Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
01 вересня 2021 року № 520/12342/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабаєва А.І. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в м.Харкові справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії -
08.07.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, в якому просив суд:
- визнати протиправними дії та бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64309, щодо відмови ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , у наданні належного роз'яснення та нарахованих сум допомоги до 5 травня, а також у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021р. передбаченої частиною 5 статті 13 прямої дії ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком у розмірі 14152 (1769х8) грн. та у нарахуванні і виплаті щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік у зменшеному розмірі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, вул. Гагаріна, 1, м. Ізюм, , Інд. 64309, вчинити дії та провести ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , нарахування та виплати належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021р. передбаченої частиною 5 статті 13 прямої дії Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком у розмірі 14152 (1769х8) грн.;
- стягнути з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, вул. Гагаріна, 1, м. Ізюм, інд. 64309, -14152 (1769х8) грн. матеріальної шкоди та 10614 (1769х6) грн. завданої моральної шкоди;
- зобов'язати суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- допустити негайне виконання рішення суду.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем, на думку позивача, вчинено протиправні дії щодо відмови ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 , у наданні належного роз'яснення та нарахованих сум допомоги до 5 травня, а також у нарахуванні та виплаті належної до видачі щорічної допомоги до 5 травня за 2021р. передбаченої частиною 5 статті 13 прямої дії ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № З-р/2020, справа №1-247/2018(3393/18), виходячи з кратного розміру мінімальної пенсії за віком з розрахунку 8-ми мінімальних пенсій за віком у розмірі 14152 (1769х8) грн. та у нарахуванні і виплаті щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік у зменшеному розмірі на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325.
Відповідач, Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористалось.
Відповідно до ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до висновку про часткове задоволення позову з наступних підстав.
Судом встановлено, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни, що підтверджується посвідченням серія НОМЕР_2 .
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік згідно ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у кратному розмірі визначеному законом, а саме 8 мінімальних пенсій за віком на 1 січня даного року.
Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області листом №2169 від 25.06.2021 року на заяву позивача повідомило, що йому, як особі з інвалідністю в наслідок війни 2 групи в 2021 році виплачена щорічна разова допомога до 5 травня в сумі 3906,00 гривень.
Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду із даним позовом.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII).
Пільги особам з інвалідністю внаслідок війни встановлені статтею 13 вказаного Закону.
Згідно зі статтею 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (в редакції Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 25 грудня 1998 року №367-XIV), щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Підпунктом "б" підпункту 2 пункту 20 розділу ІІ "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI частину 5 статті 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) викладено в такій редакції: "Щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України".
Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року №10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення пункту 20 розділу II "Внесення змін до деяких законодавчих актів України" Закону України "Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2007 року №107-VI.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону № 3551-XII, фінансування витрат, пов'язаних з введенням в дію цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів.
Статтею 17-1 Закону № 3551-XII визначено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 5 травня в розмірах, передбачених статтями 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв'язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.
Законом України від 28 грудня 2014 року №79-VIII "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", який набув чинності 01 січня 2015 року, розділ VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України доповнено пунктом 26, яким встановлено, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Згідно рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018 (3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України прийшов до висновку, що встановлення пунктом 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Бюджетного кодексу України та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
При цьому у пункті 2.2 мотивувальної частини вказаного рішення зазначено, що БК України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України.
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Таким чином, на час виникнення спірних відносин рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 відновлено дію частини п'ятої статті 13 Закону №3551-XII у редакції Закону № 367-ХІV, згідно з якою щорічно до 5 травня інвалідам війни виплачується разова грошова допомога у розмірах: інвалідам I групи - десять мінімальних пенсій за віком; II групи - вісім мінімальних пенсій за віком; III групи - сім мінімальних пенсій за віком.
Водночас, відповідно до додатку до Порядку використання коштів державного бюджету, передбачених для виплати щорічної разової грошової допомоги ветеранам війни і жертвам нацистських переслідувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 №325 (далі - Постанова №325), разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується особам з інвалідністю внаслідок війни I групи - 4421 гривня, II групи - 3906 гривень, III групи - 3391 гривня, тобто у розмірі меншому, ніж це передбачено частиною п'ятою статті 13 цього Закону.
Отже, на час виплати позивачу у 2021 року щорічної разової грошової допомоги до 5 травня одночасно діяли Закон № 3551-XII і Постанова № 325.
Виходячи із визначених у частині четвертій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення розміру разової грошової допомоги особам з інвалідністю внаслідок війни у 2021 році слід застосовувати не Постанову № 325, а Закон № 3551-XII, який має вищу юридичну силу.
Разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році повинна виплачуватися особам, вказаним у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, у розмірі, встановленому цими статтями у редакції Закону № 367-ХІV.
Вихідним критерієм обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня є мінімальний розмір пенсії за віком.
Відповідно до частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.
Статтею 7 Закону України від 14 листопада 2019 року №294-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік установлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року 1769 гривень.
Згідно із частиною четвертою статті 28 Закону № 1058-IV, мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою - третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.
Закон № 1058-ІV є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році застосуванню підлягає саме частина перша статті 28 Закону №1058-ІV.
Враховуючи вищевикладене, виплата позивачу, як інваліду ІІ групи в 2021 році разової грошової допомоги у сумі 3906,00 грн. з урахуванням приписів постанови КМУ № 325, а не статті 13 Закону №3551-XII, є неправомірною та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.
