Україна
Донецький окружний адміністративний суд
02 вересня 2021 р. Справа№200/1913/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Куденкова К.О.,
секретар судового засідання: Притула С.С.;
за участю:
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Богуцька В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні позов ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування наказу, внесення змін до наказу, стягнення заборгованості і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить: - скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 110/1 від 25.11.2020 Про внесення змін до наказу від 24.12.2019 № 3873/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к»; - внести зміни до пункту 2 Наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 № 3873/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к» в частині збільшення кількості днів з 88 до 119 днів і викласти його в наступній редакції: « 2. Виплатити ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2008 по 01.07.2009 у кількості 21 календарних днів; за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2009 по 01.07.2010 у кількості 12 календарних днів; за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2012 по 01.07.2013 у кількості 01 календарний день; за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2013 по 01.07.2014 у кількості 03 календарних днів; за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2015 по 01.07.2016 у кількості 15 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 10 років у кількості 05 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 11 років у кількості 04 календарні дні, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 12 років у кількості 09 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 13 років у кількості 11 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 14 років у кількості 13 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 16 років у кількості 03 календарних дні; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 17 років у кількості 07 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 20 років у кількості 15 календарних днів.»; - стягнути 123 125,70 грн заборгованості з виплати компенсації за невикористані 119 днів відпустки; - стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 02.01.2020 по дату постановлення рішення у справі з визначенням суми стягнення, виходячи з розміру середньоденної заробітної плати у розмірі 3 411,64 грн або іншої середньоденної суми, встановленої судом під час судового процесу.
Обґрунтовуючи позов ОСОБА_1 посилається те що, відповідно до наказу відповідача від 24.12.2019 № 3873/1 їй належала компенсація за невикористані відпустки у загальній кількості 88 календарних днів. Також посилається на те, що випадково до неї потрапив лист голови ліквідаційної комісії від 19.05.2020 № 01-21/143, з якого їй стало достовірно відомо, що через технічну помилку їй дійсно не донараховані кошти в загальному розмірі 28 545,66 грн, у тому числі недораховані кошти в сумі 24 673,44 грн (88 календарних днів) при компенсації за невикористані дні відпустки. Також, вона незгодна із кількістю днів компенсації за невикористану відпустку при звільненні, оскільки їй достовірно відомо, що їй підлягає компенсація за невикористані відпустки у загальній кількості 119 календарних днів. Зазначає, що ця кількість днів їй була підтверджена також й працівниками кадрової служби відповідача з матеріалів особової справи. Вважає, що до розміру середньої заробітної плати повинна входити винагорода державного виконавця.
Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області надало відзив на адміністративний позов, яким просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що при звільненні ОСОБА_1 була сплачена компенсація за 88 днів невикористаної відпустки в сумі 88968,00 грн. Зазначає, що з лютого 2020 року на адресу ліквідаційної комісії з ліквідації Головного територіального управління юстиції у Донецькій області та Міністерства юстиції України почали надходити запити колишніх працівників щодо виявлення розбіжностей в нарахуванні компенсації за невикористану відпустку, виплаченої при звільненні. При перевірці було встановлено, що з березня 2019 року нарахування за допомогою програмного забезпечення здійснювалися невірно, а саме, невірно розраховувалася середньоденна заробітна плата для розрахунку відпускних, і як наслідок, невірно розрахована компенсація за дні невикористаної відпустки. Окремо зазначає, що у зв'язку з перебуванням Головного управління в стані припинення його фінансування здійснюється через довідку шляхом збільшення кошторисних призначень, які фінансуються Міністерством юстиції України з дозволу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), шляхом передачі коштів від правонаступника - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) - Головному управлінню. Посилається на те, що при вивченні особових справ працівників Головного управління Східним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Харків) була звернута увага на те, що особові справи на працівників, які працювали до 2014 року в Головному управлінні заведені у 2015 році та в інформації про відпустки (розділ IV) особової справи відсутні посилання на накази про відпустки в період до 2015 року. Зазначає, що наказом Головного управління юстиції у Донецькій області від 18.11.2014 № 69/2 «Про переміщення Головного та територіальних управлінь юстиції, відділів державної виконавчої служби, відділів державної реєстрації актів цивільного стану, державних нотаріальних контор», було змінено місцезнаходження Головного управління на територію м. Краматорська. Здійснити заходи щодо вивезення всіх документів та архіву Головного управління було не можливим через захоплення будівлі невідомими озброєними особами, документи залишені у місті Донецьку, який