Справа № 202/18596/13-ц Головуючий у 1 інстанції: Павлів В.Р.
Провадження № 22-ц/811/1797/18 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 39
30 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Крайник Н. П.
суддів: Ванівського О.М., Мельничук О.Я.
при секретарі: Ждан К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 січня 2018 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
11 січня 2013 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (надалі - ПАТ КБ «Приватбанк») звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позивач просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість по кредитному договору № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р. у розмірі 16 018,04 доларів США, що згідно курсу НБУ станом на 24.12.2012р. еквівалентно 117 984,16 гривень, витрати на правову допомогу у розмірі 3 200,00 гривень та судовий збір, сплачений за подання позовної заяви.
В обґрунтування заявлених позовних вимог покликався на укладення 25.02.2008р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 кредитно-заставного договору № LVH9AE00000295 (надалі - «кредитний договір») за умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 18 376,01 доларів США із процентною ставкою 10,56 % річних та кінцевою датою погашення кредиту 22.02.2013р. Внаслідок неналежного виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 16 018,04 доларів США, з яких: 8 743,13 доларів США - заборгованість за кредитом, 1 313,49 доларів США - заборгованість за процентами, 258,74 доларів США - заборгованість за комісією, 4 910,12 доларів США - пеня, 31,29 доларів США - штраф (фіксована складова) та 761,27 доларів США - штраф (процентна складова).
Окрім цього, у зв'язку із укладенням між ПАТ КБ «Приватбанк» та ПАТ «Акцент-Банк» (як з поручителем) договору поруки № 167 від 20.10.2010р., позивач просив стягнути також із ПАТ «Акцент-Банк» солідарно на користь позивача 10 000,00 гривень.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.01.2013р. позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково; стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у сумі 117 984,16 гривень, що становить 14 766,48 доларів США (в тому числі 7 491,57 доларів США заборгованість за кредитом, 1 313,49 доларів США заборгованість по процентам за користування кредитом; 258,74 доларів США заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 4 910,12 доларів США пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, 31,29 доларів США штраф (фіксована частина), 761,27 доларів США штраф (процентна складова); стягнуто із ПАТ «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «Приватбанк» суму 10 000,00 гривень; стягнуто солідарно із ПАТ «Акцент-Банк» та ОСОБА_1 на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 1279,84 гривень; в іншій частині позову відмовлено.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24.05.2016р. заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.01.2013р. у цивільній справі за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк», ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором скасовано та призначено справу до розгляду в загальному порядку.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 27.09.2016р. провадження у справі в частині позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» до ПАТ «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито, передано цивільну справу за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором на розгляд до Миколаївського районного суду Львівської області.
Відповідач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги заперечив в повному обсязі з підстав викладених у письмових запереченнях та доповненнях до них.
За означеного предметом судового розгляду судом першої інстанції були позовні вимоги ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Оскаржуваним рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 24.01.2018р. заявлені позовні вимоги задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 11 149,30 доларів США (еквівалентно станом 24.12.2012р. - 89 082,91 гривень) та судовий збір у розмірі 890,83 гривень.
Задовольняючи частково заявлені позовні вимоги суд першої інстанції виходив із мотивів укладення 25.02.2008р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 кредитного-заставного договору, відповідності його положень вимогам закону та існування у ОСОБА_1 перед ПАТ КБ «Приватбанк» станом на 24.12.2012р. заборгованості по кредитному договору в розмірі 11 149,30 доларів США, в тому числі: 8 393,25 доларів США заборгованість за тілом кредиту, 1 313,49 доларів США - проценти за користування кредитом (згідно з п. 17.1.6. договору), 258,74 доларів США - комісія банку за резервування (згідно з п. 5.3. договору), 1 105,21 доларів США - пеня (згідно з п. 14.3. договору), 78,61 доларів США - штраф (згідно з п.14.9. договору).
Зазначене рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24.01.2018р. в частині задоволених позовних вимог оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт покликався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення положень процесуального закону, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для вирішення спору, неналежне дослідження поданих доказів, відсутність у матеріалах справи доказів видачі відповідачу кредитних коштів в сумі 2 211,99 доларів США, не дослідження судом обставин реалізації позивачем заставного автомобіля, а саме, істотну затримку ПАТ КБ «Приватбанк» із продажом зазначеного транспортного засобу, чим допущено прострочення кредитора в розумінні закону, невідповідність положень кредитного договору вимогам закону щодо захисту прав споживачів, а відповідно недійсність таких умов договору, безпідставність нарахування позивачем заборгованості по кредитному договору, допущення судом інших порушень при розгляді справи та ухваленні судового рішення.
Просить рішення суду в частині задоволених позовних вимог скасувати та постановити нове рішення, яким у задоволені позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовити.
