Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
місто Харків
30.08.2021 р. справа №520/14612/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденка А.В., за участі секретаря - Стрєлка О.В., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - не прибув, розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Донецькій області
провизнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
Позивач, ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин) у порядку адміністративного судочинства сформулював вимоги про: 1) визнання протиправними дій Головного управління ДФС у Донецькій області щодо відмови в наданні довідки про безпосередню участь особи в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України на ім'я ОСОБА_1 ; 2) зобов'язання Головного управління ДФС у Донецькій області надати ОСОБА_1 на його ім'я довідку про безпосередню участь особи в Антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України за формою згідно з додатком 1 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року №413 на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України (керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей) (по стройовій частині) № 209 ДСК від 24.07.2017, № 227 ДСК від 11.08.2017 та наказів керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України № 073 від 18.07.2017, № 084 від 02.08.2017 про залучення до проведення антитерористичної операції сил та засобів суб'єктів боротьби з тероризмом.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що адміністративним органом була вчинена протиправна відмова в отримані письмового документа про безпосередню участь в Антитерористичній операції на території окремих районів Луганської та донецької областей.
Відповідач, Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі за текстом - контролюючий орган, податковий орган, орган публічної адміністрації, ГУ, Управління, адміністративний орган), представника для участі в судовому засіданні також не направив, не повідомивши суд про причини неприбуття.
Суд, повно виконавши процесуальний обов'язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені судом обставини спору полягають у наступному.
Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У період 11.08.1997р.-25.09.2015р. заявник проходив службу в органах внутрішніх справ України у спеціальному званні атестованого працівника міліції.
Довідкою ГУ МВС України у Луганській області від 02.08.2018р. №А-13757 підтверджені обставини безпосередньої участі заявника в Антитерористичній операції у період 07.09.2015р.-24.09.2015р.
У період 25.09.2015р.-05.04.2021р. заявник проходив службу в органах податкової міліції ДФС України у спеціальному званні атестованого працівника міліції.
При цьому, у період 16.06.2017р.-14.07.2017р. заявник обіймав штатну посаду старшого оперативного уповноваженого з особливо важливих справ Третього відділу Управління оперативного забезпечення на окремих територіях зон АТО в організаційній структурі ГУ ДФС у Донецькій області.
Згідно з копією наказу першого заступника голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 18.07.2017р. №073 з 16.06.2017р. заявник був залучений до проведення АТО із відрядженням в район проведення АТО у підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління АТО.
Відповідно до копії наказу першого заступника голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 02.08.2017р. №084 з 13.06.2017р. заявник був відкликаний з району проведення АТО.
У розділі 12 послужного списку заявника кадровим підрозділом ГУ ДФС у Харківській області указаний період служби зарахований до вислуги років і пільговому співвідношення 1 календарний день до 3 календарних днів.
09.03.2021р. заявник подав до ГУ ДФС у Донецькій області письмове звернення з приводу видачі довідки про безпосередню участь в АТО за період 16.06.2017р.-13.07.2017р.
За цим зверненням Управлінням була вчинена відмова (а не дія на чому помилково наполягає заявник), оформлена листом від 29.03.2021р.
Не погодившись із відповідністю закону означеного управлінського волевиявлення органу публічної адміністрації заявник ініціював спір у справі 520/8384/21, де у подальшому за власною волею подав клопотання про заміну відповідача з ГУ ДФС у Донецькій області на ГУ ДФС України.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.07.2021р. у справі №520/8384/21 у позові заявника було відмовлено.
Після цього, у межах справи №520/14612/21 заявник знов заявив аналогічні за суттю, змістом та підставами вимоги, але вже ГУ ДФС у Донецькій області.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб'єкти права на території України зобов'язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб'єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов'язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
Суспільні відносини з приводу видачі громадянину довідки про безпосередню участь в Антитерористичній операції регламентовані приписами Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (затверджений постановою КМУ від 20.08.2014р. № 413; далі за текстом - Порядок № 413.
Відповідно до п. 2 Порядку № 413 статус учасника бойових дій надається, зокрема військовослужбовцям (резервістам, військовозобов'язаним) та працівникам Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, військовослужбовцям військових прокуратур, особам рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції ДФС, поліцейським, особам рядового, начальницького складу, військовослужбовцям, працівникам МВС, Управління державної охорони, Держспецзв'язку, ДСНС, Державної кримінально-виконавчої служби, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
Пунктом 2.1 Порядку №413 передбачено, що статус учасника бойових дій надається особам, зазначеним у п. 2 цього Порядку, в разі залучення їх до проведення антитерористичної операції на строк не менше ніж 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів перебування в районах її проведення.
