Справа № 953/10074/20
Провадження по справі № 2/635/476/2021
27 серпня 2021 року сел. Покотилівка Харківського району Харківської області
Харківський районний суд Харківської області у складі:
головуючого судді Березовської І.В.,
секретар судового засідання Кондратенко Л.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - Саламаха Віталій Русланович ,
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справ за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,-
ОСОБА_1 , в інтересах якого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги діє представник - адвокат Саламаха В.Р., звернувся до суду з позовом шляхом пред'явлення позовної заяви до ОСОБА_3 , яким в остаточній редакції просить стягнути з відповідача на користь позивача грошові кошти в сумі 8776,40 доларів США, з яких: 1510 доларів США - сума позики; 7157,40 доларів США - пеня; 109 доларів США - 3% річних, а також судові витрати в сумі 2339,18 гривень.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 23 листопада 2019 року між ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір, відповідно до якого відповідачу надано позику у сумі 1510 доларів США строком до 16 грудня 2019 року. Позивач як позичальник, свої зобов'язання за договором виконав у повному обсязі. Підтвердженням отримання позики позичальником є розписка видана позикодавцю. В свою чергу відповідач, взяті на себе зобов'язання за договором позики від 23 листопада 2019 року не виконав, грошові кошти у розмірі 1510 доларів США не повернув. Таким чином, станом на 22 травня 2020 року загальна сума заборгованості становить 8776,40 доларів США, з яких: 1510 доларів США - сума позики; 7157,40 доларів США - пеня; 109 доларів США - 3% річних. Позивач зазначає, що вирішити даний спір у досудовому порядку не вдалось можливим. Так, відповідачу багаторазово, впродовж двох місяців, шляхом електронного листування та мобільного зв'язку, повідомлялось про необхідність повернення позики, направлялись повідомлення з проханням та вимогою щодо повернення такої позики, проте відповідач, визнаючи, що позику отримав та повинен її повернути, постійно обіцяє виконати таке зобов'язання, але до сьогоднішнього дня цього не зробив. Також відповідачу була направлена претензія від 22 квітня 2020 року з метою досудового врегулювання спору з проханням невідкладно виконати зобов'язання по договору та повернути заборгованість в повному обсязі, однак відповідь на претензію отримана не була.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04 серпня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики передано до Харківського районного суду Харківської області за територіальною підсудністю.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13 листопада 2020 року, справу передано в провадження судді Харківського районного суду Харківської області Березовської І.В.
Ухвалою Харківського районного суду Харківської області від 16 листопада 2020 року провадження по справі відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач ОСОБА_1 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Представник позивача - адвокат Саламаха В.Р., який діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги, надав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в якій підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити, а у разі неявки в судове засідання відповідача ухвалити рішення в заочному порядку.
Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з'явився, про день та час слухання справи був повідомлений своєчасно і належним чином в порядку ст. 128 ЦПК України, шляхом направлення судової повістки за зареєстрованим місцем проживання відповідно до відомостей Відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання Головного Управління ДМС України в Харківській області, отриманих судом відповідно до вимог ч.6 ст.187 ЦПК України та через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, причини неявки суду не повідомив.
Будь яких заяв та клопотань від відповідача не надходило.
Враховуючи, що в судове засідання не з'явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У зв'язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив відповідно до статті 280 ЦПК України суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.
Суд, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.
23 листопада 2019 року між сторонами був укладений договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 1510 доларів США строком до 16 грудня 2019 року (включно).
Факт отримання грошових коштів ОСОБА_3 підтверджується власноручною розпискою останнього від 23 листопада 2019 року.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин та досліджених в судовому засіданні наданих доказів, прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступних підстав.
Згідно ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Як зазначив Верховний Суд в постанові від 08 липня 2019 року по справі № 524/4946/16-ц, договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Судом встановлено, що між сторонами існують договірні правовідносини з позики на підставі договору позики та боргової розписки від 23 листопада 2019 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦПК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Главою 50 ЦК України передбачений перелік підстав припинення зобов'язань, у тому числі виконання зобов'язання, проведеного належним чином.
Згідно ч. 1, 2, 3 ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Жодних доказів на підтвердження виконання своїх зобов'язань за договором позики від 23 листопада 2019 року, в тому числі розписок або квитанцій про грошові перекази коштів, відповідачем в ході судового розгляду не надано.
Відповідно до ч. 3 ст. 1049 ЦК України, позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених речовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася на його банківських рахунок.
В ході судового розгляду судом не встановлено наявність у відповідача будь-яких перешкод для повернення суми боргу за договором позики, а також щодо відмови ОСОБА_1 прийняти виконання зобов'язання за договором позики.
Отже, у зв'язку з відсутністю доказів виконання відповідачем грошового зобов'язання за договором позики від 23 листопада 2019 року, суд задовольняє позовні вимоги про стягнення з відповідача основної суми грошового зобов'язання за зазначеним договором у повному обсязі у розмірі 1510 доларів США. При цьому, суд враховує наступне.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Такі випадки передбачені статтею 193, частиною четвертою статті 524 ЦК України, Законом України від 16 квітня 1991 року № 959-XII «Про зовнішньоекономічну діяльність», Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (далі Декрет № 15-93), Законом України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті».
