Справа № 420/11031/21
31 серпня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.06.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича по ненаданню публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 18 травня 2021 року про надання копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого ОСОБА_2 за період з 01.07.2020 року по теперішній час;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 копію розрахунково- платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого ОСОБА_2 за період з 01.07.2020 року по теперішній час;
- з дня набрання судовим рішенням законної сили надати до суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 18 травня 2021 року позивач звернувся із запитом на інформацію до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі і ТУ ДЕР у м. Миколаєві), у якому просив надати копію розрахунково-платіжної відомості; про нарахування та виплату заробітної плати слідчого ОСОБА_2 за період з 01.07.2020 року по теперішній час. Як стверджує позивача, станом на день звернення до суду запитувана інформація відповідачем не надана. На переконання позивача ненадання відповідачем запитуваної інформації є протиправним порушує право на отримання інформації.
05.07.2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
06.08.2021 року від представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що запитувана інформація про надання копії розрахунково-платіжної відомості слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління ТУ ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_2., що фактично містить інформацію про матеріальний стан особи, відноситься до конфіденційної інформації про особу та може надаватися без її згоди лише у випадках, передбачених законом. За результатами розгляду запиту на публічну інформацію, ТУ ДБР у м. Миколаєві надано відповідь від 25.05.2021 року №Т-1616/16-14.2/21. Відповідач вважає що відмовляючи у задоволенні запиту ТУ ДБР у м. Миколаєві діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, виходячи з заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, відсутні будь-які правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1
12.08.2021 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій останній заперечує щодо посилань відповідача так, як на переконання позивача наведені відповідачем обставини жодним чином не слугують обґрунтуванням відмови відповідача в наданні інформації на запит.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
18.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві із запитом на інформацію, в якому просив надати на адресу електронної пошти та на домашню адресу копію розрахунково-платіжної відомості слідчого Другого слідчого відділу Слідчого управління ОСОБА_2 з 01.07.2020 року по теперішній час (а.с.5).
25.05.2021 року за підписом Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича, позивачу за № Т-1616/16-14.2/21 надано відповідь на запит, в якій, крім іншого, повідомлено, що згідно з статтею 31 Закону України «Про оплату праці» відомості про оплату праці працівника надаються будь-яким органам чи особам лише у випадках, передбачених законодавством, або за згодою чи на вимогу працівника. Кодекс законів про працю України та Закон України «Про оплату праці» не передбачає конкретних випадків, у яких така інформація може надаватися іншим фізичним особам. Разом з тим повідомлено, що відповідно до п.2.2. Переліку відомостей, що становлять службову інформацію у центральному апараті та територіальних управліннях Державного бюро розслідувань, затвердженого наказом Державного бюро розслідувань від 20.08.2020 №434 (зі змінами), відомості щодо встановлення розміру, нарахування і виплати грошового забезпечення особам рядового та начальницького складу органу ДБР відносяться до інформації з обмеженим доступом. Роз'яснено, що оскарження рішень, дій, бездіяльності розпорядника інформації здійснюється відповідно до статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Тобто, позивачу відмовлено у наданні запитуваної інформації у зв'язку з тим, що запитувана позивачем інформація не повинна надаватись будь-яким іншим фізичним особам, яких ця інформація не стосується без згоди особи, якої вказана інформація стосується та віднесення запитуваної інформації до інформації з обмеженим доступом.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст. 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Так, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інформацію» під документом розуміє матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; під поняттям захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; а під суб'єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства.
Згідно ст. 5 вказаного Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частин 1-4 ст.21 Закону № 2939-VI інформація на запит надається безкоштовно.
У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов'язаний об'єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.
Згідно ст. 2 Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 року № 2297-VI (далі Закон № 2297-VI) персональні дані - відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.
Відповідно до ст. 5 Закону № 2297-VI об'єктами захисту є персональні дані.
Персональні дані можуть бути віднесені до конфіденційної інформації про особу законом або відповідною особою. Не є конфіденційною інформацією персональні дані, що стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень.