віднесено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затвердженого Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 1085-р. Зауважує на тому, що особові справи працівників, первинна облікова документація, архіви Головного управління були залишені у м. Донецьку, про що достовірно відомо позивачу. Посилається також на те, що через те, що в наказах про звільнення працівників були зазначені дні невикористаних відпусток за періоди до 2015 року постало питання щодо підстав для зазначення цих періодів у наказах про звільнення. Зазначає, що на виконання наказу Міністерства юстиції України від 15.09.2020 № 2435/7, в період з 28 вересня по 9 жовтня 2020 року Управлінням внутрішнього аудиту Міністерства юстиції України був проведений позаплановий внутрішній аудит діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01.01.2019 по 30.06.2020. Під час проведення внутрішнього аудиту було встановлено, що працівникам, які призначені на посади до 2014 року, при звільненні у зв'язку з ліквідацією Головного управління виплачувалася компенсація за дні невикористаної відпустки, які не підтверджені достовірними даними. За результатами внутрішнього аудиту складено аудиторський звіт, надані висновки та рекомендації, зокрема, зазначено про необхідність внесення змін до наказів про звільнення працівників Головного управління за 2019 та 2020 роки в частині виплат компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджена достовірними даними. Посилається на те, що документами, які є у володінні Головного управління підтверджується 40 днів невикористаної відпустки позивачем. Позивачу Головним управлінням переплачено 37312,80 грн. Також зазначає, середньоденна заробітна плата за жовтень - листопад 2019 року складає 1705,80 грн. Звернень з вимогою про стягнення відповідних сум від позивача протягом 2019 - 2020 років не надходило, недоплачені суми при звільненні в грудні 2020 року сплачені Головним управлінням добровільно. Щодо майнових втрат позивача, зазначає, що позивач хоча і була звільнена з Головного управління, але ж її звільнення було пов'язане з переведенням до правонаступника відповідача - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), тобто вона була працевлаштована та не була позбавлена заробітної плати. Крім того, враховуючи те, що Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником відповідача, виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з Головного управління, буде здійснюватися за рахунок кошторисних призначень для оплати праці працівників Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), працівником якого є позивач.
Позивач надала до суду відповідь на відзив, в якій наполягає на задоволенні позовних вимог. Зазначає, що відповідач має бути обізнаним про свої обов'язки перед працівником, а не перекладати їх роз'яснення на працівника. Вважає, що відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією працедавця. Крім того зазначає, що їй достовірно установлено, що Наказ про звільнення від 24.12.2019 № 3873/1 не містить періоди, які становлять 31 календарний день: за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2008 по 01.07.2009 у кількості 21 календарних днів; за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2012 по 01.07.2013 у кількості 01 календарний день; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 10 років у кількості 5 календарних днів; за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 11 років у кількості 4 календарні дні. Також зазначає, що посилання відповідача на різні фонди отримання відпускних та винагороди жодним чином не впливають на вирішення даної справи, оскільки, що з відпускних, що з винагороди мною однаково були сплачені всі необхідні податки і збори до Державного бюджету України. Вважає, що відповідач не надає допустимих доказів які б свідчили, що нею використані всі 119 календарних дні, які передбачені їй законодавством за період роботи з 02.07.2008 по 02.07.2015.
Відповідачем до суду надані додаткові пояснення, якими відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зазначає, що позивач вимагає скасування саме наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 25.11.2020 від 110/1 «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 № 3889/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к», відповідно до якого кількість її невикористаних відпускних днів складає 40, а, отже, у разі задоволення її позовних вимог, діючим буде наказ Головного територіального управління юстиції Донецькій області від 24.12.2019 № 3873/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення», відповідно до якого невикористана відпустка складає 88 днів, але аж ніяк не 119 днів. Також посилається на те, що табель обліку використання робочого часу та наказ (розпорядження) про надання відпустки є первинними документами, відповідно до даних яких здійснюється нарахування заробітної плати або компенсація за невикористані дні відпусток у разі звільнення працівника. У розпорядженні Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на момент звільнення позивача були відсутні накази про надання відпусток, з яких можливо було б встановити кількість днів відпустки, які не були використані позивачем у 2009 - 2014 та які б підлягали компенсації в зв'язку зі звільненням. Крім того посилається на те, що на виконання рекомендацій аудиторського звіту та у зв'язку з відсутністю у володінні Головного територіального управління юстиції у Донецькій області первинної облікової документації до 2015, оскільки поновити втрачені документи не вбачалось за можливе, ліквідаційною комісією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області були внесені певні зміни до наказу Головного територіального управління юстиції Донецькій області від 24.12.2019 № 3873/1 і виключені періоди невикористаної відпустки, які неможливо підтвердити документально, а саме за 2009 та 2014, всього 48 днів (до внесення змін складала 88 днів).
