проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"30" серпня 2021 р. Справа № 905/849/21
Колегія суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В. , суддя Россолов В.В.
при секретарі Пархоменко О.В.
за участю:
позивача - не з'явився;
відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” (вх. №2303Д/1-18)
на рішення господарського суду Донецької області від 18.06.2021 року у справі №905/849/21, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Фурсова С.М.), повний текст якого складено 18.06.2021 року
за позовом Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця”
до Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча”, Донецька обл., м. Маріуполь
про стягнення 55126,32 грн.
Рішенням господарського суду Донецької області від 18.06.2021 року у справі №905/849/21, з урахуванням ухвали від 13.07.2021 року, позовні вимоги Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” до Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” про стягнення додаткових зборів і плат в сумі 55126,32 грн. задоволено частково; стягнуто з Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” на користь Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” плату за користування вагонами у розмірі 3019,44 грн., а також відшкодування сплаченого судового збору у розмірі 124,33 грн.; у частині стягнення збору за зберігання вантажів у розмірі 52106,88 грн. відмовлено.
Акціонерне товариство “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Донецької області від 18.06.2021 року у справі в частині відмови у стягненні збору за зберігання вантажу у розмірі 52 106,88 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача збір за зберігання вантажу у розмірі 52 106,88 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує на таке.
Підставами відмови у стягненні збору за зберігання вантажу є обчислення терміну безоплатного зберігання з 24 години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
Господарський суд першої інстанції не прийняв посилання позивача на п.8 р.7 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 року №644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за №866/5087 (далі - Правила №644), яким передбачено обчислення терміну безоплатного зберігання при затримці з моменту затримки, мотивуючи це тим, що Статутом, який має вищу юридичну силу по відношенню до Правил перевезення вантажів, визначений інший порядок обчислення такого терміну, а саме з 24 години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
Вказаний висновок є помилковим, оскільки згідно ст. 5 Статуту залізниць України, Правила перевезення вантажів затверджуються на підставі Статуту, а тому не можуть йому суперечити і призначені для конкретизації та доповнення положень Статуту.
В даному випадку не мало місце вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці та подача вагонів під вивантаження засобами одержувача, а наявна затримка вантажу через його не вивезення зі станції одержувачем власними засобами, відповідно до умов договору №1/28 від 28.02.2017 року, після оформлення передавальних операцій та підписання сторонами пам'ятки про подавання вагонів №3123.
Саме цей факт став підставою для затримки вантажу, який фактично було передано одержувачу і який знаходився на коліях станції Маріуполь - сортувальний протягом 25 год. 47 хв., після спливу 4 годин.
Відповідно до п. 8 Правил зберігання вантажів, термін безоплатного зберігання обчислюється при затримці - з моменту затримки.
Згідно з пам'яткою про подавання вагонів №3123, вагони були передані залізницею та прийняті відповідачем 14.10.2020 року о 10:58 год., відповідач мав вивезти вагони зі станції не пізніше 14:58 год. 14.10.2020 року, отже термін безоплатного зберігання розпочався о 14:58 год. 14.10.2020 року та сплинув 15.10.2020 року о 14:58 год.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 30.08.2021 року.
Рада суддів України на офіційному сайті 11.03.2020 року звернулася до громадян, які є учасниками судових процесів, з проханням утриматися від участі у судових засіданнях, якщо слухання не передбачають обов'язкової присутності учасників сторін та листом №9рс-186/20 від 16.03.2020 року до Верховного Суду, Вищого антикорупційного суду, місцевих та апеляційних судів з рекомендацією встановити особливий режим роботи судів України, в тому числі роз'яснити громадянам можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами.
Для запобігання розповсюдженню особливо небезпечного вірусного захворювання серед працівників суду на період з 13.03.2020 року по 03.04.2020 року наказом голови Східного апеляційного господарського суду від 13.03.2020 року за № 04-а встановлено особливий режим роботи суду в умовах карантину; наказами голови суду від 26.03.2020 року № 05-а, від 23.04.2020 року №07-а, від 08.05.2020 року №08-а, від 22.05.2020 року №10-а, від 22.06.2020 року №12-а, від 28.07.2020 року №14-а, від 31.08.2020 року №15-а, від 22.10.2020 року №21-а, від 18.12.2020 року №24-а, від 23.06.2021 року №10-а на період дії карантину суд продовжує працювати в умовах встановленого раніше особливого режиму.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.07.2021 року, для розгляду справи суддею - доповідачем визначено суддю Терещенко О.І. та сформовано колегію суддів у складі: головуюча суддя Терещенко О.І., суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 року клопотання Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” на рішення господарського суду Донецької області від 18.06.2021 року у справі; відповідачу встановлено строк до 25.08.2021 року на протязі якого він має право подати відзив на апеляційну скаргу; призначено справу до розгляду на "30" серпня 2021 року; явка сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась; роз'яснено учасникам справи, що вони мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою програмного забезпечення "EаsyCon".
