31.08.2021
Справа № 642/5073/21
Провадження №2/642/1922/21
Іменем України
31 серпня 2021 року м. Харків
Суддя Ленінського районного суду м. Харкова Бородіна О.В., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частку квартири після смерті чоловіка,-
Позивач звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Харківська сміська державна нотаріальна контора про визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частку квартири після смерті чоловіка, у якому просить визнати квартиру АДРЕСА_1 об'єктом права спільної сумісної власності подружжя - гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_3 та визнати за нею право власності на Ѕ частину цієї квартири.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 09.08.2021 року позовну заяву було залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
А саме позивачу необхідно було надати оцінку майна на теперішній час, та в залежності від ціни позову доплатити судовий збір.
31 серпня 2021 року до канцелярії суду подано клопотання про відкриття провадження по справі із зазначенням перешкод для усунення недоліків, зазначених в ухвалі Ленінського районного суду м. Харкова від 09.08.2021 року, а саме відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на спірну квартиру.
Станом на час постановлення цієї ухвали позивач не усунула недоліків позовної заяви належним чином у повному обсязі.
Пунктом 16 Постанови Пленуму ВССУ № 10 від17.10.2014«Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» передбачено, що «розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки такий обов'язок покладається на позивача».
Згідно з п. 2 ч. 1ст. 176 ЦПК України ціна позову у позовах про визнання права власності на майно або його витребування визначається вартістю майна.
Відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» належним доказом підтвердження вартості майна є звіт про оцінку майна (акт оцінки майна).
Так, Конституцією України закріплено право кожного на судовий захист та передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі (статті 55, 124), а статтею 18 Закону Українивід7липня2010року№2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 2453-VI) визначено, що суди загальної юрисдикції спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Суди мають враховувати, що забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції прозахистправлюдини іосновоположнихсвобод (РИМ, 4.XI.1950, далі - Конвенція 1950 року), а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до статті 17 Закону Українивід23лютого2006року№3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції 1950року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Разом з тим, Європейський суд з прав людини в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Пелевін проти України» та у рішенні від 30 травня 2013 року «Наталія Михайленко проти України» зазначив, що право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.
Тому, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суди повинні перевірити дотримання позивачем вимог, передбачених ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
Відповідно до ч.4 ст.177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону «Про судовий збір» судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
Згідно вимог Закону України «Про судовий збір» позивач повинен був оплатити судовий збір за подання позовної вимоги майнового характеру.
Відповіднодо ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Згідно ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
В даній справі було заявлено майнову вимогу про визнання права власності, щодо якої позивач повинен був спочатку визначити ціну позову та сплатити судовий збір у відповідному розмірі.
Отже, позивач повинна була зазначити ціну позову, виходячи із дійсної ринкової вартості майна, та надати квитанцію про сплату судового збору на загальну суму, що відповідало заздалегідь встановленій оцінці майна, на яке позивач просила визнати право власності.
При цьому суд зазначає, що позивачу надавався достатній час для усунення встановлених суддею недоліків. Об'єктивних перешкод для визначення ціни позову позивачем не наведено.
Згідно п. а ч.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22.12.1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», вартість спірного майна визначається за погодженням сторін, а за його відсутності за дійсною вартістю майна на час розгляду спору. Під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Пунктами 3, 6 постанови Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2003 р. № 1440 « Про затвердження Національного стандарту N 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» (далі Постанова КМУ № 1440) визначенні поняття дійсної та ринкової вартості, принципу попиту та пропонування при оцінці майна. Так, дійсна вартість майна визначена лише для цілей страхування та характеризується, як вартість відтворення (вартість заміщення) або ринкова вартість майна, визначені відповідно до умов договору страхування; ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу. Принцип попиту та пропонування відображає співвідношення пропонування та попиту на подібне майно. Відповідно до цього принципу під час проведення оцінки враховуються ринкові коливання цін на подібне майно та інші фактори, що можуть призвести до змін у співвідношенні пропонування та попиту на подібне майно.
За приписами п. 16 Постанови КМУ № 1440 (далі Постанова), - визначення ринкової вартості об'єкта оцінки за допомогою порівняльного підходу ґрунтується на інформації про ціни продажу (пропонування) подібного майна, достовірність якої не викликає сумнівів у оцінювача. У разі відсутності або недостатності зазначеної інформації у звіті про оцінку майна зазначається, якою мірою це вплинуло на достовірність висновку про ринкову вартість об'єкта оцінки. За відсутності достовірної інформації про ціни продажу подібного майна ринкова вартість об'єкта оцінки може визначатися на основі інформації про ціни пропонування подібного майна з урахуванням відповідних поправок, які враховують тенденції зміни ціни продажу подібного майна порівняно з ціною їх пропонування.
У відповідності до п. 38 Постанови для проведення оцінки майна застосовуються такі основні методичні підходи: витратний (майновий - для оцінки об'єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів); дохідний; порівняльний.
Згідно із п. 47 Постанови порівняльний підхід ґрунтується на врахуванні принципів заміщення та попиту і пропонування. Порівняльний підхід передбачає аналіз цін продажу та пропонування подібного майна з відповідним коригуванням відмінностей між об'єктами порівняння та об'єктом оцінки.
Проаналізувавши тлумачення змісту всіх видів вартості, передбачених пунктом 3 Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», можна дійти висновку, що наявне в судовій практиці поняття «дійсна вартість» є практично тотожним за своїм значенням до закріпленого у вітчизняних національних стандартах поняття «ринкова вартість», під яким розуміється вартість майна, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем.
Позивачка в своїй заяві зазначає про неможливість проведення оцінки майна, на яке вона просить визнати право власності, оскільки відсутні оригінали правовстановлюючих документів.
Дані твердження позивачки суд вважає безпідставними, оскільки для визначення ринкової вартості об'єкту нерухомого майна такі не є необхідними.
Відповідно до ч. 3 ст. 185 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany).
Відповідно до пунктів 6, 7 частини 2 статті 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи зобов'язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Посилаючись на вищевикладене та відповідно до 3 ст.185 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про повернення позовної заяви позивачу.
Разом з тим, суд роз'яснює позивачу, що згідно із ч. 7 ст. 185 ЦПК України повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.
Керуючись ст. ст.185, 187, 353 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Друга Харківська міська державна нотаріальна контора про визнання квартири об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на Ѕ частку квартири після смерті чоловіка - вважати неподаною та повернути позивачеві зі всіма доданими до неї документами.
Копію цієї ухвали надіслати позивачу.
Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню із заявою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви.
Ухвала може бути оскаржена до Харківського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Позивач має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення позивачу даної ухвали суду.
Суддя О.В.Бородіна