Вказана позиція узгоджується зі змістом рішення Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 (провадження № Пз/9901/14/20), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року.
Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області допущено протиправну бездіяльність, щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Враховуючи вищевикладене та протиправність бездіяльності відповідача, суд для ефективного захисту прав позивача приходить до висновку про задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком та зобов'язання Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум..
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області 14152 (1769х8) грн. матеріальної шкоди, суд зазначає наступне.
Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
З пункту 5 постанови пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди №6 від 27.03.1992 вбачається, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, та коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.
Отже, обов'язок доказування спричиненої матеріальної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що звертається із таким позовом.
Таким чином, для вирішення питання про відшкодування матеріальної шкоди необхідно встановити факт заподіяння шкоди; неправомірність дій (бездіяльності); причинний зв'язок між шкодою та неправомірними діями (бездіяльності); наявність вини. Відсутність хоча б одного з вказаних елементів є підставою для відмови у відшкодуванні такої шкоди.
При цьому, як зазначається позивачем у позовній заяві, матеріальна шкода полягає у тому, що йому не була виплачена належна допомога у повному розмірі. При цьому, питання виплати вказаної допомоги вирішено судом за іншою вимогою позивача та не є шкодою. Інших даних про наявність матеріальної шкоди позовна заява не містить.
Отже, суд вважає, що позивач не обґрунтував наявність безпосереднього причинного зв'язку між шкодою та протиправною бездіяльністю відповідача щодо невиплати допомоги в повному обсязі, оскільки позивач не довів факту завдання йому шкоди та не надав належних доказів того, що саме бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області 14152 (1769х8) грн. матеріальної шкоди.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області 10614 (1769х6) грн. завданої моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Положеннями статті 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частини 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Згідно зі статтею 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:
1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;
2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;
3) в інших випадках, встановлених законом.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Для відшкодування шкоди обов'язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 30 січня 2018 року по справі № 804/2252/14, від 21.02.2019 року по справі №670/499/16-а, від 28.02.2019 року по справі №804/7085/16.
Згідно з ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд зауважує, що в даному випадку для виплати на користь позивача моральної шкоди не достатньо лише зазначення про наявність останьої, натомість реальне завдання такої шкоди має бути доведено.
Так, позивачем не було доведено причинно-наслідкового зв'язку з предметом позову, у відповідній частині вимог, що розглядається судом.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області 10614 (1769х6) грн. завданої моральної шкоди.
Щодо позовних вимог в частині визнання протиправними дій та бездіяльності Управління соціального захисту населення Ізюмської міської ради Харківської області, щодо відмови ОСОБА_1 у наданні належного роз'яснення та нарахованих сум допомоги до 5 травня, суд зазначає наступне.
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області із заявою, в якій просив провести нарахування та виплату щорічної допомоги до 5 травня за 2021 рік згідно ч. 5 ст. 13 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», у кратному розмірі визначеному законом, а саме 8 мінімальних пенсій за віком на 1 січня даного року.
У відповідь на вказане звернення, позивачу надано відповідь щодо порядку нарахування та виплати щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2021 року.
Згідно зі ст.ст. 2,5 КАС України завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, причому захист прав, свобод та інтересів є похідним, тобто передбачає наявність встановленого судом факту їх порушення.
Так, звернення позивача, яке надійшло до відповідача розглянуто та надано відповідь.
Враховуючи викладене, підстави для задоволення позову у цій частині відсутні.
Що стосується вимоги позивача про допущення до негайного виконання рішення суду, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про: 1) присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; 2) присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; 3) поновлення на посаді у відносинах публічної служби; 4) припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; 5) уточнення списку виборців; 6) усунення перешкод та заборону втручання у здійснення свободи мирних зібрань; 7) включення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або стосовно яких застосовано міжнародні санкції, виключення фізичних осіб, юридичних осіб та організацій з такого переліку та надання доступу до активів, що пов'язані з тероризмом та його фінансуванням, розповсюдженням зброї масового знищення та його фінансуванням. Негайно також виконуються рішення суду, прийняті в адміністративних справах, визначених пунктами 1, 5 частини першої статті 263, пунктами 1-4 частини першої статті 283 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 371 КАС України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення: 1) у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті; 2) про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності громадського об'єднання; про примусовий розпуск (ліквідацію) громадського об'єднання; 3) про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства; 4) про встановлення обмеження щодо реалізації права на свободу мирних зібрань.
При цьому, у даному рішенні суд не здійснює присудження виплати пенсії, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів позивачу, шляхом її стягнення, а зобов'язує відповідача вчинити певні дії - здійснити нарахування та виплату недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік із врахуванням раніше виплачених сум. Спірна виплата не має місячного розміру, а виплачується раз на рік.
За таких обставин, у суду відсутні підстави для допущення рішення до негайного виконання.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі, суд зазначає, що згідно приписів ч.1 ст. 382 КАС України, встановлення такого контролю є правом, а не обов'язком суду, відповідно до фактичних обставин справи.
В даній справі суд не вбачає підстав для застосування судового контролю.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 243, ст. 246, ст.255, ст. 293, ст. 295, ст. 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (вул. Гагаріна, 1, м. Ізюм, 64300) про визнання протиправними дії та бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64309) щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком.
Зобов'язати Управління соціального захисту населення Ізюмської районної державної адміністрації Харківської області (код 03196564, вул. Соборна, 20, м. Ізюм, інд. 64309) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2021 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням фактично виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Бабаєв А.І.