ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
31 серпня 2021 року Справа № 918/309/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.
без виклику сторін у справі
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича
на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 08.06.21р. суддею Качуром А.М. о 13:13 год. у м.Рівному, повний текст складено 14.06.21р.
у справі № 918/309/21
за позовом Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича
до Державного підприємства "Бурштин України"
про стягнення в сумі 122 314,11грн.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. по справі №918/309/21 у задоволені позову Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення в сумі 122 314,11грн. - відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа - підприємець Мацепура Валерій Степанович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити. Крім того, просить покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору. Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- вказує, що відповідач взагалі не вказував у відзиві, що ним не порушено умови договору. Проте, суд вказав у рішенні, що відповідач саме так заперечує позов. Окрім того, суд в рішенні навів доводи, які жодним чином не заявлялись відповідачем, що нібито адвокатом неналежно надано правову допомогу, оскільки адвокатом не подано в інтересах клієнта клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу, в тому числі "гонорар успіху", що є предметом спору в цій справі;
- вважає, що дії суду свідчать про порушення принципів рівності і змагальності сторін, принципу диспозитивності, що свідчать про упередженість судді та можливу його заінтересованість в результатах розгляд справи саме на користь відповідача. Щодо доводів суду, висловлених у рішенні, щодо неподання адвокатом в інтересах клієнта клопотання про відшкодування судових витрат на правову допомогу, то слід звернути увагу, що у адвоката такої можливості не було, оскільки стороною ДП "Бурштин України" у 5 денний строк після ухвалення рішення (24.12.2019р.), не було надано документів, що підтверджують такі витрати - а саме доказів оплати гонорару адвокату;
- звертає увагу суду на те, що акт виконаних робіт був підписаний ДП "Бурштин України" за результатами наданих адвокатом правових послуг по договору про надання правових послуг адвоката №09/12 від 09.12.2019р. та додаткової угоди №09/12-01 (додатку до договору про надання правових послуг адвоката №09/12 від 09.12.2019р.) 29.01.2020р. (акт виконаних робіт №09/12-1-01) в якому визначено сторонами строк оплати до 05.02.2020р.. При цьому, засвідчується, що адвокатом послуги надано згідно умов договору, жодних зауважень та претензій у сторін договору немає, (акт виконаних робіт №09/12-1- 01 від 20.01.2020р. додається). Однак, ДП "Бурштин України" оплату у встановлений сторонами в акті виконаних робіт строк не здійснив;
- обґрунтовує те, що невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи полягає в тому, що суд першої інстанції безпідставно вважає, що матеріали справи не містять оформленої домовленості сторін щодо оплати наданої послуги, яка на думку суду повинна була бути оформлена актом виконаних робіт;
- зазначає, що вирішуючи спір суд першої інстанції не врахував те, що укладена 09.12.2019р. додаткова угода №09/12-01 є додатком до договору про надання правових послуг адвоката №09/12 від 09.12.2019р., про що зазначено в її назві: "Додаткова угода №09/12-01 (додаток до договору про надання правових послуг адвоката №09/12 від 09.12.2019р.") Отже, відповідно до пункту 3 договору про надання правових послуг адвоката №09/12 від 09.12.2019р., яким встановлено, що оплата за надані послуги проводиться за домовленістю сторін, що може бути оформлено додатком до договору, або шляхом погодження рахунку чи підписанням акту виконаних робіт і проводиться у безготівковій формі, свідчить про неправильність висновку суду першої інстанції, щодо обов'язковості акту виконаних робіт для цієї частини додаткової угоди. Договором саме передбачено альтернативні способи фіксування домовленості про оплату (тобто досягнення згоди по істотним умовам договору щодо строків );
- вважає, що таким чином, саме відповідно до п.3 договору про надання правової допомоги адвоката №09/12 від 09.12.2019р. сторони оформили домовленість про оплату зазначеного "гонорару успіху" саме додатком до договору, яким є додаткова угода і сторони не передбачали необхідності оформлення акту виконаних робіт, по цій умові;
- констатує, що висновок суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять оформленої домовленості сторін щодо оплати наданої послуги і умовами договору передбачено, що оплата винагороди у розмірі 4% від суми, що вирішена на користь клієнта здійснюється у виключно відповідності до акту виконаних робіт - є безпідставним та помилковим, що призвело до неправильного вирішення спору;
- зауважує, що відмовляючи у задоволенні позову щодо стягнення з відповідача ДП "Бурштин України" заборгованості за договором №09/12 про надання правових послуг від 09.12.2019р. та додатком до цього договору, яким є додаткова угода 09/12-01 від 09.12.2019р., суд першої інстанції у рішенні не врахував те, що зміст договору та додатку до нього свідчить про безумовну домовленість сторін з відкладальною умовою сплати цієї частини гонорару з визначенням порядку обчислення гонорару (4% від суми, що вирішена на користь клієнта) і конкретного строку оплати, що прив'язаний до відповідної події (у 5-денний строк з дня набрання законної сили рішення суду). При цьому, заперечення відповідача не спростовують чітко визначеної домовленості сторін, а спрямовані виключно на те, щоб не виконувати умови договору, так само, як і не виконувались ним умови щодо інших частин гонорару, розмір яких та строки оплати було підтверджено актами виконаних робіт, стягнення по яких вирішено у судовому порядку;
- констатує, що з матеріалів справи вбачається, що договором №09/12 від 09.12.2019р. та додатковою угодою №09/12-01 від 09.12.2019р., що є додатком до цього договору, конкретно встановленого розмір, порядок обчислення та строк оплати грошового зобов'язання на загальну суму 108400,94грн., яку відповідач не виконав, а тому заборгованість у цій сумі підлягає стягненню з відповідача на користь позивача у судовому порядку, зі стягненням 3% річних та інфляційних втрат.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи №918/309/21 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Крейбух О.Г., суддя Савченко Г.І..