Згідно із ч. 1 ст. 351 ЦПК України (в редакції закону від 03.10.2017р.) судом апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд, у межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Відповідно до Указу Президента України № 452/2017 від 29.12.2017р. «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» Апеляційний суд Львівської області ліквідовано та створено новий Львівський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Львівську область, з місцезнаходженням у місті Львові.
04.10.2018р. у газеті «Голос України» опубліковано повідомлення голови Львівського апеляційного суду про початок роботи новоутвореного суду.
22.10.2018р. Апеляційним судом Львівської області дану справу передано до Львівського апеляційного суду.
У судове засідання з розгляду апеляційної скарги, призначене на 19 серпня 2021 року особи, які беруть участь у справі, не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи.
Представник ОСОБА_1 - адвокат Жила В.С. подав заяву про розгляд апеляційної скарги без участі відповідача та його представника, доводи апеляційної скарги із врахуванням поданих пояснень по справі підтримав.
ПАТ КБ «Приватбанк» про причини чергової неявки в судове засідання суд не повідомив, про своє відношення до поданої апеляційної скарги суд апеляційної інстанції не повідомив.
Зважаючи на тривалість розгляду справи судом апеляційної інстанції, суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників справи по наявних матеріалах справи.
У зв'язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.ст. 12, 13 ЦПК України).
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України).
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, зокрема договору або іншого правочину (ч. 2 ст. 509, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом п. 3 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
У відповідності до положень частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно статей 526, 530, 610 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
За приписами статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Підстави припинення зобов'язання передбачені ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Судом встановлено, що 25.02.2008р. між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено кредитно-заставний договір № LVH9AE00000295 за умовами якого ПАТ КБ «Приватбанк» зобов'язався надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 18 376,01 доларів США для придбання автомобіля та інші цілі з процентною ставкою 10,56 % річних та кінцевою датою погашення кредиту 22.02.2013р.
Згідно п. 17.8. кредитного договору, щомісяця в період сплати позичальник ( ОСОБА_1 ) зобов'язаний сплатити щомісячний платіж в розмірі 416,00 доларів США.
Придбаний ОСОБА_1 за отримані кредитні кошти транспортний засіб - автомобіль марки BMW модель 730 1999 року випуску (тип ТЗ: легковий седан-В, № кузова: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 ) передано в заставу ПАТ КБ «Приватбанк» на підставі пункту 17.9. кредитного договору.
Із змісту позовної заяви та розрахунку заборгованості за кредитним договором за період з 25.02.2008р. по 24.12.2012р. вбачається, що оскільки ОСОБА_1 зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, ПАТ КБ «Приватбанк» з покликанням на положення ч. 2 ст. 1054 та ч. 2 ст. 1050 ЦК України просив стягнути із відповідача всю суму виданого кредиту, а саме стягнути заборгованість в розмірі 16 018,04 доларів США, що еквівалентно 117 984,16 гривень (згідно курсу НБУ на момент подачі позову).
З розрахунку заборгованості та виписки про погашення кредиту ОСОБА_1 (выписки о погашениях по кредиту) № 2598690 від 14.03.2016р. вбачається, що відповідач помісячно оплачував визначений кредитним договором щомісячний платіж (416,00 доларів США) з дати укладення договору по листопад 2008 року включно, в грудні сплатив платіж частково (в сумі 253,08 доларів США), а починаючи із січня 2009 року припинив сплату платежів по кредитному договору.
Загальна сума оплачених ОСОБА_1 коштів по кредитному договору становить 4 005,80 доларів США. Зазначені обставини щодо розміру оплачених відповідачем коштів визнаються сторонами у поданих по справі процесуальних документах, розрахунках заборгованості та виписках по рахунках.
Матеріалами справи встановлено, що з метою якнайшвидшого погашення заборгованості ОСОБА_1 добровільно передав 17.02.2009р. у володіння ПАТ КБ «Приватбанк» як заставодержателю транспортний засіб - автомобіль марки BMW модель 730, 1999 року випуску (предмет застави) для його невідкладної реалізації Банком, оскільки в силу дії договору, без згоди банку відповідач не міг його самостійно відчужити та отримати кошти для погашення кредиту. Також ОСОБА_1 на вимогу банку невідкладно видав 02.06.2010р. нотаріально посвідчену довіреність, якою уповноважив ПАТ КБ «Приватбанк» на представництво його інтересів з усіх питань щодо продажу зазначеного автомобіля.
Зазначаючи про видачу кредитних коштів не в повному обсязі, недійсність положень кредитного договору в частині зобов'язання відповідача оплачувати на користь позивача винагороди (комісії), передачу автомобіля у володіння ПАТ КБ «Приватбанк» для реалізації та погашення заборгованості ще 17.02.2009р., прострочення позивача, яке унеможливлювало погашення кредиту раніше, закінчення строку користування кредитними коштами, стягнення заборгованості за кредитом в ході іншого судового процесу, апелянт ОСОБА_1 зазначив про відсутність у нього спірної заборгованості.
