30 серпня 2021 р. № 400/4029/21
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В. В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідача:Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001,
про:визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; стягнення моральної шкоди в розмірі 73 540,00 грн,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком; зобов'язати відповідача вчинити належні дії щодо доплати позивачу недоплаченої грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у розмірі 7 354 грн; стягнути з відповідача на користь позивача 73 540 грн моральної шкоди, завданої порушенням прав позивача, викликаних його протиправною бездіяльністю.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність у нього статусу учасника бойових дій, застосування пункту 22 статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII) та рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18) за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремого положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України. Позивач також зазначає про умисне порушення її прав відповідачем та про завдання йому моральної шкоди, яка, за внутрішнім переконанням позивача, становить 73 540 грн Позивач зазначає, що ігнорування відповідачем вимог законодавства та його прав як учасника бойових дій викликали у позивача розчарування та занепокоєння, у зв'язку з чим позивачу завдано моральної шкоди.
Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечує та просить відмовити в позові, зазначаючи, що разова грошова допомога до 5 травня була виплачена позивачу відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.04.2021 № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань» (далі - Постанова № 325). Також відповідач заперечує проти стягнення з нього моральної шкоди, обґрунтовуючи це тим, що не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які завдають моральну шкоду.
Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розглянув справу в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Безпосередньо, повно, всебічно та об'єктивно дослідивши докази, що містяться у справі, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, суд установив такі обставини справи та відповідні їм правовідносини.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 01.12.2018.
У травні 2021 року відповідач перерахував на спеціальний рахунок військової частини НОМЕР_2 , в якій проходила службу позивач, кошти разової грошової допомоги до 5 травня у сумі 1 491 грн, а військова частина НОМЕР_2 перерахувала відповідні кошти позивачу, що підтверджується випискою з рахунку позивача та не заперечується учасниками справи.
Спір між сторонами виник у зв'язку з нарахуванням та виплатою відповідачем позивачу щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, передбаченому постановою № 325.
Вирішуючи спір між сторонами, суд виходить з такого.
Закон № 3551-XII, відповідно до його преамбули, визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.
Відповідно до частини п'ятої пункту 22 статті 12 Закону № 3551-XII у редакції, чинній до 01.01.2008, щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком.
З 01.01.2008, з урахуванням змін, унесених пунктом 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», частина п'ята пункту 22 статті 12 Закону № 3551-XII має таку редакцію: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».
Рішенням від 22.05.2008 №10рп/2008 у справі № 1-28/2008 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед іншого, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».
Законом України від 28.12.2014 №79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності з 01.01.2015, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» доповнений пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Ураховуючи зазначені приписи Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 08.04.2021 № 325 „Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” (далі - Постанова № 325), згідно з додатком до якої „Розміри виплати у 2021 році разової грошової допомоги до 5 травня, передбаченої Законами України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” і “Про жертви нацистських переслідувань” разова грошова допомога до 5 травня у 2021 році виплачується в таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув'язнення не виповнилося 18 років) в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1491 гривня.
27.02.2020 Конституційний Суд України прийняв рішення №3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України „Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Конституційний Суд України вирішив, що окреме положення пункту 26 розділу VI „Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Конституційний Суд України зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Установлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-XII, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону № 3551-XII, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.
За юридичною позицією Конституційного Суду України, «встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов'язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов'язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов'язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов'язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону № 3551-XII, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов'язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту" (абзаци другий, третій пункту 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 №12-р/2018).
Відповідно до частини другої статті 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Отже, з 27.02.2020 ані приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», ані приписи статті 12 вказаного Закону у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» об'єктивно не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.
На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 у позивача виникло право на соціальне забезпечення у редакції Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", яка передбачала розмір разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у п'ять мінімальних пенсій за віком.
Суд не застосовує до спірних правовідносин Постанову № 325, оскільки Закон № 3551-XII має вищу юридичну силу, а згідно з частиною третьою статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Суд наголошує, що норми будь-яких підзаконних нормативно-правових актів, у тому числі і постанов Кабінету Міністрів України, на які посилається відповідач, не можуть змінювати приписів закону України, і не позбавляють позивача цього права. Відсутність установленого механізму їх виплати не звільняє державу в особі уповноваженого органу від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум допомоги.
Частина перша статті 28 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що «мінімальний розмір пенсії за віком … встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом».
На підставі вищенаведеного у цій частині позов належить задовольнити.
Щодо позовної вимоги про стягнення на користь позивача моральної шкоди суд виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 23 Цивільного кодексу України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України); приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (пункт 4 частини другої статті 23 Цивільного кодексу України).
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52). Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (пункт 56).
Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивач зазначає, що моральна шкода йому завдана внаслідок виплати йому разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у сумі 1 491 грн.
Суд, виходячи з вищенаведених висновків Верховного Суду, вважає, що матеріали справи не містять доказів досягнення негативними емоціями, що виникли у позивача у зв'язку з виплатою їй разової грошової допомоги до 5 травня за 2021 рік у сумі 1 491 грн, рівня приниження та страждання.
Зазначаючи, що внаслідок порушення її прав з боку відповідача у позивача виникли певні емоції, позивач не обґрунтовує, яким чином ця обставина завдала їй приниження та страждання, та чому саме такий розмір відшкодування моральної шкоди визначений позивачем. Посилання позивача на її внутрішнє переконання суд відхиляє, оскільки це не є достатнім обгрунтуванням заявленої до стягнення суми.
Оцінюючи мотиви дій відповідача, суд виходить з того, що виплату разової грошової допомоги позивачу відповідач здійснював, виконуючи Постанову № 325. Відповідач є бюджетною установою, яка повністю утримується за рахунок бюджету Миколаївської територіальної громади та не має власних коштів. Крім того, відповідні кошти у розмірі 1 491 грн на зазначені цілі перераховані відповідачу Міністерством соціальної політики України у визначеному Постановою № 325 розмірі.
У зв'язку з цим суд відхиляє доводи позивача про те, що відповідач умисно порушив її право на отримання разової грошової допомоги до 5 травня у визначеному законом розмірі.
Дії відповідача з виплати позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 1 491 грн не свідчать про наявність такого рівня інтенсивності чи тривалості, що могли спричинити моральну шкоду позивачу.
Позивач також не подав суду доказів виникнення для нього фізичних або психологічних наслідків, спричинених виплатою позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі 1 491 грн.
Ураховуючи всі обставини справи, суд не має підстав вважати, що негативні емоції позивача досягли рівня приниження або страждання, які завдали їй моральної шкоди.
Отже, у стягненні моральної шкоди належить відмовити.
Судові витрати у справі відсутні.
Керуючись статтями 2, 19, 139, 241 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у розмірі, встановленому частиною п'ятою пункту 22 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», за 2021 рік.
3. Зобов'язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ: 03194499) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 ) щорічну разову грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій за 2020 рік відповідно до частини п'ятої пункту 22 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги .
4. У задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди в сумі 73 540 грн. відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Птичкіна