
- в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30789,60 грн. рішення суду допущено до негайного виконання.
24.09.2020 та 30.09.2020 позивач звернувся до Офісу Генерального прокурора із заявою від 30.09.2020, в якій повідомив про ухвалення судом вищевказаного судового рішення, яке оприлюднене судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням https://reyestr.court.gov.ua/Review/91639015, та просив виконати його в частині, допущеній до негайного виконання.
Листом від 30.10.2020 № 07-22925-16, Офіс Генерального прокурора відмовив ОСОБА_1 у виконанні судового рішення в частині поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу в межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30789,60 грн., мотивуючи тим, що питання його поновлення перебуває на вирішенні у керівництва, а рішення про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів. При цьому, відповідне судове рішення не набрало законної сили та Офісом Генерального прокурора на нього подано апеляційну скаргу.
У відповідь на заяву ОСОБА_1 від 03.12.2020, Окружний адміністративний суд видав йому виконавчий лист від 03.12.2020 щодо виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20.
На виконання цього виконавчого документа державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України відкрив виконавче провадження ВП № 63974669 щодо примусового виконання вищевказаного судового рішення, зокрема в частині, допущеній судом до негайного виконання про поновлення позивача на посаді.
15.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Генерального прокурора Венедиктової І.В. зі зверненням, в якому просив виконати вищевказане рішення суду, повідомивши про набрання ним законної сили за наслідками апеляційного розгляду.
Листом від 12.01.2020, Офіс Генерального прокурора повідомив ОСОБА_1 , що питання поновлення його на посаді перебуває на розгляді у керівництва. Зауважено про наявність перешкод щодо належного вирішення питання щодо його поновлення на посаді прокурора у зв'язку із тим, що він займається адвокатською діяльністю. Зазначено, що рішення про стягнення на його користь середнього заробітку виконуються органами Казначейства. Повідомлено про наміри оскарження в касаційному порядку апеляційного суду у справі про його поновлення на посаді.
Наказом від 27.01.2021 № 89ц, Офіс Генерального прокурора України на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20, постанови державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби від 23.12.2020 ВП № 63974669:
- скасував наказ Генерального прокурора від 21.12.2019 № 1237ц про звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України;
- поновив ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві (з місцем постійної дислокації у м. Миколаєві управління організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням, яке здійснюється слідчими територіальних управлінь Державного бюро розслідувань Департаменту організації і процесуального керівництва досудовим розслідуванням кримінальних правопорушень, підслідних Державному бюро розслідувань, нагляду за додержанням законів його оперативними підрозділами та підтримання публічного обвинувачення у відповідних провадженнях Генеральної прокуратури України з 25.12.2019;
- вирішив виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць.
Однак, позивач вважає, що рішення суду відповідачем не було своєчасно виконано, чим допущено безпідставну затримку у виконанні рішення суду. Тож, позивач вважає, що наявні підстави для стягнення з Офісу Генерального прокурора на його користь суму середньомісячної заробітної плати за час затримки виконання рішення суду. Наведене зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що у період з 30.09.2020 по 26.01.2021, рішення суду про поновлення позивача на посаді, відповідачем не було виконане, допущено протиправну бездіяльність. При цьому, вина позивача щодо невиконання відповідачем рішення суду про його поновлення на роботі, допущене до негайного виконання, відсутня. Встановлені обставини невиконання рішення суду, є підставою для притягнення відповідача до відповідальності шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за цей період.
З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 129 Конституції України, обов'язковість судових рішень є однією із основних засад судочинства.
Так, приписами статті 129-1 Конституції України, встановлено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом; право на судовий захист є гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України, також передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до частини першої статті 235 Кодексу законів про працю України (КЗпП України), у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
У силу норм ч. 7 ст. 235 КЗпП, рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника, прийняте органом, який розглядав трудовий спір, підлягає негайному виконанню.
Також, аналогічна за змістом норма міститься в пункті 3 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до приписів статті 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Тож, з наведеного можна дійти однозначного висновку про те, що нормами чинного законодавства передбачено обов'язок роботодавця добровільно і негайно виконати рішення суду про поновлення на роботі працівника в разі його незаконного звільнення, а саме, не з часу набрання таким рішенням законної сили, що передбачено для переважної більшості судових рішень, а негайно з часу його оголошення в судовому засіданні, чим забезпечується швидкий і реальний захист прав та інтересів громадян. Водночас, невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом, яка не поставлена в залежність від дій чи ініціативи працівника.
Колегія суддів наголошує на тому, що стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення, за своїм змістом є державною гарантією, право на отримання якого виникла у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин. Обов'язок власника або уповноваженого ним органу виплатити працівникові середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення його на роботі настає тільки тоді, коли така затримка була допущена з вини власника або уповноваженого ним органу. Якщо ж це сталося не з вини власника або уповноваженого ним органу, а з вини самого працівника, середній заробіток за час затримки поновлення на роботі виплаті не підлягає.
Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що рішення Окружного адміністративного суду міста від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20, в частині поновлення позивача на посаді та стягнення на його користь середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 30789,60 грн., було допущено до негайного виконання. Зі змісту указаного судового рішення вбачається, що воно ухвалене у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
Таким чином, суд першої інстанції правильно акцентував увагу на тому, що обов'язок виконання Офісом Генерального прокурора цього рішення виник саме з моменту, коли відповідач дізнався про ухвалення судом рішення у справі по суті.
Суд першої інстанції констатував, що сторонами не було надано суду доказів стосовно дати отримання Офісом Генерального прокурора копії рішення від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20, направленого Окружним адміністративним судом міста Києва. Разом з тим, про прийняття зазначеного рішення та його оприлюднення в Єдиному державному реєстрі судових рішень, відповідач дізнався із заяв ОСОБА_1 від 24.09.2020 та 30.09.2020, зареєстрованих в Офісі Генерального прокурора 30.09.2020 відповідно за № 190485-20 та № 190959-20, що дає підстави обґрунтовано стверджувати про те, що саме з 30.09.2020 у відповідача виник обов'язок його виконання в частині, допущеній до негайного виконання, зокрема, щодо поновлення позивача на роботі.
Водночас, за даних обставин, наказ про поновлення позивача на посаді на виконання рішення суду видано відповідачем лише 27.01.2021, а тому, у період з 30.09.2020 по 26.01.2021 рішення суду відповідачем не було виконане.
Так, листом від 30.10.2020 № 07-22925-16, відповідач повідомив позивача про те, що питання поновлення його на посаді перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора, водночас повідомивши про апеляційне оскарження вищевказаного рішення Окружного адміністративного суду міста Києва.
16.12.2020 до Офісу Генерального прокурора України надійшла та зареєстрована № 253952-20 заява ОСОБА_1 від 15.12.2020 про його поновлення на роботі на виконання рішення суду, а також про те, що це рішення набрало законної сили відповідно до постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 14.12.2020.
У листі від 12.01.2021 №07-22925-16, відповідач повідомив ОСОБА_1 про те, що питання його поновлення на роботі перебуває на розгляді у керівництва Офісу Генерального прокурора, зазначивши, що зайняття позивачем адвокатською діяльністю перешкоджає належному вирішенню питання поновлення на посаді, оскільки на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначеними Законом України «Про запобігання корупції». Також, повідомлено про касаційне оскарження рішення суду про його поновлення на посаді.
Дійсно, сторонами та матеріалами справи підтверджується, що після протиправного звільнення із займаної посади в Генеральній прокуратурі України на підставі наказу Генерального прокурора від 21.12.2019 № 2137ц, ОСОБА_1 отримав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю від 31.07.2020 № 9314/10 та здійснював адвокатську діяльність.
Однак, колегія суддів, погоджуючись з судом першої інстанції, не бере до уваги твердження відповідача про неможливість виконання рішення суду щодо поновлення позивача на посаді саме через вищевказану обставину, адже позивач не обмежений у строках подання заяви про зупинення права на заняття адвокатською діяльністю, а отже, міг реалізувати таке право в будь-який день, зокрема, й у день видання Офісом Генерального прокурора на виконання рішення суду наказу про його поновлення на посаді. Тобто, зупинення адвокатської діяльності є безпосереднім наслідком виконання органом прокуратури рішення суду про поновлення позивача на роботі.
Отримавши лист Офісу Генерального прокурора із застереженнями щодо неможливості позивача поновити на посаді прокурора через зайняття ним адвокатською діяльністю, позивач 22.01.2021 подав заяву про зупинення адвокатської діяльності та його адвокатську діяльність на підставі указаної заяви було зупинено у цей же день.
Відтак, суд першої інстанції також цілком влучно виснував, що вина позивача щодо невиконання відповідачем рішення суду про його поновлення на роботі, допущене до негайного виконання, відсутня. Також, колегія суддів вважає, що оскарження відповідачем рішення суду в касаційному порядку, за умови що виконання такого не зупинено, не може бути підставою для невиконання рішення суду.
Таким чином, суд першої інстанції мав підстави для висновку про те, що з 30.09.2020 до 26.01.2021, відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов'язок щодо негайного добровільного виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 640/1219/20 про поновлення ОСОБА_1 на роботі, що свідчить про його протиправну бездіяльність. Водночас, обставин, що реально вказували на поважність причин затримки у його виконанні, у даному випадку, не встановлено.
Тож, доводи апеляційної скарги відповідача є необґрунтованими, та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
У частині висновків суду про стягнення середнього заробітку та його розрахунку, позивач в апеляційній скарзі наголошує на неправильному його обрахунку та без застосування коефіцієнту. Колегія суддів, перевіряючи вказані доводи апелянта, звертає увагу на таке.
Згідно з наданим позивачем розрахунком, середній заробіток за весь період затримки невиконання рішення суду становить 779740,80 грн.
