79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
25.08.2021 справа № 914/1811/21
Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Банзули М.С., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛКО УКРАЇНА», м. Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ ФРУТ ПЕКТИН», м. Городок, Львівська область
про: стягнення 102 663,77 грн.
представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: не з'явився.
На розгляд Господарського суду Львівської області 23.06.2021 року надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛКО УКРАЇНА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ ФРУТ ПЕКТИН» про стягнення заборгованості за договором поставки №109-03/1120 від 01.11.2020 року в розмірі 102 663,77 грн.
Ухвалою суду від 24.06.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 26.07.2021 року.
Хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відображено у протоколах судового засідання.
Сторони явку уповноважених представників в судове засідання 25.08.2021 року не забезпечили. Представник позивача подав клопотання вх. №18284/21 від 05.08.2021 року про розгляд справи без представника позивача та повернення оригіналів документів долучених до матеріалів справи.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.
01 листопада 2020 року між ТОВ «ТЕЛКО УКРАЇНА» (надалі - «Позивач») та ТОВ «ТБ ФРУТ ПЕКТИН» (надалі - «Відповідач») укладено Договір поставки № 109-03/1120, яким встановлено взаємні обов'язки сторін щодо поставки продуктів нафтохімічної промисловості та їх оплати.
Відповідно до п. 1.1 Договору поставки Позивач зобов'язується поставити відповідно до рахунків-фактур, видаткових накладних та товаросупроводжувальних документів, що являють собою невід'ємну частину цього Договору, продукти харчової промислової якість, кількість, строки поставки, умови оплати та ціна яких визначені цим Договором, а Відповідач зобов'язується прийняти вказаний Товар і сплатити за нього.
Згідно з п. 4.1. Договору поставки поставка Товару можлива на умовах:
- самовивозу із складу Позивача;
- доставки на склад Відповідача;
- доставки на склад транспортної компанії.
Положеннями пункту 5.1 Договору поставки, встановлено, що ціна кожної партії Товару визначена у відповідних рахунках-фактурах.
Пунктом 6.5 Договору поставки встановлено, що Відповідач повинен оплатити товар протягом 30 календарних днів з дати оформлення видаткової накладної за партію Товару, що відвантажується на адресу Відповідача, на суму що не перевищує 300 000,00 грн. (триста тисяч) гривень з урахуванням ПДВ.
У період з 03.11.2020 року по 10.02.2021 року Позивачем на виконання умов Договору поставки було здійснено поставку Товару Відповідачу на загальну суму 172 966,00 грн., факт поставки та отримання Товару Відповідачем, підтверджується наступними документами:
- рахунком-фактурою № 00000007874 від 30.10.2020 року на суму - 2 202,00 грн.;
- видатковою накладною № 00000007730 від 03.11.2020 року на суму - 2 202,00 грн.;
- товарно-транспортною накладною № 20400199794117 від 03.11.2020 року;
- рахунком-фактурою № 00000008002 від 05.11.2020 року на суму - 13 212,00 грн.;
- видатковою накладною № 00000007970 від 12.11.2020 року на суму - 13 212,00 грн.;
- товарно-транспортною накладною № 100101112361720 від 12.11.2020 року;
- рахунком-фактурою № 00000008827 від 10.12.2020 року на суму - 22 200,00 грн.;
- видатковою накладною № 00000008617 від 11.12.2020 року на суму - 22 200,00 грн.;
- товарно-транспортною накладною № 10010121073370 від 10.12.2020 року;
- довіреністю № 50 від 10.12.2020 року на отримання Товару за рахунком-фактурою № 00000008827 від 10.12.2020 року;
- рахунком-фактурою № 00000009035 від 21.12.2020 року на суму - 70 749,00 грн.;
- видатковою накладною № 00000008814 від 21.12.2020 року на суму - 70 749,00 грн.;
- довіреністю № 53 від 21.12.2020 року на отримання Товару за рахунком-фактурою № 00000009035 від 21.12.2020 року;
- рахунком-фактурою № 00000009135 від 24.12.2020 року на суму - 66 060,00 грн.;
- видатковою накладною № 00000008929 від 28.12.2020 року на суму - 66 060,00 грн.;
- товарно-транспортною накладною № 100101228148440 від 28.12.2020 року;
- довіреністю № 56 від 24.12.2020 року на отримання Товару за рахунком-фактурою № 00000009135 від 24.12.2020;
- рахунком-фактурою № 00000000793 від 09.02.2021 року на суму - 753,00 грн.;
- видатковою накладною № 00000000734 від 10.02.2021 року на суму - 753,00 грн.;
- довіреністю № 8 від 10.02.2021 року на отримання Товару за рахунком-фактурою № 00000000793 від 10.02.2021.
