Справа № 420/11028/21
31 серпня 2021 року м. Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
29.06.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича по ненаданню публічної інформації на запит на інформацію ОСОБА_1 від 11 березня 2021 року про надання копії довідки про платіжні реквізити ТУ ДБР у м. Миколаєві;
- зобов'язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві надати ОСОБА_1 копію довідки про платіжні реквізити ТУ ДБР у м. Миколаєві і з дня набрання судовим рішенням законної сили надати до суду звіт про виконання судового рішення;
- з дня набрання судовим рішенням законної сили надати до суду звіт про виконання судового рішення.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11 березня 2021 року позивач звернувся із запитом на інформацію до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у м. Миколаєві), у якому просив надати копію довідки про платіжні реквізити ТУ ДБР у м. Миколаєві. Як стверджує позивача, станом на день звернення до суду запитувана інформація відповідачем не надана. На переконання позивача ненадання відповідачем запитуваної інформації є протиправним порушує право на отримання інформації.
05.07.2021 року ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
19.07.2021 року від представника Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що заявнику надано відповідь на запитувану інформацію. Відповідач вважає, що запитувачу надано відповідь на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому, виходячи з заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, а тому відсутні будь-які правові підстави для задоволення вимог ОСОБА_1
12.08.2021 року позивачем надано відповідь на відзив, в якій останній заперечує щодо посилань відповідача так, як на переконання позивача наведені відповідачем обставини жодним чином не спростовують порушення прав позивача на надання інформації на запит.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
11.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві із запитом на інформацію, в якому просив надати на адресу електронної пошти та на домашню адресу копію довідки про платіжні реквізити ТУ ДБР у м. Миколаєві. (а.с.5).
16.03.2021 року Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, позивачу за № 177-ПІ/16-13/20 надано відповідь на запит, в якій, крім іншого, повідомлено, що в процесі виконання свої обов'язків ТУ ДБР у м. Миколаєві довідку про платіжні реквізити ТУ ДБР у м. Миколаєві не створювало. Разом з тим, повідомлено, що при виконанні своїх обов'язків Територіальне управлінням Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві використовує реєстраційні рахунки, відкриті в ГУ ДКСУ у Миколаївській області. При здійсненні розрахунків з контрагентами за отримані товари, роботи та послуги відповідно до укладених договорів Територіальне управлінням Державного бюро розслідувань, розташоване у леті Миколаєві використовує наступні платіжні реквізити: код ЄДРПОУ 42341034, ІВАN №UA58820172034316000200091759, відритий в Держказначейській службі України, м. Київ. Роз'яснено, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядника інформації здійснюється відповідно до статті 23 Закону №2939-VI.
Відповідно до роздруківки з електронної пошити ТУ ДБР у м. Миколаєві, (official@mk.dbr.gov.ua) вказана відповідь направлена електронною поштою за наступною на електронною адресою: < ІНФОРМАЦІЯ_1 >.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В ст. 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про інформацію» інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Так, ч. 1 ст. 1 Закону України «Про інформацію» під документом розуміє матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі; під поняттям захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї; інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; а під суб'єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства.
Згідно ст. 5 вказаного Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначений Законом України «Про доступ до публічної інформації».
Статтею 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 3 Закону України «Про доступ до публічної інформації» визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язок розпорядників інформації надавати інформацію, крім випадків, передбачених законом, визначення розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє, максимальне спрощення процедури подання запиту та отримання інформації.
Відповідно до положень ст. 5 Закону України «Про доступ до публічної інформації» одним із способів доступу до інформації є надання такої за запитами на інформацію.
Згідно з ст. 12 Закону України «Про доступ до публічної інформації» суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до частин 1, 2 та 4 ст. 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації» розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит на інформацію стосується інформації, необхідної для захисту життя чи свободи особи, щодо стану довкілля, якості харчових продуктів і предметів побуту, аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статись і загрожують безпеці громадян, відповідь має бути надана не пізніше 48 годин з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частин 1-4 ст. 21 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація на запит надається безкоштовно.
У разі якщо задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок, запитувач зобов'язаний відшкодувати фактичні витрати на копіювання та друк.
Приписами ч. 1 ст. 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації» передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов'язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов'язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п'ятою статті 19 цього Закону.
Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Статтею 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» врегульовано, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.
Системний аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов'язаний об'єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.
Так, України «Про доступ до публічної інформації» визначає порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес.
Судом установлено, що із запитом про надання інформації позивач звернувся 11.03.2021 року.
Відповідь на вказаний запит направлена позивачу 16.03.2021 року на електронну адресу ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить наявна в матеріалах справи роздруківка з електронної пошти відповідача. Відповідач розгорнуто надав відповідь на запит позивача чим виконав вимоги запиту.
Таким чином, відповідачем надана інформація, що є відповіддю по суті запиту, а тому відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
На переконання суду, порушення прав, свобод чи інтересів позивача, в даному випадку, є абстрактними, не містить жодних обґрунтувань негативного впливу на його конкретні, реальні, індивідуально виражені права, свободи чи інтереси, в частині, що стосується отримання публічної інформації.
Суд звертає увагу, що у запиті позивач визначив одразу два способи отримання відповіді на запит, а саме: шляхом надсилання на адресу електронної пошти та на домашню адресу.
Суд зазначає, що надання інформації альтернативно у письмовій або в електронній формі є допустимим, однак як зазначалося вище, запитувач не вправі одночасно вимагати двічі надати йому інформацію на один запит. Тому, у разі зазначення у запиті одразу двох форм (способів) отримання інформації, позивач тим самим надає відповідачу можливість вибору способу листування із запитувачем інформації.
Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному п. 4 ч. 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом в рішенні.
З огляду на вище викладені положення, а також беручи до уваги обставини, встановлені в ході розгляду даної справи, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог за даним позовом.
Щодо зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, суд зазначає, що з урахуванням відмови у задоволенні позовних вимог, підстави для зобов'язання відповідача надати звіт про виконання рішення суду також не підлягають задоволенню.
Частиною 2 ст. 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії2 від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги за даним позовом не підлягають задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень Закону України «Про судовий збір».
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору та судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат зі сплати судового збору та витрат на правову допомогу - відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.9, 77, 132, 143, 243-246 КАС України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві Титора Дмитра Павловича (адреса: 54020, м.Миколаїв, вул. Погранична 9) та Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві (адреса: 54020, м.Миколаїв, вул. Погранична 9, код ЄДРПОУ 42341034) про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя Токмілова Л.М.
.