Надаючи юридичну оцінку доводам апелянта щодо дійсності положень спірного кредитного договору суд відзначає наступне.
В провадженні Миколаївського районного суду Львівської області знаходилась цивільна справа № 447/2322/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача та визнання кредитно-заставного договору № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р. недійсним.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 11.01.2019р., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 25.06.2019р., у задоволенні позову ОСОБА_1 до КБ «ПриватБанк» у справі № 447/2322/16-ц про захист прав споживача та визнання кредитно-заставного договору № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р. недійсним відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 16.11.2020р. у справі № 447/2322/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 11.01.2019р. та постанову Львівського апеляційного суду від 25.06.2019р. - без змін.
Залишаючи без змін рішення попередніх інстанцій, Верховний Суд у постанові від 16.11.2020р. виходив із тих мотивів, що «суди … дійшли обґрунтованого висновку про… відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсними. Оцінюючи пункти 16.9, 16.10 та 17.1.8 договору щодо сплати позичальником інших платежів на користь банку, а саме: винагороди за надання фінансового інструменту, винагороди за проведення додаткового моніторингу та винагороди за резервування ресурсів, Верховний Суд виходив з того, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону».
Таким чином в ході розгляду справи № 447/2322/16-ц судами було надано юридичну оцінку дійсності кредитно-заставного договору № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р., окрім змісту пунктів 16.9., 16.10. та 17.1.8 кредитного договору.
В силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
В контексті постановлення судом рішень у справі № 447/2322/16-ц, що набрали законної сили, та надання судами правової оцінки обставинам дійсності кредитного договору, суд відхиляє всі доводи апелянта щодо недійсності положень кредитного договору, окрім тверджень про нікчемність підпункту г) пункту 17.1.8. кредитного договору в силу наступного.
Зокрема, підпунктом г) пункту 17.1.8. кредитного договору передбачено сплату ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» винагороди за резервування ресурсів у розмірі 2,04% річних від суми зарезервованих ресурсів.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019р. у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18) зазначено, що «визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою його сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону. За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна зі сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та в мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину».
Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019р. в справі № 463/5896/14-ц (провадження № 14-90цс19).
За означеного визнання нікчемного правочину недійсним не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача (сторони правочину), а при наявності спору щодо правових наслідків нікчемного правочину суду належить перевірити відповідні доводи зацікавленої особи та в мотивувальній частині судового рішення підтвердити чи спростувати обставини нікчемності правочину.
Враховуючи вказані висновки Великої Палати Верховного Суду щодо належної оцінки доводів про нікчемність правочину, зазначення у додатку № 1 до кредитного договору та в розрахунку заборгованості (додаток до позовної заяви тільки сум винагороди (комісії) за резервування ресурсів у розмірі 2,04% річних від суми зарезервованих ресурсів, сдід зазначити наступне.
За положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент укладення спірного кредитного договору) до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно абзацу другого частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача (ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
За загальним правилом, передбаченим статтею 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Частинами другою, третьою статті 215 ЦК України визначено, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права.
При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 цього Кодексу.
Виходячи зі змісту вказаних норм, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов'язком банку, виконання такого обов'язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника.
Оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія резервування ресурсів не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. При наданні кредиту позичальнику необхідність резервування грошових ресурсів відповідає потребам лише самого банку та здійснюється ним при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, а відповідно такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику.
Виходячи із принципів справедливості та добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги заборонено нормативно-правовими актами.
Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Суд погоджується із доводами апелянта, про те, що всупереч вимогам закону та Правилам надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, позивачем нав'язано ОСОБА_1 несправедливі умови про необхідність оплати додаткової винагороди за резервування ресурсів у розмірі 2,04% річних від суми зарезервованих ресурсів (згідно пп. г) п. 17.1.8 кредитного договору), а відповідно такий підпункт кредитно-заставного договору № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р. є нікчемним та не може застосовуватися при розрахунку заборгованості за кредитним договором.
Наведена позиція узгоджується із висновками Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду викладеними у постанові від 09.12.2019р. у справі № 524/5152/15-ц, висновками Верховного Суду у постановах від 05.02.2020р. у справі № 610/1818/16-ц, від 29.07.2020р. у справі № 289/475/18, від 19.08.2020р. у справі № 641/11984/15-ц та ін.