09.08.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№9140), в якому останній просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, оскаржуване рішення місцевого господарського суду залишити без змін, який долучено до матеріалів справи, в обґрунтування якого вказує на те, що якщо відповідач не вивіз вантаж зі станції призначення через час, встановлений технологічним договором між залізницею та підприємством, то згідно положень ст. 46 Статуту, він має це здійснити протягом доби, а тому нарахування збору за зберігання вантажу в добу його безоплатного зберігання є хибним та протирічить положенням чинного законодавства України.
Представник позивача в судове засідання 30.08.2021 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 02.08.2021 року позивачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 09.08.2021 року №6102256088370, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 02.08.2021 року - 06.08.2021 року.
Представник відповідача в судове засідання 30.08.2021 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, на підтвердження направлення копії ухвали суду від 02.08.2021 року відповідачу у справі, додано рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення ПАТ "Укрпошта" від 09.08.2021 року №6102256088362, згідно з яким позивач отримав копію ухвали від 02.08.2021 року - 06.08.2021 року.
Окрім того, на офіційну електрону адресу позивача було надіслано копію ухвали Східного апеляційного господарського суду від 02.08.2021 року, про що свідчить відтиск печатки на ухвалі суду від 02.08.2021 року (вих.№1824 від 19.08.2021 року).
Також, відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про доступ до судових рішень” усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвалу суду від 02.08.2021 року було у встановленому порядку внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень та інформація у справі, що розглядається була розміщена за веб-адресою https://court.gov.ua/fair/ та www.hra.arbitr.gov.ua/sud5039.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року №475/97-ВР, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Порушення права на розгляд справи упродовж розумного строку було неодноразово предметом розгляду Європейським судом з прав людини у справах проти України.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України", рішення Європейського суду з прав людини від 27.04.2000 року у справі "Фрідлендер проти Франції"). Роль національних судів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 року у справі "Красношапка проти України").
Зважаючи на те, що в ході апеляційного розгляду справи судом апеляційної інстанції було створено сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, надано достатньо часу та створено відповідні можливості для реалізації кожним учасником своїх процесуальних прав, передбачених ст. 42 ГПК України та беручи до уваги відсутність клопотань від учасників справи щодо відкладення розгляду апеляційної скарги у зв'язку з карантинними заходами, колегія суддів вважає за можливе закінчити розгляд апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши повноту встановлення господарським судом першої інстанції неоспорених обставин справи, колегія суддів встановила наступне.
30.06.2020 року між Акціонерним товариством “Українська залізниця” (перевізник) та Приватним акціонерним товариством “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (замовник) укладено договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 00191129/2020-0001.
Вказаний факт підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням Акціонерного товариства “Українська залізниця” про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 40-00191129/2020-0001 від 30.06.2020 року, яким перевізник засвідчив прийняття від Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” заяви про прийняття в цілому пропозиції (акцепт) укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом та повідомив останньому про присвоєні йому коди: 1. відправника/одержувача 3134; 2. платника 8119897 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером”.
28.02.2017 року між Публічним акціонерним товариством “Українська залізниця” (залізниця) та Приватним акціонерним товариством “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” (власник колії) укладено договір № 1/28 про експлуатацію залізничної під'їзної колії Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” при станції Маріуполь-Сортувальний регіональної філії “Донецька залізниця”.
17.07.2018 року між сторонами була підписана додаткова угода, якою були внесені зміни до договору № 1/28 про експлуатацію залізничної під'їзної колії.
Відповідно до п.1 договору (в редакції додаткової угоди від 17.07.2018 року) згідно зі Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів і на умовах договору експлуатується під'їзна колія, яка належить власнику і примикає, зокрема, станцією Сартана-ІІ власника колії до станції Маріуполь-Сортувальний залізниці. Під'їзна колія обслуговується локомотивами власника колії.
