Справа № 420/10538/21
01 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України, про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Пенсійного фонду України, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Пенсійного фонду України щодо обмеження з 01.04.2020 ОСОБА_1 виплати нарахованої пенсії максимальним розміром;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Пенсійний фонд України виплачувати ОСОБА_1 з 01.04.2020 нараховану пенсію без обмеження максимальним розміром.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він проходив службу в Збройних Силах України та за його зверненням до Одеського обласного військового комісаріату була призначена пенсія з в розмірі 77% грошового забезпечення. На даний час позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років.
Рішенням від 26.02.2021 Одеського окружного адміністративного суду у справі №420/1416/21 відповідач зобов'язаний вирішити питання про перерахунок та виплату основного розміру пенсії з 01.04.2020 року позивачу на підставі нової довідки №ЮО106289 від 05.01.2021 року про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року, наданої Одеським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.
Однак, при виконанні зазначеного рішення відповідач, на думку позивача, протиправно обмежив виплату належної пенсії з 01.04.2020 максимальним розміром.
Такі дії відповідача позивач вважає не правомірними та такими, що суперечать як Конституції України, так і виданим в її розвиток нормативно-правовим актам, а також призводять до порушення прав та охоронюваних законом інтересам військових пенсіонерів.
Ухвалою від 29.06.2021 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами. Роз'яснено, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі та справу буде розглянуто у строк не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
06.08.2021 року електронною поштою від представника відповідача ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню. У відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що Головним управлінням на підставі рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 по справі № 420/1416/21, яке набрало законної сили 30.03.2021, позивачу 01.04.2021 проведено перерахунок пенсії з 01.04.2020 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення для обчислення пенсії від 05.01.2021 №ЮО106289, виданої Одеським обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки станом на 05.03.2019.
Розмір пенсії з 01.05.2021 становить 17690,00 грн.
Таким чином, покладені судом зобов'язання виконані в повному обсязі, в порядку, встановленому чинним законодавством, та в межах повноважень, покладених на Головне управління.
Також відповідач зазначив, що починаючи з 01.01.2018 року згідно із статтею 2 Закону України від 08.07.2011 №3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Зазначений Закон є чинним з 1 жовтня 2011 року та неконституційним не визнавався.
Відповідач вказав, що посилання позивача на рішення Конституційного Суду України у справі №7-рп/2016 від 20.12.2016 є безпідставним, оскільки ним визнано такими, що не відповідають статті 17 Конституції України положення першого речення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-ХІІ саме в редакції Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24.12.2015 №911-VІІ, однак редакція Закону України від 08.07.2011 №3668 “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” залишилась діючою.
18.08.2021 року до суду засобами електронного зв'язку надійшов відзив Пенсійного фонду України.
Відповідно до відзиву, Пенсійний фонд України не погоджується з позовними вимогами та просить у позові відмовити.
Доводи пенсійного фонду обґрунтовані наступним:
- згідно пункту 1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 (далі - Положення №280), Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
- постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2020 № 1279 внесено зміни до підпункту 4 пункту 4 Положення № 280, згідно з якими Пенсійний фонд України забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством;
- згідно з Порядком №312, у редакції постанови КМУ № 1279, асигнування з державного бюджету, які виділяються для забезпечення пенсійних виплат, і кошти Пенсійного фонду України, що надходять на видатковий рахунок, Пенсійний фонд України розподіляє та спрямовує на фінансування пенсій та інших виплат, які згідно із законодавством проводяться за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством, а також видатків головним управлінням Пенсійного фонду України згідно з потребою;
- таким чином, Пенсійний фонд України здійснює фінансування пенсій шляхом розподілу коштів, що надходять на його видатковий рахунок. Спеціальних підрозділів, які безпосередньо виплачують пенсію одержувачам, в Пенсійному фонді України не створено.