Персональні дані, зазначені у декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, оформленій за формою, визначеною відповідно до Закону України «Про запобігання корупції», не належать до інформації з обмеженим доступом, крім відомостей, визначених Законом України «Про запобігання корупції».
Не належить до інформації з обмеженим доступом інформація про отримання у будь-якій формі фізичною особою бюджетних коштів, державного чи комунального майна, крім випадків, передбачених статтею 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Законом може бути заборонено віднесення інших відомостей, що є персональними даними, до інформації з обмеженим доступом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII (далі Закон № 1700-VII) суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону, є особи, уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, зокрема, державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування (підпункт «в»).
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону № 1700-VII особи, зазначені у пункті 1, підпунктах «а» і «в» пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов'язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.
Суд зазначає, що Конституційним Судом України у рішенні від 20 січня 2012 року №2-рп/2012 по справі № 1-9/2012 зроблено висновок, що перебування особи на посаді, пов'язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження. Публічний характер як самих органів суб'єктів владних повноважень, так і їх посадових осіб вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про Державне бюро розслідувань» Державне бюро розслідувань є державним правоохоронним органом, на який покладаються завдання щодо запобігання, виявлення, припинення, розкриття та розслідування кримінальних правопорушень, віднесених до його компетенції.
Державне бюро розслідувань у своїй діяльності керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, прийнятими на їх основі (ст. 2 Закону України «Про Державне бюро розслідувань»).
Судом установлено, що відповідач є суб'єктом владних повноважень та наділене владними управлінськими функціями, а запитувана інформація стосується посадових осіб відповідача, відтак, суд доходить висновку, що інформація, яка міститься в розрахунково-платіжних відомостях посадових осіб Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, не належить до інформації з обмеженим доступом.
Доказів, що надання вищевказаної інформації може завдати шкоди інтересам національної безпеки, оборони, розслідуванню чи запобіганню злочину, відповідачем до суду не надано.
При цьому, суд зазначає, що бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.
Натомість, дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єкта владних повноважень, яка може виражатись, як приклад, у певних рішеннях, актах, листах тощо (тобто мати певне матеріальне вираження), які негативно впливають на права, свободи, інтереси фізичної чи юридичної особи.
Отже, невиконання суб'єктом владних повноважень своїх повноважень, встановлених законодавством становить бездіяльність цього суб'єкта, а дії, вчинені ним під час здійснення управлінських функцій є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні ст. 5 КАС України.
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Враховуючи вищевикладене у сукупності, позовні вимоги за даним позовом підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною відмови директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 18 травня 2021 року про надання копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого ОСОБА_2 за період з 01.07.2020 року по теперішній час та зобов'язання Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 копію розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого Невіра Владислава Вікторовича за період з 01.07.2020 року по 18.05.2021 року, тобто по дату звернення до Територіального управління Державного бюро розслідувань з відповідним запитом.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі № 0640/3719/18.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від його виконання за наслідками набрання даним рішенням законної сили.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за даним позовом підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір».
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
Суд зазначає, що представником позивача надано до суду заяву про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу у розмірі 5434,00 грн.
На доказ понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу до суду надано:
- договір про надання правової допомоги від 20.06.2021 року №14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І., та ОСОБА_1 ;
- акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14.
