Україна
Донецький окружний адміністративний суд
про поновлення строку звернення до суду
01 вересня 2021 р. Справа №200/1380/21-а
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кравченко Т.О.,
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
встановив:
08 лютого 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - відповідач, ГТУЮ в області), в якому позивач просив:
- стягнути з ГТУЮ в області середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 264 265,00 грн.
Заяви, клопотання учасників справи. Процесуальні дії у справі.
15 лютого 2021 року суд постановив ухвалу про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі; вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами; витребував у відповідача докази.
Про відкриття провадження в адміністративній справі учасники справи повідомлені з дотриманням вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), що підтверджено рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення.
09 березня 2021 року на електронну пошту, а 10 березня 2021 року засобами поштового зв'язку до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву.
15 березня 2021 року до суду надійшла відповідь позивача на відзив на позовну заяву.
19 березня 2021 року до суду надійшло заперечення відповідача на відповідь на відзив.
19 липня 2021 року суд постановив ухвалу про процесуальне правонаступництво на стороні відповідача.
19 липня 2021 року суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви без руху після відкриття провадження у справі.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що в період з 31 травня 2017 року по 27 грудня 2019 року він перебував на державній службі, з 11 квітня 2019 року обіймав посаду головного спеціаліста відділу з питань нотаріату управління з питань нотаріату ГТУЮ в області.
27 грудня 2019 року він був звільнений із займаної посади відповідно до п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та ст. 41 Закону України «Про державну службу» в порядку переведення до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків).
Позивач зазначає, що ГТУЮ в області мало провести з ним повний розрахунок у зв'язку зі звільненням, однак в порушення вимог ст. ст. 47, 115, 116, 223 КЗпП України невірно визначило суми відпускних і компенсації за невикористану відпустку та не здійснило їх своєчасну виплату.
У зв'язку з несвоєчасним розрахунком при звільненні на підставі ст. 117 КЗпП України позивач просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку в сумі 264 265,00 грн.
Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву.
Вказував на те, що в грудні 2019 року у зв'язку з проведенням ліквідаційних заходів всі працівники ГТУЮ в області були звільнені.
З лютого 2020 року на адресу ліквідаційної комісії ГТУЮ в області почали надходити запити колишніх працівників щодо виявлення розбіжностей в нарахуванні компенсації за невикористану відпустку, виплаченої при звільненні.
Під час перевірки було виявлено, що з березня 2019 року нарахування відпускних та компенсації за невикористану відпустку здійснювалося невірно, внаслідок неправильного обчислення середньоденної заробітної плати.
Відповідач стверджував, що відповідальні працівники не перевіряли правильність нарахування заробітної плати після її нарахування засобами програмного забезпечення.
Для з'ясування причин невірного нарахування коштів засобами програмного забезпечення ГТУЮ в області звернулося до програмного адміністратора - товариства з обмеженою відповідальністю «КОМИНТЕХ КИЇВ», який повідомив, що в програмі не були здійснені належні налаштування.
Недоплата відпускних стосувалася всіх працівників ГТУЮ в області, а саме 145 працівників апарату та майже 500 працівників відділів державної виконавчої служби та відділів державної реєстрації цивільного стану ГТУЮ в області. При цьому впродовж 2019 року звернення від працівників, в тому числі від позивача, щодо невірного нарахування відпускних не надходили.
Ліквідаційна комісія ГТУЮ в області впродовж березня-липня 2020 року здійснила розрахунок суми недоплачених у 2019 році коштів.
У зв'язку з перебуванням ГТУЮ в області в стані припинення його фінансування здійснювалося шляхом збільшення кошторисних призначень, які фінансуються Міністерством юстиції України з дозволу Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), шляхом передачі коштів від правонаступника - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) до ГТУЮ в області. Видатки на зазначені витрати взагалі не були передбачені кошторисом Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) на 2020 рік.
Усвідомлюючи відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, ліквідаційна комісія ГТУЮ в області зверталася до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) з приводу додаткового фінансування для проведення остаточного розрахунку з працівниками.
В грудні 2020 року були профінансовані відповідні видатки та 29 грудня 2020 року позивачу було сплачено 11 185,89 грн, (в тому числі 425,85 грн - відпускні, 10 760,04 грн - компенсації за невикористані дні відпустки).
На цих підставах ГТУЮ в області стверджувало, що вина ліквідаційної комісії у несвоєчасному розрахунку відсутня.
ГТУЮ в області покликалося на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, та, не заперечуючи право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку, наполягало на застосуванні принципу співмірності.