- повноважень формувати виплатні документи (списки на виплату пенсій, відомості тощо) шляхом включення до них нарахованих конкретним одержувачам сум пенсії та підписувати їх Пенсійний фонд не має;
- відповідно до ст. 52 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ пенсії виплачуються органами Пенсійного фонду України через установи відкритого акціонерного товариства “Державний ощадний банк України” за місцем фактичного проживання пенсіонера на підставі відповідних документів, що оформляються органом Пенсійного фонду України;
- повноваження Пенсійного фонду України та головних управлінь ПФУ щодо виплати пенсій згідно із Законом № 2262 (крім пенсіонерів з числа військовослужбовців строкової служби і членів їх сімей), розмежовані наступним чином:
Пенсійний фонд України забезпечує фінансування виплати пенсій за виплатними документами, сформованими головними управліннями Фонду в областях та місті Києві. Централізоване перерахування коштів (фінансування) не є персоналізованим, не передбачає індивідуального визначення суми виплати кожному одержувачу та лише спрощує процедуру проходження коштів від Фонду до банку (пошти);
головні управління Фонду в областях та місті Києві здійснюють виплату пенсій шляхом обчислення розмірів пенсійних виплат кожному одержувачу, а також оформлення, підписання в установленому порядку та подання AT “Ощадбанк” виплатних документів (списків на зарахування пенсії на поточні (карткові) рахунки одержувачів).
На підставі викладеного, Пенсійний фонд України зазначає, що функції з виплати пенсій є повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України, а поняття “фінансування виплати пенсії” та “виплата пенсії” не є тотожними. Після набрання чинності Постановою № 1279 не відбулося передачі Пенсійному фонду України від головних управлінь Фонду повноважень здійснювати виплату нарахованої пенсії.
Таким чином, відповідач вважає, що зобов'язання Пенсійного фонду України здійснити виплату пенсії позивачу виходитиме за межі повноважень останнього.
Також Пенсійний фонд України у своєму відзиві посилався на порушення позивачем строку звернення до суду з позовом про перерахунок пенсії з 01.04.2019 року, встановленого ст.122 КАС України, яка передбачає шестимісячний строк звернення до суду з дня коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав.
Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Одеській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” №2262-ХІІ.
У квітні 2021 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області з 01.04.2020 проведено перерахунок пенсії позивача, виходячи року з 70% грошового забезпечення, з урахуванням надбавок і доплат до пенсії, обчислена та складає 28220 грн. Пенсію обмежено граничним розміром 16380 грн.
Відповідно до перерахунку від квітня 2021 року, з 01.05.2021 року проведено перерахунок пенсії позивача, та вона складає 19754 грн. З урахуванням обмеження розміру пенсії граничним розміром, розмір пенсії, яку отримує позивач, складає 17690 грн.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема, Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” (далі за текстом - Закон № 2262-ХІІ).
Відповідно до статті 43 Закону № 2262-XII (в редакції Закону України від 08.07.2011 № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011), максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 №2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини цього рішення №7-рп/2016 положення частини 7 статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до статті 1-1 Закону № 2262-XII, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) знову ж таки передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Поміж тим, суд звертає увагу, що частина сьома статті 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром, втратила чинність з дати прийняття рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016.
За таких обставин, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" №1774 від 06.12.2016 до частини сьомої зазначеної статті, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Відповідний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 03.10.2018 у справі №127/4267/17.
Таким чином, внесені Законом №1774-VIII зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, є повторним запровадженням регулювання, яке Конституційний Суд визнав неконституційним, а тому, ці зміни самі по собі не створюють підстав для обмеження максимального розміру пенсії. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на всій території України, остаточним і не може бути оскаржене.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них зокрема, належать громадяни, які відповідно до ст.17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції. Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 № 5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Також суд вважає обґрунтованими доводи позивача з посиланням на ст.1-1 Закону №2262-ХІІ стосовно того, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону (№2262-ХІІ) та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, іншими законами є неможливою, і такі закони у разі їх прийняття не підлягають застосуванню в частині визначення умов і норм пенсійного забезпечення військовослужбовців.
Протягом періоду з 20.12.2016 р. (дати набрання законної сили рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року №7-рп/2016) та по теперішній час будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ, Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" щодо встановлення обмеження розміру пенсії для осіб, звільнених з військової служби, не вносилося, стаття 1-1 Закону №2262-ХІІ є чинною.
За викладених обставин, суд вважає безпідставними посилання відповідача на статтю 2 Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” та не бере їх до уваги, оскільки Закон № 2262-XII є спеціальним, що регулює питання пенсійного забезпечення військовослужбовців, по відношенню до Закону №3668-VI, а тому суд застосовує спеціальний Закон.