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 19.07.2021р. поновлено строк на подання апеляційної скарги Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. у справі №918/309/21, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. у справі №918/309/21, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. у справі №918/309/21 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано відповідачу подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
30.07.2021р. до Північно - західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Бурштин України" надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач звертає увагу суду на те, що відповідачем у відзиві на позовну заяву чітко зазначено чому у позові позивачу повинно бути відмовлено, а саме в зв'язку з відсутністю позитивного рішення на користь відповідача по причині стягнення з майже збанкрутілого підприємства суми у розмірі в 1 368 078,19грн. - боргу, що аж ніяк не можна вважати позитивним рішенням на користь ДП "Бурштин України", а також у зв'язку з відсутністю в діях адвоката Мацепури В.С. - позивача, як представника ДП "Бурштин України", заслуги у висновках суду про відсутність відстав про стягнення 2 710 023,53грн. штрафів і процентів. Так, з комплексного аналізу рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021, що оскаржується апеляційною скаргою позивача, чітко вбачається те, що судом взято до уваги вищезазначені доводи відповідача.
Також у рішенні Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. викладено висновки суду після вивчення доказів та інших матеріалів справи, що надані позивачем до позову. А саме те, що матеріали справи не містять доказів погодження акту виконаних робіт, погодження рахунку чи додатку до договору, а якому сторонами визначено обсяг та вартість наданих послуг, відтак в задоволенні позову слід відмовити.
Зазначає, що керуючись п.1 додаткової угоди від 09.12.2019р. суд першої інстанції дійшов до висновку, що оплата наданої послуги здійснюються, як передбачено це умовами додаткової угоди, після підписання акту виконаних робіт в контексті того, що у такому випадку відповідач, як клієнт, мав би можливість висловити всі свої пропозиції, зауваження, заперечення до акту та до можливих недоліків щодо наданих послуг. Зокрема відповідач ймовірно міг би висловити такі ж заперечення щодо результатів наданих послуг які наведені у відзиві. Натомість позивач, всупереч умовам п.1 додаткової угоди від 09.12.2019р. помилково вважає такий висновок суду невірним, що стало підставою для оскарження ухваленого рішення.
Звертає увагу суду на те, що відповідач не погоджується зі сплатою не основного гонорару адвокату (який сплачений адвокату, про що самим адвокатом це зазначено в апеляційній скарзі), а зі сплатою коштів за "позитивне вирішення справи" безпосередньо адвокатом, якого не відбулося.
Так, відповідно до рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" - задоволено частково та стягнуто з Державного підприємства "Бурштин України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" 1368078,19грн. - боргу та 20 521,17грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору. Виходячи з вищезазначеного, вважає зрозумілим висновок про відсутність позитивного рішення суду для клієнта - Державного підприємства "Бурштин України", оскільки стягнення з майже збанкрутілого підприємства суми у розмірі в 1 368 078,19грн. - боргу аж ніяк не можна вважати позитивним рішенням на користь клієнта.
Також, з комплексного аналізу рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 вбачається, що суд дійшов висновку про відмову у стягненні 2710023,53грн. штрафів і процентів в зв'язку з недоведеністю позивачем зазначеного. Вищезазначене рішення не містить жодного посилання про запереченення адвоката Мацепури В.С. проти незаконності та протиправності такої вимоги позивача. Також, вважає обґрунтований висновок про відсутність в діях адвоката Мацепарури В.С., як представника ДП "Бурштин України", заслуги у висновках суду про відсутність відстав про стягнення 2710023,53грн., штрафів і процентів.
