Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
31 серпня 2021 р. № 520/9586/21
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Мороко А.С., розглянувши у порядку спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу № 520/9586/21 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення належного нарахування та своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 26 травня 2021 року включно без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позову позивач зазначив, що відповідачем не виплачено йому середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 26 травня 2021 року включно без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 відкрито спрощене провадження по справі № 520/9586/21 та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження була надіслана відповідачу, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.
17.06.2021 представником відповідача надано відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки в спірних правовідносинах військова частина НОМЕР_1 діяла з дотриманням норм чинного законодавства України.
Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Згідно зі статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 в період з 29.08.2016 по 21.09.2018 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно наказом військової частини НОМЕР_1 № 198 від 21.09.2018 позивача виключено із списків особового складу з 21.09.2018.
ОСОБА_1 отримав статус та посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 15.06.2017
Судовим розглядом встановлено, що позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив суд: визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації підйомної допомоги виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21.09.2018 року; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію підйомної допомоги виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати довідку про неотримане речове майно ОСОБА_1 станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію за неотримане речове майно (у тому разі за неотримані санітарно-гігієнічні предмети особового догляду, передбачені нормами 57, 58 та ін.) виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації щодо роботи у вихідні дні за період з 29.08.2016 року по 21.09.2018 року, а саме за 03.09.2016; 04.09.2016; 10.09.2016; 11.09.2016; 17.09.2016; 18.09.2016; 24.09.2016; 25.09.2016; 28.01.2017; 29.01.2017; 28.01.2017; 29.01.2017; 04.02.2017; 05.02.2017; 25.02.2017; 26.02.2017; 23.04.2017; 30.01.2017; 01.05.2017; 02.05.2017; 06.05.2017; 01.07.2017; 02.07.2017; 08.07.2017; 09.07.2017; 26.08.2017; 27.08.2017; 02.09.2017; 03.09.2017; 09.07.2017; 10.09.2017; 30.09.2017; 01.10.2017; 07.10.2017; 08.10.2017; 11.11.2017; 12.11.2017; 18.11.2017; 19.11.2017; 26.11.2017; 26.11.2017; 02.12.2017; 03.12.2017; 09.12.2017; 10.12.2017; 16.12.2017; 17.12.2017; 23.12.2017; 24.12.2017; 30.12.2017; 31.12.2017; 01.01.2018; 06.01.2018; 07.01.2018; 08.01.2018; 13.01.2018; 14.01.2018; 20.01.2018; 21.01.2018; 27.01.2018; 28.01.2018; 03.02.2018; 04.02.2018; 10.02.2018; 11.02.2018; 17.02.2018; 18.02.2018; 24.02.2018; 25.02.2018; 03.03.2018; 04.03.2018; 08.03.2018; 09.03.2018; 10.03.2018; 11.03.2018; 18.03.2018; 24.03.2018; 25.03.2018; 31.03.2018; 01.04.2018; 07.04.2018; 08.04.2018; 09.04.2018; 14.04.2018; 15.04.2018; 21.04.2018; 22.04.2018; 28.04.2018; 29.04.2018; 30.04.2018; 01.05.2018; 06.05.2018; 02.06.2018; 03.06.2018; 09.06.2018; 10.06.2018; 11.08.2018; 12.08.2018; 18.08.2018; 19.08.2018; 24.08.2018; 25.08.2018; 26.08.2018; 01.09.2018; 02.09.2018; 15.09.2018; 16.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини - 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) грошову компенсацію щодо роботи у вихідні дні за період з 29.08.2016 року по 21.09.2018 року, а саме за 03.09.2016; 04.09.2016; 10.09.2016; 11.09.2016; 17.09.2016; 18.09.2016; 24.09.2016; 25.09.2016; 28.01.2017; 29.01.2017; 28.01.2017; 29.01.2017; 04.02.2017; 05.02.2017; 25.02.2017; 26.02.2017; 23.04.2017; 30.01.2017; 01.05.2017; 02.05.2017; 06.05.2017; 01.07.2017; 02.07.2017; 08.07.2017; 09.07.2017; 26.08.2017; 27.08.2017; 02.09.2017; 03.09.2017; 09.07.2017; 10.09.2017; 30.09.2017; 01.10.2017; 07.10.2017; 08.10.2017; 11.11.2017; 12.11.2017; 18.11.2017; 19.11.2017; 26.11.2017; 26.11.2017; 02.12.2017; 03.12.2017; 09.12.2017; 10.12.2017; 16.12.2017; 17.12.2017; 23.12.2017; 24.12.2017; 30.12.2017; 31.12.2017; 01.01.2018; 06.01.2018; 07.01.2018; 08.01.2018; 13.01.2018; 14.01.2018; 20.01.2018; 21.01.2018; 27.01.2018; 28.01.2018; 03.02.2018; 04.02.2018; 10.02.2018; 11.02.2018; 17.02.2018; 18.02.2018; 24.02.2018; 25.02.2018; 03.03.2018; 04.03.2018; 08.03.2018; 09.03.2018; 10.03.2018; 11.03.2018; 18.03.2018; 24.03.2018; 25.03.2018; 31.03.2018; 01.04.2018; 07.04.2018; 08.04.2018; 09.04.2018; 14.04.2018; 15.04.2018; 21.04.2018; 22.04.2018; 28.04.2018; 29.04.2018; 30.04.2018; 01.05.2018; 06.05.2018; 02.06.2018; 03.06.2018; 09.06.2018; 10.06.2018; 11.08.2018; 12.08.2018; 18.08.2018; 19.08.2018; 24.08.2018; 25.08.2018; 26.08.2018; 01.09.2018; 02.09.2018; 15.09.2018; 16.