Також суд бере до уваги, що норми статті 2 Закону №3668-VI є абсолютно тотожними нормам частини 7 ст.43 Закону № 2262-XII, які рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 вже визнані неконституційними стосовно обмеження розміру пенсій осіб, звільнених з військової служби.
Таким чином, з дати прийняття Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 і до моменту виникнення спірних правовідносин законодавство про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, не містить норм, які обмежують пенсії цих осіб максимальним розміром.
Тому суд дійшов висновку, що охоронювані законом права, свободи та інтереси позивача протиправно порушені діями Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, які полягають у безпідставному обмеженні максимального розміру призначеної позивачу пенсії.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання ГУ ПФУ в Одеській області у відзиві на позовну заяву на постанови Верховного Суду від 03.04.2018 року по справі №361/4922/17, від 08.07.2020 року по справі №607/7115/17, оскільки дані судові рішення прийнято у справах за позовами про обчислення пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, а тому предмет позову у вказаних справах є відмінним від предмету позову у справі, що розглядається.
Ці справи не стосувалися питань призначення та виплати пенсій відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, та Верховним Судом не надавалася оцінка застосування норм Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року.
Разом з цим, відповідно до п.12 «Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 р. №28-2 (далі - Положення №28-2), головне управління є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс та кошторис видатків, рахунки в органах Казначейства та уповноважених банках, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.
Згідно з п.п. 5 п. 4 Положення №28-2, головні управління здійснюють призначення (перерахунок) та виплату пенсій.
Таким чином, з викладених норм вбачається, що функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями головних управлінь Пенсійного фонду України.
Однак, Кабінетом Міністрів України 16 грудня 2020 року було прийнято постанову №1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» (далі - Постанова №1279).
Постановою №1279 у пункті 3 встановлено Пенсійному фонду України до 1 квітня 2021 р. провести підготовчі технічні заходи для забезпечення переходу до централізованого фінансування виплати пенсій.
Також вищевказаною постановою затверджено «Порядок виплати і доставки пенсій та грошової допомоги за місцем фактичного проживання одержувачів у межах України організаціями, що здійснюють їх виплату і доставку» та внесено до постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 1999 р. № 1596, від 23 липня 2014 р. № 280 та від 11 травня 2017 р. № 312 відповідні зміни.
Суд зазначає, що відповідно до п.4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 р. № 280 (в редакції Постанови №1279) Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань… забезпечує своєчасне та у повному обсязі фінансування виплати пенсій…
Відповідно до п. 12 Порядку виплати пенсій та грошової допомоги через поточні рахунки в банках, затвердженого постановою КМУ від 30.08.1999 року №1596 (далі - Порядок №1596, в редакції Постанови №1279), органи Пенсійного фонду (головні управління Пенсійного фонду України в областях, м. Києві) на підставі заяв, передбачених п. 10 цього Порядку, складають: списки на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 2 у двох примірниках; опис списків на зарахування пенсій та грошової допомоги на поточні рахунки згідно з додатком 3 у трьох примірниках.
Перший примірник списків формується за датою виплати в порядку зростання номерів поточних рахунків, другий - за датою виплати в порядку зростання номерів пенсійних (особових) справ. Дати і виплатний період визначаються органами Пенсійного фонду.
Відповідно до п. 13 Порядку №1596 під час централізованого перерахування коштів списки подаються уповноваженим банкам виключно в електронній формі через Пенсійний фонд України.
Згідно із п. 14 Порядку №1596 на підставі складених документів Пенсійний фонд України проводить протягом місяця за датами у межах виплатного періоду перерахування уповноваженим банкам кошти, необхідні для виплати пенсій та грошової допомоги, через поточні рахунки одержувачів.
Отже, вчинити певні дії в інтересах позивача, зокрема щодо здійснення фінансування виплати пенсії, наразі може Пенсійний фонд України.
З цього приводу Верховний Суд визначив правомірним застосування адміністративного правонаступництва, яке полягає в повній або частковій передачі адміністративної компетенції одного суб'єкта владних повноважень іншому внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.
У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов'язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувалися ліквідованим органом, не можуть бути припинені та підлягають передачі іншим державним органам, за винятком того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа № 524/4478/17), від 20 лютого 2019 року (справа № 826/16659/15).