Розпорядженням в.о. керівника апарату Північно - західного апеляційного господарського суду від 31.08.2021р. №01-04/741, у зв'язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії по справі № 918/309/21 - Крейбух О.Г. у період з 30.08.2021р. по 24.09.2021р. включно, відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України, ст.155 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", пунктів 18, 20 розділу VIII Положення про автоматизовану систему документообігу суду та п.8.2 Засад використання автоматизованої системи документообігу суду у Північно-західному апеляційному господарському суді, призначено заміну судді-члена колегії у судовій справі №918/309/21.
Автоматизованою системою документообігу визначено колегію суддів з розгляду справи №918/309/21 у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І..
Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 31.08.2021р. апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича на рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. по справі №918/309/21 прийнято до розгляду колегією суддів Північно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О., суддя Савченко Г.І..
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 09.12.2019р. між Фізичною особою-підприємцем Мацепурою Валерієм Степановичем (адвокат) та Державним підприємством "Бурштин України" (клієнт) укладено договір про надання правових послуг адвоката №09/12 (далі - договір), згідно предмету якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання:
- по наданню правової допомоги та представництву інтересів підприємства-клієнта, його працівників та службових осіб у кримінальних провадженнях на усіх стадіях кримінального процесу та справах про адміністративні правопорушення, що стосуються господарської діяльності підприємства; у відповідності до статей 42-66 КПК України, статті 271 КпАПП України, адвокат користується усіма правами захисника і представника у кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення;
- представляти інтереси клієнта у місцевих та апеляційних господарських судах, Касаційному господарському суді Верховного Суду, у окружних адміністративних та апеляційних адміністративних судах, Касаційному адміністративному суді Верховного Суду, місцевих, апеляційних та касаційних судах по цивільних справах, Верховному Суді, контролюючих та правоохоронних органах, організаціях, підприємствах та установах незалежно від форм власності, з усіма правами сторони в процесі, передбаченими 61 ГПК України, статтями 60 Кодексу адміністративного судочинства України та статтями 64 ЦПК України, в тому числі подавати та підписувати позовні заяви, заяви та клопотання, апеляційні та касаційні скарги, подавати, підписувати та отримувати інші процесуальні документи, збільшувати або зменшувати розмір заявлених вимог та їх підстави, змінювати предмет позову, відмовлятися від заявлених вимог повністю або частково, укладати та підписувати мирові угоди, завіряти документи та матеріали, оскаржувати судові рішення (рішення, постанови та ухвали);
- надавати Клієнтові юридичну допомогу з правового обґрунтування позиції, розробки документів і підготовки матеріалів, що йому необхідні для захисту своїх інтересів;
- забезпечити надійне зберігання документів, що передані клієнтом на виконання доручення чи зберігання.
Відповідно до з умов п.5 договору, строк дії договору від дати підписання до 31.12.2020р..
У відповідності до п.3 договору, оплата за надані послуги проводиться за домовленістю сторін, що може бути оформлено додатком до договору, або шляхом погодження рахунку чи підписанням акту виконаних робіт і проводиться у безготівковій формі.
09.12.2019р. між сторонами укладено додаткову угоду №09/12-01, згідно якої, сторони передбачили зокрема, що за виконану адвокатом роботу по захисту та представництву інтересів та клієнта у Господарському суді Рівненської області у справі №918/631/19 за позовом ТОВ "Українська бурштинова компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення 4 078 101,72грн., клієнт здійснює оплату у безготівковій формі без ПДВ на рахунок адвоката у погоджені сторонами строки відповідно до акту виконаних робіт.
При позитивному вирішенні спору на користь клієнта з набранням законної сили рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/631/19 (в тому числі щодо затвердження мирової угоди), адвокату сплачується винагорода у розмірі 4% від суми, що вирішена на користь клієнта, яка сплачується у 5 денний строк з дня набрання законної сили цього рішення суду. Дана винагорода не залежить від подальших дій сторони позивача щодо оскарження рішення у касаційному порядку, чи з інших підстав і винагорода адвоката не підлягає поверненню, якщо в подальшому рішення, ухвалене на користь клієнта, що набрало законної сили, буде скасовано.
Як вбачається з матеріалів справи, що 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 3865700,89грн., з яких 1368078,19грн. - сума основного боргу, 1368078,19грн. - штраф, 586268,31грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 406 494,63грн. - інфляційне збільшення боргу, 111882,55грн. - 3% річних, 24 899,02грн. - пеня.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" - задоволено частково, вирішено стягнути з Державного підприємства "Бурштин України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" 1 368 078,19грн. - боргу та 20 521,17грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" заборгованості в сумі 2497 622,70грн. відмовлено.
Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" заборгованості в сумі 212 400,83грн. закрито.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 518377,18грн., з яких 406494,63грн. інфляційне збільшення боргу, 111882,55грн. - 3% річних у справі №918/631/19 без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія" задоволено, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №918/631/19 скасовано, рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Бурштин України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія" 406494,63грн. інфляційних втрат, 111882,55грн. 3% річних.
В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 залишено без змін.
За вказаних обставин, Фізична особа - підприємець Мацепура Валерій Степанович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення заборгованості за договором підряду в сумі 122 314,11грн., з яких: 108400,94грн. основний борг, 3770,13грн. три проценти річних та 10143,04грн. інфляційних втрат.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Фізична особа - підприємець Мацепура Валерій Степанович посилається на те, що 09.12.2019р. між Фізичною особою-підприємцем, адвокат Мацепурою Валерієм Степановичем та Державним підприємством "Бурштин України" було укладено договір про надання правових послуг адвоката №09/12.
Також, між позивачем та відповідачем 09.12.2019р. в межах строку дії основного договору було укладено додаткову угоду №09/12-01.
Згідно вказаного договору сторони узгодили, що за виконану позивачем роботу по захисту та представництву інтересів відповідача у Господарському суді Рівненської області у справі №918/631/19 за позовом ТОВ "Українська бурштинова компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення 4078101,72грн., клієнт здійснює оплату у безготівковій формі без ПДВ на рахунок адвоката у погоджені сторонами строки відповідно до акту виконаних робіт.
Додатковою угодою сторони визначили, що при позитивному вирішенні спору на користь клієнта з набранням законної сили рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/631/19 (в тому числі щодо затвердження мирової угоди), адвокату сплачується винагорода у розмірі 4% від суми, що вирішена на користь клієнта, яка сплачується у 5 денний строк з дня набрання законної сили цього рішення суду.
Крім того, позивач зазначає, що судовим рішенням у справі №918/631/19 позов задоволено частково, вирішено стягнути з ДП "Бурштин України" на користь ТОВ "Українська Бурштинова Компанія" 1368078,19грн. - боргу та 20521,17грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.
В задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості в сумі 2497622,70грн. відмовлено, провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 212400,83грн. закрито.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 518377,18грн. залишено без змін.
Позивач вказує, що рішення суду набрало чинності 19.02.2020р., яким з заявлених позовних вимог в сумі 4 078 101,72грн. судом стягнуто 1 368 078,19грн., відтак відповідач відповідно до умов договору у 5 денний строк з дня набрання законної сили рішення суду повинен був виплатити позивачу винагороду в розмірі 4% від суми, що вирішена на користь ДП "Бурштин України", що становить 108 400,94грн..
Крім того позивач, керуючись положеннями ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача 3 770,13грн. 3% річних та 10 143,04грн. інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 28.04.2021р. відкрито провадження у справі №918/309/21, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, справу призначено до слухання на 13.05.2021р..
В судовому засіданні 13.05.2021р. оголошено перерву до 08.06.2021р..
28.05.2021р. відповідачем до Господарського суду Рівненської області подано відзив на позовну заяву, в якому зазначає про відсутність позитивного рішення суду для клієнта, оскільки стягнення з майже збанкрутілого підприємства суми у розмірі в 1 368 078,19грн. боргу не можна вважати позитивним рішенням.
Також, відповідач зазначає, що з аналізу рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 стає зрозумілим, що суд прийшов до висновку про відмову у стягненні 2 710 023,53грн. штрафів і процентів в зв'язку з недоведеністю позивачем зазначеного.
Крім того, вищезазначене рішення не містить жодного посилання про заперечення адвоката Мацепури В.С. проти незаконності та протиправності такої вимоги позивача. З зазначеного, наявним є висновок про відсутність в діях адвоката Мацепури В.С., як представника ДП "Бурштин України", заслуги у висновках суду про відсутність підстав про стягнення 2 710 023,53грн., штрафів і процентів.
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. по справі №918/309/21 у задоволені позову відмовлено.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).
Згідно ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
У відповідності до ст.614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Встановлюючи презумпцію вини особи, яка порушила зобов'язання, ЦК України покладає на неї обов'язок довести відсутність своєї вини. Особа звільняється від відповідальності лише в тому разі, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання.
Таким чином саме особа, яка порушила зобов'язання повинна довести відсутність своєї вини у вказаному порушенні в силу вимог вищевказаних норм законодавства.
