м. Вінниця
01 вересня 2021 р. Справа № 120/6802/21-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика Віталія Володимировича, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради» про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії
25.06.2021 року ОСОБА_1 звернулась в суд з адміністративним позовом до Комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради" про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача зазначив, що 24.02.2021 року позивач звернулась до відповідача із запитом про надання інформації №51, однак затребуваної інформації так і не отримала, у зв'язку із чим, звернулась з цим позовом до суду.
Ухвалою суду від 05.07.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.07.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема, зазначив, що 24.02.2021 року на адресу закладу надійшов запит про надання інформації №51, який був зареєстрований в "Журнал вхідної документації" під №401 від 25.02.2021 року.
Вказав, що 04.03.2021 року позивачу направлено лист про продовження терміну розгляду запиту на 20 робочих днів, так як запит потребував обробку значної кількості даних та документів за 2019 рік. Зазначений лист зареєстрований в "Журнал вихідної документації" під №498.
11.03.2021 року відповідачем розглянуто запит позивача та надіслано поштовим листом відповідь, яку зареєстровано в "Журнал вихідної документації" під №563.
Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає, що підстави для задоволення даного позову відсутні.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини.
24.02.2021 року позивач звернулась до відповідача із запитом №51 про надання інформації щодо закупівлі овочів, фруктів та горіхів (ідентифікатор закупівлі UA-2019-08-22-000240-с).
Листом від 04.03.2021 року №498 відповідач продовжив строк розгляду запиту №51 від 24.02.2021 року до 20 робочих днів.
Згідно запису №563 в Журналі реєстрації вихідної документації, позивачу надіслано відповідь на запит №51 від 24.02.2021 року.
Разом з тим, не отримавши затребуваної інформації та вважаючи, що відповідачем порушено вимоги Закону України "Про доступ до публічної інформації", позивач звернулась з цим позовом до суду.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 2 статті 34 Конституції України кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес визначає Закон України "Про доступ до публічної інформації" від 13.01.2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI).
За визначенням статті 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Отже, визначальною ознакою публічної інформації є те, що вона по своїй суті є заздалегідь готовим зафіксованим на певному носії продуктом, отриманим або створеним виключно суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків та володіти яким у подальшому може будь-який розпорядник публічної інформації, навіть якщо він не є суб'єктом владних повноважень.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2939-VІ право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб'єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації.
Водночас, відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регулює Закон України "Про інформацію" від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657 - XII).
Так, згідно зі статтею 1 Закону № 2657-XII інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
При цьому, за змістом пункту 2 частини першої статті 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно зі статтею 12 Закону № 2939-VI суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань запитів на інформацію розпорядників інформації.
У відповідності до частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків; 4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.
За правилами статті 14 Закону № 2939-VI розпорядники інформації зобов'язані: 1) оприлюднювати інформацію про свою діяльність та прийняті рішення; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; 6) надавати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації.
В силу положень статті 16 Закону № 2939-VI розпорядник інформації відповідає за визначення завдань та забезпечення діяльності структурного підрозділу або відповідальної особи з питань запитів на інформацію розпорядників інформації, відповідальних за опрацювання, систематизацію, аналіз та контроль щодо задоволення запиту на інформацію та надання консультацій під час оформлення запиту. Запит, що пройшов реєстрацію у встановленому розпорядником інформації порядку, обробляється відповідальними особами з питань запитів на інформацію.
Стаття 19 Закону № 2939-VI визначає, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Згідно з частиною четвертою та п'ятою статті 19 Закону № 2939-VI письмовий запит подається в довільній формі, яка має містити: 1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
Частина 1 статті 20 Закону № 2939-VI зобов'язує розпорядника інформації надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту (ч.4 ст. 20 Закону №2939).
Системний аналіз наведених норм свідчить, що запит на інформацію є одним із видів забезпечення доступу до публічної інформації. З огляду на що, відповідач, в межах своїх повноважень, повинен розглянути запит та надати обґрунтовану відповідь. Розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту. Водночас, якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження.
