Справа № 196/1006/20
№ провадження 2/196/423/2021
27 серпня 2021 року Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді: Руснака А.І.,
секретаря судового засідання: Кузнецової Г.С.,
представника позивача: Тараненка П.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального провадження в залі суду смт Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до Царичанського районного суду Дніпропетровської області з позовом до Могилівської сільської ради Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно.
Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , яка на день смерті була зареєстрована та постійно проживала за адресою: АДРЕСА_1 (копія свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 07.02.1995р.). ОСОБА_2 була зареєстрована та постійно проживала за вказаною адресою в будинку для пристарілих колгоспу «Прогрес» з 1994 року, оскільки не мала рідних.
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до якої входить житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , згідно дублікату Свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_2 від 11.02.1997 року та зареєстрований в реєстрову книгу 6 під реєстровим №1660.
Згідно висновку експерта ринкова вартість вказаного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами складає 82 980 грн.
ОСОБА_2 за життя було складено заповіт від 29.11.1994 року, згідно якого вказаний житловий будинок заповіла колгоспу «Прогрес», який в 1995 році було реорганізовано в КСП «Прогрес», яке в 2000 році було реорганізовано в СВК «Могилівський», який в 2002 році було ліквідовано та всі документи здано до Архівного сектора Царичанської райдержадміністрації.
Спадкоємці після померлої ОСОБА_2 відсутні.
Згідно довідки КП «Царичанське БТІ» вбачається, що вказаний житловий будинок зареєстрований за померлою ОСОБА_2 , тобто колгосп «Прогрес» та його правонаступники в установленому порядку юридично спадкових прав не оформили. При цьому СВК «Могилівський» в 2002 році було ліквідовано.
Зазначений вище житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , до цього часу є власністю померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 .
В 1997 році посадові особи КСП «Прогрес» - правонаступника колгоспу «Прогрес», надали їй та її сім'ї вказаний житловий будинок для проживання, оскільки вона та її чоловік працювали в колгоспі «Прогрес» та КСП «Прогрес».
На сьогоднішній день продовжує проживати у вищезазначеному будинку із сім'єю, починаючи з 1997 року, тобто добросовісно та відкрито володіє цим майном вже після смерті ОСОБА_2 , більше 20 років, сплачує комунальні послуги, проводить поточні ремонти в будинку.
Відповідно до виготовленого технічного паспорту вбачається, що самочинне будівництво відсутнє, будинок та інші господарські будівлі не є аварійними та придатні до користування.
Вимушена звернутись до суду, оскільки іншим шляхом встановити право власності на будинок неможливо. Прохає визнати за нею право власності на житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , дублікат Свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_2 від 11.02.1997 року, який зареєстрований в реєстрову книгу 6 під реєстровим №1660, за набувальною давністю.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, однак надала до суду заяву про розгляд справи у її відсутність, позовні вимоги підтримує повністю та прохає їх задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Тараненко П.П. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та прохав їх задовольнити.
Представник відповідача Могилівської сільської ради Дніпропетровської області в судове засідання не з'явився, надіславши до суду заяву про розгляд справи у відстуність їх представника та позовні вимоги визнають.
Суд, заслухавши думку представника позивача, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
За правилами ст. 2, 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Водночас, відповідно до ч.1 ст.19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За змістом ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Вимоги ст. 264 ЦПК України зобов'язують суд під час ухвалення рішення вирішити чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане Могилівською сільською радою Царичанського району Дніпропетровської області 07 лютого 1995 року).
ОСОБА_2 на день смерті була зареєстрована та постійно проживала в будинку для пристарілих колгоспу «Прогрес» з 1994 року, оскільки не мала рідних, за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.13, 16, 17).
Після смерті ОСОБА_2 відкрилась спадщина, до якої входить житловий будинок з належними до нього надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі дублікату Свідоцтва на право приватної власності на житловий будинок на ім'я ОСОБА_2 від 11.02.1997 року та зареєстрований в реєстрову книгу 6 під реєстровим №1660 (а.с.10).