Додатковою угодою від 17.07.2018 року пункт 5 договору доповнено: “Придатність вагонів під навантаження у технічному стані (в т. ч. під подвійні операції), що прибули на станцію Маріуполь-Сортувальний та Рудна, встановлюється робітниками залізниці під час огляду вагонів на здавальних коліях з визначенням їх придатності записом у журналі ф. ВУ-15”.
Згідно з п. 6 договору (в редакції додаткової угоди від 17.07.2018 року до договору №1/28 від 28.02.2017 року) кількість вагонів в кожній передачі, яка здається власнику колії встановлюється: в маршрутах з доменним коксом, окатишами залізорудними, порожніми хоперами під навантаження - в кількості, що прибуває на станцію; в поїздах з різними вантажами - не більше 228 осей (57 вагонів); в маршрутах, що прибувають на станцію Рудна - не більше 220 осей (55 вагонів).
Вагони, які здані власнику колії забираються власником колії з передавальних колій станції Маріуполь-Сортувальний Залізниці впродовж 3-х годин після закінчення передавальних операцій, по станції Рудна власника колії - впродовж 4-х годин, після закінчення передавальних операцій.
Відповідно до п. 10 договору (в редакції додаткової угоди 17.07.2018 року) на під'їзній колії встановлюється загальний (єдиний) термін знаходження вагонів 36,0 годин.
За змістом п. 14 договору власник колії сплачує залізниці плату, у тому числі: за користування вагонами (контейнерами) згідно Правилам користування вагонами і контейнерами та Тарифного керівництва №1 (пп. “б”); інші збори і плати згідно Статуту залізниць України, Правил перевезень вантажів, Тарифного керівництва №1 (пп. “в”). Збори і плати вносяться залізниці згідно чинного законодавства.
У п. 3 договору сторони погодили, що рух поїздів на під'їзній колії здійснюється з додержанням Правил технічної експлуатації залізниць України (ПТЕ), Інструкції з сигналізації залізниць України, Інструкції з руху поїздів та маневрової роботи на залізницях України. Приймання та відправлення поїздів виконується на станціях Маріуполь-Сортувальний Залізниці та Рудна Власника колії.
Згідно з п. 15 договору (в редакції додаткової угоди 17.07.2018 року), при переданні на під'їзну колію несправних власних вагонів або контейнерів, що належать підприємствам або власності перевізника Залізниця складає відповідний акт загальної форми ГУ-23 та при поверненні даних вагонів у порожньому стані на передавальні колії складається ф.ВУ-23М та дається повідомлення до Автоматизованої Системи УЗ.
Строк дії договору про експлуатацію колії погоджений до 31.12.2020 року включно (п.19 договору в редакції додаткової угоди від 19.11.2019 року).
Пунктом 3 додаткової угоди від 17.07.2018 року сторони визначили, що додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання обома сторонами і становить невід'ємну частину договору.
Представником відповідача додаткова угода підписана.
На момент виникнення спірних відносин укладений між сторонами договір № 1/28 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПрАТ “ММК Ілліча” при станції Маріуполь-Сортувальний регіональної філії “Донецька залізниця” діяв в редакції додаткової угоди від 17.07.2018 року.
Позивач посилається на те, що в порушення строків встановлених у договорі, відповідач вивіз вагони зі станції пізніше обумовленого часу, в зв'язку з чим утворилась заборгованість.
Вказане вище й стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом до господарського суду Донецької області, в якому останній просив стягнути з Приватного акціонерного товариства “Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча” 55126,32 грн., з яких: 3019,44 грн. - плата за користування вагонами, 52106,88 грн. - збір за зберігання вантажу.
18.06.2021 року господарським судом Донецької області ухвалено оскаржуване рішення, з підстав викладених вище.
Переглянувши справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення господарського суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Відповідно до вимог ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод справи про цивільні права та обов'язки осіб, а також справи про кримінальне обвинувачення мають бути розглянуті у суді впродовж розумного строку. Ця вимога спрямована на швидкий захист судом порушених прав особи, оскільки будь-яке зволікання може негативно відобразитися на правах, які підлягають захисту. А відсутність своєчасного судового захисту може призводити до ситуацій, коли наступні дії суду вже не матимуть значення для особи та її прав.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Ryabykh v.Russia» від 24.07.2003 року, «Svitlana Naumenko v. Ukraine» від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Господарські правовідносини між позивачем та відповідачем склалися з приводу договору про надання послуг, предметом якого було здійснення перевезення вантажів залізничним транспортом.