Таким чином, загальний термін, з урахуванням можливого часу продовження розгляду запиту на інформацію, становить 25 днів робочих днів.
Як вже встановлено судом, 24.02.2021 року позивач звернулась до відповідача із запитом №51 про надання інформації щодо закупівлі овочів, фруктів та горіхів (ідентифікатор закупівлі UA-2019-08-22-000240-с).
04.03.2021 року на електронну адресу позивача надійшов лист від 04.03.2021 року №498 про продовження строку розгляду запиту №51 від 24.02.2021 року до 20 робочих днів.
11.03.2021 року відповідач розглянув інформаційний запит позивача та підготував відповідь №563. Разом з тим, відповідь на інформаційний запит позивача, як зазначає відповідач, надіслано поштовим листом, на підтвердження надіслання якого, надано копію Журналу реєстрації вихідної документації КНП "ВОСТМО "Фтизіатрія"ВОР" за період з 21.11.019 року по 09.03.2021 року.
Інших доказів на підтвердження відправлення відповіді позивачу, суду не надано.
Суд зазначає, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" не визначено яким видом поштового відправлення розпорядник інформації повинен надіслати відповідь на інформаційний запит (простий лист, рекомендований, з повідомленням про вручення, з оголошеною цінністю).
Однак, зважаючи на імперативно встановлений обов'язок розпорядника інформації надати відповідь на інформаційний запит, суд вважає, що саме розпорядник інформації у випадку виникнення спору повинен довести факт не лише складання відповіді, а й її надіслання та вручення запитувачу інформації чи повернення без вручення із зазначенням відповідних причин.
Разом з тим, надаючи оцінку наданому Журналу реєстрації вихідної документації КНП "ВОСТМО "Фтизіатрія"ВОР", як доказу надання відповіді на запит позивача, суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 9.5 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10, у разі пересилання відповіді на запит поштою цей обов'язок вважається виконаним у момент здачі документа на пошту; реєстрація відповіді на запит як вихідного документа у системі діловодства розпорядника інформації не є моментом завершення перебігу згаданого строку. Якщо відповідь на запит здається на пошту разом з іншою кореспонденцією того ж виду та категорії, належним і допустимим доказом відправлення такого запиту є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв'язку про його прийняття (п. 66 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 року № 270).
Крім того, частиною 2 Правил зазначено, зокрема, що розрахунковий документ - документ встановленої відповідно до Закону України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" форми та змісту (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв'язку.
Статтею 13 Закону України «Про поштовий зв'язок» від 04 жовтня 2001 року № 2759-III передбачено порядок надання поштового зв'язку, зокрема, у абзаці 3 вказано, що у договорі про надання послуг поштового зв'язку, якщо він укладається у письмовій формі, та у квитанції, касовому чеку тощо, якщо договір укладається в усній формі, обов'язково зазначаються найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість. У договорі, стороною якого є національний оператор зв'язку, укладеному у будь-якій формі, має міститися попередження про недопущення пересилання письмової кореспонденції, виконаної і розтиражованої друкарським способом, без вихідних даних (тираж, назва друкарні, номер замовлення та інше). За недотримання цієї вимоги несе відповідальність оператор поштового зв'язку.
Аналізуючи вищевикладене, суд вважає, що належним доказом надіслання розпорядником інформації відповіді на запит позивача є квитанція або касовий чек, в якому зазначено найменування оператора та об'єкта поштового зв'язку, які надають послуги, дата та вид послуги, її вартість.
Таким чином, на переконання суду, лише сам факт реєстрації відповіді на запит як вихідного документа у системі діловодства розпорядника інформації не є моментом завершення перебігу строку надання відповіді на інформаційний запит, а відтак, такий доказ не може свідчити про надіслання відповіді запитувачу та не підтверджує належне виконання свого обов'язку як розпорядника інформації.
Натомість, будь-яких доказів саме надіслання та/чи вручення відповіді на інформаційний запит позивача (фіскальний чек поштового відділення, повідомлення про вручення поштового відправлення, опис вкладення тощо) матеріали справи не містять.