Декретом № 15-93 встановлено режим здійснення валютних операцій на території України, визначено загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права й обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства.
У частині четвертій статті 5 Декрету № 15-93 наведено вичерпний перелік обставин, за яких особа, яка здійснює валютну операцію, має отримати на її здійснення індивідуальну ліцензію. Декретом № 15-93 не передбачено обов'язку в отриманні індивідуальної ліцензії на передачу/отримання між фізичними особами - резидентами/нерезидентами, які перебувають в Україні, іноземної валюти в позику.
Статтею 524 ЦК України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Отже, заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Із аналізу наведених правових норм можна зробити висновок, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Саме до такого висновку прийшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 січня 2019 року по справі № 373/2054/16-ц, зазначивши, що суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Оскільки договором позики від 23 листопада 2019 року розмір позики визначений саме у валюті - доларах США і позивач у своєму позові просить стягнути суму боргу в зазначеній валюті, суд стягує з відповідача суму боргу за договором позики від 23 листопада 2019 року у розмірі 1510 доларів США.
Суду не надано беззаперечних, належних та допустимих доказів, які свідчать про наявність підстав звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов'язання, відповідно до ст. 617 ЦК України.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку. Кредитор також вважається таким, що прострочив, у випадках, встановлених частиною четвертою статті 545 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договором позики від 23 листопада 2019 року встановлений строк виконання зобов'язання - до 16 грудня 2019 року.
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Беручи до уваги те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційних нарахувань та трьох процентів річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відтак, у зв'язку з встановленим вище простроченням виконання відповідачем зобов'язань за договором позики, суд приходить до висновку про наявність у позивача права на отримання від відповідача трьох процентів річних від простроченої суми за період з 16 грудня 2018 року по 22 травня 2020 року.
Суд задовольняє позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних за час прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики від 23 листопада 2019 року, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що неповернута сума основного боргу за договором позики від 23 листопада 2019 року складає 1510 доларів США, а тому саме на цю суму нараховуються три проценти річних відповідно до вимог ст. 625 ЦК України. Позивачем заявлені вимоги про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми за період з 17 грудня 2018 року по 22 травня 2020 року, що складає 158 днів.
Отже, сума трьох процентів річних за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором позики від 23 листопада 2019 року за період з 17 грудня 2018 року по 22 травня 2020 року складає 19,6 доларів США (1510 доларів США х 3 % / 100 % / 365 х 158). З наданим позивачем розрахунком трьох процентів річних від простроченої суми боргу суд не погоджується і, виходячи з принципу дизпозитивності цивільного судочинства, суд задовольняє позовні вимоги щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми боргу за договором позики від 23 листопада 2019 року у розмірі 19,6 доларів США.
Що стосується позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 7157,4 доларів США, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у цій частині, виходячи з наступного.
Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника таких, що ґрунтуються на законі, невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Частиною 1 статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частина 1 статті 546 ЦК України визначає види забезпечення виконання зобов'язання, а неустойку, поруку, гарантію, заставу, притримання, завдаток, право довірчої власності.
Статтею 549 ЦПК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК).
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).
Пеня, як різновид неустойки, характеризується ознаками: а) застосування лише в грошових зобов'язаннях; б) можливість установлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки); в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання; г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення.
Обчислення процентів від суми боргу за кожен день за своєю правовою природою є пенею. За змістом ст. 551 ЦК України нарахування пені є одним із видом цивільно-правової відповідальності, а відповідно - договірною санкцією.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо встановлення у договорі позики від 23 листопада 2019 року відповідальності у вигляді пені, а тому підстави для її стягнення відсутні.
Отже, загальна сума боргу за договором позики грошових коштів від 23 листопада 2019 року, яка підлягає стягненню з відповідача становить 1529,6 доларів США, з яких: 1510 доларів США - основний борг, 19,6 доларів США - 3% річних.
Згідно квитанції № 0.0.1724989948.1 від 02 червня 2020 року при пред'явленні позову до суду позивачем були понесені витрати по сплаті судового збору у розмірі 2339,18 гривень.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, а саме судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в розмірі 407,68 гривень.
На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 81, 200, 206, 247, 263-265, 280-283 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 23 листопада у розмірі 1529 (одна тисяча п'ятсот двадцять дев'ять) доларів США 60 (шістдесят) центів.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 407,68 гривень.
Відповідачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення може бути подана письмова заява про перегляд заочного рішення відповідно до вимог ст.ст.284-285 ЦПК України.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення може бути оскаржене позивачем в загальному порядку шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Харківський районний суд Харківської області.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом зазначених строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 , виданий 06 грудня 2013 року Жовтневим РВ у м. Харкові ГУДМС України в Харківській області, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .
Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , паспорт громадянина України № НОМЕР_3 , виданий 10 вересня 2019 року органом 6351, реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_4 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .
Повне рішення складено 31 серпня 2021 року.
Суддя І.В. Березовська