Однак, суд першої інстанції його не прийняв до уваги, оскільки позивачем:
- невірно визначено період затримки виконання рішення суду, а саме з 19.09.2020 по 26.01.2021, тоді як судом встановлено, що цей період тривав з 30.09.2020 по 26.01.2021; та відповідно кількість робочих днів 88, тоді як судом встановлено - 81 (зокрема: у вересні 2020 року 1 р.д.; у жовтні 2020 року - 21 р.д.; у листопаді 2020 року - 21 р.д., у грудні 2020 року - 22 р.д., у січні 2021 року - 16 р.д.);
- невірно визначено розмір середньоденного заробітку із застосуванням до нього коефіцієнта коригування відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі також - Порядок №100).
Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 18.09.2020 у справі № 6401219/20 встановлено, що відповідно до наявної в матеріалах справи довідки Генеральної прокуратури України від 27.12.2019, в останні 2 місяці роботи, що передували звільненню позивача, а саме у жовтні-листопаді 2019 року, ним отримано заробітну плату в розмірі 16421,12 грн. та 32842,24 грн. відповідно. Кількість відпрацьованих днів відповідно 11 та 21, всього 32. Отже, середньоденний заробіток складає 1539,48 грн.
Апелянт наголошує на необхідності застосування коефіцієнту підвищення посадового окладу, однак, колегія суддів вважає, що до вищевказаного середньоденного заробітку позивача, не підлягає застосуванню коефіцієнт коригування, передбачений пунктом 10 Порядку № 100, у зв'язку із підвищенням посадових окладів прокурорів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів».
Так, пунктом 10 Порядку № 100, передбачено, що у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховуються шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Якщо підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення окладів.
При цьому, якщо протягом періоду вимушеного прогулу в установі, організації були підвищені посадові оклади відповідно до актів законодавства (в тому числі і за посадою незаконно звільненого працівника), то проводиться коригування заробітної плати за час вимушеного прогулу на коефіцієнт підвищення.
Тож, Порядок № 100, як вірно вказав суд першої інстанції, не містить жодних положень щодо можливості розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу з урахуванням майбутнього підвищення заробітної плати за відповідною посадою, з якої було звільнено працівника, а передбачає здійснення відповідного розрахунку виключно з урахуванням розміру заробітної плати за 2 місяці, що передували події звільнення. На момент поновлення позивача на посаді та обрахунку його середнього заробітку, наказу про його поновлення в Офісі Генерального прокурора не було.
Застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати є безпідставним, оскільки він підлягає застосуванню при збереженні за працівником середнього заробітку, а не під час обчислення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
У той же час жодні норми законодавства не передбачають збереження за працівником середнього заробітку в період, коли особа не перебуває у трудових відносинах внаслідок її звільнення із займаної посади, навіть у випадку, якщо таке звільнення в подальшому визнано судом неправомірним.
Тож, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта - позивача в цій частині, адже підстав для застосування підвищеного посадового окладу та коригування заробітної плати по відповідній посаді, що відбулось після звільнення позивача із займаної посади, у даному випадку, немає. Оклади, визначені постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів», можуть виплачуватись лише прокурорам, які призначені на посади в Офісі Генерального прокурора за наслідками успішного проходження атестації або за результатами відкритого конкурсу. Оскільки позивач таким чином на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора не призначався, то стосовно нього не підлягають застосуванню норми постанови Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 № 1155 «Про умови оплати праці прокурорів».
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 №1213 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100» виключено пункт 10 постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, тому, починаючи з 12.12.2020 цей пункт не підлягає застосуванню.
Судом першої інстанції було обраховано, що сума середнього заробітку позивача за 81 робочий день затримки невиконання рішення суду про негайне поновлення його на роботі, який підлягає стягненню з відповідача, становить 43697,88 грн. (81 р.д. х 1539,48 грн. = 43697,88 грн.), тоді як позивач помилково визначив 779740,80 грн.
Однак, позивач в апеляційній скарзі вказує на допущення судом першої інстанції помилки в обрахунку вищенаведеної суми, адже шляхом множення 81 робочого дня на 1539,48 грн. виходить сума не та, яку вказав суд - 43697,88 грн., а 124697,88 грн., про що було подано заяву про виправлення описки, однак, таке не була розглянута.
З даного приводу колегія суддів зазначає, що дійсно, у цій частині судом першої інстанції було допущено описку, однак, допущення описки не є помилковим обрахунком суми, та не може бути підставою для скасування чи зміни рішення суду в цій частині, а вказаний недолік може бути усунутий шляхом постановлення ухвали про виправлення описки (очевидної арифметичної помилки), адже кількість днів затримки розрахунку та середньоденний заробіток обраховані правильно.
Отже, позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг позивача та відповідача не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Офісу Генерального прокурора - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 червня 2021 р. - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена, з урахуванням положень ст. 329 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя О.М. Ганечко
Судді В.В. Кузьменко
Є.О. Сорочко
Повний текст постанови складено 01.09.2021.