Згідно ст.914 ЦК України, ст.307 ГК України, ст.8 Закону України “Про залізничний транспорт” перевезення вантажів залізничним транспортом організовуються на договірних засадах. Форму договору про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги встановлено Правилами розрахунків за перевезення вантажів (додаток № 1 до пункту 2.3 названих Правил). У договорі визначаються обсяги, строки та умови надання транспортних засобів, порядок розрахунків за перевезення та додаткові послуги, а також відповідальність за порушення зобов'язань.
Відповідно до ч. 5 ст. 307 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Частинами 1 та 2 ст. 8 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти залізничним транспортом загального користування організується на договірних засадах. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється перспективне та поточне планування перевезень. Умови та порядок організації перевезень, у тому числі в прямому змішаному сполученні за участю залізничного та інших видів транспорту, нормативи якості вантажних перевезень (терміни доставки, безпека перевезень, схоронність вантажів) та обслуговування пасажирів, відправників і одержувачів вантажів визначаються Статутом залізниць України, Правилами перевезень вантажів та Правилами перевезень пасажирів, багажу, вантажобагажу та пошти залізничним транспортом України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457 затверджений Статут залізниць України (далі - Статут), ст.2 якого визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом. Статутом регламентуються порядок укладання договорів, організація та основні умови перевезення вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, основні положення експлуатації залізничних під'їзних колій, а також взаємовідносини залізниць з іншими видами транспорту.
Дія Статуту поширюється на перевезення залізничним транспортом вантажів, пасажирів, багажу, вантажобагажу і пошти, у, тому числі на перевезення вантажів, навантаження і розвантаження яких відбувається на залізничних під'їзних коліях незалежно від форм власності, які не належать до залізничного транспорту загального користування (ст. 3 Статуту).
За приписами ст. 64 Статуту для транспортного обслуговування одного або кількох підприємств у взаємодії із залізничним транспортом загального користування призначено під'їзні колії.
Статтею 71 Статуту встановлено, що взаємовідносини залізниці з підприємством, порядок і умови експлуатації залізничних під'їзних колій визначаються договором. Порядок подачі і забирання вагонів і контейнерів на залізничній під'їзній колії встановлюється договором на експлуатацію залізничної колії (договором на подачу та забирання вагонів).
Згідно п.15.27. Правил технічної експлуатації залізниць України(далі - ПТЕ залізниць України), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 20.12.1996 року № 411 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 25.02.1997 року за №50/1854 (з подальшими змінами і доповненнями), забороняється ставити в поїзди: вагони несправні, що загрожують безпеці руху та стан яких не забезпечує збереження вантажів, що перевозяться.
Пунктом 10.3 ПТЕ залізниць України визначено, що забороняється випускати в експлуатацію і допускати до руху в поїздах рухомий склад, включаючи спеціальний рухомий склад, з тріщиною в будь-якій частині осі колісної пари чи тріщиною в ободі, диску і ступиці колеса, за наявності гострокінцевого накату на ділянці сполучення підрізаної частини гребеня колісної пари з його вершиною, а також при таких зношеннях і пошкодженнях колісних пар, які порушують нормальну взаємодію колії та рухомого складу.
За матеріалами справи, 14.10.2020 року о 08:15 год. на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці на адресу відповідача прибув потяг № 3303, у складі якого знаходилось 52 вагонів з вантажем: 6 вагонів “окатиш”, 46 вагонів “вугілля”.
Факт подачі спірних 52 вагонів потягу №3303 на станцію Маріуполь-Сортувальний о 08:15 год. 14.10.2020 року відповідачем не оспорюється і підтверджений пам'яткою №3123 про подавання вагонів.
Враховуючи умови абз.2 п.6 договору № 1/28 про експлуатацію залізничної під'їзної колії ПрАТ “ММК Ілліча” при станції Маріуполь-Сортувальний в редакції додаткової угоди від 17.07.2018 року, відповідач повинен був забрати спірні вагони з другої колії станції Маріуполь-Сортувальний своїм локомотивом протягом 4-х годин після закінчення передавальних операцій. Оскільки згідно акту про затримку вагонів №1-131 від 15.10.2020 року приймально-здавальні операції були здійснені у період з 08:15 год. до 10:58 год. 14.10.2020 року, то комбінат повинен був забрати спірні вагони не пізніше 14:58 год. 14.10.2020 року.