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу частини - 21 вересня 2019 року з урахуванням проведеного нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 зробити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) новий розрахунок (перерахунок) грошового забезпечення за увесь період служби, враховуючи остаточний розрахунок при звільненні, тобто за період з 29 серпня 2016 року до дня ухвалення судом рішення, з наданням у письмовому вигляді та у відповідності до статті 110 КЗпП України щомісячну розшифровку з повідомленням: нарахованої суми за видами виплат; розмірами і підставами відрахувань та утримань із заробітної плати; суми заробітної плати, що належить до виплати; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 нову довідку про заробітну плату (грошове забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за увесь період служби, тобто за період з 29 серпня 2016 року до дня ухвалення судом рішення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та непроведення ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) остаточного розрахунку при звільненні, що є підставою стягування на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку за період з 21 вересня 2019 року до дня ухвалення судом рішення; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та провести виплату ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні зі стягуванням на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2019 року до дня ухвалення судом рішення без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб з урахуванням проведення нового розрахунку (перерахунку) грошового забезпечення; визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок при звільнення ОСОБА_1 з військової служби в зв'язку з закінченням строку дії Контракту у сумі 130000,00 (сто тридцять тисяч гривень 00 коп.) грн.; зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію моральної шкоди за несвоєчасний розрахунок при звільнення ОСОБА_1 з військової служби в зв'язку з закінченням строку дії Контракту у сумі 130000,00 (сто тридцять тисяч гривень 00 коп.) грн; призначені до стягнення та виплати матеріальні кошти перерахувати на картковий рахунок АТ КБ "Приватбанк" № НОМЕР_4 .
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 по справі № 520/12165/2020 адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за додаткову відпустку, як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2018 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2017 та 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, а саме 21 вересня 2018 року.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 23.03.2021 апеляційну скаргу відповідача на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18.12.2020 повернуто скаржнику.
Згідно ч.4 ст.78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
На виконання вказаного судового рішення 26.05.2021 військова частина НОМЕР_1 перерахувала позивачу 7746,12 грн.
Позивач вважає, що оскільки відбулася невиплата грошової компенсації у строк, він має право на виплату середнього грошового забезпечення за період з 21.09.2018 по 26.05.2021.
Щодо вирішення справи по суті, суд зазначає наступне.
В силу статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.
Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
За правилами встановленими частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного суду №682/3060/16-ц від 27.01.2020 року встановлено, що звернення працівника, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред'явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП України (якщо така вимога раніше не пред'являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі статті 117 КЗпП України наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред'явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача: отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання (за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати.
Вирішуючи спір по суті, суд зазначає, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового і начальницького складу (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків. У той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 7 травня 2002 року №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 06.11.2013 у справі № 21-352а13 та постанові Верховного Суду України від 17.02.2015 у справі №21-8а15.