Як свідчать матеріали справи, 09.12.2019р. між Фізичною особою-підприємцем Мацепурою Валерієм Степановичем (адвокат) та Державним підприємством "Бурштин України" (клієнт) укладено договір про надання правових послуг адвоката №09/12 (договір), згідно предмету якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання:
- по наданню правової допомоги та представництву інтересів підприємства-клієнта, його працівників та службових осіб у кримінальних провадженнях на усіх стадіях кримінального процесу та справах про адміністративні правопорушення, що стосуються господарської діяльності підприємства; у відповідності до статей 42-66 КПК України, статті 271 КпАПП України, адвокат користується усіма правами захисника і представника у кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення;
- представляти інтереси клієнта у місцевих та апеляційних господарських судах, Касаційному господарському суді Верховного Суду, у окружних адміністративних та апеляційних адміністративних судах, Касаційному адміністративному суді Верховного Суду, місцевих, апеляційних та касаційних судах по цивільних справах, Верховному Суді, контролюючих та правоохоронних органах, організаціях, підприємствах та установах незалежно від форм власності, з усіма правами сторони в процесі, передбаченими 61 ГПК України, статтями 60 Кодексу адміністративного судочинства України та статтями 64 ЦПК України, в тому числі подавати та підписувати позовні заяви, заяви та клопотання, апеляційні та касаційні скарги, подавати, підписувати та отримувати інші процесуальні документи, збільшувати або зменшувати розмір заявлених вимог та їх підстави, змінювати предмет позову, відмовлятися від заявлених вимог повністю або частково, укладати та підписувати мирові угоди, завіряти документи та матеріали, оскаржувати судові рішення (рішення, постанови та ухвали);
- надавати Клієнтові юридичну допомогу з правового обґрунтування позиції, розробки документів і підготовки матеріалів, що йому необхідні для захисту своїх інтересів;
- забезпечити надійне зберігання документів, що передані клієнтом на виконання доручення чи зберігання.
Також, 09.12.2019р. між сторонами укладено додаткову угоду №09/12-01, згідно якої, сторони передбачили зокрема, що за виконану адвокатом роботу по захисту та представництву інтересів та клієнта у Господарському суді Рівненської області у справі №918/631/19 за позовом ТОВ "Українська бурштинова компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення 4 078 101,72грн., клієнт здійснює оплату у безготівковій формі без ПДВ на рахунок адвоката у погоджені сторонами строки відповідно до акту виконаних робіт.
При позитивному вирішенні спору на користь клієнта з набранням законної сили рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/631/19 (в тому числі щодо затвердження мирової угоди), адвокату сплачується винагорода у розмірі 4% від суми, що вирішена на користь клієнта, яка сплачується у 5 денний строк з дня набрання законної сили цього рішення суду. Дана винагорода не залежить від подальших дій сторони позивача щодо оскарження рішення у касаційному порядку, чи з інших підстав і винагорода адвоката не підлягає поверненню, якщо в подальшому рішення, ухвалене на користь клієнта, що набрало законної сили, буде скасовано.
З матеріалів справи вбачається, що укладений між сторонами договір про надання послуг №09/12 від 09.122019р. (з врахуванням додаткової угоди від 09.12.2019р.) за своєю правовою природою є змішаним договором з елементами договору про надання послуг, договору доручення та договору підряду.
За договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (ст.1000 ЦК України).
Зокрема, у договорі про надання правових послуг наведено елементи, притаманні договору доручення щодо представництва інтересів замовника у кримінальних провадженнях на усіх стадіях кримінального процесу, судах, та у стосунках з податковими та іншими контролюючими органами (пункт 1 договору).
За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ст.837 ЦК України).
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст.901 ЦК України).
Слід зазначити, що всім послугам властива одна спільна ознака - результату передує здійснення дій, які не мають матеріального змісту, тобто під час надання послуг продається не сам результат, а дії, які до нього призвели.
Якщо у зобов'язаннях підрядного типу результат виконаних робіт завжди має речову форму, то у зобов'язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має речового змісту. Сама послуга споживається у процесі її надання, тому її визначають як діяльність, спрямовану на задоволення будь-яких потреб.
Слід звернути увагу на умову про ризик: відповідно до ст.837 ЦК України підрядник зобов'язується виконати певну роботу на власний ризик, а конструкція ст.901 ЦК України такого застереження не містить.
Договір про надання правових послуг містить умови про надання виконавцем замовнику певних матеріальних результатів його дій чи діяльності (виготовлення клопотань, заяв та інших юридичних документів) і передбачає виконання робіт на власний ризик (оплата залежить від досягнення виконавцем результату), тобто цей договір має змішаний характер і поєднує, зокрема, елементи договору підряду та договору надання послуг.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.11.2019р. у справі №918/202/19.
