вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"25" серпня 2021 р. Справа№ 910/900/21
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Чорногуза М.Г.
Мартюк А.І.
при секретарі судового засідання Позюбан А.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "РВС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021
у справі № 910/900/21 (суддя: Сташків Р.Б.)
за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України
до Акціонерного товариства "РВС БАНК"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю “Італтекс Меріно”
про стягнення 323 460, 00 грн,
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання
Київська спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "РВС БАНК" про стягнення 323 460, 00 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги прокурор зазначає, що у зв'язку з порушенням ТОВ «Італтекс Меріно» зобов'язань за договором поставки від 26.10.2018 № 286/3/18/300, у Міністерства оборони України виникло право на отримання коштів за банківською гарантією № 6676-18Г від 24.10.2018, вимога на підставі якої не була задоволена банком.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі № 910/900/21 позов задоволено повністю.
Стягнуто з АТ "РВС БАНК" на користь Міністерства оборони України суму банківської гарантії від 24.10.2018 №6676-18Г у розмірі 323460, 00 грн.
Стягнуто з АТ "РВС БАНК" на користь Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону 4851, 90 грн судового збору.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, АТ "РВС БАНК" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі № 910/900/21 та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають встановленим обставинам справи, а також тим, що його прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без дослідження усіх доказів. Так, апелянт стверджує, що вимога про виплату суми гарантії підписана особою, у якої відсутні такі повноваження. Відповідач вважає, що Міністерством оборони України пред'явлено вимогу за відсутності обставин, що зумовлюють настання гарантійного випадку.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.05.2021, апеляційна скарга у справі № 910/900/21 передана на розгляд колегії суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "РВС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021, запропоновано учасникам справи подати відзив, заперечення на апеляційну скаргу та інші заяви/клопотання та повідомлено строки на їх подання, розгляд справи призначено на 30.06.2021.
Від Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому учасник справи просить рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Заперечуючи проти доводів апелянта, прокуратура у відзиві зазначає, що оскаржуване рішення є законним, обґрунтованим, ухваленим у відповідності до вимог матеріального права з дотриманням норм процесуального права, на підставі повного і всебічного з'ясування обставин, що мають значення для справи. Так, прокуратура стверджує, що зміст довіреності, на підставі якої було підписано вимогу про сплату банківської гарантії, містить обмеження щодо вчинення правочинів, які стосуються лише прав представника на підписання договорів відповідно до бюджетних асигнувань 2018/2019. Також прокуратура наполягає на тому що Міністерство оборони України звернулось до банку з відповідною вимогою в межах строку дії гарантії та з дотриманням її умов.
В судовому засіданні 30.06.2021 оголошено перерву до 25.08.2021, про що присутні представники учасників справи повідомлені під розписку.
У зв'язку з перебуванням у відпустці судді Зубець Л.П., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.08.2021, для розгляду апеляційної скарги у даній справі визначено колегію суддів у складі: Алданова С.О. (головуючий), Мартюк А.І., Чорногуз М.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.08.2021 справу № 910/900/21 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "РВС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 прийнято до провадження визначеним складом суду.
Представники позивача та третьої особи в судове засідання 25.08.2021 не з'явились, про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення третій особі, а також розписка сторони позивача в попередньому судовому засіданні. Клопотань та заяв до початку судового розгляду справи від даних учасників справи не надходило, про поважність причин неприбуття в судове засідання не повідомлялось.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Згідно п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема, є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін та третьої особи обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасників справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників позивача та третьої особи, які належним чином повідомлені про судовий розгляд справи в апеляційному порядку.
Представник відповідача в судовому засіданні 25.08.2021 підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в задоволенні позовних вимог.
Прокурор в судовому засіданні 25.08.2021 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених скаржником доводів та вимог, виходячи з наступного.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 24.10.2018 між Приватним акціонерним товариством "РВС БАНК" (Гарант) та Міністерством оборони України (Бенефіціар) укладено гарантію № 6676-18Г, відповідно до умов якої Банк зобов'язався сплатити на користь Бенефіціара суму банківської гарантії у розмірі 323460 грн. у випадку невиконання Принципалом (ТОВ «Італтекс Меріно») своїх зобов'язань перед Бенефіціаром за вказаним Договором.