Так, скасовуючи частково рішення попередніх інстанцій щодо задоволення позовних вимог про стягнення із позичальника фізичної особи на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості (в частині нарахування комісії за користуванням кредитом) та постановляючи в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 05.02.2020р. у справі № 610/1818/16-ц виходила із тих мотивів, що «оскільки надання кредиту - це обов'язок банку за кредитним договором, то така дія як резервування ресурсів … не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Оскільки резервування ресурсів здійснюється з метою надання кредиту позичальнику, тобто банком фактично встановлено додаткову винагороду за видачу кредитних коштів, за дії, які банк вчиняє на власну користь, оскільки отримує прибуток у вигляді відсотків за користування кредитними коштами, така операція відповідає економічним потребам самого банку та здійснюється при реалізації прав та обов'язків за кредитним договором, тому такі дії банку не є послугами, що об'єктивно надаються клієнту-позичальнику. Отже, виходячи із принципів справедливості, добросовісності на позичальника не може бути покладено обов'язок сплачувати платежі за послуги, які ним фактично не замовлялись і які банком фактично не надавались, а встановлення платежів за такі послуги було заборонено номативно-правовими актами».
Враховуючи ту обставину, що сторонами не доведено включення до заборгованості в межах цього спору інших винагород (комісій), які передбачені умовами кредитного договору, суд не надає оцінки доводам апелянта щодо нікчемності інших положень кредитно-заставного договору.
Поданими до суду 24.01.2017р. поясненнями ПАТ КБ «Приватбанк» та виписками по рахунках підтверджується видача відповідачу кредитних коштів в повному обсязі згідно умов кредитного договору, а відповідно суд відхиляє покликання апелянта про видачу кредиту не в повному обсязі.
Надаючи оцінку доводам апелянта щодо обставин передачі у володіння ПАТ КБ «Приватбанк» предмета застави для невідкладного погашення заборгованості та умовам договору в частині настання події дефолту суд відзначає наступне.
Згідно пп. а) п. 12.1, пп. 12.2.2, 12.2.5, 12.2.6 кредитного договору, подією дефолту вважається будь-яка з наступних подій, зокрема затримання сплати позичальником частини наданого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць. Позичальник зобов'язаний усунути Подію Дефолту негайно або передати Предмет Застави у володіння Банку за актом приймання-передачі за адресою, що вказана у статті 17.13 Договору протягом 30 днів з моменту реєстрації відомостей про звернення стягнення на предмет застави у Державному Реєстрі. Якщо протягом 30 календарних днів з моменту отримання позичальником повідомлення про дефолт …позичальник усуне подію дефолту, вимоги Банку, зазначені у повідомленні про дефолт, втрачають чинність Якщо протягом строку, вказаного у статті 12.2.5, позичальник не усунув подію дефолту, позичальник зобов'язаний негайно повернути суму Кредиту в повному обсязі, виплатити винагороди, проценти за користування Кредитом, виконати усі інші грошові зобов'язання за Договором у повному обсязі, а Банк має право, за своїм вибором, здійснити одну або декілька з наступних дій … звернути стягнення на предмет застави в порядку, визначеному у статті 13 Договору; застосувати будь-який спосіб захисту своїх прав, дозволений законодавством України
Після настання Події Дефолту та спливу строку, встановленого у статті 12.2.5 Договору для добровільного погашення забезпечених вимог, предмет застави може бути використаний для задоволення з його вартості всіх забезпечених Вимог у їх максимальному розмірі, що визначається на дату фактичного задоволення таких вимог. Сторони цим прямо погоджуються, що для задоволення забезпечених вимог з вартості предмета застави після настання події дефолту Банк не зобов'язаний звертатися за захистом своїх прав в судовий орган або інший орган вирішення спорів (надалі - «Судові процедури»). Не застосовуючи Судових процедур, Банк має право на власний розсуд обрати процедуру позасудового звернення стягнення на предмет Застави для задоволення Забезпечених Вимог з-поміж наступних варіантів: а) передача предмета застави у власність Банку дня задоволення і погашення забезпечених вимог; б) продаж предмета застави Банком третій особі у відповідності із вимогами законодавства України; в) звернення стягнення на підставі виконавчого надпису нотаріуса (у випадку нотаріального посвідчення Договору); г) будь-яка інша процедура, дозволена законодавством України Договір купівлі-продажу Предмета Застави укладається Банком від імені Позичальника і є юридичною підставою для набуття покупцем права власності на Предмет Застави. Протягом 10 днів з моменту продажу Предмета Застави, Банк зобов'язується надати Позичальнику письмовий звіт про результати продажу (п. 13.1., 13.2, пп. 13.3.2 кредитного договору).