ОСОБА_2 за життя 29.11.1994 року було складено заповіт, згідно якого вказаний житловий будинок заповіла колгоспу «Прогрес». Заповіт посвідчений секретарем виконавчого комітету Могилівської сільської Ради народних депутатів Царичанського району Дніпропетровської області, зареєстровано в реєстрі за №219 (а.с.14).
Колгосп «Прогрес» в 1995 році було реорганізовано в КСП «Прогрес», яке в 2000 році було реорганізовано в СВК «Могилівський», який в 2002 році було ліквідовано та всі документи передані до Архівного сектора Царичанської райдержадміністрації (а.с.15).
Відповідно до Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, наданої державним нотаріусом на запит суду, після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , згідно архівних даних Царичанської ДНК спадкова справа не заводилась (а.с.57, 58).
Згідно довідки КП «Царичанське БТІ» Дніпропетровської обласної ради» від 02.09.2020 року №374 житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, розташований за адресою АДРЕСА_1 , зареєстрований за померлою ОСОБА_2 на підставі дублікату Свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок від 11.02.1997 року (а.с.11).
Таким чином, колгосп «Прогрес» та його правонаступники в установленому порядку юридично спадкових прав на спірний житловий будинок після смерті ОСОБА_2 не оформили.
В 1997 році посадові особи КСП «Прогрес» - правонаступника колгоспу «Прогрес», надали позивачу та її сім'ї вказаний житловий будинок для проживання, оскільки остання з чоловіком працювали в колгоспі «Прогрес» та КСП «Прогрес».
Відповідно до довідки виконавчого комітету Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області від 03.09.2020 року №1259, ОСОБА_1 та її чоловік ОСОБА_3 проживають без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , з 1997 року і по теперішній час (а.с.18).
Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Отже, для набуття права власності на майно за набувальною давністю згідно з правилами ст. 344 ЦК України, по-перше, необхідно, щоб заволодіння майном було добросовісним, тобто особа при заволодінні майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності. Разом з тим факт обізнаності особи про те, що вона не є власником речі, не виключає добросовісності володіння за умови, що заволодіння майном не відбулося з порушенням норм права (викрадення, шахрайство).
По-друге, таке володіння повинно бути відкритим, тобто очевидним для всіх інших осіб, при цьому володілець має ставитись до цього майна як до власного (експлуатувати, вживати необхідні заходи для утримання майна в належному стані тощо). Приховування володільцем свого володіння майном є порушенням цієї вимоги.
По-третє, володіння майном повинно бути безперервним протягом встановлених законом строків (відповідно до ч. 2ст. 344 ЦК особа, яка володіє майном, до часу свого фактичного володіння може приєднати час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є).
Звертаючись до суду позивач указує на те, що більше 20 років відкрито користується та проживає у спірному будинку, а тому просить визнати за нею право власності на нерухоме майно за набувальною давністю. При цьому, як докази щодо безперервності володіння майном, долучає до позовної заяви копію Договору №0612100 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області від 04.11.2008 року укладений з ОСОБА_3 , копію Договору №0612100 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області від 27.10.2002 року укладений з ОСОБА_3 , копію Договору №0612100 про користування електричною енергією для побутових споживачів Дніпропетровської області від 08.05.2013 року укладений з ОСОБА_3 , копію Додаткової угоди до Договору №9827 про надання населенню послуг з газопостачання від 16.11.2008 року укладена з ОСОБА_3 , копію Договору №9827 про надання населенню послуг з газопостачання від 29.07.2008 року укладений з ОСОБА_3 , копію Робочого проекту газифікації житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , де замовником вказаний ОСОБА_3 (а.с.19-35).
Відповідно до п. 13 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15,16 ЦК України, а також ч. 4 ст. 344 ЦК України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності.