Зауважувало, що при звільненні в грудні 2019 року ОСОБА_1 виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 6 434,28 грн. Не доплачена компенсація за дні невикористаної відпустки при звільненні в сумі 4 521,06 грн та відпускні за 12 днів серпня 2019 року в сумі 1 533,24 грн та за 3 дні вересня 2019 року в сумі 383,31 грн, разом 6 437,61 грн.
Відповідач наголошував, що звернень з приводу про виплату відповідних сум впродовж 2019-2020 року від позивача не надходило; недоплачені при звільненні суми виплачені відповідачем добровільно.
За цих обставин ГТУЮ в області просило зменшити суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, заважаючи на поважність причин несвоєчасного розрахунку, а також на те, що недоплачена позивачу сума 6 437,61 грн становить лише 2,4% суми заявленого позивачем до стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку - 264 265,00 грн.
У відзиві на позовну заяву позивач покликався на висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, та зазначав, що при звільненні йому виплачено 8 102,70 грн відпускних та 6 434,28 грн компенсації, а разом - 14 536,98 грн, (що становить 69,31% від 20 974,59 грн); в грудні 2020 року йому виплачено 1 916,55 грн відпускних та 4 512,06 грн компенсації, а разом - 6 437,61 грн, (що становить 30,69% від 20 974,59 грн).
Таким чином, у разі застосування принципу співмірності, за розрахунком позивача, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку має становити 81 102,93 грн (30,69% від 264 265,00 грн).
У запереченні на відповідь на відзив відповідач просив застосувати принцип співмірності та визначити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, в розмірі недоплаченої позивачу суми або іншу суму, що не перевищує 6 500,00 грн.
Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Докази відхилені судом, та мотиви їх відхилення.
На виконання вимог ст. 90 КАС суд оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні; оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з того, що жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 77 КАС кожна особа повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За правилами абз. 1 ч. 2 ст. 77 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З'ясовуючи чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, якими доказами вони підтверджуються, а також чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, суд встановив таке.
Позивача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, що встановлено на підставі паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області (ідентифікаційний код: 34898944, місцезнаходження: 84301, Донецька обл., м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, буд. 48а) було зареєстроване як юридична особа 21 лютого 2007 року, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) був внесений відповідний запис.
09 жовтня 2019 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 870 «Деякі питання територіальних органів Міністерства юстиції» (далі - Постанова КМУ № 870).
П. 1 Постанови КМУ № 870 передбачав ліквідацію як юридичних осіб публічного права територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 1, в тому числі ГТУЮ в області.
В свою чергу п. 2 Постанови КМУ № 870 передбачав утворення як юридичних осіб публічного права міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції за переліком згідно з додатком 2, зокрема Східного міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції (м. Харків).
П. 3 Постанови КМУ № 870 установлено, що
- територіальні органи Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1 цієї постанови, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до завершення здійснення заходів, пов'язаних з утворенням міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції;
- здійснення заходів, пов'язаних з ліквідацією територіальних органів згідно з пунктом 1 цієї постанови та утворенням міжрегіональних територіальних органів згідно з пунктом 2 цієї постанови, покладається на Міністерство юстиції;
- міжрегіональні територіальні органи Міністерства юстиції, що утворюються згідно з пунктом 2 цієї постанови, є правонаступниками територіальних органів Міністерства юстиції, які ліквідуються згідно з пунктом 1, а саме Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Харків) є правонаступником ГТУЮ в області.
16 жовтня 2019 року на виконання Постанови КМУ № 870 Міністерство юстиції України видало наказ № 3173/5 «Про утворення міжрегіональних територіальних органів Міністерства юстиції України» (далі - Наказ Міністерства № 3173/5).
П. п. 1-2 Наказу Міністерства № 3173/5 мали зміст, аналогічний змісту п. п. 1-2 Постанови КМУ № 870.
П. 4 Наказу Міністерства № 3173/5 затверджений список голів ліквідаційних комісій з ліквідації головних територіальних управлінь юстиції (додаток 3).
Згідно з пп. 6 п. 5 Наказу Міністерства № 3173/5 головам ліквідаційних комісій головних територіальних управлінь юстиції доручено забезпечити дотримання порядку звільнення працівників, повідомлення територіальних органів Державної служби зайнятості про звільнення працівників із зазначенням їх чисельності, звільнення працівників та своєчасний розрахунок з ними під час звільнення, видачу відповідних наказів та підписання необхідних документів.