Підставою для надання особам статусу учасника бойових дій є такі документи про безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення та про прибуття (вибуття) до (з) районів проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення; для осіб, які проходять службу (працюють) у військових частинах (органах, підрозділах), установах та організаціях або на підприємствах, які постійно дислокуються чи розташовані безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції, - витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, витяги з наказів керівника оперативного штабу з управління антитерористичною операцією чи його заступників або керівників секторів (командирів оперативно-тактичних угруповань) про підпорядкування керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією в районах її проведення (п. 4 Порядку № 413).
Згідно із п. 5 Порядку № 413 визначено, що рішення про надання статусу учасника бойових дій приймається: комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Мін'юсті, Національній поліції, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС, ДФС (далі - комісія) та міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка утворюється Державною службою у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (далі - міжвідомча комісія), - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.
Згідно з п.6 Порядку № 413 для надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абз. 2, 3 п. 2 цього Порядку, командири (начальники) військових частин (органів, підрозділів) або інші керівники підприємств, установ та організацій у місячний строк після завершення особами виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення (після видання відповідного наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ) зобов'язані подати на розгляд комісії, утвореної міністерством, центральним органом виконавчої влади чи іншим державним органом, у підпорядкуванні яких перебували військові частини (органи, підрозділи), установи та заклади, у складі яких проходили службу чи працювали особи, довідки за формою згідно з додатком 1 та документи із зазначених у пункті 4 цього Порядку, які є підставою для надання особам статусу учасника бойових дій. У разі коли місце постійної дислокації військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації розташоване безпосередньо у районі проведення антитерористичної операції, документи командирами (начальниками) або іншими керівниками підприємств, установ та організацій подаються на розгляд комісії не раніше ніж через 30 календарних днів після зарахування осіб до списків військової частини (органу, підрозділу) або підприємства, установи та організації чи призначення їх на відповідні посади.
Суд вважає, що оскільки під час безпосередньої участі в АТО заявник обіймав штатну посаду в організаційній структурі ГУ ДФС у Донецькій області, то відповідний письмовий документ у вигляді довідки про безпосередню участь в АТО має бути складений саме цією юридичною особою публічного права.
Наказ першого заступника голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 18.07.2017р. №073 та наказ першого заступника голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 02.08.2017р. №084 визнаються судом достовірними і достатніми доказами безпосередньої участі заявника в АТО у період 16.06.2017р.-12.07.2017р.
Обставини безпосередньої участі заявника в АТО у календарний день відкликання з району АТО - 13.07.2017р. має бути підтверджений окремим додатковим документом про виконання саме у цей календарний день завдань служби.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент вчинення оскарженого волевяивлення, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскарженого волевиявлення органу публічної адміністрації, адже закон не містить вимоги про видачу довідки про безпосередню участь в АТО виключно у випадку перевищення показника тривалості понад 30 календарних днів, а за наявності наказу першого заступника голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 18.07.2017р. №073 та наказу першого заступника голови СБУ - керівника Антитерористичного центру при СБУ від 02.08.2017р. №084 спірним залишається лише обставина безпосередньої участі заявника в АТО - 13.07.2017р., у той час як стосовно періоду 16.06.2017р.-12.07.2017р. жодних розумних сумнівів у ГУ ДФС у Донецькій області виникнути не могло.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При цьому, суд зважає, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18) обов'язковою умовою визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
За загальним правилом п.18 ч.1 ст.19, п.19 ч.1 ст.4 КАС України, п.1 ч.2 ст.24, п.2 ч.2 ст.24, ч.3 ч.2 ст.24 Митного кодексу України рішенням суб'єкта владних повноважень є письмовий акт, дією суб'єкта владних повноважень є вчинок з приводу реалізації управлінського повноваження, а бездіяльністю є ухилення від виконання обов'язку.
При цьому, окрім перелічених вище форм, управлінське волевиявлення владного суб'єкта може втілюватись і у вигляді письмової (листа) чи фактичної відмови, котрі за змістом, формою, способом реалізації повноваження не є рішенням чи дією, але здатні до створення перешкоди у реалізації публічного суб'єктивного права заявника.