Відповідно до абзацу 3 гарантії Гарант бере на себе безвідкличні та безумовні зобов'язання виплатити Бенефіціару суму гарантії у розмірі 323460 грн протягом 5 робочих днів з дати отримання письмової вимоги Бенефіціара, підписаної уповноваженою особою, та в якій Бенефіціар заявляє про те, що: Принципал не виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю чи Принципал неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором про закупівлю стосовно асортименту, кількості, якості та строків у разі несплати штрафних санкцій, визначених договором про закупівлю між Бенефіціаром та Принципалом.
Письмова вимога Бенефіціара повинна бути підписана уповноваженою особою Бенефіціара, скріплена печаткою Бенефіціара та відправлена на поштову адресу Гаранта.
Строк дії гарантії до 01.02.2019 включно.
26.10.2018 між Міністерством оборони України (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» (Постачальник) укладено договір про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) №286/3/18/300 (далі - Договір), згідно умов якого Постачальник зобов'язується у 2018 році поставити Замовнику вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) (далі - товар), а Замовник забезпечити приймання та оплату товару в асортименті, кількості, у строки (терміни), вказані у цьому Договорі.
Номенклатура товару, передбаченого до поставки за Договором, вимоги згідно яких виготовляється товар, строки (терміни) виконання договору, визначаються наведеною у п. 1.2 Договору Специфікацією, згідно з якою поставці підлягають вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2000 штук на загальну суму 898500 грн. без ПДВ -до 15.11.2018 (включно) та у кількості 10 000 штук на загальну суму 4492500 грн. без ПДВ - до 15.12.2018 (включно). Усього на загальну суму 5391000 грн. без ПДВ та 6469200 грн. з ПДВ.
За умовами п. 6.3.1 Договору Постачальник зобов'язаний забезпечити поставку товару у строки, встановлені Договором.
Відповідно до п. 7.3.3 Договору за порушення строків виконання зобов'язання Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від вартості непоставленого товару за кожну добу затримки, а за прострочення понад 10 днів з Постачальника додатково стягується штраф у розмірі 7 відсотків вказаної вартості Договору.
Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України за Специфікацією, що є Додатком №1 до Договору, в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 сплановано відвантаження виробів домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 12 000 штук, з яких 2000 штук - до 15.11.2018 (включно) та 10 000 штук - до 15.12.2018 (включно).
15.01.2019 між сторонами укладено додаткову угоду №2 від 15.01.2019 до Договору, у якій сторони домовились, зокрема:
- пункт 1.2 Договору доповнити Специфікацією на 2019 рік, відповідно до якої поставці підлягають вироби домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2400 штук на загальну суму 1078200 грн. без ПДВ - до 31.03.2019 (включно). Усього на загальну суму 1078200 грн. без ПДВ та 1 293 840 грн. з ПДВ;
- пункт 3.1 Договору викласти у такій редакції: ціна цього Договору становить 7763040 грн., у тому числі ПДВ 1293840 грн., а саме: у 2018 році за Специфікацією становить 6469200 грн., у тому числі ПДВ 1078200 грн. (загальний фонд); у 2019 році за Специфікацією становить 1293840 грн., у тому числі ПДВ 215640 грн.
Відповідно до рознарядки Міністерства оборони України за Специфікацією на 2019 рік, що є Додатком №1 до додаткової угоди №2 до Договору, в/ч НОМЕР_1 (229ОЦЗ) код 07686319 сплановано відвантаження виробів домашнього текстилю (3951) (Ковдра напіввовняна для санітарно-курортних установ, казарм та казарм поліпшеного типу Збройних сил України) у кількості 2 400 штук до 31.03.2019 (включно).
Унаслідок прострочення поставки товару за Договором від 26.10.2018 № 286/3/18/300 Міністерство оборони України зверталось до Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» з відповідним позовом про стягнення 52 077,06 грн пені та 452 844 грн. штрафу.