Вагони з передавальних колій станції Маріуполь-Сортувальний були забрані локомотивом ПрАТ “ММК ім.Ілліча” о 16:45 год. 15.10.2020 року, загальний час простою склав 25 години 47 хвилин, що останнім не заперечується і підтверджено пам'яткою про подавання вагонів №3123 та актом на затримку вагонів №1-131 від 15.10.2020 року, який представником вантажоодержувача був підписаний із зауваженням такого змісту “Провини одержувача зазначених обставин немає”.
Фактично потяг простояв на колії станції Маріуполь-Сортувальний до 16:45 год. 15.10.2020 року, про що позивачем 05.11.2020 року у присутності комерційних агентів станції Маріуполь-Сортувальний Примака О.А. та ОСОБА_1 був складений акт загальної форми №6-588.
За час простою позивачем нарахована плата за користування вагонами у розмірі 2516,20 грн. без ПДВ (3019,44 грн. з ПДВ), яка була внесена до відомості плати за користування вагонами (ф. ГУ-46) №06119222р.
Також, за час знаходження вагонів на місцях загального користування (коліях станції) були нараховані: збір за зберігання вантажу в розмірі 43422,40 грн. без ПДВ (52106,88 грн. з ПДВ), який був внесений до накопичувальної картки (ф. ФДУ-92) №06111257.
Відомість плати за користування вагонами №06119222р та накопичувальна картка №06111257 були пред'явлені ПрАТ “ММК ім. Ілліча” для підписання і оплати.
Представник ПрАТ “ММК ім. Ілліча” відомість та накопичувальну картку підписав із зауваженнями, зазначивши, що суми 2516,20 грн., 43422,40 грн. відповідно відхиляються, будуть розглянуті у претензійному порядку, причини відхилення не зазначено.
З посиланням на п.15 р.6 ч.1 Правил перевезень вантажів на залізничному транспорті, затверджених наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 року №113 і зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року № 165/3458, п.5 глави 5 Збірника тарифів на перевезення вантажів залізничним транспортом у межах України та пов'язані з ними послуги, затвердженого наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 26.03.2009 року № 317 і зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.04.2009 року за №340/16356, за час простою залізницею відповідачу нарахована плата за користування вагонами та внесена до відомості плати за користування вагонами (ф. ГУ-46) №06119222р у розмірі 2516,20 грн. без ПДВ (3019,44 грн. з ПДВ).
Згідно ст. 119 Статуту, за користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправниками, вантажоодержувачами, власниками під'їзних колій, портами, організаціями, установами, громадянам - суб'єктами підприємницької діяльності вноситься плата. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) та звільнення вантажовідправника від зазначеної плати у разі затримки забирання вагонів (контейнерів), що виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами. Зазначена плата вноситься також за час затримки вагонів на станціях призначення і на підходах до них в очікуванні подання їх під вивантаження, перевантаження з причин, що залежать від вантажоодержувача, власника залізничної під'їзної колії, порту, підприємства. За час затримки на коліях залізниці вагонів, що належать підприємствам чи орендовані ними, стягується 50 відсотків зазначених розмірів плати.
Правилами користування вагонами встановлено порядок і умови обліку нарахувань плати за користування вагонами, а саме облік часу користування вагонами та нарахування плати за користування ними провадиться: на станціях відправлення та призначення за відомістю плати ф. ГУ-46, пам'яток про подавання/забирання вагонів ф. ГУ-45, повідомлення про закінчення вантажних операцій з вагонами, актів про затримку ф. ГУ-23а, актів загальної форми ГУ-23. Відомості плати за користування вагонами складаються на вагони, що подаються під навантаження та вивантаження, є документами обліку часу перебування вагонів у пунктах навантаження та вивантаження та на під'їзних коліях і містять розрахунки платежів за користування вагонами.