Згідно пп. 13.3.3 кредитного договору, у відповідності із ст.237 Цивільного кодексу України, під час звернення стягнення на Предмет Застави у позасудовому порядку, шляхом його продажу або набуття на нього Банком права власності. Позичальник уповноважує Банк (в особі його уповноважених осіб), на його власний розсуд, від імені Позичальника здійснювати будь-які дії, необхідні для відчуження, зняття з обліку, реєстрації, перереєстрації Предмету Застави, у тому числі: а) укладати договір купівлі-продажу Предмету Застави на умовах, визначених Банком на власний розсуд; б) оформляти право власності Банку на Предмет Застави; в) бути представником Позичальника в усіх органах влади і управління (у тому числі у органах Державтоінспекції, Пенсійного фонду), установах та підприємствах усіх форм власності; г) підписувати та подавати будь-які заяви і документи, сплачувати податки, збори і всі необхідні платежі, отримувати транзитні номери, документи і грошові кошти за проданий чи набутий у власність Предмет Застави, проводити техогляд, отримувати оригінал/дублікат свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, видавати довіреність, здійснювати всі необхідні дії, пов'язані із зняттям з обліку, реєстрацію в органах Державтоінспекції Предмету Застави.
Судом встановлено, що підписаним 17.02.2009р. сторонами спору «Актом прийому автомобіля позичальника ОСОБА_1 , допустившого прострочення кредиту по кредитному договору № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р.» підтверджується, що 17.02.2009р. ОСОБА_1 передав, а представник КБ «Приватбанк» прийняв автомобіль марки BMW модель 730 1999 р.в. № кузова: НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , який знаходиться в заставі КБ «Приватбанк» згідно кредитного договору та договору застави № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р.; в ході огляду автомобіля встановлено, що він перебуває у технічно справному та укомплектованому стані, наявний технічний паспорт та комплект ключів запалювання; ОСОБА_1 передав автомобіль та доручає КБ «Приватбанк» передати його на реалізацію по ринковій вартості і виручені кошти направити на погашення заборгованості у випадку невиконання ним зобов'язань перед КБ «Приватбанк» до «20.02.2009р.».
Окрім цього, у матеріалах справи наявна копія довіреності на користування та розпорядження транспортним засобом за реєстр. № 3060, що видана ОСОБА_1 02.06.2010р. та посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Тертичною Е.В., за змістом якої відповідач уповноважив ПАТ КБ «Приватбанк» (із правом передовір'я третім особам) на представництво його інтересів при вчиненні правочинів з питань продажу зазначеного автомобіля марки BMW модель 730 1999 р.в., в тому числі з питань зняття транспортного засобу із реєстрації, укладення договорів, розписуватись за відповідача, отримання належних відповідачу коштів, тощо.
Наявними у матеріалах справи листами ПАТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-20170408/361 від 14.04.2017р. та № 20.1.0.0.0/7-20180507/4733 від 18.05.2018р. підтверджується продаж належного ОСОБА_1 автомобіля марки BMW модель 730 1999 року випуску самостійно працівниками ПАТ КБ «Приватбанк» шляхом позасудового звернення стягнення в порядку визначеному п. 13.3 кредитного договору та поступлення коштів від реалізації транспортного засобу 13.10.2010 р.
Враховуючи положення кредитного договору (пп. 17.1.9.) щодо періоду сплати кредиту (з «13» по «17» число кожного місяця), умови настання події Дефолту (пп. а) п. 12.1), внесення останньої сплати за грудень 2008 року, факт підписання 17.02.2009р. сторонами на виконання пп. 12.2.2. кредитного договору акту приймання-передачі автомобіля та визначені в пп. 12.2.1, 12.2.2, 12.2.5, 12.2.6 наслідки настання події Дефолту, суд погоджується із доводами апелянта про те, що затримка сплати відповідачем частини наданого кредиту (платежу за грудень 2008 року) наступила 17.01.2009р. (граничний строк оплати - п'ятниця 16.01.2009р.), а подія Дефолту (у розумінні пп. а) п. 12.1 договору), тобто затримка сплати відповідачем частини наданого кредиту (платежу за січень 2009 року) на один календарний місяць наступила 17.02.2009 р. При цьому, настання події дефолту 17.02.2009 р. (в розумінні положень кредитного договору) підтверджується передачею ОСОБА_1 предмета застави позивачу.
Оскільки позивач вилучивши 17.02.2019 р. предмет застави застосував процедуру дефолту, ОСОБА_1 протягом 30 календарних днів (строку вказаного в пп. 12.2.5 договору) не усунув подію дефолту, тобто по 18.03.2009 р. включно не оплатив протерміновану заборгованість, суд приходить до висновку, що в силу пп. 12.2.6 кредитного договору строк виконання усіх зобов'язань за кредитним договором (повернення всього кредиту) настав 19.03.2009 р.