З огляду на неналежне виконання постачальником зобов'язань за Договором від 26.10.2018 № 286/3/18/300 Міністерство оборони України звернулось до ПрАТ "РВС БАНК" з вимогою від 29.01.2019 № 286/6/640 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 323460 грн. відповідно до умов банківської гарантії від 24.10.2018 № 6676-18Г. Дана вимога підписана директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулевичем В.В. на підставі довіреності від 17.12.2018 № 220/569/Д, виданої Міністром оборони України Полторак С.Т. До вказаної вимоги надано копію гарантії та три копії довіреностей, які наявні у матеріалах справи.
06.02.2019 листом № 166/19-БТ ПрАТ "РВС БАНК" повідомило про відмову у виплаті гарантійного платежу за банківською гарантією від 24.10.2018 № 6676-18Г, оскільки вимога підписана неуповноваженою особою Гулевичем В.В., який не має повноважень на підписання вимоги щодо стягнення забезпечення виконання договорів, укладених відповідно до бюджетних асигнувань на 2018 рік. Крім того, відповідно до змісту гарантії підставою для виплати гарантійного платежу є невиконання Принципалом сукупності вимог - порушення асортименту, кількості, якості та строків поставки товару.
Не погодившись з вказаною відмовою, Київською спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері Центрального регіону пред'явлено до суду позов в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про стягнення з ПАТ "РВС Банк" 323 460, 00 грн суми банківської гарантії.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі виникли на підставі банківської гарантії. Особливості регулювання цих правовідносин визначено, зокрема, параграфом 4 глави 49 Цивільного кодексу України, положеннями глави 22 Господарського кодексу України, Положенням про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженим постановою правління Національного банку України від 15.12.2004 № 639, Уніфікованими правилами міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.
Статтею 546 ЦК України унормовано види забезпечення виконання зобов'язання.
Зокрема, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Згідно ст. 560 ЦК України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов'язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Статтею 200 Господарського кодексу України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов'язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов'язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов'язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні. Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони.
Згідно ч. 1 ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
При цьому, у відповідності до ст. 562 ЦК України зобов'язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов'язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов'язання.
Суд зазначає, що гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов'язання боржником. Проте, особливістю гарантії є те, що її чинність не залежить від дійсності або чинності основного зобов'язання, що забезпечується гарантією. Отже, гарантійне зобов'язання носить самостійний, автономний характер по відношенню до основного зобов'язання.
Водночас, оскільки гарант відповідає перед кредитором за порушення основного зобов'язання боржником, законне право вимоги кредитора до гаранта може виникнути лише у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником.
За приписами ч. 1 ст. 565 ЦК України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії.
Згідно з п. 3 р. I Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління НБУ від 15.12.2004 №639, гарантійний випадок - одержання банком-гарантом/банком-контргарантом вимоги бенефіціара, що становить належне представлення, протягом строку дії або до дати закінчення дії гарантії/контргарантії, що свідчить про порушення принципалом базових відносин; гарантія - спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого банк-гарант бере на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром сплатити кошти в разі настання гарантійного випадку. Зобов'язання банку-гаранта перед бенефіціаром не залежить від базових відносин, які забезпечуються такою гарантією (їх припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли посилання на такі базові відносини безпосередньо міститься в тексті гарантії.
Згідно з п. 1 гл. 2 р. III вказаного Положення, у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).
Відповідно до п. 2 р. І Положення, безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
З умов гарантії та норм права випливає, що обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією та направлення бенефіціаром гаранту письмової вимоги в межах строку дії гарантії разом із зазначеними в ній необхідними документами. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Як на підставу настання гарантійного випадку, прокуратура посилається на те, що постачальник не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного постачання товару за Договором №286/3/18/300 від 26.10.2018, що зокрема підтверджується рішенням Господарського суду Чернігівської області від 18.02.2020 у справі № 927/949/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Італтекс Меріно» про стягнення 504 921,06 грн, з яких 52 077,06 грн пені та 452 844,00 грн штрафу.