Як зазначалось вище, загальна вартість поставленого Позивачем Товару складає 172 966,00 грн., проте Відповідачем вищезазначений Товар оплачений частково на суму - 82 227,00 грн.
Як стверджує позивач, факт часткової оплати Товару Відповідачем підтверджується наступними платіжними дорученнями, а саме:
- № 530 від 02.11.2020 року, згідно з яким Відповідачем здійснено оплату на суму 2 020,00 грн. за рахунком-фактурою № 00000007874 від 30.10.2020 року;
- № 284 від 11.11.2020 року, згідно з яким Відповідачем здійснено оплату на суму 13 202,00 грн. за рахунком-фактурою № 00000008002 від 05.11.2020 року;
№ 628 від 29.12.2020 року, згідно з яким Відповідачем здійснено оплату на суму на суму 66 060,00 грн. за рахунком-фактурою № 00000009135 від 24.12.2020 року;
- № 43 від 10.02.2021 року, згідно з яким Відповідачем здійснено оплату на суму на суму 753 грн. за рахунком-фактурою № 00000000793 від 09.02.2021 року.
Позивач стверджує, що Відповідачем взагалі не оплачено Товар поставлений за наступними видатковими накладними, а саме:
- № 00000008617 від 11.12.2020 року на суму - 22 200,00 грн.;
- № 00000008814 від 21.12.2020 року на суму - 70 749,00 грн.;
Вказані обставини свідчать про порушення Відповідачем п. 6.5 умов Договору поставки.
Згідно з положеннями п. 8.1 Договору поставки сторони відповідають за невиконання, неналежне та/або несвоєчасне виконання зобов'язань, передбачених даним Договором та законодавством України.
Положеннями п. 8.2 Договору поставки встановлено, що за несвоєчасну оплату Товару Відповідач сплачує Позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки 100 Національного банку України від вартості Товару за кожен день прострочення.
Позивачем на суму основного зобов'язання нараховано пеню - 5 342,59 грн., три відсотки річних - 1 068,52 грн. та інфляційні втрати - 3 483,66 грн.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги слід задовольнити частково з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 174 Господарського кодексу України однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, є господарський договір.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Також частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
При цьому, статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статями 525, 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Водночас згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Вищевикладені норми законодавства повинні застосовуватися при розгляді даної позовної заяви, оскільки Відповідачем як Покупцем за Договором поставки не виконано в повному обсязі зобов'язання по оплаті поставленого Товару.
За період з 03 листопада 2020 року по 10 лютого 2021 року на виконання умов Договору поставки Позивач здійснив поставку Товару Відповідачу на суму 172 966,00 грн., проте Відповідачем вищезазначений Товар сплачений частково на суму - 82 227,00
Відповідачем не оплачено Товар поставлений за наступними видатковими накладними, а саме:
- № 00000008617 від 11.12.2020 року на суму - 22 200,00 грн.;
- № 00000008814 від 21.12.2020 року на суму - 70 749,00 грн.