29 жовтня 2019 року відповідно до Постанови КМУ № 870 та на виконання Наказу Міністерства № 3173/5 до ЄДР внесений запис про державну реєстрацію юридичної особи - Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) (ідентифікаційний код: 43315445, місцезнаходження: 61002, Харківська обл., м. Харків, вул. Ярослава Мудрого, буд. 16).
В структуру Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) входить Управління забезпечення примусового виконання рішень у Донецькій області без статусу юридичної особи.
Наказом ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3964/1 «Про звільнення ОСОБА_1 » позивач, який обіймав посаду головного спеціаліста відділу аналітично-методичного забезпечення діяльності нотаріату управління з питань нотаріату ГТУЮ у Донецькій області, був звільнений з займаної посади в порядку переведення для подальшої роботи у Східному міжрегіональному управлінні Міністерства юстиції (м. Харків) згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України та відповідно до ст. 41 Закону України «Про державну службу» з 27 грудня 2019 року.
Звільнення ОСОБА_1 зумовило виникнення у ГТУЮ в області обов'язку провести з ним повний розрахунок з виплатою всіх належних йому сум.
Спірні правовідносини виникли з приводу несвоєчасного розрахунку при звільненні.
Наказ ГТУЮ в області від 26 грудня 2019 року № 3964/1 передбачав виплату ОСОБА_1 компенсації за частину невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 29 травня 2019 року по 27 грудня 2019 року у кількості 18 календарних днів.
В грудні 2019 року позивачу виплачена компенсація за невикористані дні відпустки в сумі 6 434,28 грн, про що свідчить розрахунковий листок за грудень 2019 року ОСОБА_1 .
З лютого 2020 року до Міністерства юстиції України та ГТУЮ в області почали надходили скарги колишніх працівників ГТУЮ в області щодо повноти розрахунку при звільненні в частині виплати компенсації за невикористані дні відпустки, про що свідчать листи Міністерства юстиції України від 12 березня 2020 року № 45/К-6176/16.2.3, ГТУЮ в області від 20 березня 2020 року № 10-4-8, від 25 березня 2020 року № 10-4-8.
За наслідками проведеної перевірки відповідачем з'ясовано, що дійсно мали розбіжності в нарахуванні відпускних та виплати компенсації за невикористані дні відпустки. Відповідач вважає, що причиною цьому слугували недоліки програмного забезпечення.
Починаючи з березня 2020 року ГТУЮ в області зверталося до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про надання дозволу на збільшення кошторисних призначень по кодам КЕКВ 2110 (оплата праці) та 2120 (нарахування) для проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками, про що свідчать листи ГТУЮ в області від 31 березня 2020 року № 01-21/107, від 03 квітня 2020 року № 01-21/110, від 19 травня 2020 року № 01-21/143, від 16 червня 2020 року № 01-21/143, від 14 липня 2020 року № 01-06/180, від 30 липня 2020 року № 01-06/198, від 10 вересня 2020 року № 01-06/234, від 15 жовтня 2020 року № 01-06-268, від 24 листопада 2020 року № 01-06-299 та листи Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 21 травня 2020 року № 12591/12-07/20, від 31 серпня 2020 року № 23175/50465/3/20Д/12.1, від 17 вересня 2020 року № 25036/59896/3/20Д/12.1, від 08 грудня 2020 року № 34525/80774/3/20Д/12.1.
Як свідчать листи ГТУЮ в області від 13 травня 2020 року № 10-4-8 та від 19 травня 2020 року № 01-21/143, після перерахунку сума нарахованих відпускних та компенсації за невикористану відпустку державним службовцям, які були звільнені станом на 28 грудня 2019 року згідно з п. 5 ст. 36 КЗпП України та ст. 41 Закону України «Про державну службу» становила 1 461 251,48 грн.
Зокрема, ОСОБА_1 виплачені відпускні за 15 днів в сумі 8 102,70 грн, після перерахунку сума відпускних становила - 10 019,25 грн, доплата - 1 916,55 грн.
Також позивачу виплачена компенсація за невикористані 18 днів відпустки в сумі 6 434,28 грн, після перерахунку сума компенсації становила - 10 955,34 грн, доплата - 4 521,06 грн.
Остаточний розрахунок з позивачем проведений 29 грудня 2020 року, що підтверджено розрахунковим листком ОСОБА_1 за грудень 2020 року та платіжним дорученням від 28 грудня 2020 року № 283 (з відміткою банківської установи про те, що виплата проведена банком 29 грудня 2020 року).
