Справа № 464/1901/18 Головуючий у 1 інстанції: Тімченко О.В.
Провадження № 22-ц/811/295/21 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.
Категорія: 31
17 серпня 2021 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ в складі:
головуючої: Крайник Н. П.
суддів: Шеремети Н.О., Цяцяка Р.П.
при секретарі: Ждан К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду міста Львова від 09 грудня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , третя особа приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Львівської області Сиротяк Михайло Романович про визнання договору дарування недійсним, -
18.04.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 06 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Сиротяком М.Р.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що він, як власник квартири АДРЕСА_1 , яка є його єдиним місцем проживання, ніколи не мав наміру на відчуження такої. Відповідач ОСОБА_1 , яка є його рідною сестрою, використала його важкий психічний післятравматичний стан здоров'я, в якому він перебував після дорожньо-транспортної пригоди, та під час амбулаторного лікування 29 серпня 2017 року відвела його до приватного нотаріуса, де він йому було сказано, що він підписує доручення про реєстрацію квартири на його ім'я, яке в подальшому виявилося договором дарування.
Оскаржуваним рішенням позов задоволено. Визнано недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 06 жовтня 2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Львівської області Сиротяком М.Р. (реєстрований номер 1020). Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення суду оскаржив представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .
Вважає оскаржуване рішення суду незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права та з невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Зазначає, що постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що висновком судово-психіатричної експертизи № 07/К від 03 квітня 2020 року, проведеної Комунальним некомерційним підприємством Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» встановлено, що на момент укладення договору дарування (06 жовтня 2017 року) ОСОБА_3 страждав хронічним стійким психічним розладом у формі розладу особистості та поведінки внаслідок перенесеної важкої черепно-мозкової травми з вираженим психоорганічним ускладненим порушенням сприймання через розлади мовлення і не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Однак, суд не врахував, що при проведенні експертизи щодо наявності в особи хронічного, стійкого психічного розладу експерт повинен враховувати стан психічного здоров'я особи протягом тривалого часу, враховувати медичні документи, провести їх аналіз та особисте дослідження особи, зробити висновок щодо наявності в особи саме стійкого, хронічного психічного розладу, визначити час, з якого в особи виникло таке захворювання, встановити чи повністю особа не здатна внаслідок цього захворювання усвідомлювати свої дії та керувати ними. Відтак, з зазначених питань висновок експерта повинен бути повним та категоричним, та не має допускати іншого розуміння змісту, ніж зазначений. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 19 жовтня 2016 року у справі №6-384цс16. Вважає, що без належних доказів перебування позивача на час укладення провочину в стані, в якому він не розумів значення своїх дій, експерти прийшли до необґрунтованого висновку, що на час укладення оскаржуваного договору ОСОБА_3 не розумів значення своїх дій. Крім того, суд безпідставно відмовив представнику відповідача у виклику експерта для роз'яснення висновку експертизи та у призначенні додаткової чи повторної судово-психіатричної експертизи, провів розгляд справи без участі позивача та його представника, чим порушив норми процесуального права.
Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
У засіданні колегії суддів представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 скаргу підтримав з підстав, наведених у ній, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 .
Позивач ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_4 проти скарги заперечили, просили скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних мотивів.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно положень ст.ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до положень ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, відповідно до яких: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до положень ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5 та 6 ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Згідно п. 16 Постанови Пленуму Верховного Суду України « Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» № 9 від 06.11.2009 року, правила статті 225 ЦК поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 105 ЦПК зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 89 ЦПК.
Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2019 року у справі № 183/6027/14.
Судом встановлено, що 06 жовтня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено договір дарування, за умовами якогодарувальник ОСОБА_3 передав безоплатно у власність, а обдаровувана ОСОБА_1 прийняла у дарунок квартиру АДРЕСА_1 . Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяком М.Р., зареєстрований в реєстрі за № 1020.
Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 10.12.2019 року за клопотанням позивача та його представника у справі було призначено судово-психіатричну на вирішення якої експертам КЗ «Львівська обласна психіатрична лікарня» поставлено наступні запитання: чи страждав психічним захворюванням (розладом) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на момент укладення договору дарування, посвідченого 06.10.2017 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк М.Р., внаслідок перенесення тяжких черепно-мозкових травм в результаті ДТП 04 квітня 2017 року,21 якщо так, то яким та з якого часу? Чи перебував ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з урахуванням стану його здоров'я та інших факторів внаслідок перенесення ним тяжких черепно-мозкових травм в результаті ДТП 04 квітня 2017 року у стані неможливості усвідомлювати значення своїх дій та (або) у стані неможливості керувати своїми діями станом на 06 жовтня 2017 року?
Згідно висновку судово-психіатричного експерта № 07/К від 03 квітня 2020 року за результатами комісійної експертизи Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на момент укладення договору дарування 06 жовтня 2017 року ОСОБА_3 страждав хронічним стійким психічним розладом у формі розладу особистості та поведінки внаслідок перенесеної важкої черепно-мозкової травми з вираженим психоорганічним ускладненим порушенням сприймання через розлади мовлення і не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно медичної документації даний розлад психічної діяльності в нього розвинувся після перенесеної черепно-мозкової травми у квітні 2017 року.
Враховуючи наведене, оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності, колегія суддів вважає доведеним, що в момент укладення спірного договору дарування єдиного належного позивачу на праві власності житла - квартири АДРЕСА_1 , такий не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що висновок експертизи не містить конкретної відповіді на запитання, чи розумів позивач на час укладення договору значення своїх дій та чи міг керувати ними, спростовуються самим експертним висновком, який містить чіткі однозначні відповіді на поставлені на розгляд експерта питання.
Підстав для задоволення скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Сихівського районного суду міста Львова від 09 грудня 2020 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повний текст постанови складено 28 серпня 2021 року.
Головуючий: Крайник Н. П.
Судді: Шеремета Н. О.
Цяцяк Р. П.