01 вересня 2021 року Справа № 160/10349/21
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рищенка А.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
25.06.2021 ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку із втратою годувальника;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 02.02.2021 пенсію ОСОБА_1 у зв'язку із втратою годувальника, обчисливши її у розмірі не менше ніж 50% пенсії померлого годувальника - ОСОБА_2 , яку він отримував на момент смерті.
Обґрунтовуючи вимоги, позивачем зазначено, що позивач як дружина померлого ОСОБА_2 у січні 2021 року звернулася до відповідача із заявою про перехід на пенсію по втраті годувальника. Однак у виплаті позивачу пенсії по втраті годувальника в розмірі 50% пенсії, яку отримував на час настання смерті померлий годувальник їй відмовлено. Вказану відмову позивач вважає протиправною та просить зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію по втраті годувальника в розмірі 50% пенсії яку отримував на час настання смерті померлий годувальник з дня звернення.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 відкрито провадження у справі № 160/10349/21 та призначено розгляд останньої за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
05.08.2021 представником відповідача надано до суду письмовий відзив на позов, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що розмір пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника буде меншим за нарахований та одержуваний розмір пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», таким чином відсутні правові підстави для переведення на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Згідно положень ст. 262 КАС України, суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до паспортних даних ОСОБА_1 було укладено шлюб з ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .
У зв'зку з наведеним, ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії у зв'язку з втратою годувальника, за результатами розгляду якої прийнято рішення № 0400-010309-8/18992 від 09.02.2021 про відмову в переведенні на пенсію по втраті годувальника.
Зі змісту вказаного рішення вбачається, що підставою для відмови у переведені ОСОБА_1 на пенсію у зв'язку з втратою годувальник стало те, що розмір пенсії ОСОБА_1 у зв'язку з втратою годувальника буде меншим за нарахований та одержуваний розмір пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач звернулась з даним позовом до суду.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Приписами частини 3 статті 46 Конституції України передбачено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV від 09.07.2003).
Право на вибір пенсії передбачено нормою статті 10 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003, яка свідчить, що особі, яка має право на різні види пенсій (за віком, з інвалідності, за втрати годувальника), призначають один з цих видів пенсій за її вибором.
Відповідно до статті 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991, право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні (стаття 38). Непрацездатним членом сім'ї вважає, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Згідно статті 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 члени сім'ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім'ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.
Відповідно до статті 36 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Непрацездатним членом сім'ї вважається, зокрема, дружина, яка досягла пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Згідно із ст. 46 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 сім'я, яка має право на пенсію в разі втрати годувальника, може звертатися за призначенням пенсії в будь-який час після смерті або встановлення безвісної відсутності годувальника без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до п. 3 ч. 1 та ч. 3 ст. 45 "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003, пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається з дня, що настає за днем смерті годувальника, якщо звернення про призначення такого виду пенсії надійшло протягом 12 місяців з дня смерті годувальника. Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.
Аналізуючи викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи відповідача щодо недоцільності переведення позивача на інший вид пенсії, що призведе до подальшого зменшення розміру пенсії, на переконання суду, не заслуговують на увагу, оскільки дана обставина не заперечує саме існування суб'єктивного права позивача на переведення пенсії у зв'язку з втратою годувальника та не може перешкоджати у реалізації такого права за умови відповідного волевиявлення особи.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблеми, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави.
Реалізація права на соціальний захист та неприпустимість обмеження прав громадян на достатній життєвий рівень закріплений нормами Конституції України, відповідно до яких конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно висновків Європейського суду з прав людини перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення пункту 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а пункт 2 визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів» (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та проти Греції» та «Малама проти Греції». «Майном» може бути як «існуюче майно», так і активи, включаючи вимоги, стосовно яких особа може стверджувати, що вона має принаймні «легітимні сподівання» на реалізацію майнового права (пункт 83 рішення від 12 липня 2001 року у справі «Ганс-Адам 11 проти Німеччини»). «Легітимні сподівання» за характером повинні бути більш конкретними, ніж просто надія й повинні ґрунтуватися на законодавчому положенні або юридичному акті, такому як судовий вердикт (рішення у справі «Копецький проти Словачини»).
У даних правовідносинах легітимні сподівання позивача на отримання певного виду пенсії передбачені законодавством, тобто, є конкретними, отже, на них поширюється режим «існуючого майна».
Ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Прийняття рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає цій міжнародній нормі.
Відповідно до параграфу 47 рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Корецький та інші проти України", щоб положення національного закону відповідали цим вимогам (бути доступний для конкретної особи і сформульований з достатньою чіткістю), він має гарантувати засіб юридичного захисту від свавільного втручання органів державної влади у права, гарантовані Конвенцією. У питаннях, які стосуються основоположних прав, надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права, одним з основних принципів демократичного суспільства, гарантованих Конвенцією. Відповідно закон має достатньо чітко визначати межі такої дискреції та порядок її реалізації. Ступінь необхідної чіткості національного законодавства - яке безумовно не може передбачити всі можливі випадки - значною мірою залежить від того, яке саме питання розглядається, від сфери, яку це законодавство регулює, та від числа та статусу осіб, яких воно стосується ("Маестрі проти Італії").
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії по втраті годувальника з 02.02.2021, виходячи з розміру пенсії ОСОБА_2 .
Таким чином, рішення відповідача 09.02.2021 про відмову ОСОБА_1 у переведенні на пенсію у зв'язку із втратою годувальника є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
З урахуванням наведеного, з метою належного захисту прав позивача, слід зобов'язати відповідача призначити з 02.02.2021 пенсію ОСОБА_1 у зв'язку із втратою годувальника, обчисливши її у розмірі не менше ніж 50% пенсії померлого годувальника - ОСОБА_2 , яку він отримував на момент смерті.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям таким органом виконавчої влади певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі № 817/498/17 (№К/9901/44445/18).
Відповідно до ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, за сукупністю наведених обставин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо питання про розподіл судових витрат, суд зазначає наступне.
При зверненні до суду позивачем сплачено суму судового збору у розмірі 908,00 грн.
Отже, відповідно до положень ст. 139 КАС України сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст. ст. 139, 241-246, 250 КАС України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо відмови в призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв'язку із втратою годувальника.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити з 02.02.2021 пенсію ОСОБА_1 у зв'язку із втратою годувальника, обчисливши її у розмірі не менше ніж 50% пенсії померлого годувальника - ОСОБА_2 , яку він отримував на момент смерті.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП відсутній) судові витрати з оплати судового збору у розмірі 908,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Повний текст рішення суду складений 01.09.2021 року.
Суддя А. Ю. Рищенко