Вказаним судовим рішенням позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено частково, стягнуто з ТОВ «Італтекс Меріно» 47 764,26 грн пені, 452 844 грн штрафу.
Беручи до уваги те, що судове рішення у справі № 927/949/19 набрало законної сили, у зв'язку з чим відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України встановлені в цій справі обставини, зокрема, щодо неналежного виконання постачальником договірних зобов'язань, як вірно констатовано місцевим господарським судом, не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.
За наведеного доводи апелянта про те, що Міністерством оборони України пред'явлено вимогу за відсутності обставин, що зумовлюють настання гарантійного випадку, визнаються судовою колегією необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та сторонами не заперечується, що вимога від 29.01.2019 № 286/6/640 підписана Гулевичем В.В. директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України, на підтвердження повноважень якого надавалась довіреність від 17.12.2018 № 220/569/Д, видана Міністром оборони України Полторак С.Т.
Зі змісту довіреності від 17.12.2018 № 220/569/Д слідує, що Гулевичу В.В. надано повноваження на підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій, стягнення забезпечення виконання договорів та укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю продукції (товарів), майна (обладнання) продовольчої, речової та служби пально-мастильних матеріалів, виконання робіт, надання послуг відповідно до бюджетних асигнувань на 2019 рік на централізовану оплату за бюджетними програмами.
Відповідно до ч. 3 ст. 237 ЦК України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Згідно ст. 244 ЦК України представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.
Статтею 246 ЦК України унормовано, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами.
Як встановлено судом, довіреність № 220/569/д від 17.12.2018 була видана Гулєвичу В.В. Міністром оборони України Полтараком С.Т.
Відповідно до ст. 8 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади” міністр як керівник міністерства: - очолює міністерство, здійснює керівництво його діяльністю; - представляє міністерство у публічно-правових відносинах з іншими органами, підприємствами, установами та організаціями в Україні та за її межами; - визначає обов'язки першого заступника міністра, заступників міністра, розподіл повноважень міністра між першим заступником міністра та заступниками міністра, які вони здійснюють у разі його відсутності; - підписує накази міністерства; - дає обов'язкові для виконання державними службовцями та працівниками апарату міністерства доручення.
Положенням про Міністерство оборони України, затвердженим постановою Кабінету Мністрів № 671 від 26.11.2014 року (далі - Положення), передбачено, що міністр представляє Міністерство оборони України у відносинах з іншими органами, підприємствами, установами і організаціями в Україні та за її межами.
Отже, Міністр оборони України Полтараком С.Т. у межах своєї компетенції, передбаченої ст. 8 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”, видав довіреність № 220/569/д від 17.12.2018 директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерству оборони України Гулєвичу В.В.
Відтак, доручення Міністра оборони України Полтараком С.Т. у вигляді видачі довіреності № 220/569/д від 17.12.2018 директору Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів МОУ Гулєвичу В.В. на підписання вимог до банка-гаранта та стягнення коштів на виконання договорів на закупівлю продукції (товарів), зокрема, за договором № 286/3/18/213 від 08.06.2018, було правомірним та таким, що ґрунтувалось на вимогах Закону та локальних нормативних актах Міністерства оборони України.
При цьому, колегія суддів погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про те, що визначені даною довіреністю повноваження Гулевича В.В. обмежені щодо бюджетних асигнувань на 2019 рік лише в частині укладення договорів (додаткових угод) на закупівлю товарів, послуг тощо. Повноваження щодо підписання від імені Міністерства оборони України вимог щодо стягнення (повернення) забезпечення тендерної та/або цінової пропозицій жодних обмежень по року бюджетних асигнувань не містять.
Підсумовуючи вищенаведене в сукупності доводи апелянта про те, що вимога була підписана неуповноваженою особою бенефіціара відхиляються за їх необґрунтованістю.
