ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.08.2021Справа № 910/6854/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Полякової К.В., за участі секретаря судового засідання Саруханян Д.С., розглянувши за правилами загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна"
до 1) фізичної особи-підприємця Оніщенка Олександра Юрійовича, 2) фізичної особи-підприємця Бея Олега Костянтиновича
про визнання правочину недійсним
за участі представників:
від позивача: Залевська Н.С., адвокат,
від відповідача-1, 2: не з'явилися,
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "ПЗУ Україна" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до фізичної особи-підприємця Оніщенка Олександра Юрійовича та фізичної особи-підприємця Бея Олега Костянтиновича про визнання недійсним договору поруки від 15.03.2018, укладеного між відповідачами, яким забезпечені зобов'язання з боку Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" за договором добровільного страхування вантажів на разове перевезення від 15.03.2018 № 024.994140315.20233.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2021 задоволено клопотання позивача про витребування оригіналів доказів та витребувано у фізичної особи-підприємця Оніщенка Олександра Юрійовича оригінал договору поруки від 15.03.2018 з додатками та доповненнями (в разі їх укладення).
Ухвали суду про відкриття провадження у справі та подальші ухвали суду направлялися, зокрема, відповідачам рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідачів, зазначені в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; АДРЕСА_3 ідентифікаційний номер НОМЕР_2 .
Проте конверти з копіями ухвал суду поверталися на адресу суду підприємством поштового зв'язку без вручення відповідачам у зв'язку з відсутністю адресатів.
У той же час, згідно з частиною 7 статті 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Таким чином, ухвали суду направлялися за адресами місцезнаходження відповідачів згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за відсутності заяв про зміну їх місцезнаходження.
За приписами частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, судом також враховано, що згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Таким чином, відповідачі мали право та можливість ознайомитися з ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Суд також наголошує, що в матеріалах справи міститься копія клопотання від 19.05.2021, поданого фізичною особою-підприємцем Оніщенком Олександром Юрійовичем у межах справи № 916/692/21, про об'єднання справ в одне провадження справи № 916/692/21 та цієї справи № 910/6854/21, що свідчить про обізнаність відповідачів про розгляд судом даної справи.
Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідачі не скористалися своїми правами на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
15.03.2018 між позивачем, як страховиком, та відповідачем-1, як страхувальником, укладений договір добровільного страхування вантажів на разове перевезення № 024.994140315.20233 (далі - договір).
Предметом страхування, відповідно до пункту 2.1.2. договору, були майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням заявленими на страхування вантажами.
16.03.2018 відповідач-1 звернувся до ПрАТ СК «ПЗУ Україна» із заявою про настання страхової події за даним договором та отриманням страхового відшкодування унаслідок розбійного нападу та викрадення вантажу, за наслідками розгляду якої позивачем прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.
У подальшому, відповідачем-1 подано до Господарського суду Одеської області позов до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" та фізичної особи-підприємця Бея Олега Костянтиновича про стягнення 7496557,99 грн. страхового відшкодування.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 05.04.2021 у справі № 916/692/21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Після отримання позовної заяви у справі № 916/692/21 Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "ПЗУ Україна" стало відомо про наявність укладеного між фізичною особою-підприємцем Оніщенком Олександром Юрійовичем (кредитор) та фізичною особою-підприємцем Беєм Олегом Костянтиновичем (поручитель) договору поруки від 15.03.2018.
Відповідно до пункту 1.1 договору поруки від 15.03.2018 поручитель поручається перед кредитором за виконання усіх зобов'язань з боку ПрАТ СК «ПЗУ Україна» (боржник), що випливають з договору добровільного страхування вантажів на разове перевезення № 024.994140315.20233 від 15.03.2018, укладеним між ФОП Оніщенко О.Ю. та ПрА Т СК «ПЗУ України», у їх повному обсязі, як солідарний боржник.
За положеннями пункту 2.2 договору поруки поручитель вправі достроково виконати зобов'язання за боржника.
Поручитель зобов'язаний належно повністю виконати зобов'язання боржника у випадку та з моменту виникнення заборгованості боржника у зв'язку з порушенням умов договору добровільного страхування вантажів на разове перевезення № 024.994140315.20233 чи неможливістю виконання ним його зобов'язань (ліквідація, відсутність коштів, банкрутство, тощо).
Згідно пункту 3.1 договору порука діє з моменту укладення договору протягом усього часу дії, встановленого договором добровільного страхування вантажів на разове перевезення № 024.994140315.20233 та до моменту повного належного виконання зобов'язань боржника. Кредитор вправі пред'явити вимогу поручителю про погашення заборгованості боржника протягом 3 років з моменту виникнення існуючої на момент такої вимоги заборгованості боржника.
Згідно з положеннями статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені ст. 215 ЦК.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписи статті 203 Цивільного кодексу України передбачають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Статтею 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною 1 статті 554 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
З правового аналізу наведеної норми випливає, що природа поруки полягає у поєднанні волі боржника і поручителя відповідати спільно, а тому порука за договором передбачає волевиявлення як боржника, так і поручителя.
Таким чином, інститут забезпечення виконання зобов'язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань. Тобто у разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов'язання притягуються разом із боржником і треті особи, зокрема, поручителі.