Крім того, така правова позиція була підтримана у подальшому Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.09.2018 у справі №810/1549/17, від 17.10.2018 у справі № 805/2948/17-а, від 08.11.2018 у справі №821/1333/16, від 18.04.2019 у справі № 806/889/17.
За наведених обставин, суд приходить до висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Відповідно до ч. 1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ч. 2 ст. 117 КЗпП України).
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
З огляду на викладене, враховуючи зміст статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, суд дійшов висновку про необхідність стягнення на користь позивача компенсації за час затримки розрахунку при звільненні.
Аналогічна правова позиція щодо конкуренції норм загального та спеціального права висловлена в постанові Верховного Суду у складі касаційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі № 805/4523/16-а.
Згідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що право позивача на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні підлягає захисту за період з 21.09.2018 по 26.05.2021.
Отже, відповідачем допущено протиправну бездіяльність, що полягає у не нарахуванні та не виплаті позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а не щодо невиплати всіх сум належних йому у день звільнення.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно зі ч.ч. 1, 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі "Кечко проти України" (рішення від 08 листопада 2005 року), в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Окрім цього, суд ураховує правову позицію Європейського Суду з прав людини у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань (недофінансування) для уникнення відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію чи прийняли закон, то така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.
Щодо розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд вважає за необхідне вказати наступне.
Аналіз наведених вище норм матеріального права (116, 117 КЗпП України) дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значущі обставини, як виплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.
Отже, право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв'язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; прийняття судом рішення щодо задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, викладеною у постановах від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15.
У відповідності до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі по тексту - Порядок № 100) обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Відповідно до п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Згідно з п.8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зі змісту наведених норм вбачається, що на користь працівника, щодо якого мала місце несвоєчасність розрахунку при звільненні, підлягає стягненню сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з кількості робочих днів протягом періоду такої затримки.
Як вбачається з виписки банку, 26.05.2021 відповідачем на виконання рішення суду від 18.12.2020 по справі № 520/12165/2020 виплачено 7746,12 грн та комісія в розмірі 38,93 грн.
Як вбачається з наданої довідки № 10/2361 від 27.07.2021 за 2 останні місця перед звільненням позивачу було нараховане грошове забезпечення в розмірі: 8468,15 грн - за липень 2018 року та 8468,15 грн - за серпень 2019 року, тобто, середньоденна заробітна плата, з урахуванням кількості робочих днів за повні календарні місяці становить 273,17 грн. (16936,30/62).
Слід зазначити, що, оскільки остаточний розрахунок при звільнені відбувся 26.05.2021, кількість днів затримки з 03.08.2019 року становить 979 календарних днів, а отже, з урахуванням середньоденного заробітку становить 267433,43 грн (273,17 *979).
Поряд з цим, вирішуючи даний спір, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 щодо дотримання судом, який розглядає спір про стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, принципів розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, та зменшення за певних умов розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок, що з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Так, застосовуючи у даній справі критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, суд враховує наступні обставини.
Сума середнього заробітку за своєчасно не виплачене грошове забезпечення становить 267433,43 грн, що у багато разів перевищує розмір суми грошового забезпечення, яку було відповідачем своєчасно не виплачено, а саме - 7746,12 грн.
Отже, в цьому випадку, слід врахувати не тривалий час затримки розрахунку при звільненні, а тривалий час - більше одного року, протягом якого позивач не звертався до суду з позовом, що, в разі застосування загального порядку обчислення компенсації призведе до значного перевищення розміру компенсації над сумою заборгованих виплат.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача та стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 10000,00 грн.
Визначений судом розмір середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні позивача повністю відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності суми відшкодування, оскільки саме позивач не вживав дій протягом тривалого строку щодо нарахування та стягнення належних йому сум.
Поряд з цим, щодо стягнення середнього заробітку без утримання із зазначеної суми податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає наступне.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявник вважає начебто певні положення норм законодавства впливають на його правове становище.
З огляду на фактичні обставини справи та зумовленого ними нормативного регулювання спірних правовідносин, суд виходить з того, що заявлена позивачем вимога є передчасною, а тому, задоволенню не підлягає.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295, 296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 (пп НОМЕР_5 ) (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код - НОМЕР_6 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не здійснення належного нарахування та своєчасного проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 .
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 21 вересня 2018 року по 26 травня 2021 року в розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справа розглядалась в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя А.С. Мороко