Як вбачається з матеріалів справи Міністерство оборони України звернулось до АТ "РВС БАНК" з вимогою від 29.01.2019 №286/6/640 щодо сплати гарантійного платежу у розмірі 323 460 грн, відповідно до умов банківської гарантії від 24.10.2018 №6676-18Г, в межах дії гарантійного строк, що встановлений до 01.02.2019.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач взяв на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання щодо виплати позивачу суми гарантії у разі невиконання (неналежного виконання) умов Договору поставки №286/3/18/300 від 26.10.2018, неналежне виконання якого встановлено судовим рішенням.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Враховуючи вищевикладене, колегія приходить до висновку про те, що позовні вимоги прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України про стягнення банківської гарантії у сумі 323460,00 грн є обґрунтованими, а відтак правомірно задоволені місцевим господарським судом.
Відносно обставин пред'явлення позову прокуратурою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Зі змісту абз. 1 - 3 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 ГПК України прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві. Прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді, передбачених частиною третьою статті 25 Закону України "Про прокуратуру". Невиконання прокурором вимог щодо надання господарському суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в господарському суді має наслідком повернення поданої ним позовної заяви в порядку, встановленому статтею 63 цього Кодексу.
Таким чином, зі змісту вищезазначених законодавчих положень вбачається, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки: "Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".
З огляду на викладене, підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва.
У такому випадку суд зобов'язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 906/982/19.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, при поданні позовної заяви прокурор обґрунтував необхідність подання позову у даній справі в інтересах держави тим, що уповноваженим органом здійснювати відповідні функції в спірних відносинах є Міністерство оборони України, яким не вживались заходи, спрямовані на стягнення банківської гарантії, шляхом подання відповідного позову.
Військова прокуратура Київського гарнізону, з метою встановлення підстав для захисту інтересів держави, звернулась з листом від 06.11.2020 № 16/5985вих20 до Міністерства оборони України для отримання інформації щодо обставин використання бюджетних коштів, фактично надаючи вказаним органам відреагувати на порушення інтересів держави, зокрема, шляхом проведення перевірок виявлених прокуратурою фактів порушень закону, вчинення дій з виправлення ситуації, в тому числі подання позову. Однак Міністерством оборони України таких заходів вжито не було, що підтверджується листом від 17.12.2020 № 298/5/1795.
Враховуючи що, у даному випадку, невиконання умов договору поставки № №286/3/18/300 від 26.10.2018, забезпеченого банківською гарантією, впливає на ефективність обороноздатності держави в цілому, шкода, яка була спричинена Міністерству оборони України невиконанням зобов'язань, є безпосередньою шкодою інтересам держави.
Водночас, як зазначено вище, Міністерство оборони України не вжило заходів щодо судового захисту порушених інтересів держави, незважаючи на відмову АТ “РВС Банк” у виплаті банківської гарантії, про що свідчить наявний у матеріалах справи лист МОУ № 298/5/1795 від 17.12.2020, в якому позивач зазначає, що позовна робота чи будь-які інші заходи щодо повернення банківської гарантії від 24.10.2018 №6676-18Г Міністерством оборони України не вчинялись.
Враховуючи вищевикладене, звернення прокурора в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з даним позовом є правомірним та таким, що направлений на захист охоронюваних законом інтересів держави.
Доводи апеляційної скарги про те, що викладені в оскаржуваному рішенні висновки не відповідають встановленим обставинам справи, а також те, що його прийнято з порушенням норм матеріального і процесуального права, без дослідження усіх доказів, - не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі № 910/900/21 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Апеляційна скарга Акціонерного товариства "РВС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 підлягає залишенню без задоволення.
Судові збір, сплачений стороною у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, в порядку ст. 129 ГПК України, покладаються на апелянта (відповідача у даній справі).
Керуючись ст. ст. 129, 269, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "РВС БАНК" на рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/900/21 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 07.04.2021 у справі №910/900/21 залишити без змін.
3. Судовий збір, сплачений стороною у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Акціонерне товариство "РВС БАНК".
4. Справу №910/900/21 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді М.Г. Чорногуз
А.І. Мартюк
Повний текст постанови складено 01.09.2021