При цьому можна виділити дві форми адміністративного (публічного) правонаступництва: 1) фактичне (або компетенційне адміністративне правонаступництво), тобто таке, де вирішуються питання передачі фактичних повноважень від одного до іншого органу, посадової особи (або повноважень за компетенцією) та 2) процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво.
Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб'єкта владних повноважень (суб'єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб'єкта владних повноважень, припинення первісного суб'єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.
Процесуальне адміністративне (публічне) правонаступництво - це унормована можливість заміни адміністративним судом (на будь-якій стадії процесу судового розгляду справи в суді першої, апеляційної та касаційної інстанцій (крім випадків перегляду справи за винятковими чи нововиявленими обставинами) сторони чи третьої особи іншим суб'єктом, коли права та обов'язки суб'єкта владних повноважень перейшли від сторони (в адміністративній справі) до іншого суб'єкта владних повноважень, а також можливість суб'єкта публічної адміністрації (правонаступника) вступити в судовий процес як сторона чи третя особа.
У разі зменшення обсягу компетенції суб'єкта владних повноважень, не пов'язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач суд залучає іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача (постанова Верховного Суду від 11.10.2019 р. у справі № 812/1408/16).
Отже, з викладеного вбачається, що з 01 квітня 2021 року повноваження щодо здійснення фінансування виплати нарахованої пенсії перейшли від головних управлінь до Пенсійного фонду України.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав.
Європейський суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути "ефективним" як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством (рішення у справі "Юрій Миколайович Іванов проти України", №40450/04, пункт 64).
Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), №21987/93, пункт 95).
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення у справі "Джорджевич проти Хорватії" (Djordjevic v Croatia), №41526/10, пункт 101; рішення у справі "Ван Остервійк проти Бельгії" (Van Oosterwijck v Belgium), №7654/76 пункти 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Відповідно до частини 1 статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. При цьому за своєю суттю правосуддя визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).
Рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
При вирішенні даної адміністративної справи суд враховує, що мета, з якою особа звертається до адміністративного суду - це захист її прав, який може бути досягнутий лише остаточним вирішення спору, який виник між особою та суб'єктом владних повноважень.
У даному випадку пенсіонер звернувся до суду з метою захисту його права на пенсію у належному розмірі, тобто відновлення передбаченої законом гарантії на соціальне забезпечення.
У спорах щодо призначення/перерахунку належної особі пенсії метоюю, з якою ініціюється судовий процес, є отримання соціальної виплати у розмірі, на який в особи виникло право у відповідності до норм чинного законодавства.
Лише декларування права у особи на соціальні виплати у відповідному розмірі не може вважатися вирішенням спору у справі та свідченням про відновлення порушеного права особи, за захистом якого вона звернулась.
Верховний Суд неодноразово зазначав про те, що право має бути захищено у такий спосіб, що відповідає змісту права, зокрема в постанові від 01.10.2019 р. у справі №910/3907/18.
Поновлення прав позивача буде ефективним виключно у разі вчинення суб'єктом владних повноважень певних дій.
Відтак, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково з урахуванням вимог ч.2 ст.9 КАС України шляхом:
- визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.04.2020 ОСОБА_1 виплати нарахованої пенсії максимальним розміром;
- зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та нарахування ОСОБА_1 з 01.04.2020 пенсії без обмеження максимальним розміром.
При цьому, враховуючи вищенаведене, вимоги позивача в частині зобов'язання здійснити виплату пенсії слід звернути до Пенсійного фонду України шляхом зобов'язання Пенсійного фонду України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої ОСОБА_1 з 01.04.2020 пенсії без обмеження максимальним розміром.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ст.ст. 241-246, 291, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, 83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385), Пенсійного фонду України (адреса: вул. Бастіонна, 9, м. Київ, 01601, код ЄДРПОУ 00035323) - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області щодо обмеження з 01.04.2020 ОСОБА_1 виплати нарахованої пенсії максимальним розміром.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та нарахування ОСОБА_1 з 01.04.2020 пенсії без обмеження максимальним розміром.
Зобов'язати Пенсійний фонд України у відповідності до Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 2014 року № 280 в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2020 року № 1279 «Деякі питання організації виплати пенсії та грошової допомоги» здійснити фінансування виплати перерахованої ОСОБА_1 з 01.04.2020 пенсії без обмеження максимальним розміром.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн. (дев'ятсот вісім гривень).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Андрухів