Час користування вагонами обчислюється з моменту їх передачі вантажовласникові до моменту їх фактичного прийняття від вантажовласника. Час передання вагонів залізницею вантажовласнику, а також вантажовласником залізниці зазначається у Пам'ятці про подавання/забирання вагонів, яка оформляється після закінчення приймально-здавальних операцій. Загальний час, за який вноситься вантажовласником плата за користування вагонами, включає час затримки вагонів з його вини та час перебування їх у безпосередньому розпорядженні вантажовласника. Час до 30 хвилин не враховується, час 30 хвилин і більше враховується як повна година.
Час закінчення приймально-здавальних операцій фіксується в пам'ятках про подавання/забирання вагонів форми ГУ-45, на підставі яких формуються відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, яка є первинним документом бухгалтерського обліку. При цьому усі належні залізниці платежі за додаткові послуги, штрафи (що не були включені в перевізні документи і у відомості плати за користування вагонами та контейнерами) включаються в накопичувальні картки, які складаються станціями в трьох примірниках із зазначенням у них відомостей про надані послуги і їх вартість (пункт 2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 року № 644, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 864/5085).
Внесення плати за користування вагонами здійснюється у порядку, встановленому Правилами користування вагонами і контейнерами (ст.119-126 Статуту залізниць України), затвердженими наказом Мінтрансу України від 25.02.1999 року №113 і зареєстрованими в Міністерстві юстиції України 15.03.1999 року за № 165/3458.
Плата за користування вагонами нараховується згідно п.15 Правил користування вагонами і контейнерами та Тарифного керівництва №1 розділ 5 “Ставки плати за користування вагонами і контейнерами залізниць”, пункт 1.5 (таблиця №1) з урахуванням діючого коефіцієнта телеграфної вказівки №00019/ЦМ підпісн. №Ц-4/6-60/14-19 від 29.03.2019 року.
Згідно Тарифного керівництва №1 розділ 5 (таблиця № 1) при нарахуванні плати за час затримки протягом 25 годин 47 хвилин на коліях залізниці 46 власних вагонів враховується загальна сума ставки за 26 годин - 36,20 грн.
Розрахунок плати за 46 власних вагонів складає: 26 годин = 36,2 грн. (ставка ТК № 1) - 50% =18,10 грн. х 3,023 (коеф.) = 54,7163 грн.; 54,7163 грн. х 46 власних вагонів = 2516,95 грн. + 20% ПДВ (503,39 грн.) = 3020,34 грн.
Сума плати за користування 56 власними вагонами становить 3020,34 грн., втім позивач заявив до стягнення меншу суму, а саме 3019,44 грн.
Відповідач посилався на ст. 121 Статуту та п.16 розділу 6 Правил користування вагонами і контейнерами як на підставу для звільнення від плати за користування вагонами, зазначив, що несвоєчасне звільнення колій станції призначення виникло виключно з причин, що залежать від перевізника.
Згідно ст. 121 Статуту вантажовідправник, вантажоодержувач, порт звільняються від плати за користування вагонами і контейнерами: якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинним положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; у разі подання залізницею вагонів (контейнерів) у кількості, що перевищує максимальну переробну спроможність навантажувальних і розвантажувальних пунктів відправника і одержувача; у інших випадках, передбачених Правилами.
Приписами п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 113 від 25.02.1999 року (з наступними змінами і доповненнями) встановлені випадки, коли вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами і контейнерами, а саме: якщо затримка вагонів або контейнерів виникла через стихійне лихо, що спричинило припинення руху на залізничних під'їзних коліях, а також через стихійне лихо або аварію на підприємстві, внаслідок яких згідно з чинними положеннями заборонено виконувати вантажні роботи; у разі подання локомотивом залізниці вагонів і контейнерів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність. Вказана максимальна переробна спроможність визначається за договором між залізницею і вантажовласником; у разі затримки прийняття залізницею вагонів, які пред'явлено їй до здачі, з причин, що залежать від залізниці. Час такої затримки зазначається у графі "Примітки" Пам'ятки про подавання/забирання вагонів, цей час виключається із загального часу користування вагонами (контейнерами)”.
Таким чином, відповідно до п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами вантажовласник звільняється від плати за користування вагонами, у разі подання локомотивом залізниці вагонів на фронти навантаження (вивантаження) у кількості, що перевищує їх максимальну переробну спроможність.