Той факт, що у матеріалах даної справи відсутнє повідомлення ПАТ КБ «Приватбанк» про настання події дефолту не може ототожнюватися з тим, що така подія не настала, оскільки про це свідчать безпосередньо дії позивача по вилученню заставного майна у ОСОБА_1 за актом приймання-передачі, які визначені умовами договору як наслідки події дефолту.
Зазначені висновки щодо настання події Дефолту та строку виконання всіх зобов'язань за Кредитним договором узгоджуються із правовою позицією викладеною у постанові Верховного Суду від 23.06.2020р. в аналогічній справі № 753/3519/17 про стягнення заборгованості на користь КБ «Приватбанк» за кредитно-заставним договором із ідентичними умовами (номер рішення в ЄДРСР - 90051246).
В контексті настання строку виконання всіх зобов'язань по кредитному договору 19.03.2009 р., суд погоджується із доводами відповідача про те, що право позивача нараховувати передбачені кредитним договором проценти за користування кредитом, неустойку, штраф, пеню, винагороди, будь-які інші платежі також припинилось 19.03.2009 р.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018р. у справі № 202/4494/16-ц про стягнення заборгованості на користь ПАТ КБ «Приватбанк», у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.09.2019р. у справі 390/1108/17, від 05.06.2019р. у справі № 554/1566/17.
Надаючи оцінку зазначеним правовідносинам із реалізації позивачем предмета застави та досліджуючи їх вплив на можливість збільшення заборгованості за кредитним договором, суд відзначає наступне.
Згідно пп. 6.2.20 п. 6.2 кредитного договору, Позичальник ( ОСОБА_1 ) зобов'язується без попередньої письмової згоди Банку (1) не відчужувати і не допускати будь-якого відчуження чи іншої передачі Предмета Застави третій особі у власність, управління, зберігання чи будь-яке використання, а також (2) не укладати відносно Предмета Застави жодних правочинів.
Відповідно до положень п. 6 ч. 1 ст. 3 Цивільного кодексу України, до загальних та основоположних засадах цивільного законодавства належать справедливість, добросовісність та розумність.
Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. При здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом (ч.ч. 3, 4, 6 ст. 13 ЦК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про заставу», заставодавець може відчужувати заставлене майно тільки за згодою заставодержателя. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором (ч.ч. 1, 2 ст. 20 Закону України «Про заставу»).
З наявної у матеріалах справи історії реєстраційних операцій (дій) щодо транспортного засобу автомобіль марки BMW модель 730 1999р.в. та листів позивача вбачається, що зазначений автомобіль (предмет застави) був відчужений працівниками ПАТ КБ «Приватбанк» в розстрочку через півтори року та зареєстрований за новим власником тільки 02.10.2010 р., а кошти від його реалізації поступили 13.10.2010 р.
Відповідно до положень ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора. Боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.
Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора (ч. 4 ст. 612 ЦК України).
В силу положень ч.ч. 1, 2 ст. 2 процесуального закону, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, пропорційність та неприпустимість зловживання процесуальними правами (ч. 3 ст. 2 ЦПК України).
Досліджуючи сутність пов'язаних кредитних і заставних зобов'язань в межах фактичних обставини даної справи, суд погоджується із доводами відповідача про те, що факт прийняття ПАТ КБ «Приватбанк» (кредитором) від ОСОБА_1 (боржника) предмета застави для його подальшої реалізації і погашення заборгованості, що визначено умовами кредитного договору та змістом підписаного 17.02.2009р. акту приймання-передачі автомобіля, породжує для кредитора обов'язок вчинити всі необхідні для цього дії протягом розумного строку. При цьому, ухилення чи зволікання від учинення таких дій зумовлює виникнення прострочення з боку кредитора.
Матеріали даної справи не містять будь-яких відомостей про об'єктивну неможливість продажу позивачем переданого в його володіння 17.02.2009 р. автомобіля протягом розумного строку, а позивачем не надано доказів про вчинені ним дії для оперативної реалізації предмета застави.
За наведених фактичних обставин справи, суд погоджується із доводами відповідача про те, що нарахування позивачем відсотків та будь-яких інших платежів (в т.ч. неустойки, пені, штрафу, винагород) за користування кредитними коштами по кредитному договору з моменту передачі ОСОБА_1 предмета застави автомобіля марки BMW модель 730 1999 р.в. у володіння та розпорядження КБ «Приватбанк» (з 17.02.2009р.) по дату його реалізації, є неправомірним, оскільки Позивач допустив прострочення кредитора, а саме не вчинив негайних дій з продажу предмета застави.
