Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області
Справа № 695/2885/20
номер провадження 2/695/575/21
27 серпня 2021 року м. Золотоноша
Золотоніський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого судді - Серед Л.В.;
за участю секретаря - Біліченко С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
26 листопада 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» звернулось до Золотоніського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позивач обгрунтовує позов тим, що 25.08.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладений договір №200328597. Відповідно до п.2 кредитного договору Банк надав позичальнику кредит в розмірі 9669.96 гривень. Строк користування кредитом встановлено до 25.08.2018 року. Банк в повному обсязі виконав зобов'язання, а відповідач не виконав умови кредитного договору, внаслідок чого виникла заборгованість перед Банком, яка становить станом на 17.11.2020 року 12097.56 гривень, з яких: 3877.16 грн. - сума залишку за кредитом; 7507.81 грн. - сума нарахованих процентів; 451.67 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань; 148.00 грн. - інфляційні збитки; 112.92 грн. - відсоткова ставка 3% річних.
20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №7 БМ відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №200328597 від 25.08.2015 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Ухвалою від 01.06.2021 року відкрито провадження у справі за даним позовом, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву у якому проти задоволення позовних вимог заперечив повністю, вказуючи при цьому, що в матеріалах справи є розрахунок заборгованості, який проведений з 20.07.2020 року по 17.11.2020 року, однак строк дії кредитного договору становив 25.08.2018 року, отже починаючи з 26.08.2018 року позивач позбавлений можливості здійснювати нарахування відсотків передбачених умовами договору. Крім того, неможливо встановити і порядок нарахування суми боргу, оскільки матеріали справи не містять розрахунку виникнення заборгованості з урахуванням сплачених відповідачем сум. Також позивачем безпідставно було нараховано пеню та інфляційні збитки в період дії карантину, що порушує п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування». Відповідач вказує, що останній платіж вона сплатила до припинення юридичної особи до 13.07.2016 року, однак у зв'язку із закриттям рахунків банку була позбавлена можливості сплачувати надалі кредит, отже по даній“справі закінчився строк позовної давності, який почав відраховуватись з моменту настання строку погашення чергового платежу. За таких обставин відповідач просив застосувати загальну та спеціальну позовну давність.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що 25.08.2015 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 укладений договір-заява №200328597, що стверджується відзивом на позовну заяву представника відповідача.
Разом із тим відповідач заперечує суму заборгованості вказуючи при цьому на неналежне нарахування суми боргу та посилається на порушення позивачем строків позовної давності.
У постанові ВП ВС від 13.02.2019 по справі № 826/13768/16 визначено, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до відповідальності у суді після закінчення певного періоду часу після вчинення правопорушення. Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обгрунтованість і доведеність позовних вимог.
Однак дослідивши матеріали справи судом встановлено, що позивачем обгрунтованість позовних вимог належним чином не доведено
Як вбачається зі змісту позовної заяви Банк надав позичальнику кредит в розмірі 9669.96 гривень, сукупна вартість кредиту становить 127.9% річних. Строк кредиту встановлено до 25.08.2018 року.
Відповідно до умов кредитного договору, ОСОБА_1 зобов'язалася здійснювати погашення заборгованості по кредиту за графіком погашення кредиту, відсотків і винагороди.
20 липня 2020 року між ПАТ «Банк Михайлівський» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ДІДЖМ ФІНАНС» укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за фінансовими кредитами №7 БМ відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №200328597 від 20.03.2016 року укладеного між Публічним акціонерним товариством «Банк Михайлівський» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС».
Позивач наполягає, що в порушення умов договору та вимог ст.,ст. 526, 527, 530 ЦК України, ОСОБА_1 взяті на себе за кредитним договором зобов'язання не виконала, що призвело до утворення заборгованості по кредитному договору.
Твердження позивача про порушення ОСОБА_1 умов кредитного договору належним чином не доведені.