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 1 березня 2021 року було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 23 березня 2021 року (суддя Череповський Є.В.) відкрито провадження у справі, вирішеного розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою суду від 24 березня 2021 року було залишено без руху позовну заяву ОСОБА_1 .
Ухвалою суду від 1 квітня 2021 року продовжено розгляд адміністративної справи.
Ухвалою суду від 27 квітня 2021 року замінено відповідача - Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області на його правонаступника - Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) (далі - відповідач). Розгляд справи вирішено проводити в порядку загального позовного провадження. Призначено підготовче засідання у справі на 18 травня 2021 року.
Ухвалою суду від 18 травня 2021 року відкладено підготовче засідання на 2 червня 2021 року.
Відповідно до протоколу з повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 9 червня 2021 року справа передана судді Куденкову К.О.
Ухвалою суду від 11 червня 2021 року прийнято адміністративну справу до провадження. Призначено підготовче засідання на 9 липня 2021 року.
Ухвалою суду від 9 липня 2021 року відкладено підготовче засідання на 4 серпня 2021 року.
Ухвалою суду від 4 серпня 2021 року закрито підготовче провадження і призначено справу до судового розгляду по суті на 2 вересня 2021 року.
Позивач у судовому засіданні від 02.09.2021 просила задовольнити адміністративний позов.
Представник відповідача у судовому засіданні від 02.09.2021 просила відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, перевіривши матеріали справи та оцінивши повідомлені обставини, дійшов наступних висновків.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України, що підтверджується копією паспорта громадянина України НОМЕР_1 , виданого 25.02.2000.
Відповідно до копії наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 № 3873/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к» оголошено вказаний наказ: звільнити ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління - начальника відділу аналітики та статистики Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 24 грудня 2019 року за переведенням для подальшої роботи в Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м.Харків), відповідно до пункту 5 статті 36 Кодексу законів про працю України. Також вирішено виплатити ОСОБА_1 компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2009 по 01.07.2010 у кількості 12 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2013 по 01.07.2014 у кількості 03 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2015 по 01.07.2016 у кількості 15 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 12 років стажу державної служби у кількості 09 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 13 років стажу державної служби у кількості 11 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 14 років стажу державної служби у кількості 13 календарних днів, за частину невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 16 років стажу державної служби у кількості 03 календарних днів, за частину невикористаної додаткової оплачуваної відпустки за 17 років стажу державної служби у кількості 07 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 20 років стажу державної служби у кількості 15 календарних днів. Підставою зазначено: наказ Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к.
Відповідно до розрахункового листка позивача за грудень 2019 року позивачу нараховано до виплати 135042,21 грн, у тому числі компенсація за невикористані відпустки в розмірі 88968,00 грн за 88 днів.
З Наказу відповідача від 24.12.2019 № 79/к випливає, що позивача з 26.12.2019 призначено на посаду заступника начальника - начальника відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень У Донецькій області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Позивачем до суду надана копія наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 № 3873/1 «Про звільнення ОСОБА_1 », в якому зазначено про звільнення позивач з посади 27.12.2019, але з наданих у судовому засіданні від 02.09.2021 пояснень позивача випливає, що правильною датою звільнення позивача з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області є 24.12.2019, що узгоджується з призначенням позивача на посаду у відповідача з 26.12.2019.
У листі Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 19.05.2020 № 01-21/143 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) зазначено, що ліквідаційною комісією Головного територіального управління юстиції у Донецькій області проведено перевірку і частині правильності нарахування відпускних протягом 2019 року та компенсації за невикористану відпустку при звільненні. У результаті перевірки виявлено розбіжності в нарахування у зв'язку з технічною помилкою в програмному забезпеченні. У зв'язку з наведеним Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області просить розглянути питання щодо надання дозволу на збільшення кошторисних призначень для проведення виплати по перерахунку вказаних сум.
У додатку до вказаного листа зазначена позивач (№ 25) з наступними відомостями: відпускні (30) виплачено 32242,52 грн, перерахунок 36114,74 грн, сума доплати 3872,22 грн; компенсація (88) виплачено 88968, перерахунок 113641,44 грн, сума доплати 24673,44 грн.