Така позиція щодо прострочення кредитора ПАТ КБ «ПриватБанк» та неможливості нарахування з цих підстав позичальнику будь-яких платежів по кредитному договору з підстав не вчинення дій з продажу заставного майна узгоджується із усталеною правовою позицією Верховного Суду в аналогічних кредитних спорах про стягнення заборгованості на користь ПАТ КБ «Приватбанк» по ідентичних за змістом кредитно-заставних договорах, що вбачається із постанови Верховного Суду України від 06.04.2016р. у справі № 6-2387цс15, постанов Верховного Суду від 17.01.2019 р. у справі № 191/1068/13-ц, від 11.12.2019 р. у справі № 219/4755/15-ц .
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що ПАТ КБ «Приватбанк» в період з 18.02.2009р. по 19.03.2009р. допустив прострочення кредитора, а відповідно за цей період безпідставно нараховував ОСОБА_1 проценти, неустойку (пеню, штраф), винагороди (комісію) по кредитному договору.
Крім того, як встановлено судом, право ПАТ КБ «Приватбанк» нараховувати передбачені договором проценти за кредитом, неустойку, пеню, штраф, винагороди, тощо у зв'язку із закінченням строку користування кредитними коштами припинилося 19.03.2009р., а відповідно всі нараховані позивачем по кредитному договору проценти, неустойка (пеня, штраф) та винагороди після 17.02.2009р. (тобто, за період з 17.02.2009р. по 24.12.2012р.) є протиправними та не підлягають стягненню із відповідача.
В контексті зазначених обставин прострочення позивача та закінчення строку користування кредитними коштами, суд приходить до висновку про те, ПАТ КБ «Приватбанк» вправі стягнути в межах заявлених позовних вимог виключно ту заборгованість, що існувала за кредитно-заставним договором станом на 17.02.2009р. (станом на дату передачі банку предмета застави).
Згідно поданого ПАТ КБ «Приватбанк» розрахунку заборгованості, заборгованість ОСОБА_1 станом на 17.02.2009р. становить 16 535,65 доларів США, в тому числі: 15 738,63 доларів США - тіло кредиту (не протерміноване), 396,49 доларів США - прострочене тіло кредиту, 307,75 доларів США - проценти, 36,92 доларів США - пеня, 55,86 доларів США - винагорода (комісія).
У зв'язку із встановленою судом нікчемністю пп. г) п. 17.1.8 кредитного договору, при визначенні розміру заборгованості відповідача не можуть враховуватися винагороди (комісії) нараховані та/або стягнені позивачем (банком) згідно умов договору, а відповідно заявлена позивачем до стягнення заборгованість за кредитним договором станом на 17.02.2009р. підлягає обов'язковому зменшенню на суму нарахованої банком заборгованості з винагороди (комісії) в розмірі 55,86 доларів США (колонка 17 розрахунку) та загальну суму фактично оплаченої винагороди (комісії) в розмірі 284,75 доларів США (сума всіх здійснених оплат зазначених у колонці 16 розрахунку).
За наведеного, розмір заборгованості відповідача за кредитним договором станом на 17.02.2009р. складав 16 195,96 доларів США (16 535,65 - 55,86 - 284,75 = 16 195,96).
Кошти, які були скеровані позивачем в оплату винагороди (комісії) в сумі 284,75 доларів США підлягають зарахуванню в погашення заборгованості згідно визначеної у п. 4.7. договору черговості, а саме: 36,92 доларів США в погашення заборгованості з пені та 246,91 доларів США - процентів.
Як встановлено судом з листа ПАТ КБ «Приватбанк» № 20.1.0.0.0/7-20170408/361 від 14.04.2017р. та виписки про погашення кредиту ОСОБА_1 № 2598690 від 14.03.2016р. від реалізації предмета застави (автомобіля) позивачу 13.10.2010р. надійшли грошові в сумі 15 176,96 доларів США які підлягають зарахуванню в погашення заборгованості згідно визначеної п. 4.7. договору черговості, а саме: 60,84 доларів США - проценти, 15 116,12 доларів США - тіло кредиту.
Таким чином, залишок заборгованості по кредитному договору на момент продажу предмета застави та надходження коштів від реалізації майна (13.10.2010р.) становив 1 018,08 доларів США, в тому числі по тілу кредиту 1 018,08 доларів США.
Судом також встановлено, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 12.04.2016р. у справі № 447/2517/15-ц позов ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість у розмірі 3 292,09 доларів США, що по курсу НБУ становить 71 602,96 грн., яка складається із заборгованості за тілом кредитом в розмірі 1 251,56 доларів США, заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 1 322,15 доларів США, 11,49 доларів США штрафу (фіксована частина) та 706,89 доларів США штрафу (процентна складова), а також судовий збір у розмірі 716,02 гривень.
Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 29.11.2016р. у справі № 447/2517/15-ц апеляційну скаргу ПАТ КБ «Приватбанк» задоволено частково; рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 12.04.2016 р. в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» про стягнення пені скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення, яким цю вимогу задоволено частково; стягнуто з ОСОБА_1 в користь ПАТ КБ «Приватбанк» пеню за прострочення виконання зобов'язань за кредитним договором №LVH9AE00000295 від 25.02.2008р. за період з 25.12.2012р. по 17.08.2015р. в розмірі 27 231,00 гривень, в решті рішення суду залишено без змін.
При постановленні рішення від 12.04.2016р. у справі № 447/2517/15-ц Миколаївський районний суд Львівської області враховував існування заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.01.2013р. про стягнення заборгованості із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором у цій справі, що набрало законної сили.
Зокрема, стягуючи заборгованість по тілу кредиту у справі № 447/2517/15-ц, суд в рішенні від 12.04.2016р. виходив із тих мотивів, що із нарахованої позивачем загальної суми заборгованості (по тілу кредиту) 8 743,13 доларів США заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 31.01.2013р. стягнуто 7 491,57 доларів США, а відповідно залишок заборгованості по тілу кредиту який підлягає стягненню із ОСОБА_1 становить 1 251,56 доларів США (8 743,13 - 7 491,57 = 1 251,56).
Окрім цього, судом стягнуто іншу заборгованість по кредитному договору, виходячи із фактичного строку користування кредитними коштами, в тому числі по відсотках за кредитним договором в розмірі 1 322,15 доларів США (згідно розрахунку за період 18.12.2008р. по 25.02.2013р.) та штрафні санкції за період з 25.12.2012р. по 17.08.2015р.
Враховуючи подальше скасування 24.05.2016р. згаданого заочного рішення, Апеляційний суд Львівської області у рішенні від 29.11.2016р. у справі № 447/2517/15-ц відзначив, що питання існування та стягнення заборгованості за кредитним договором за період до 24.12.2012р. є спірним, оскільки мало місце скасування заочного рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 31.01.2013р. у цій справі, а відповідно суди в ході розгляду зазначеної справи не надавали оцінки обставинам існування заборгованості, які є предметом цього спору.
Таким чином предметом спору у справі № 447/2517/15-ц було стягнення частини тіла кредиту, зазначених відсотків за користування кредитними коштами та іншої заборгованості за період користування кредитом з 25.12.2012р. по 17.08.2015р.
Досліджуючи мотиви ухвалення зазначених судових рішень суд відзначає, що у справі № 447/2517/15-ц суди керувались усталеною у 2016 році судовою практикою щодо нарахування відсотків та інших платежів по кредитному договору за весь строк користування кредитними коштами.
Така правова позиція була переглянута (змінена) тільки у 2018 році із постановленням Великою Палатою Верховного Суду постанов від 28.03.2018р. у справі № 444/9519/12, від 04.07.2018р. у справі № 310/11534/13-ц та від 31.10.2018р. у справі № 202/4494/16-ц.
Беручи до уваги ухвалені за участю сторін спору судові рішення та актуальну правову позицію Верховного Суду щодо можливості нарахування відсотків та інших платежів по кредитному договору виключно в межах строку правомірного користування кредитними коштами, суд, надаючи правову оцінку спірним правовідносинам в сукупності, із наведених вище мотивів встановив, що заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 1 018,08 доларів США (тіло кредиту).
Суд констатує, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 12.04.2016р. у справі № 447/2517/15-ц стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту в розмірі 1 251,56 доларів США без встановлення чіткого періоду коли саме такі кошти належало оплатити відповідачу (мотиви та розрахунок зазначених коштів описано вище).
Враховуючи відсутність у відповідача будь-якої іншої заборгованості за кредитним договором та обов'язковість до виконання судових рішень, суд, керуючись завданнями та основними засадами цивільного судочинства, приходить до висновку про те, що встановлена судом в межах розгляду даного спору сума заборгованості по тілу кредиту (в розмірі 1 018,08 доларів США) вже стягнута рішенням суду від 12.04.2016р. у справі № 447/2517/15-ц, що набрало законної сили, а відповідно заявлені ПАТ КБ «Приватбанк» позовні вимоги до ОСОБА_1 не підлягають до задоволення судом.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню в частині задоволених позовних вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором, з ухваленням в цій частині нової постанови про відмову у задоволенні цих позовних вимог.
В решті рішення суду залишити слід без змін.
Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено - 30 серпня 2021 року.
Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п. 1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 24 січня 2018 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованості за кредитним договором № LVH9AE00000295 від 25.02.2008р. у розмірі 11 149,30 доларів США (еквівалентно станом 24.12.2012р. - 89 082,91 гривень) та 890,83 гривень судового збору скасувати та в цій частині ухвалити нову постанову, якою у задоволенні цих позовних вимог відмовити.
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 30 серпня 2021 року.
Головуючий: Крайник Н. П.
Судді: Ванівський О.М.
Мельничук О.Я.