Більше того, у Журналі реєстрації вихідної документації КНП "ВОСТМО "Фтизіатрія"ВОР", відсутня дата здійснення запису №563 "№51 від 24.02.2021 року" (буряк столовий). Тобто, вказані відомості свідчать лише про існування такої відповіді, але не про її направлення позивачу.
Додатково, суд вважає за необхідне зазначити, що у запиті про надання публічної інформації позивач просила відповідача надати запитувану інформацію та копії запитуваних документів у встановлений законодавством термін, шляхом надсилання поштового листа на адресу: АДРЕСА_1 та копії запитуваних документів на електронну адресу: anna.lushina@ukr.net.
При цьому, пунктом 1 частини 5 статті 19 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI визначено, що запит на інформацію має містити, зокрема ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є.
Розділовий сурядний сполучник "або", який вживається у нормі пункту 1 частини 5 статті 19 Закону від 13.01.2011 № 2939-VI при мовному її тлумаченні, дає підстави вважати, що поєднані у тексті правової норми елементи запиту, зокрема "поштова адреса" та "адреса електронної пошти" (за її наявності) є "рівноправними" складовими запиту. Тому, закон надає запитувачу інформації право зазначити у запиті альтернативно або його поштову адресу, або адресу електронної пошти. При цьому, зазначення у запиті обох адрес не є підставою для виникнення у відповідача обов'язку направити відповідь на запит і на поштову, і на електронну адресу запитувача, оскільки за умови "рівноправності" обох способів отримання інформації таке буде свідчити про подвійне виконання обов'язку про надання інформації за одним запитом.
Суд звертає увагу на роз'яснення, що надані у пункті 11.2 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації" де зазначено, що особа має право вибирати на власний розсуд форму копій документів, які вона запитує, а саме паперову чи електронну.
У разі якщо переведення в електронну форму (сканування) не є технічно неможливим та не покладає на розпорядника надмірний тягар, враховуючи ресурсні можливості, вимога щодо надання копії документів у сканованій формі повинна бути задоволена.
У пункті 10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 роз'яснено: "частиною п'ятою статті 19 Закону № 2939-VI, зокрема, передбачено можливість зазначення у запиті лише електронної адреси. Це свідчить про можливість обрання виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання відповіді на запит тільки на електронну адресу.
У разі якщо запитувач просить надати відповідь на електронну адресу, розпорядник інформації повинен з дотриманням вимог діловодства оформити лист-відповідь (поставити підпис, указати посаду, дату і номер реєстрації листа) та надіслати його у сканованому вигляді на електронну адресу запитувача".
Таким чином, змістовний аналіз положень частини 5 статті 19 Закону № 2939-VІ дає підстави зробити висновок про можливість обрання запитувачем інформації виключно електронної форми листування з розпорядником інформації і, відповідно, отримання у такому разі відповіді на запит тільки на електронну адресу у сканованому вигляді за умови наявності для цього технічної можливості у розпорядника.
Однак, у тому випадку коли у запиті позивача було вказано обидва способи отримання інформації, відповідач вправі на власний розсуд обрати один із них.
Суд звертає увагу, що у запиті №51 від 24.02.2021 року позивач визначила одразу два способи отримання відповіді на запит, а саме шляхом надсилання поштового листа на її адресу та на електронну адресу.
Так, суд зазначає, що надання інформації альтернативно у письмовій або в електронній формі є допустимим, однак як зазначалося вище, запитувач не вправі одночасно вимагати двічі надати йому інформацію на один запит. Тому, у разі зазначення в запиті одразу двох форм (способів) отримання інформації, позивач тим самим надає відповідачу можливість вибору способу листування із запитувачем інформації.
Разом з тим, як вже зазначено судом вище, лист відповідача від 04.03.2021 року №498 про продовження строку розгляду запиту №51 від 24.02.2021 року надісланий позивачу на електронну адресу.
Тобто, відповідач таким чином фактично обрав електронний спосіб листування із запитувачем інформації. В той же час, докази направлення на електронну адресу позивача запитуваної інформації матеріали справи не містять.