У відповідь на запит позивача листом від 15 січня 2021 року № ПІ-Г-22 ГТУЮ в області повідомило, що в грудні 2020 року ОСОБА_1 були донараховані недоплачені у 2019 році відпускні та компенсація за дні невикористаної відпустки в сумі 6 437,61 грн, в тому числі за 12 днів серпня - 1 533,24 грн, за 3 дні вересня - 383,51 грн, за 18 днів невикористаної відпустки - 4 521,06 грн. Після утримання податків, зборів та інших обов'язкових платежів позивачу виплачено 5 117,91 грн.
Згідно з довідкою про доходи ОСОБА_1 від 15 січня 2021 року № 10-2-20/6 його заробітна плата у жовтні 2020 року становила 18 724,14 грн (22 робочі дні), в листопаді 2020 року - 26 729,82 грн (21 робочий день).
Відомості про заробітну плату підтверджені розрахунковими листками ОСОБА_1 по табельному номеру НОМЕР_3 за жовтень і листопад 2020 року.
25 січня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до ГТУЮ в області з заявою про виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 28 грудня 2019 року по 29 грудня 2020 року.
Листом від 05 лютого 2021 року № 15-10 ГТУЮ в області повідомило, що у зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації його фінансування у 2021 році припинено, а позивачу роз'яснено право на звернення до суду за захистом своїх прав.
20 квітня 2021 року проведена державна реєстрація припинення ГТУЮ у Донецькій області як юридичної особи, що підтверджено відомостями ЄДР.
Як свідчить лист товариства з обмеженою відповідальністю «КОМИНТЕХ КИЇВ» від 29 травня 2020 року, технічна помилка в програмному забезпеченні «Заробітна плата» по розрахунку відпускних/компенсацій відсутня.
Підприємством вказувало, що на етапі впровадження програмного забезпечення розробник налаштував базове постачання та умови ГТУЮ в області. Фахівці ГТУЮ в області проходили навчання та багато років використовували комплекс програм для розрахунку заробітної плати.
В разі появи нових нарахувань налаштування мали регулюватися замовником самостійно або за допомогою фахівців підприємства. Ці налаштування - відповідальність користувача.
Про проблеми з нарахуванням відпускних у 2019 році підприємству стало відомо на початку 2020 року.
Підприємством було з'ясовано, що в ГТУЮ в області ще в 2019 році були введені додаткові нарахування нових видів надбавок. В цьому разі необхідно було налаштувати їх в таблиці входи (ТВ) відомості, яка відповідає за набор базових сум для розрахунку відпусток. Такі налаштування виконує користувач самостійно або за допомогою фахівців підприємства, однак від ГТУЮ в області з цього питання звернень не було.
Підприємство припускає, що фахівці ГТУЮ в області не одразу виявили, що допустили помилку і не скористалися ТВ. Зазначає, що при правильному і своєчасному виконанні налаштувань розрахунок відпускних/компенсацій за невикористані відпустки проводиться вірно.
Будь-які інші докази щодо предмета доказування учасники справи не надали.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи мають діяти в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Ч. 1 ст. 3 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон № 889) установлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.
Відповідно до п. 8 ч. 2 ст. 3 Закону № 889 дія цього Закону поширюється на державних службовців інших державних органів.
Згідно з ч. 1 ст. 41 Закону № 889 державний службовець з урахуванням його професійної підготовки та професійних компетентностей може бути переведений без обов'язкового проведення конкурсу:
1) на іншу рівнозначну або нижчу вакантну посаду в тому самому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням керівника державної служби або суб'єкта призначення;
2) на рівнозначну або нижчу вакантну посаду в іншому державному органі, у тому числі в іншій місцевості (в іншому населеному пункті), - за рішенням суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, з якого переводиться державний службовець, та суб'єкта призначення або керівника державної служби в державному органі, до якого переводиться державний службовець.
Згідно з п. 5 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) підставами припинення трудового договору є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду.
Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Ст. 57 Закону № 889 передбачено, що державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.
Відповідно до ст. 59 Закону № 889 щорічні відпустки надаються державним службовцям у порядку та на умовах, визначених законодавством про працю.
Ч. 1 ст. 83 КЗпП України установлено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки.
Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 24 Закону України від 15 листопада 1996 року № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон № 504/96-ВР).
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні визначає ст. 117 КЗпП України.
Згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 30 січня 2019 року у справі № 910/4518/16, за змістом приписів ст. ст. 94, 116, 117 КЗпП і ст. ст. 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у ст. ст. 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та процесу референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 дійшов таких висновків:
«Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Про необхідність застосування тримісячного строку позовної давності для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався, офіційно розтлумачено і в Рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Проте слід мати на увазі, що відповідно до статей 3 і 221 КЗпП України в порядку, передбаченому главою XV цього Кодексу, підлягають розгляду індивідуальні трудові спори працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої приналежності.
За приписами частини першої статті 19 Цивільного процесуального кодексу України справи, що виникають з трудових правовідносин, суди розглядають у порядку цивільного судочинства. При цьому норми Цивільного кодексу України визначають загальну позовну давність тривалістю у три роки (стаття 257) та передбачають можливість установлення законом для окремих видів вимог спеціальної позовної давності (стаття 258), яка може бути скороченою або більш тривалою за загальну позовну давність.
Виходячи з цього, встановлений у частині першій статті 233 КЗпП України тримісячний строк є скороченим строком позовної давності, в межах якого працівник може звернутися до суду в порядку цивільного судочинства з вимогою про вирішення трудового спору.
Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 КЗпП України».
Суд встановив, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні проведений 29 грудня 2020 року.
Таким чином, відповідно до ст. 120 КАС України перебіг місячного строку на звернення до суду з цим позовом розпочався 30 грудня 2020 року і сплинув 01 лютого 2021 року (останній день строку - 30 січня 2021 року припадав на суботу, неробочий день).
До суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 08 лютого 2021 року шляхом його безпосереднього подання до відділу діловодства та документообігу.
Отже, позов подано з пропуском строку, визначеного ч. 5 ст. 121 КАС України.
Наслідки пропуску строку звернення до суду визначає ст. 123 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Ч. 3. ст. 122 КАС України установлено, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Ч. 13 ст. 171 КАС України передбачено, що суддя, встановивши після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 160, 161 цього Кодексу, постановляє ухвалу не пізніше наступного дня, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п'яти днів з дня вручення позивачу ухвали.
У зв'язку з виявленням факту пропуску позивачем строку звернення до суду після відкриття провадження у справі, на підставі ч. 13 ст. 171 КАС України ухвалою від 19 липня 2021 року позовна заява залишена без руху з наданням позивачу строку для усунення її недоліків шляхом подання заяви про поновлення цього строку та надання доказів поважності причин його пропуску.
25 серпня 2021 року на електронну пошту, (28 серпня 2021 року - засобами поштового зв'язку) до суду надійшла заява позивача про поновлення строку звернення до суду.
Позивач вказував на те, що причиною пропуску строку звернення до суду слугували:
- складна епідеміологічна ситуація, зростання кількості захворювань серед населення на коронавірусну хворобу, а також обмеження в роботі держаних органів, підприємств, установ, організацій, пов'язаних з дією карантину;
- підготовка та збирання доказів для звернення до суду;
- звернення до ГТУЮ в області 25 січня 2021 року з проханням виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку з метою досудового врегулювання спору.
Вирішуючи питання щодо можливості поновлення позивачу строку звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що сам по собі цей інститут має на меті полегшення надання учасниками процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин. Обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин.
Поряд із цим, право особи на судовий захист гарантується ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому має пріоритетне значення під час здійснення правосуддя, зокрема, при вирішенні судом питання щодо надання можливості його реалізації особою, якій воно надано.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, зокрема з п. п. 22-23 рішення від 28 березня 2006 року у справі «Мельник проти України» право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним, воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги; однак право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність; ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями. Правила регулювання строків подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.
В п. 30 рішення від 25 жовтня 2007 року у справі «Балацький проти України» йдеться, що неможливо припустити, щоб п. 1 ст. 6 Конвенції детально описував процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не гарантував сторонам, що спір щодо їх прав та обов'язків буде остаточно вирішено.
Поважними причинами слід розуміти лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулася із адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: (1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; (2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; (3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; (4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Питання поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску. Тому поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Оцінивши в сукупності повідомлені позивачем обставини, а також враховуючи посилення карантинних обмежень в період з 19 грудня 2020 року до 28 лютого 2021 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»; з огляду на те, що наведені позивачем обставини підтверджені наявними у справі письмовими доказами та об'єктивно ускладнювали своєчасне звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, в строк звернення до суду - поновленню.
Керуючись ст. ст. 122, 123, 241, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
ухвалив:
1. Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду - задовольнити.
2. Визнати поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку звернення до адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
3. Поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
4. Ухвала постановлена і підписана суддею 01 вересня 2021 року.
5. Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і оскарженню не підлягає.
Суддя Т.О. Кравченко