Також аналогічні відомості щодо позивача наявні в додатку до листа Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 15.102020 № 01-06/268 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків)
Відповідно до розрахункового листка позивача за грудень 2020 року позивачу нараховано 3872,22 грн.
У витязі з аудиторського звіту (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01.01.2019 по 30.06.2020, складеного Управління внутрішнього аудиту, наведено рекомендацію щодо внесення змін до наказів про звільнення працівників ГТУЮ за 2019 та 2020 роки в частині виплат компенсації за кількість днів невикористаної відпустки, що не підтверджена достовірними даними відносно працівників, які призначені на посади до 2014 року.
Наказом Міністерства юстиції України від 21.01.2021 № 208/7 затверджено плани заходів щодо впровадження зазначених аудиторських рекомендацій, зокрема, щодо внесення змін до наказів про звільнення працівників ГТУЮ.
Наказом Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 25.11.2020 № 110/1 «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 № 3899/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к» у зв'язку з переміщенням Головного управління юстиції у Донецькій області, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595 «Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей», у місто Краматорськ Донецької області та неможливістю достовірно визначити кількість днів невикористаної відпустки до 2015 року через залишення в місті Донецьку первинної облікової документації працівників вирішено внести зміни до наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 26.12.2019 № 3899/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к», виключивши у частині другій слова та цифри «за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2009 по 01.07.2010 у кількості 12 календарних днів, за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 02.07.2013 по 01.07.2014 у кількості 03 календарних днів», «за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 12 років стажу державної служби у кількості 09 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 13 років стажу державної служби у кількості 11 календарних днів, за невикористану додаткову оплачувану відпустку за 14 років стажу державної служби у кількості 13 календарних днів». Також вирішено провести заходи щодо перерахунку компенсації при звільненні ОСОБА_1 . Підставою зазначено: аудиторський звіт (висновки і рекомендації) про проведення позапланового внутрішнього аудиту діяльності Головного територіального управління юстиції у Донецькій області за період з 01.01.2019 по 30.06.2020.
Відповідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 19.04.2021 № 5/1 «Про внесення змін до наказу № 110/1 від 25.11.2020» вирішено внести зміни до наказу від № 110/1 від 25.11.2020 «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 № 3899/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к»», а саме: в назві наказу замінити слова та цифри «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 №3899/1» на слова та цифри «Про внесення змін до наказу від 24.12.2019 №3873/1», а також в абзаці першому частини першої наказу замінити слова та цифри «Про внесення змін до наказу від 26.12.2019 №3899/1» на слова та цифри «Про внесення змін до наказу від 24.12.2019 №3873/1».
За наслідками проведення Головним управлінням Держпраці у Донецькій області інспекційного відвідування в Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області складений відповідний акт від 9 липня 2020 року № ДЦ13401/2056/АВ.
На підставі акта інспекційного відвідування від 9 липня 2020 року № ДЦ 13401/2056/АВ Головним управлінням Держпраці у Донецькій області складно припис від 10 липня 2020 року про усунення виявлених порушень № ДЦ13401/2056/АВ/П,
Суд зазначає, що в наведених акті і приписі відсутні відомості про порушення щодо позивача.
Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (ідентифікаційний код 34898944) припинене 20 квітня 2021 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (безкоштовний запит).
Також відповідачем надані копії наказів Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про надання відпусток позивачу, які були прийняті протягом 2015 - 2019 років.
Відповідно до копії наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 18.11.2014 № 69/2, згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 07.11.2014 № 595, змінено місцезнаходження Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на територію м. Краматорськ.
З листа Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 20.11.2020 № 11345/20-2020 випливає, що за фактом незаконного захоплення Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, розташованого в м. Донецьку, наявне кримінальне провадження № 12016050390001766.
У довідці Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 10.04.2021 № 10.2-20/47 зазначено, що за жовтень 2019 року позивачу нараховано 32754,27 грн заробітної плати за 19 фактично відпрацьованих днів, а за листопад 2019 року 56221,32 грн за 21 фактично відпрацьований день, середньоденна заробітна плата за цей період 1705,80 грн.