Згідно ст. 23 Закону України "Про доступ до публічної інформації", рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувач має право оскаржити, зокрема, ненадання відповіді на запит на інформацію.
Враховуючи, що відповідь на інформаційний запит позивачу не надано, позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо доступу до публічної інформації при розгляді запиту позивача про отримання публічної інформації № 51 від 24.02.2021 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимоги позивача про зобов'язання відповідача розглянути запит з урахуванням висновків суду, то така, на переконання суду, задоволенню не підлягає, оскільки запит про отримання публічної інформації №51 від 24.02.2021 року відповідачем розглянуто та підготовлено відповідь, про що свідчить лист від 11.03.2021 року №563 та додатки до нього.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги обставини, встановлені під час розгляду цієї справи, суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача, буде зобов'язання відповідача надіслати позивачу відповідь на інформаційний запит №51 від 24.02.2021 року.
Частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги підлягають задоволенню частково.
Щодо вимоги позивача про стягнення судових втрат, слід вказати наступне.
Відповідно до положень ч. 1 та 3 статті 139 КАС України при задоволені позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати які підлягають відшкодуванню стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Судом встановлено, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 908 грн., що підтверджується квитанцією №22-1334405/1/С від 22.06.2021 року.
Таким чином, враховуючи положення ч. 3 статті 139 КАС України, на користь позивача належить стягнути судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 454 грн.
Що стосується відшкодуванню витрат на професійну правничу допомогу, то суд зазначає наступне.
Згідно з частини 1 статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зі змісту вказаних норм вбачається, що від учасника справи, який поніс витрати на професійну правничу допомогу, вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, представником позивача надано Договір про надання правової допомоги №51 від 01.06.2021 року, Акт приймання-передачі наданих послуг відповідно до Договору про надання правової допомоги №51 від 01.06.2021 року, квитанцію №22-1334424/1/С від 22.06.2021 року про сплату гонорару адвоката в розмірі 3000 грн.
Дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
В той же час, суд вважає, що розмір понесених витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та предмету спору, адже у позові заявлено лише одну вимогу, що пов'язана із розглядом одного запиту про отримання публічної інформації.
Також, суд враховує, що згідно з інформацією, яка міститься в автоматизованій комп'ютерній програмі "Діловодство спеціалізованого суду", за період з 01.05.2020 адвокатом Кравчуком М.О. до Вінницького окружного адміністративного суду подано більше 150 позовних заяв про оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації, більше 30 з яких, пред'явлено до Комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради".
Суд вважає, що наявність такої кількості однотипних позовних заяв, які подані одним і тим самим адвокатом від одного позивача, безпосередньо впливає на час, який необхідно витрати на оформлення позовної заяви та відповідно на вартість наданих послуг.
З огляду на викладене, приймаючи до уваги обставини цієї справи, враховуючи значення справи для позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх складність та час, необхідний для їх надання, суд вважає, що 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в даній категорії справ, відповідатиме вимогам розумності та співмірності.
Аналогічного правового висновку щодо розумності та співмірності 1000 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката в даній категорії справі дійшов Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 20 липня 2021 року справа № 120/2586/21-а, від 20 липня 2021 року 120/7783/20-а.
В той же час, суд враховує, що згідно частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, враховуючи те, що позов задоволено частково, на користь позивача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору у розмірі 454 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради" щодо ненадані відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 № 51 від 24.02.2021 року.
Зобов'язати Комунальне некомерційне підприємство "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради" надіслати ОСОБА_1 відповідь на інформаційний запит №51 від 24.02.2021 року.
В іншій частині позовних вимог, - відмовити.
Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради" (с. Бохоники, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 05484008) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені витрати зі сплати судового збору в сумі 454 грн. (чотириста п'ятдесят чотири гривні) та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 500 грн. (п'ятсот гривень).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство "Вінницький обласний клінічний фтизіопульмонологічний центр Вінницької обласної ради" (с. Бохоники, Вінницький район, Вінницька область, код ЄДРПОУ 05484008).
Суддя Дончик Віталій Володимирович