В спірному випадку вагони не подавалися локомотивом залізниці на фронти навантаження (вивантаження) відповідача (знаходилися на передавальних коліях станції Маріуполь-Сортувальний) і відповідно до умов договору №1/28 від 28.02.2017 року мали бути вивезені зі станції локомотивом комбінату впродовж 4 годин після закінчення передавальних операцій, відповідно посилання відповідача на п. 16 Правил користування вагонами і контейнерами є безпідставним та необґрунтованим.
Разом з тим, укладені між сторонами договори не встановлюють максимальну переробну спроможність фронтів навантаження (вивантаження) комбінату.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що відповідачем не доведено, що перестоювання спірних вагонів було викликане необхідністю дотримання вимог Правил технічної експлуатації залізниць України і їх доставка на під'їзну колію комбінату загрожувала безпеці руху (вагони були небезпечними для перевезення).
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачем не доведено, що затримка вивезення спірних вагонів мала місце з вини залізниці та задовольнив позовні вимоги у розмірі 3019,44 грн.
Разом з тим, за змістом ст. 46 Статуту одержувач зобов'язаний прийняти і вивезти зі станції вантаж, що надійшов на його адресу. Терміни вивезення і порядок зберігання вантажів установлюються Правилами.
Вантажі, що прибули, зберігаються на станції безкоштовно протягом доби. Цей термін обчислюється з 24-ої години дати вивантаження вантажу (контейнера) засобами залізниці або з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача. За зберігання вантажу на станції понад зазначений термін справляється плата, встановлена тарифом.
Згідно п.2 “Збір за зберігання вантажів на місцях загального користування” розділу III “Збори за роботи та послуги, пов'язані з перевезенням вантажів” Тарифного керівництва №1 термін безоплатного зберігання обчислюється згідно з відповідними Правилами. Після закінчення терміну безоплатного зберігання нараховується збір за кожну добу в розмірі 4,00грн. за одну тонну - при зберіганні вантажів у вагонах, у тому числі у контейнерах - за масу брутто, округлену до повних тон. У всіх випадках неповна доба зберігання вантажів округляється до повної.
З посиланням на п.8 р.7 ч.1 Правил № 644, за час знаходження вагонів на місцях загального користування (коліях станції) залізницею на відповідача був нарахований збір за зберігання 52 вагонів з вантажем в сумі 52106,88 грн. з ПДВ (43422,40 грн. без ПДВ).
Нарахована сума внесена до накопичувальної картки (ф. ФДУ-92) №06111257.
Так, вище вказано, що поїзд №3303 прибув 14.10.2020 року о 08:15 год. та був забраний з колій загального користування 15.10.2020 року о 16:45. Згідно з розділом 7 ППВ безоплатна доба зберігання починає обчислюватися з 24-ої години 14.10.2020 року та закінчується о 24-ій годині 15.10.2020 року, отже в даному випадку нарахування збору за зберігання за встановленими чинним законодавством тарифами можливе з 00:00 годин 16.10.2020 року.
Аргументи апелянта на те, що господарський суд першої інстанції не прийняв посилання позивача на п.8 р.7 Правил №644, яким передбачено обчислення терміну безоплатного зберігання при затримці з моменту затримки, мотивуючи це тим, що Статутом, який має вищу юридичну силу по відношенню до Правил перевезення вантажів, визначений інший порядок обчислення такого терміну, а саме з 24 години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача, не приймаються з огляду на таке.
В даному випадку нарахування збору за зберігання вантажів залізницею здійснено без дотримання чинного законодавства, оскільки відповідно до статті 46 Статуту безкоштовний термін зберігання вантажів у вагонах (платформах) у даному випадку скінчився 00,00 год. 15.10.2020 року.
Статут залізниць, має вищу юридичну силу по відношенню до Правил №644, статтею 46 якого визначений інший порядок обчислення такого терміну, а саме з 24-ої години дати подачі вагонів під вивантаження засобами одержувача.
А отже, відповідач звільнив колії у період безоплатного зберігання, а тому підстави для нарахування збору за зберігання вантажу відсутні.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у частині стягнення збору за зберігання вантажів у розмірі 52106,88 грн.
Окрім того, відповідачем під час розгляду справи в господарському суді першої інстанції заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
За змістом ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Разом з тим, приписами ст. 258 ЦК України визначено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Пунктом 136 Статуту залізниць України встановлено, що позови до залізниць можуть бути подані у шестимісячний термін, який обчислюється відповідно до вимог п. 134 Статуту.