З наданих позивачем розрахункових листків впливає, що: за грудень 2018 року позивачу нараховано 54397,85 грн заробітної плати і 17446,01 грн винагороди державного виконавця; за січень 2019 року позивачу нараховано 64750,39 грн заробітної плати, у тому числі 40091,73 грн одноразова допомога; за березень 2019 року позивачу нараховано 51896,28 грн заробітної плати; за квітень 2019 року позивачу нараховано 39815,82 грн заробітної плати; за липень 2019 року позивачу нараховано 39386,10 грн заробітної плати; за вересень 2019 року позивачу нараховано 82659,28 грн заробітної плати, у тому числі одноразова допомога 40902,04 грн; за жовтень 2019 року (19 фактично відпрацьованих днів) позивачу нараховано 32754,27 грн заробітної плати і 41780,49 грн винагороди державного виконавця; за листопад 2019 року позивачу нараховано 56221,32 грн заробітної плати і 15944,49 грн винагороди державного виконавця; за грудень 2019 року позивачу нараховано 135042,21 грн заробітної плати та 49650,13 грн винагороди державного виконавця.
Також до суду надані розрахункові листки позивача за 2014 рік.
З відомостей з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків від 27.02.2020 № 7563 випливає, що за 2019 рік позивачу нараховано Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області 824776,93 грн.
Отже, за період з грудня 2018 року (включно) до листопада 2019 року (включно) позивач отримала заробітну плату і винагороду державного виконавця в загальну розмірі 711928,45 грн (824776,93 грн (за 2019 рік) -184692,34 грн (за грудень 2019 року) + 71843,86 грн (за грудень 2018 року)).
Сума одержаних позивачем коштів за період з грудня 2018 року (включно) до листопада 2019 року (включно) без урахування матеріальної допомоги становить 630934,68 грн (711928,45 грн - 40091,73 грн - 40902,04 грн).
Приписами ч. 1 і ч. 3 ст. 83 Кодексу законів про працю України встановлено, що в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.
Відповідачем не надано доказів виявлення позивачем бажання перерахувати компенсацію на нове місце роботи.
Статтею 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» установлено, що заробітна плата працівника органу державної виконавчої служби складається з посадового окладу, премії, доплати за ранг та надбавки за вислугу років, винагороди, а також інших надбавок згідно із законодавством.
Порядок виплати та розміри винагород працівникам органів державної виконавчої служби встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Пунктами 17, 18 Порядку виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2016 року № 643, передбачено, що винагорода виплачується одночасно з виплатою заробітної плати.
Виплата винагороди здійснюється в межах і за рахунок відповідних надходжень до спеціального фонду державного бюджету на підставі кошторисів та планів асигнувань спеціального фонду на відповідний рік.
Відповідно до пп. 2 пп. 2.1.1.1 Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої Наказом Міністерства фінансів України 12.03.2012 № 333, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 березня 2012 року за № 456/20769, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, до коду 2111 „Заробітна плата” включено премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства.
Верховний Суд у постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 814/564/16 зазначив, що винагорода державного виконавця є частиною його оплати праці. Введення інституту винагороди державного виконавця мало на меті стимулювання своєчасного виконання рішень судів та інших компетентних органів, що сприяє підвищенню авторитету правосуддя, дотриманню принципу законності як складової верховенства права. Право на винагороду у державного виконавця виникає у зв'язку з повним фактичним виконанням виконавчого документу, стягненням виконавчого збору та витрат на проведення виконавчих дій.
Також Верховний Суд зазначив, що така складова заробітної плати, як винагорода державному виконавцю, враховується при обчисленні середньої заробітної плати працівника у всіх випадках її збереження відповідно до положень Порядку №100.
З огляду на викладене, при розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки позивачу мають враховуватися виплачені їй суми винагороди державному виконавцю.
Відповідно до ст. 10 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний вести облік відпусток, що надаються працівникам.
Пунктом 1.6 Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої Наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 № 286, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 листопада 2005 року за № 1442/11722, передбачено, що форми державних статистичних спостережень на підприємствах заповнюються на основі типових форм первинної облікової документації.
До первинної облікової документації для визначення кількісного складу працівників належать: наказ (розпорядження) про прийом на роботу, переведення на іншу роботу, припинення трудового договору; особова картка; наказ (розпорядження) про надання відпустки; табель обліку використання робочого часу та розрахунку заробітної плати; розрахунково-платіжні відомості, розрахункові відомості, платіжні відомості; особові рахунки, трудові договори (контракти), цивільно-правові договори й інші документи первинного та бухгалтерського обліку, затверджені у встановленому порядку, що характеризують кількісний та якісний склад працівників, їхній дохід у грошовій, натуральній формах, а також розміри пільг і компенсацій.