Відповідно до ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
У відповідності до ст.901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ст.903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Договором доручення може бути встановлено виключне право повіреного на вчинення від імені та за рахунок довірителя всіх або частини юридичних дій, передбачених договором. У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.
Судом встановлено, що у 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" звернулось до Господарського суду Рівненської області із позовною заявою до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 3 865 700,89грн., з яких 1 368 078,19грн. - сума основного боргу, 1 368 078,19грн. - штраф, 586 268,31грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 406 494,63грн. - інфляційне збільшення боргу, 111 882,55грн. - 3% річних, 24 899,02грн. - пеня.
Рішенням Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" - задоволено частково, вирішено стягнути з Державного підприємства "Бурштин України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" 1 368 078,19грн. - боргу та 20 521,17грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.
В задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" заборгованості в сумі 2497622,70грн. відмовлено.
Провадження у справі в частині вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" заборгованості в сумі 212400,83грн. закрито.
Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська Бурштинова Компанія" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення грошових коштів у розмірі 518377,18грн., з яких 406494,63грн. інфляційне збільшення боргу, 111882,55грн. - 3% річних у справі №918/631/19 без змін.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020р. касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія" задоволено, постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №918/631/19 скасовано, рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 скасовано в частині відмови в задоволенні позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних й ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3% річних задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Бурштин України" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська бурштинова компанія" 406494,63грн. інфляційних втрат, 111882,55грн. 3% річних.
В іншій частині рішення Господарського суду Рівненської області від 24.12.2019р. у справі №918/631/19 залишено без змін.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що рішення суду набрало чинності 19.02.2020р., яким з заявлених позовних вимог в сумі 4078101,72грн. судом стягнуто 1368078,19грн., відтак відповідач відповідно до умов договору у 5 денний строк з дня набрання законної сили рішення суду повинен був виплатити позивачу винагороду в розмірі 4% від суми, що вирішена на користь ДП "Бурштин України", що становить 108400,94грн.. Крім того позивач, керуючись положеннями ст.625 ЦК України просить стягнути з відповідача 3770,13грн. 3% річних та 10143,04грн. інфляційних втрат.
Водночас, з укладеного між сторонами договору вбачається, що оплата за надані послуги проводиться за домовленістю сторін, що може бути оформлено додатком до договору, або шляхом погодження рахунку чи підписанням акту виконаних робіт і проводиться у безготівковій формі (пункт 3 договору).
Як зазначалось вище, 09.12.2019р. між сторонами укладено додаткову угоду №09/12-01, відповідно до якої сторонами визначено порядок оплати послуг адвоката.
Зазначеною додатковою угодою сторони встановили, що за виконану адвокатом роботу по захисту та представництву інтересів та клієнта у Господарському суді Рівненської області у справі №918/631/19 за позовом ТОВ "Українська бурштинова компанія" до Державного підприємства "Бурштин України" про стягнення 4078101,72грн., клієнт здійснює оплату у безготівковій формі без ПДВ на рахунок адвоката у погоджені сторонами строки відповідно до акту виконаних робіт.
При позитивному вирішенні спору на користь клієнта з набранням законної сили рішення Господарського суду Рівненської області у справі №918/631/19 (в тому числі щодо затвердження мирової угоди), адвокату сплачується винагорода у розмірі 4% від суми, що вирішена на користь клієнта, яка сплачується у 5 денний строк з дня набрання законної сили цього рішення суду. Дана винагорода не залежить від подальших дій сторони позивача щодо оскарження рішення у касаційному порядку, чи з інших підстав і винагорода адвоката не підлягає поверненню, якщо в подальшому рішення, ухвалене на користь клієнта, що набрало законної сили, буде скасовано.
Договір про надання правових послуг, як було зазначено вище, має змішаний характер, передбачає представництво інтересів, виконання певних робіт та надання послуг юридичного характеру, тобто містить елементи договорів відплатного надання послуг, доручення, підряду, стосовно ризику недосягнення бажаного для довірителя результату (ненадання або неналежне надання правової допомоги).
Крім того, як вбачається з умов договору сторони передбачили обов'язки адвоката представляти інтереси клієнта, задля чого адвокат користується усіма правами сторони у господарському процесі.
Зокрема адвокат має право/обов'язок подавати в інтересах клієнта клопотання, в тому числі про відшкодування витрат на правову допомогу, до яких, як свідчить судова практика Верховного Суду, може бути зараховано також і так званий "гонорар успіху".
Однак, як вбачається з рішення місцевого суду та постанови апеляційного суду у справі №918/631/19 та підтверджено позивачем в судовому засіданні, клопотань про включення зазначеного гонорару до судових витрат у справі №918/631/19 господарському суду подано не було.