На підтвердження своїх доводів позивач надав до суду договір-заява №200328597 та графік погашення платежів за вказаним договором. Крім того суду надано розрахунок суми заборгованості та договір №7БМ про відступлення прав вимоги від 20.07.2020 року.
Однак, договір-заява №200328597 та графік погашення платежів за вказаним договором подані до суду неналежної якості, їх неможливо прочитати, неможливо встановити усі необхідні реквізити.
При цьому ухвалою суду від 31.03.2021 року вказана позовна заява залишалася без руху, а позивачу був наданий строк для усунення недоліків, в тому числі для надання належної якості та належним чином засвідчених додатків до позовної заяви.
Жодних інших доказів на підтвердження доводів позовної заяви матеріали справи не містять.
За аналізу положень ч. 1 ст. 76, ст. 80, ч. 1 ст. 81 ЦПК України випливає те, що належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Однак, враховуючи, що відповідач заперечує проти нарахованої суми боргу, вказуючи на неналежний розрахунок суми боргу та закінчення строку позовної давності, суд позбавлений можливості надати відповідні правові висновки, щодо доводів сторін по справі.
Крім того на переконання суду обґрунтованими є і доводи відповідача щодо розрахунку суми боргу, яка надана позивачем.
Як вбачається із змісту позовної заяви станом на 20.07.2020 року сума боргу ОСОБА_1 становить 11384.97 грн., з яких 3877.16 грн. - сума залишку за кредитом; 7507.81 грн. - сума нарахованих процентів; 451.67 грн. - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань; 148.00 грн. - інфляційні збитки; 112.92 грн. - відсоткова ставка 3% річних.
При цьому суду надано розрахунок суми заборгованості за період з 20.07.2020 року по 17.11.2020 року.
Разом із тим Велика Палата Верховного Суду (постанова від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12) вважає, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. З огляду на вказане Велика Палата Верховного Суду відхиляє аргументи позивача про те, що на підставі статті 599 та частини четвертої статті 631 ЦК України він мав право нараховувати передбачені договором проценти до повного погашення заборгованості за кредитом.
Виходячи з викладеного неможливо встановити за який період нараховані проценти за невиконання кредитних зобов'язань відповідачем, на якій підставі позивач продовжує нараховувати пеню та інфляційні збитки, враховуючи те, що за твердженням самого ж позивача строк користування кредитом було встановлено до 25.08.2018 року.
Також суд враховує, що відповідно до п. 6 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань за договором про споживчий кредит (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів) споживач звільняється від відповідальності перед кредитодавцем за таке прострочення. В тому числі, але не виключно, споживач в разі допущення такого прострочення звільняється від обов'язків сплачувати кредитодавцю неустойку (штраф, пеню) та інші платежі, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) споживачем зобов'язань за таким договором. Забороняється збільшення процентної ставки за користування кредитом з причин, інших ніж передбачені частиною четвертою статті 1056'1 Цивільного кодексу України, у разі невиконання зобов'язань за договором про споживчий кредит у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19) (в тому числі, але не виключно, прострочення споживачем у період з 01 березня 2020 року по останній календарний день місяця (включно), наступного за місяцем, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), виконання зобов'язань зі сплати платежів). Норми цього пункту поширюються у тому числі на кредити, визначені частиною другою статті 3 цього Закону.
Отже, суду не надано обгрунтованого розрахунку заборгованості за вказаним кредитом.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості й забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 Цивільного процесуального кодексу України).
Згідно з частинами першою та другою статті 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини, які встановлені судом та керуючись вищезазначеними нормами, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у зв'язку з недоведеністю та необґрунтованістю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат у справі, суд виходить з такого.
У зв'язку з відмовою у задоволенні позову, на підставі ст. 141 ЦПК України, суд відмовляє також і у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 2102, 00 гривень судового збору, сплаченого при зверненні до суду.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст.10,12,89,141,258-259,263-265,268 ЦПК України, суд -
У задоволені позову товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Черкаського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.
Суддя Середа Л.В.