Відповідно до договору від 20.06.2021 року №14, адвокат зобов'язується: надавати Клієнту консультації з питань кримінального, цивільного, господарського, адміністративного та податкового права, надавати Клієнту правовому допомогу щодо захисту прав та інтересів останнього в усіх судах (незалежно від спеціалізації), стороною у яких є Державне бюро розслідувань, його територіальні управління та працівники: представляти у них інтереси Клієнта та здійснювати його захист з усіх питань, а Клієнт зобов'язується сплатити гонорар (втагароду) за надану правничу допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених Договором. За підпунктом 4.4.1 п. 4.1 вказаного договору вартість послуг Адвоката в межах Одеської області при здійсненні правового супроводу адміністративного провадження у фіксованих сумах на день укладання договору про надання правничої (правової) допомоги становить: За здійснення комплексу послуг щодо розгляду позовів, передбачених п. 2.4.1. Договору у суді першої станції Клієнт сплачує гонорар у гривневому еквіваленті 200 доларів США (до двох відповідачів) та 250 доларів США (більше двох відповідачів). В свою чергу, за підпунктом 4.4.1 п. 2.4 Договору від 20.06.2021 року №14 адвокат зобов'язується по кожній судовій справі у разі потреби здійснити наступні дії: при розгляді справи: надати юридичну консультацію із усіх юридично значимих взаємопов'язаних питань; вивчення документів, необхідних для складання позовної заяви, сучасної судової практики та необхідної нормативно-правової бази; складання позовної заяви, необхідних заяв, клопотань, заперечень, пояснень із виготовленням та засвідченням необхідної кількості примулам та додатків; скласти та виготовити відповідь на відзив у необхідній кількості примірників та додатків; скласти та виготовити уточнену позовну заяву у необхідній кількості примірників та додатків; надавати суду необхідні письмові пояснення та заперечення; оскаржувати в апеляційному порядку ухвалу суду про повернення позовної заяви та інші рішення суду, що перешкоджають руху чи розгляду справи по суті; здійснювати направлення до суду та сторонам найбільш ефективним способом позовну заяву та документи для сторін; скласти і подати апеляційну скаргу, необхідні заяви та клопотання, у необхідній кількості примірників та додатків; скласти і подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу, а у разі необхідності інші письмові пояснення, заяви та заперечення.
З акту про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14, вбачається, що в рамках адміністративного судового провадження Одеського окружного адміністративного суду по справі № 420/11031/21 (суддя Токмілова Л.М.) при виконанні Договору про надання правничої (правової) допомоги від 20 червня 2021 року Адвокатом своєчасно та у повному обсязі виконані всі необхідні роботи із супроводу адміністративної справи. Згідно пунктів 4.1., 4.1.1., 4.2., 4.3 Договору розмір гонорару Адвоката, який необхідно сплатити Клієнту становить 27,1712 х 200 = 5434 гривні.
Водночас суд враховує положення ч. 3 ст. 134 КАС України, згідно з яким для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 5 ст. 134 КАС України).
Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо, а договір про надання правової допомоги укладається на такі види адвокатської діяльності як захист, представництво та інші види адвокатської діяльності.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг, акти виконаних або отриманих послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).
Даний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі 814/698/16.
Так, на підтвердження понесених витрат представником позивача надано суду: договір про надання правової допомоги від 20.06.2021 року №14, укладений між адвокатом Єрмолатіним В.І., та Тутевичем О.А.; - акт про надання правничої (правової) допомоги відповідно до договору від 20.06.2021 року №14.
Разом з тим, представником позивача не надано суду акта виконаних робіт з детальним описом конкретних послуг, їх погодинної вартості та затраченого часу на їх виконання; жодних доказів на підтвердження сплати суми, визначеної в договорі, зарахування такої на корить представника позивача. Ні квитанції, ні платіжних доручень чи інших банківських документів, які б свідчили про сплату та зарахування коштів на користь представника позивача, останнім суду не надано.
Відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини, як джерело права.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У справі Est/West Alliance Limited проти України (заява № 19336/04; остаточне рішення 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При визначенні суми відшкодування суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг, що відповідає позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 23.04.2019 у справі №826/9047/16 (касаційне провадження №К/9901/5750/19).
Враховуючи правову позицію Верховного Суду, виходячи з принципу співмірності та розумності судових витрат, враховуючи конкретні обставини справи, зміст виконаних послуг та доказів на їх підтвердження, суд вважає, що представником недоведено належними доказами понесення витрат на правову допомогу в розмірі 5434,00 грн, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат на правову допомогу.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича (АДРЕСА_2) та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (АДРЕСА_2, код ЄДРПОУ 42341034) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною відмову директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича у наданні публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 18 травня 2021 року про надання копії розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого ОСОБА_2 за період з 01.07.2020 року по теперішній час.
Зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 копію розрахунково-платіжної відомості про нарахування та виплату заробітної плати слідчого ОСОБА_2 за період з 01.07.2020 року по 18.05.2021 року.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.