Указом Президента України від 14 квітня 2014 року №405/2014 уведено в дію рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України».
Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII затверджене звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором.
21 квітня 2015 року Верховна Рада України прийняла Постанову № 337-VIII. «Про Заяву Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків».
У вказаній Постанові зазначено, що збройна агресія Російської Федерації проти України розпочалася 20 лютого 2014 року <…>. Друга фаза збройної агресії Російської Федерації проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами Російської Федерації озброєні бандитські формування проголосили створення "Донецької народної республіки" (7 квітня 2014 року) та "Луганської народної республіки" (27 квітня 2014 року). Протягом травня 2014 року самозвані лідери "ДНР" та "ЛНР", серед яких було багато громадян Російської Федерації, у неконституційний спосіб провели фіктивні референдуми про відокремлення цих нелегітимних утворень від України. Під приводом і з метою їхньої підтримки на територію України були заслані розвідувально-диверсійні групи, які очолювали кадрові офіцери Головного розвідувального управління Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації, парамілітарні формування російського козацтва та укомплектований чеченцями - громадянами Російської Федерації батальйон "Восток", а також задіяні такі озброєні групи найманців як "Русский сектор" та "Оплот". За їхньої участі відбулися захоплення адміністративних будівель у багатьох населених пунктах Донецької та Луганської областей <…>. Третя фаза збройної агресії Російської Федерації розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів Збройних Сил Російської Федерації <…>. Наслідком збройної агресії Російської Федерації проти України стала нелегітимна воєнна окупація і подальша незаконна анексія території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя - невід'ємної складової державної території України, воєнна окупація значної частини державної території України у Донецькій та Луганській областях.
Крім того, Постановою Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII визначні тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.
Місто Донецьк включено до Переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, який затверджено Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 1085-р.
Відповідно до пп. 9 п. 2 Наказу міністерства юстиції України від 25.11.2014 № 247/7 «Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області» в.о. начальника Головного управління юстиції у Донецькій області Гаркуші О.І. наказано вжити заходів щодо вивезення, у разі можливості, майна та документації.
Суд ураховує посилання відповідача про відсутність в розпорядженні Головного територіального управління юстиції у Донецькій області документації, зокрема наказів, щодо надання відпусток позивачу у 2009 - 2014 роках, але зазначає, що ця обставина виникла з незалежних від позивача і Головного територіального управління юстиції у Донецькій області обставин. Відомості щодо 88 днів невикористаної відпустки за період роботи позивача в Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області збереглися в програмному забезпеченні роботодавця і не спростовувалися останні до проведення позапланово внутрішнього аудиту Управлінням внутрішнього аудиту.
Указані висновки аудиторського звіту, у межах спірних правовідносин, не спростовують відомості щодо 88 днів невикористаної відпустки за період роботи позивача в Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області, але вказують про не можливість підтвердження у зв'язку із залишенням відповідної документації на тимчасово окупованій території України.
Суд вважає, що такий підхід не відповідає засадам належного урядування, є непропорційним втручанням у право позивача на компенсацію за невикористану відпустку в належному розмірі, і, фактично, перекладає на працівника весь тягар наслідків неможливості підтвердження зазначеної кількості днів невикористаної відпустки первинними документами.
При цьому, крім неможливості документального підтвердження, відповідачем не наведено обґрунтованих сумнівів щодо недостовірності відомостей про 88 днів невикористаної відпустки позивача.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про протиправність наказу від 25.11.2020 і наявність підстав для його скасування.
При цьому, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині внесення змін до пункту 2 Наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 24.12.2019 № 3873/1 «Про оголошення наказу Міністерства юстиції України «Про звільнення» від 23.12.2019 № 4142/к» у частині збільшення кількості днів з 88 до 119 днів з огляду на наступне.
Позивач у позові зазначила, що їй «достовірно відомо», що їй підлягає компенсації за невикористані відпустки в загальній кількості 119 календарних днів. Також указаної кількості днів невикористаної відпустки позивач зазначає, що нею «достовірно установлено». У судовому засіданні від 02.09.2021 позивач надала пояснення, за якими відомості щодо 119 днів невикористаної відпустки вона дізналася зі слів працівників кадрового управління Головного територіального управління юстиції у Донецькій області.
Але суд зазначає, що на підтвердження зазначеного позивачем не надано жодних доказів.