При цьому, як встановлено судом першої інстанції, в судовому засіданні позивач повідомив, що не отримував окремих доручень щодо включення до витрат на правову допомогу зазначеного гонорару.
Слід зазначити, що надання правової допомоги на підставі договору передбачає не просто перехід грошових коштів від клієнта до адвоката у зв'язку із настанням певного юридичного факту - прийняттям судового рішення з певним присудом про задоволення або відмову у задоволенні позову. Виконання договірних зобов'язань із надання юридичних послуг передбачає також і здійснення адвокатом конкретних дій з надання правової допомоги, представництва інтересів клієнта та відповідним прийняттям таких дій клієнтом, що виражається в оцінці та погодженні клієнтом дій адвоката. Як правило, таке погодження або висловлення заперечень щодо якості наданих послуг, обговорення результатів представництва, оцінка належного рівня захисту адвокатом інтересів клієнта, мають місце під час підписання акту прийняття виконаних робіт.
У такому випадку відповідач, як клієнт, мав би можливість висловити всі свої пропозиції, зауваження, заперечення до акту та до можливих недоліків щодо наданих послуг. Зокрема відповідач ймовірно міг би висловити такі ж заперечення щодо результатів наданих послуг які наведені у відзиві.
Матеріали справи свідчать, що умовами договору сторони передбачили можливість погодження оплати послуг, зокрема, умовами п.3 договору від 09.12.2019р. сторони визначили такий порядок оплати послуг, який передбачає оплату за надані послуги за домовленістю сторін, що може бути оформлено додатком до договору, або шляхом погодження рахунку чи підписанням акту виконаних робіт.
У додатковій угоді до договору сторони обумовили, що клієнт здійснює оплату у безготівковій формі на рахунок адвоката у погоджені строки відповідно до акту виконаних робіт.
Поряд з цим, як вбачається зі структури пункту 1 додаткової угоди до договору, складання акту виконаних робіт є обов'язковим для усіх наведених у додатковій угоді випадків оплати послуг адвоката, в тому числі і для оплати винагороди у розмірі 4% від суми, що вирішена на користь клієнта, що на думку суду є "гонораром успіху".
Отже, узгоджений сторонами порядок оплати послуг передбачає погодження сторін, включає процес домовленості, що виражається в оформленні акту виконаних робіт та його прийняття і підписання як адвокатом так і клієнтом. Під час таких домовленостей, що може виражатися, як визначили сторони, у підписанні акту виконаних робіт, клієнт матиме можливість надати свою згоду або ж висловити певні заперечення. Наприклад, чи було досягнуто позитивного результату та в якому вимірі він виражається, чи були "вирішені" вимоги на користь клієнта та у якому розмірі, чи відповідає розмір вирішених на користь клієнта вимог розміру гонорару який заявлено адвокатом тощо.
Водночас, відсутність передбачених умовами договору домовленостей та відповідних обумовлених документів (акту виконаних робіт) позбавляє клієнта права на погодження чи заперечення щодо оплати послуг, що не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, зокрема принципам справедливості, добросовісності та розумності.
Як свідчать матеріали справи та встановлено судом, всупереч умовам договору, зібрані по справі відповідні матеріали не містять оформленої домовленості сторін щодо оплати наданої послуги.
Зокрема, у матеріалах справи відсутні докази погодження сторонами акту виконаних робіт на суму 108 400,94грн. та направлення такого акту відповідачу.
Встановлення умовами договору строку оплати послуг не позбавляє сторін від обов'язку щодо складення акту, в якому сторонами узгоджується вартість таких робіт.
Слід звернути увагу на те, що сторони у договорі визначили акт виконаних робіт як суттєвий елемент встановлених між ними правовідносин, а тому згідно зі ст.ст.6, 11 ЦК України договір як джерело матеріального права підлягає до застосування у повному обсязі.
Отже, враховуючи вище викладене, а також виходячи із наведених вище погоджених умов договору, відповідач вправі був розраховувати на здійснення остаточного розрахунку у порядку зафіксованому положеннями договору, а саме: шляхом оформлення відповідного акту виконаних робіт.
Відповідно до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". Зокрема положеннями названої статті унормовано, що первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такий обов'язковий реквізит як особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.
Також, судом встановлено, що умови укладено договору містять поняття "позитивне вирішення спору на користь клієнта", проте договором не розтлумачено, що саме для сторін є позитивним вирішенням спору.
Так, відповідач у своєму відзиві вказує, що в його розумінні рішення у справі №918/631/19 для клієнта не можна вважати позитивним. Відтак суд вважає, що за відсутності передбаченого договором акту виконаних робіт в якому відображена вартість таких робіт, в суду відсутні підстави для визнання позовних вимог щодо стягнення заборгованості обґрунтованими та такими що відповідають умовам договору.