Інститут позовної давності передбачає обставини, які є підставами для зупинення та переривання строку давності, вичерпний перелік яких встановлено ст. ст. 263, 264 ЦК України.
За приписами ч.4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.
Згідно із ст.260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими ст.ст.253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
За змістом ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст. 261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч. 1 якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Згідно ч.5 ст. 315 ГК України для пред'явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.
Статтею 137 Статуту визначено, що позови залізниць до вантажовідправників, вантажоодержувачів і пасажирів, що випливають із цього Статуту, можуть бути подані відповідно до установленої підвідомчості чи підсудності до суду за місцем знаходження відповідача протягом 6 місяців. Зазначений шестимісячний термін обчислюється: щодо стягнення штрафу за невиконання плану перевезень - після закінчення п'ятиденного терміну, встановленого для сплати штрафу; в усіх інших випадках - з дня настання події, що стала підставою для подання позову.
Відповідно до ст. 129 Статуту обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Так, подією, яка стала підставою для подання позову є несвоєчасне вивезення вагонів відповідачем, про що складено акт загальної форми ГУ-23 № 6-388 від 05.11.2020 року.
Господарський суд першої інстанції вірно вказав на те, що саме з дати складання акту - 05.11.2020 року починається перебіг позовної давності, а отже шестимісячний термін для пред'явлення позовних вимог сплив 05.05.2021 року.
Оскільки позовна заява надіслана позивачем до суду 07.05.2021 року, про що свідчить поштовий штемпель на конверті, в якому позовна заява надійшла до суду, то позов пред'явлено з пропуском встановленого строку.
Разом з тим, відповідно до положень п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, згідно якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. ст. 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Спеціальний строк позовної давності, до якого віднесено, зокрема, строк на пред'явлення позовів перевізника до вантажоодержувача, передбачено загальною ст.258 ЦК України, яка наявна у вказаному переліку. Норми чинного законодавства не містять будь-яких обмежень щодо застосування вказаної норми до правовідносин, де перевізником є Залізниця, а також будь-яких обмежень щодо дати початку перебігу такого строку.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року за №211 “Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19” через спалах у світі коронавірусу з 12.03.2020 року до 03.04.2020 року в Україні введений карантин; постановами Кабінету Міністрів України від 25.03.2020 року № 239, від 22.04.2020 року №291, від 11.05.2020 року №349, від 20.05.2020 року №392, від 17.06.2020 року №500, від 22.07.2020 року №641, від 26.08.2020 року №760, від 13.10.2020 року №956, від 09.12.2020 року №1236, від 17.02.2021 року № 104, від 21.04.2021 року №405, від 16.06.2021 року №611 до постанови від 11.03.2020 року № 211 внесено зміни, якими дію карантину продовжено до 30.08.2021 року.
А отже, враховуючи, що правовідносини між сторонами виникли в період дії карантину, закінчення строку позовної давності також припало на строк періоду карантину, який на даний час продовжено, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що строк позовної давності щодо позовних вимог не сплинув в силу п.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.
Місцевим господарським судом вірно враховано правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 06.05.2021 року у справі №903/323/20, де, зокрема, суд касаційної інстанції, з огляду на приписи ст. ст. 256, 258, 549, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, п. 32.3.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та встановлені судами обставини, а саме, дату звернення позивача із позовом до суду та періоду нарахування позивачем до стягнення коштів, дійшов висновку про те, що строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.
Таким чином, господарський суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 3019,44 грн. - плати за користування вагонами.
Отже, висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позову відповідає принципам справедливого судового розгляду у контексті частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 року).
Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Апелянту було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків господарського суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010 року)
Апелянту була надана можливість спростувати достовірність доказів і заперечити проти їх використання.
Питання справедливості розгляду не обов'язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008 року).
Отже, на думку колегії суддів, під час розгляду справи її фактичні обставини були встановлені судом першої інстанції на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів; висновки суду відповідають цим обставинам, юридична оцінка надана їм з вірним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 269, 270, ч.1 ст. 275, ст. 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства “Українська залізниця” в особі регіональної філії “Донецька залізниця” акціонерного товариства “Українська залізниця” залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Донецької області від 18.06.2021 року у справі №905/849/21 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків визначених ч. 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 01.09.2021 року.
Головуюча суддя О.І. Терещенко
Суддя П.В. Тихий
Суддя В.В. Россолов