Позивачем також не спростовано правильність відомостей про 88 днів невикористаної відпустки.
Фактично, доводи позивача в цій частині ґрунтуються на припущеннях, які відповідач не має можливості перевірити та спростувати або визнати у зв'язку з відсутністю доступу до документації, яка залишена на тимчасово окупованій території України.
Тому, як було зазначено, з огляду на не надання сторонами доказів щодо невідповідності відомостей про 88 днів невикористаної відпустки за період роботи позивача в Головному територіальному управлінні юстиції у Донецькій області, які збереглися в програмному забезпеченні роботодавця, суд дійшов висновку про відсутність підстав вважати неведені відомості такими, що не відповідають фактичним обставинам.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100), у редакції, чинній на момент звільнення позивача з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, установлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно з п. 4 Порядку № 100, у редакції, чинній на момент звільнення позивача з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, було передбачено, що При обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються: а) виплати за виконання окремих доручень (одноразового характеру), що не входять в обов'язки працівника (за винятком доплат за суміщення професій і посад, розширення зон обслуговування або виконання додаткових обсягів робіт та виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників, а також різниці в посадових окладах, що виплачується працівникам, які виконують обов'язки тимчасово відсутнього керівника підприємства або його структурного підрозділу і не є штатними заступниками); б) одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); в) компенсаційні виплати на відрядження і переведення (добові, оплата за проїзд, витрати на наймання житла, підйомні, надбавки, що виплачуються замість добових); г) премії за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, за сприяння впровадженню винаходів і раціоналізаторських пропозицій, за впровадження нової техніки і технології, за збирання і здавання брухту чорних, кольорових і дорогоцінних металів, збирання і здавання на відновлення відпрацьованих деталей машин, автомобільних шин, введення в дію виробничих потужностей та об'єктів будівництва (за винятком цих премій працівникам будівельних організацій, що виплачуються у складі премій за результати господарської діяльності); д) грошові і речові винагороди за призові місця на змаганнях, оглядах, конкурсах тощо; е) пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати; є) літературний гонорар штатним працівникам газет і журналів, що сплачується за авторським договором; ж) вартість безплатно виданого спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту, мила, змивних і знешкоджувальних засобів, молока та лікувально-профілактичного харчування; з) дотації на обіди, проїзд, вартість оплачених підприємством путівок до санаторіїв і будинків відпочинку; и) виплати, пов'язані з ювілейними датами, днем народження, за довголітню і бездоганну трудову діяльність, активну громадську роботу тощо; і) вартість безплатно наданих деяким категоріям працівників комунальних послуг, житла, палива та сума коштів на їх відшкодування; ї) заробітна плата на роботі за сумісництвом (за винятком працівників, для яких включення її до середнього заробітку передбачено чинним законодавством); й) суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; к) доходи (дивіденди, проценти), нараховані за акціями трудового колективу і вкладами членів трудового колективу в майно підприємства; л) компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати.
Відповідно до п. 7 Порядку № 100, у редакції, чинній на момент звільнення позивача з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Святкові та неробочі дні (стаття 73 Кодексу законів про працю України), які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.
Статтею 73 Кодексу законів про працю України, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, установлено такі святкові дні: 1 січня - Новий рік 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове 8 березня - Міжнародний жіночий день 1 травня - День праці 9 травня - День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні (День перемоги) 28 червня - День Конституції України 24 серпня - День незалежності України 14 жовтня - День захисника України. Робота також не провадиться в дні релігійних свят: 7 січня і 25 грудня - Різдво Христове один день (неділя) - Пасха (Великдень) один день (неділя) - Трійця.
Компенсація за 88 днів невикористаної відпустки позивача становить 156842,40 грн (1782,30 (630934,68 грн/354 дні) х 88 днів).
Отже, ураховуючи виплату позивачу 88968,00 грн компенсації невикористаної відпустки, сума недоплаченої компенсації за 88 днів невикористаної відпустки позивача становить 67874,40 грн.
Статтею 116 Кодексу законів про працю України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно зі ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Верховний Суд України у постанові №21-8а15 від 17.02.2015 зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
У постанові від 11 лютого 2015 року у справі № 6-223цс14 Верховним Судом України зазначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
У постанові від 05 жовтня 2016 року у справі № 6-2405цс15 Верховний Суд України зазначив, що «установивши під час розгляду справи про стягнення середнього заробітку у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи - по день прийняття рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі не проведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь працівника або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, беручи до уваги спірну суму, на яку працівник мав право, частку, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інші конкретні обставини справи.