Оскільки лист не є рішенням органу публічної адміністрації, то і згадана відмова не ані рішенням владного суб'єкта у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, ані дією владного суб”єкта, але є проявом управлінського волевиявлення у формі відмови, наслідки вчинення якого підлягають нівелюванню у спосіб визнання протиправною відмови, оформленої листом.
У спірних правовідносинах заявник помилково стверджує, що владним суб”єктом була вчинена дія, у той час коли насправді орган публічної адміністрації вдався до вчинення відмови, оформленої листом.
З огляду на викладене суду належить застосувати приписи ч.2 ст.9 КАС України, вити за межі позову і визнати протиправним реально існуюче волевиявлення суб'єкта владних повноважень у формі відмови.
Визнання судом протиправним волевиявлення суб”єкта владних повноважень за результатами розгляду матеріалів звернення зацікавленої особи призводить до набуття такими матеріалами правового статусу не вирішених по суті.
Тому позов у цій частині підлягає до задоволення із обтяженням владного суб”єкта обов'язком повторно вирішити по суті звернення зацікавленої особи.
Підстав для спонукання владного суб'єкта до вчинення безальтернативного волевиявлення суд у даному конкретному випадку не вбачає, адже з приводу застосування п.4 ч.2 ст.245 КАС України Верховний Суд у постанові від 05.09.2018р. по справі №826/9727/16 зробив правовий висновок про те, що суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, за сукупності наступних умов: 1) судом встановлено порушення прав, свобод чи інтересів позивача; 2) на час вирішення спору прийняття рішення належить до повноважень відповідача; 3) виконано усі умови, визначені законом для прийняття такого рішення, зокрема подано усі належні документи, сплачено необхідні платежі і між сторонами немає спору щодо форми, змісту, повноти та достовірності наданих документів; 4) прийняття рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд (аналогічний правовий висновок висвітлено й у постанові Верховного Суду від 06.03.2019р. у справі №2340/2921/18).
До того ж, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 16.09.2020р. у справі №817/1321/18 згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 06.11.2019р. у справі №509/1350/17, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, але виключно у тому випадку, коли для прийняття цього рішення суб'єктом виконано усі визначені законом умови; застосування такого способу захисту вимагає з'ясування судом, чи виконано ініціатором усі визначені законом умови; оцінка правомірності відмови суб'єкта не може обмежуватись лише наведеними в оскаржуваному рішенні мотивами, а й повинна стосуватись вичерпності цих мотивів.
Суд зазначає, що використаний владним суб'єктом мотив вчинення відмови - недостатність показника тривалості безпосередньої участі заявника в АТО менша за 30 календарних днів - є юридично неспроможним.
Тому цей мотив не може бути використаний повторно у будь-якій варіації.
Однак, спірним залишається питання включення до показника тривалості безпосередньої участі в АТО календарного дня 13.07.2017р. як дня вибуття заявника із району АТО, позаяк за загальним правилом до збігу 24:00год. 13.07.2017р. мав правові підстави для залишення району проведення АТО, а відтак цей проміжок часу має формальні ознаки незавершеної доби.
Оскільки з приводу цього параметру не визначився ані заявник у зверненні від 09.03.2021р., ані владний суб'єкт у тексті відмови від 29.03.2021р., то суб'єктивне право заявника підлягає захисту у спосіб, сформульований у резолютивній частині даного судового акту.
При розв'язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії"), вичерпно реалізував усі існуючі правові механізми з'ясування об'єктивної істини у спорі у межах сформульованого контролюючим органом звинуваченні у вчиненні податкового правопорушення із дотриманням правила безпосередності дослідження доказів, використаних органом публічної адміністрації; надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи; дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Розподіл судових витрат по справі слід здійснити відповідно до ст.139 КАС України та Закону України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Вийти за межі позову.
Визнати протиправною відмову Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області, оформлену листом від 29.03.2021 року та вчинену за заявою ОСОБА_1 від 09.03.2020р. (справжня календарна дата подання - 09.03.2021р.).
Зобов'язати Головне управління Державної фіскальної служби у Донецькій області повторно розглянути по суті заяву ОСОБА_1 від 09.03.2020р. (справжня календарна дата подання - 09.03.2021р.) із урахуванням висновків суду по даній справі.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Роз'яснити, що судове рішення виготовлено у повному обсязі у порядку ч.3 ст.243 КАС України 31 серпня 2021 року; набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду); підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Суддя Сліденко А.В.