У відповідності до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, з огляду на встановлені обставини щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про стягнення основної заборгованості, а тому відсутні підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, враховуючи те, що умовами договору передбачено, що оплата винагороди у розмірі 4% від суми, що вирішена на користь клієнта здійснюється у відповідності до акту виконаних робіт, проте матеріали справи не містять доказів погодження акту виконаних робіт, погодження рахунку чи додатку до договору, а якому сторонами визначено обсяг та вартість наданих послуг, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Стосовно вимог апеляційної скарги про долучення до матеріалів справи акту виконаних робіт №09/12-01 від 29.01.2021р., що був підписаний ДП "Бурштин України" за результатами наданих послуг адвоката №09/12 від 09.12.20219р. та додаткової угоди №09/12-01 (додатку до договору про надання правових послуг адвоката №09/12 від 09.12.2020р.), колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, зокрема, наступне.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, скаржник покликається на те, що подання таких доказів в суд апеляційної інстанції пов'язано з необхідністю спростувати висновки суду першої інстанції, викладені у рішенні, яке оскаржується, що нібито адвокатом неналежно надано правову допомогу, що відсутні акти виконаних робіт, які підтверджували обсяг виконаних адвокатом робіт, та те, що відповідачем не порушено умови договору. Також, зазначає, що такі докази не було можливості подати раніше до суду першої інстанції, оскільки у відзиві на позов відповідач ДП "Бурштин України" не висловлював, що адвокатом неналежно надано правову допомогу, що відсутні акти виконаних робіт, які підтверджували обсяг виконаних адвокатом робіт, та те, що відповідачем не порушено умови договору.
Тому, вважає за необхідне клопотати про долучення до матеріалів справи акту виконаних робіт №09/12-01 від 29.01.2021р., що був підписаний ДП "Бурштин України" за результатами наданих послуг адвоката №09/12 від 09.12.20219р. та додаткової угоди №09/12-01 (додатку до договору про надання правових послуг адвоката №09/12 від 09.12.2020р.).
Так, норми процесуального права, зокрема, положення ст.269 ГПК України є універсальними і застосовуються судом апеляційної інстанції у всіх категоріях спорів.
Відповідно до приписів ч.1 та ч.3 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як: "винятковість випадку" та "причини, що об'єктивно не залежать від особи", і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою). Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.04.2021р. у справі №909/722/14.
Слід зазначити, що такі докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і, виходячи з принципу змагальності сторін, сторони повинні подати всі докази на підтвердження своєї позиції саме в суді першої інстанції. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.12.2020р. у справі №908/1908/19.
Відповідно до висновку щодо застосування приписів статей 80, 269 ГПК України, викладеного Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.02.2019 у справі №916/3130/17 та від 18.06.2020 у справі № 909/965/16, від 26.02.2019 у справі №913/632/17 єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом, у тому числі апеляційної інстанції, доказів з порушеннями встановленого процесуальним законом порядку, - це наявність об'єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії з причин, що не залежали від нього, тягар доведення яких покладений на учасника справи (у даному разі - позивача).
При цьому за імперативним приписом ч.4 ст.13 названого Кодексу кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних, зокрема, з невчиненням нею процесуальних дій.
Принцип рівності сторін у процесі у розумінні «справедливого балансу» між сторонами вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Прийняття судом апеляційної інстанції додатково поданих доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст.269 ГПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції вирішено спір між сторонами та прийнято відповідне рішення, з урахуванням позовних вимог, за встановлених судом першої інстанції обставин та на підставі поданих до місцевого господарського суду доказів. У свою чергу, суду апеляційної інстанції належить, зокрема, перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч.1 ст.2 ГПК України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч.2 ст.2 ГПК України).
Відповідно до положень ст.236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Частиною 1 ст.73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст.74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ч.8 ст.80 ГПК України, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи вище викладене, а також приписи ст.ст.80, 269 ГПК України, апеляційний господарський суд вважає не обґрунтованими доводи скаржника про неможливість долучення до матеріалів справи додаткових доказів при розгляді справи судом першої інстанції та не приймає подані позивачем до апеляційної скарги докази, які не були предметом розгляду місцевим господарським судом, при цьому, винятковості випадку, що є підставою для прийняття таких доказів, у розумінні зазначених положень, із підтвердженням цього документально, судом не встановлено.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. по справі №918/309/21 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича - без задоволення.
Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи - підприємця Мацепури Валерія Степановича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Рівненської області від 08.06.2021р. по справі №918/309/21 - без змін.
2. Справу №918/309/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "31" серпня 2021 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Демидюк О.О.
Суддя Савченко Г.І.