Відповідно до стандартної ділової практики боржнику відома особа поручителя і презюмується наявність певних відносин між боржником та поручителем (родинних, особистих, ділових, корпоративних, відносин пов'язаності, економічної залежності чи підпорядкування тощо). Саме ці відносини з боржником як правило спонукають поручителя взяти на себе додатковий економічний тягар і на безоплатних підставах укласти договір щодо забезпечення зобов'язань боржника.
Укладення поручителем договору з кредитором без відома боржника і без наявності будь-яких відносин з боржником є нетиповою діловою практикою, яка може свідчити про те, що договір поруки укладається з іншою метою, аніж забезпечення виконання боржником основного зобов'язання. Зокрема, цей факт може свідчити про недобросовісність таких дій, на їх спрямування на зміну територіальної підсудності спорів, що випливають з основного зобов'язання, чи обхід заборони на відступлення кредитором прав за основним зобов'язанням.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.02.2021 у справі № 908/1152/18.
Судом прийнято до уваги, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази існування господарських взаємовідносин між позивачем та відповідачем-2, який за оспорюваним договором виступив поручителем позивача. При цьому, позивач підтвердив, що про існування відповідного договору дізнався лише після отримання позовної заяви в 2021 році у справі № 916/692/21. Наведене свідчить про недобросовісну поведінку відповідачів при укладенні спірного договору поруки.
Так, досліджуючи зміст забезпечених порукою зобов'язань, судом встановлено, що за укладеним між відповідачами у справі договором поруки забезпечується зобов'язання позивача, як боржника, за договором добровільного страхування вантажів на разове перевезення від 15.03.2018 № 024.994140315.20233.
Разом із цим, страхування, відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування», це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
Відповідно до приписів статті 2 Закону України «Про страхування» страховиками, які мають право здійснювати страхову діяльність на території України, є: фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", з урахуванням того, що учасників кожної з таких фінансових установ повинно бути не менше трьох, та інших особливостей, передбачених цим Законом, а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - страховики-резиденти); зареєстровані Уповноваженим органом відповідно до цього Закону та законодавства України постійні представництва у формі філій іноземних страхових компаній, які також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності (далі - філії страховиків-нерезидентів). В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені і діють відповідно до цього Закону.
Отже, положення чинного Закону України «Про страхування» передбачають чітке коло суб'єктів, які можуть бути страховиками та мають право здійснювати страхову діяльність на території України.
За таких обставин, покладення відповідних повноважень страховика на фізичну особу-підприємця прямо суперечить вимогам Закону України «Про страхування», яким здійснення такої діяльності фізичною особою-підприємцем та без отримання в установленому порядку ліцензії на здійснення страхової діяльності не допускається.
У той же час, із умов оспорюваного договору поруки слідує, що фізична особа-підприємець Бей Олег Костянтинович, виступаючи поручителем, усупереч вищенаведеним положенням Закону України «Про страхування» прийняв на себе зобов'язання з виплати страхового відшкодування за укладеним позивачем договором страхування в разі невиконання ним будь-яких зобов'язань за цим договором.
При цьому, згідно пункту 2.2 договору поруки поручитель вправі достроково виконати зобов'язання за боржника.
Натомість, визначення права дострокового виконання поручителем зобов'язання за позивача не відповідає визначеним Законом України «Про страхування» правам та обов'язкам страховика щодо умов та порядку виплати страхового відшкодування.
Більш того, надання відповідних повноважень поручителю має наслідком порушення прав та охоронюваних інтересів позивача, як страховика.
Крім того, суд також вважає за необхідне наголосити на положеннях статті 511 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Тобто, за загальним правилом участі третьої особи у зобов'язанні саме зобов'язання не повинно створювати обов'язків для третьої особи, у зв'язку з чим не можна без згоди особи покласти на неї обов'язок вчинити якусь дію або утриматись від вчинення такої дії.
Наведені обставини в їх сукупності свідчать про те, що спірний договір поруки від 15.03.2018, укладений між фізичною особою-підприємцем Оніщенком Олександром Юрійовичем та фізичною особою-підприємцем Беєм Олегом Костянтиновичем за виконання Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "ПЗУ Україна" зобов'язань за договором добровільного страхування вантажів на разове перевезення від 15.03.2018 № 024.994140315.20233 не відповідає вимогам Закону України «Про страхування».
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним договору поруки від 15.03.2018, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Судові витрати, які складаються зі сплаченої позивачем суми судового збору, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідачів порівну.
Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241 ГПК України, суд
Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" задовольнити повністю.
Визнати недійсним договір поруки від 15.03.2018, укладений між фізичною особою-підприємцем Оніщенком Олександром Юрійовичем ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) та фізичною особою-підприємцем Беєм Олегом Костянтиновичем ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ).
Стягнути з фізичної особи-підприємця Оніщенка Олександра Юрійовича ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; ідентифікаційний код 20782312) 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. витрат зі сплати судового збору.
Стягнути з фізичної особи-підприємця Бея Олега Костянтиновича ( АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "ПЗУ Україна" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 40; ідентифікаційний код 20782312) 1135 (одну тисячу сто тридцять п'ять) грн. витрат зі сплати судового збору.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва (пункт 17.5 частини 1 Перехідних положень ГПК України) протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено: 30.08.2021 року.
Суддя К.В. Полякова