Проте зазначені вимоги закону залишилися поза увагою суду.
Оскільки у справі, яка переглядається, вимоги позивача щодо розміру належних йому при звільненні сум суд задовольнив частково, а саме стягнув на його користь не виплачену премію в розмірі 10 791 грн. 66 коп., тоді як вимоги позивач заявляв на 92 500 грн., наявні підстави для застосування принципу співмірності та зменшення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні.
Неправильне застосування судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, тому відповідно до частини другої статті 360-4 ЦПК України судове рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зміні, а саме розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з 478 041 грн. до 2 тис. грн.».
Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (Постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц): - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.».
Згідно з п. 8 розділу ІІ Порядку № 100 нарахування виплат, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
За жовтень-листопад 2019 року позивач фактично відпрацювала 40 днів і отримала заробітну плату і винагороду державного виконавця в загальну розмірі 146700,57 грн (32754,27 грн + 41780,49 грн + 56221,32 грн + 15944,49 грн).
Отже, середньоденна заробітна плата позивача за жовтень - листопад 2019 року становить 3667,51 (146700,57 грн/40 днів фактично відпрацьованих днів) .
Застосовуючи на наведені правові висновки Верховного Суду України і Верховного Суду, суд зазначає, що: частка невиплаченої компенсації за невикористані дні відпустки становить 26,47 % від суми, яку позивачу мали виплатити на день звільнення (з урахуванням виплачених пізніше 3872,22 грн); - середньоденна заробітна плата за останні два місяці становить 3667,51 грн; - частка задоволених позовних вимог у частині стягнення компенсації за невикористані дні відпустки становить 55,12 %, - кількість робочих днів після звільнення позивача з посади станом на день розгляду справи 421 робочий день, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача становить 225276,84 грн (3667,51х421=1544021,71 грн, 1544021,71х26,47 %=408702,55 грн, 408702,55х55,12 %=225276,84 грн).
Також необхідно враховувати, що: незважаючи на звільнення 24.12.2019 позивач звернулася до суду лише 18.02.2021, про що свідчить штемпель Укрпошти на відповідному поштовому конверті; позивачем не наведено розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні її майнових втрат; спір щодо суми компенсації невикористаних днів відпустки виник у зв'язку з помилками програмного забезпечення, а також у зв'язку із тим, що відповідна документація залишена на тимчасово окупованій території України.
При цьому, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні саме з 02.01.2020 по день ухваленні рішення у справі.
Позивач у судовому засіданні від 02.09.2021 надала пояснення, за якими просить стягнути з 02.01.2020, оскільки по грудень 2019 року розрахунок з позивачем здійснювався Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області навіть після призначення позивача до посаду до відповідача.
Згідно зі ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 10000,00 грн (у межах заявленого в цій справі періоду) відповідає засадам справедливості і співмірності, з урахуванням установлених судом обставин.
Відповідно до квитанції № 59550 від 10.03.2021 і квитанції № 59594 від 10.03.2021 позивачем сплачено судовий збір у загальному розмірі 1816,00 грн за позовні вимоги в частині скасування наказу і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Частинами 1 та 3 ст. 139 КАС України встановлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Отже, стягненню на користь позивача підлягає 1816,00 грн понесених судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, оскільки позивачем задоволені позовні вимоги в частині скасування наказу і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.
Керуючись статтями 2, 5-10, 19, 72-77, 90, 132-139, 143, 241-246, 250, 255, 295, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код: 43315445; 61002, Харківська обл., місто Харків, вул. Ярослава Мудрого, будинок 16) про скасування наказу, внесення змін до наказу, стягнення заборгованості і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - задовольнити частково.
Скасувати наказ Головного територіального управління юстиції у Донецькій області № 110/1 від 25 листопада 2020 року.
Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 67874 (шістдесят сім тисяч вісімсот сімдесят чотири) гривні 40 (сорок) копійок грошової компенсації за невикористані дні відпустки.
Стягнути зі Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 10000 (десять тисяч) гривень 00 копійок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 2 січня 2020 року по 2 вересня 2021 року.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті, скорочене рішення проголошене в судовому засіданні 2 вересня 2021 року. У повному обсязі рішення буде складене протягом п'яти днів з дня закінчення розгляду справи.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Повне рішення суду складене 2 вересня 2021 року.
Суддя К.О. Куденков