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.
Як вбачається з роз'яснень, викладених у п. 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014, відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.
Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент захоплення (заволодіння) чужою річчю. Виняток прямо передбачено законом - це наявність між набувачем і власником договору, строк дії якого закінчився, а власник не заявив позову про витребування цього майна.
За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України, добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути без титульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.
Володіння без правової підстави - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку законну підставу володіння чужим майном.
Аналізуючи поняття добросовісності володіння як ознаки набувальної давності за статтею 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність, як одна із загальних засад цивільного судочинства, означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна, тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений в тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.
За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Отже, як встановлено у судовому засіданні позивачу було достеменно відомо про наявність титульного власника спірного майна, про реорганізацію колгоспу «Прогрес», на користь якого власником було складено заповіт на житловий будинок, в КСП «Прогрес» та в СВК «Могилівський» та подальшу ліквідацію останнього.
Тобто позивачка, проявивши розумну обачність, мала можливість знати про відсутність у неї правових підстав вважати себе власником майна, а незнання чи нерозуміння закону не свідчить про добросовісність намірів позивачки у прагненні сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків під час заволодіння житловим будинком.
У постанові від 01.08.2018 у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019 (справа № 910/17274/17) погодилась із вказаною вище правовою позицією, вказавши, що за змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю.
Таким чином, позивач ОСОБА_1 при заволодінні нерухомим майном знала і могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на житловий будинок.
Також, аналізуючи надані позивачем докази, суд приходить до висновку, що вони не підтверджують відкритість та безперервність володіння позивачем спірним майном без правової підстави, добросовісність заволодіння майном та факт володіння спірним майном протягом 20 років. Матеріали справи не містять доказів щодо моменту вселення позивача до спірного житлового будинку, надана позивачем довідка про те, що остання проживала без реєстрації разом зі своїм чоловіком в спірному житловому будинку з 1997 року, не доводить безперервності володіння майном, будь-яких доказів того, що саме позивач утримувала майно, сплачувала комунальні платежі, тобто поводилася з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник, матеріали справи не містять. Зазначене свідчить про відсутність передбачених законом умов у сукупності для застосування положень ст. 344 ЦК України.
З урахуванням ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин у справі суд також врахував висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 31.01.2019 по справі № 225/2258/17.
Крім того, суд враховує вимоги ст.41 Конституції України, відповідно до змісту якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Аналогічний принцип непорушності права власності закріплений і в ст. 321 ЦК України.
Як вже зазначалось судом, набуття особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх без виключення умов, вказаних в статті 344 ЦК України у сукупності.
Суд із урахуванням вказаних норм матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довела наявності підстав для застосування передбачених законом наслідків володіння майном за набувальною давністю, а тому в задоволенні позову слід відмовити.
Крім цього, виходячи з вищенаведених висновків, з огляду на положення ч.4 ст.206 ЦПК України суд не приймає визнання відповідачем заявленого позову про визнання права власності за набувальною давністю, оскільки таке визнання позову не є безумовною підставою для його задоволення, ураховуючи встановлені обставини справи та те, що вирішуючи спір по суті суд повинен дослідити матеріали справи, надати правову оцінку наявним у справі доказам та ухвалити рішення з урахуванням вимог законності та обґрунтованості, а не виходити виключно з факту визнання відповідачем позову. Про це вказується також в Постанові Верховного Суду від 16.07.2018 року.
Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено, відповідно до ст.141 ЦПК України, витрати зі сплати судового збору з відповідача стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, та керуючись ст. ст. 328, 344 ЦК України, керуючись ст. ст. 12, 76-81, 141, 247, 259, 263- 265, 268, 315 ЦПК України, суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Могилівської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області про визнання права власності на нерухоме майно - відмовити повністю.
Судовий збір залишити за позивачем.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення виготовлено 01.09.2021 року.
Суддя: А.І. Руснак