Оскільки зобов'язання за вищезазначеними видатковими накладними Відповідачем не виконані, то розмір основної заборгованості за поставлений Товар за Договором поставки становить 92 769,00 грн., що підтверджено актом звірки взаєморозрахунків №00000000371 від 04.03.2021 року та документами первинної звітності, які містяться в матеріалах справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1. ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання відповідно до ст. 549 ЦКУ. При цьому, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 8.2 Договору поставки встановлено, що за несвоєчасну оплату Товару Відповідач сплачує Позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від вартості Товару за кожен день прострочення. Судом перераховано розмір пені та встановлено, що стягненню підлягає пеня в розмірі 4 823,06 грн.
Згідно з ч. 2. ст. 625 ЦКУ боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі № 703/2718/16-ц.
Сума 3 % річних, що підлягає стягненню із Відповідача через невиконання грошових зобов'язань Договором поставки, складає 1 068,52 грн.
Загальна сума втрат від інфляційних процесів, що підлягає стягненню з Відповідача через невиконання грошових зобов'язань Договором поставки складає 3 483,66 грн.
Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Судові витрати.
Пунктом 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак, з відповідача підлягає стягненню 2'258,51 грн. відшкодування витрат на оплату судового збору.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, якщо на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Загальне правило розподілу судових витрат визначенено у частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має, сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Частиною 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Як встановлено з матеріалів справи, 31 березня 2021 року між Адвокатським об'єднанням «ЮРИДИЧНА ФІРМА «ТЕФФІ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТЕЛКО УКРАЇНА» укладено рамковий Договір № 108-ВА про надання юридичних послуг. Предметом даного Договору є надання юридичних послуг, а Клієнт, в порядку та на умовах визначених цим Договором, зобов'язується оплачувати надані Послуги (п. 1.1. Договору).
Завданням 4 до Рамкового договору №108-ВА від 31.03.2021 року встановлено, що клієнт звернувся з запитом щодо стягнення у судовому процесі дебіторської заборгованості з контрагента - Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ ФРУТ ПЕКТИН». Заборгованість виникла внаслідок невиконання контрагентом грошового зобов'язання з оплати поставленого товару. За надані послуги Клієнт сплачує Фірмі фіксований гонорар в розмірі гривневого еквіваленту 800,00 (вісімсот) Євро в гривнях за курсом гривні до євро, встановленим НБУ на момент виставлення Фірмою рахунку на оплату. Завдання містить перелік послуг, які узгоджені сторонами, засвідчено підписами та печатками сторін. Результатом послуги є отримання Клієнтом рішення суду першої інстанції, яке набрало законної сили.
Втручання суду в договірні відносини між адвокатом та клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч.4 ст.126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам, в іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи гонорару.
Однією з особливостей відшкодування витрат на правову допомогу є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Так, Позивач просить стягнути з Відповідача вказану вище суму коштів як відшкодування витрат на правову допомогу. Відповідач заперечень проти стягнення витрат на правову допомогу не подав, доводів позивача не спростував. Стягненню підлягають витрати на правову допомогу в розмірі 26 354,28 грн. пропорційно до задоволених позовних вимог.
Позивач за вх. №15856/21 від 07.07.2021 року подав заву про долучення оригіналів документів до матеріалів справи №914/1811/21. В даній заяві позивач клопотав про повернення оригіналів документів після їх дослідження. Суд на підставі ч.2 ст. 92 ГПК України вважає за необхідне повернути оригінали документів долучені до матеріалів справи на підставі заяви вх. №15856/21 від 07.07.2021 року.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 12, 13, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 247 - 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ Фрут Пектин» (81500, Львівська обл., м. Городок, вул. Артищівська, буд. 9, корпус 4; код ЄДРПОУ42891896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛКО Україна» (01135, м. Київ, вул. Григорія Андрющенка, 4-Г, код ЄДРПОУ 32856918) 92 769,00 грн. основної заборгованості, 4823,06 пені, 1068,52 грн. 3% річних, 3 483,66 грн. інфляційних втрат, 2258,51 грн. судового збору та 26 354,27 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Повернути оригінали документів долучених до матеріалів справи згідно зави вх. №15856/21 від 07.07.2021 року.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 327 ГПК України.
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 30.08.2021 року.
Суддя З.В. Горецька