Справа № 640/30773/20 Суддя (судді) першої інстанції: Кармазін О.А.
20 липня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого-судді Парінова А.Б.,
суддів: Беспалова О.О.,
Кобаля М.І.,
при секретарі судового засідання Піскунової О.Ю.,
за участю учасників судового процесу:
від позивача (апелянта): Ленько М.М.,
від відповідача: не з'явились,
від третьої особи: не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фонду державного майна України на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом Фонду державного майна України до Державної служби геології та надр України, третя особа: Державне підприємство "Нігинський кар'єр" про визнання протиправними дій та встановлення відсутності повноважень, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва 02 грудня 2020 року звернувся Фонд державного майна України з позовом до Державної служби геології та надр України, в якому просив суд:
1) визнати протиправними дії відповідача щодо ініціювання процедури припинення дії дозволу від 05.11.1997 № 1130;
2) встановити відсутність компетенції (повноважень) Державної служби геології та надр України на ініціювання процедури припинення дії дозволу від 05.11.1997 № 1130.
14 квітня 2021 року позивачем було подано до суду заяву про забезпечення позову у задоволенні якою ухвалою Окружного адміністративного суду від 15 квітня 2021 року було відмовлено.
07 травня 2021 року до Окружного адміністративного суду м. Києва надійшла повторно заява позивача про забезпечення позову відповідно до змісту якої останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії рішення про проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки "Сахкамінь" Нігинсько-Вербецького родовища;
- заборони відповідачу вчиняти дії та приймати рішення щодо реалізації (продажу) спеціального дозволу на користування надрами ділянки "Сакхамінь" Нігинсько-Вербецького родовища, а також заборони приймати інші рішення та здійснювати інші дії, пов'язані з реалізацією та/або передачею означеного дозволу третім особам.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року відмовлено Фонду державного майна у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою та посилаючись на не повне з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, а також порушення судом норм процесуального права просив суд скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його заяву та вжити заходів забезпечення позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт вказує обставини аналогічні тим, що були викладені у заяві про вжиття заходів забезпечення позову та наголошує на необхідності вжиття вказаних у заяві заходів забезпечення позову.
Відповідачем було подано до суду відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якого останній зазначає, що вимоги апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. Разом з цим, відповідач стверджує, що судом першої інстанції при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову у даній справі було правильно встановлено обставини справи та надано їм належну правову оцінку з дотриманням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому підстави для його скасування відсутні.
З огляду на викладені у відзиві обставини, відповідач просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Третьою особою подано до суду додаткові пояснення по справі відповідно до змісту яких останній зазначає, що підтримує правову позицію апелянта.
У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи та вимоги апеляційної скарги та просив суд апеляційну скаргу задовольнити.
Інші учасники судового процесу явку уповноважених представників до суду не забезпечили та причини їх неявки суду не повідомили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.
За наведених обставин та керуючись приписами ч. 2 ст. 313 КАС України судом ухвалено рішення про здійснення апеляційного розгляду справи за даною явкою.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Як вбачається зі змісту заяви про забезпечення позову позивач обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову посилається на те, Держгеонадра протиправно вчинено дії щодо анулювання спеціального дозволу Державного підприємства «Нігинський кар'єр», чим суттєво зменшено вартість об'єкта приватизації - єдиного майнового комплексу підприємства та заподіяно шкоду інтересам не тільки окремого державного підприємства, а й інтересам держави в цілому. Разом з тим, з інформації, розміщеної за посиланням на веб-сайт порталу Прозорро, позивачу стало відомо, що Держгеонадра вживає заходів для продажу зазначеного дозволу на видобування строком на 20 років третій особі, визначеній за результатами електронного аукціону. На переконання позивача, продаж спеціального дозволу на користування надрами - видобування вапняків з ділянки «Сахкамінь» Нігинсько-Вербецького родовища, призведе до неможливості ефективного захисту та поновлення порушених інтересів позивача, за захистом яких останній звернувся до суду. Фактичні обставини, з якими пов'язується застосування забезпечення, полягають у знеціненні активів об'єкту приватизації - єдиного майнового комплексу ДП «Нігинський кар'єр», яке може позбавити позивача можливості приватизації об'єкта на аукціоні. Крім того, придбання будь-якою третьою особою спеціального дозволу на видобування вапняків з ділянки «Сахкамінь» Нігинсько-Вербецького родовища призведе до втрати можливості використовувати єдиний майновий комплекс ДП «Нігинський кар'єр» за основним призначенням та здійснювати основні види господарської діяльності підприємства.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені вище норми КАС України пов'язують можливість забезпечення позову. Правомірність дій та рішень відповідача має встановлюватись за результатами розгляду справи по суті.
Переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Разом з цим, частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
З наведеного вбачається, що забезпечення адміністративного позову є крайнім заходом з метою охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані заявником для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні.
Отже, згідно з вимогами чинного законодавства, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Основним завданням процесуальних норм, які регламентують вжиття судом заходів забезпечення позову, є досягнення балансу між правом позивача на захист свого порушеного права та правом відповідача.
Тобто, виходячи зі змісту наведених положень законодавства, підстави для забезпечення позову є оціночними, а відтак ухвала про забезпечення позову має містити мотиви, за яких суд дійшов висновку про існування або обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся (має намір звернутися) до суду; або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав, будуть значними.
Самі ж заходи забезпечення мають вживатись лише в межах позовних вимог, бути співмірними з ними, а необхідність їх застосування повинна обґрунтовуватись поважними підставами й підтверджуватись належними доказами.
При цьому співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Разом з тим суд не вправі вживати заходи забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14 лютого 2020 року у справі № 826/4679/18.
У свою чергу, як було встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач просить суд вжити заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії рішення про проведення аукціону з продажу спеціального дозволу на користування надрами ділянки "Сахкамінь" Нігинсько-Вербецького родовища та заборони відповідачу вчиняти дії, а також приймати рішення щодо реалізації (продажу) спеціального дозволу на користування надрами ділянки "Сакхамінь" Нігинсько-Вербецького родовища, та заборони приймати інші рішення/здійснювати інші дії, пов'язані з реалізацією та/або передачею означеного дозволу третім особам.
При цьому, колегія суддів зазначає, що посилання заявника на протиправність вчинення відповідачем дій щодо анулювання спеціального дозволу Державного підприємства «Нігинський кар'єр», в даному конкретному випадку, не може бути прийняте судом як підстава для вжиття заходів забезпечення позову у зв'язку з тим, що висновки стосовно очевидності ознак протиправності зазначених дій контролюючих органів можуть бути зроблені лише на підставі дослідження поданих сторонами доказів у справі в ході розгляду такої справи по суті.
Аналогічна правова позиція міститься в Постанові Верховного Суду від 07.05.2020 у справі № 640/6315/19.
Разом з цим, колегія суддів враховує, що доводи позивача відносно можливого порушення його законних прав та інтересів внаслідок невжиття відповідних заходів забезпечення позову є виключно припущеннями останнього, оскільки не підтвердені жодними доказами. Натомість, з огляду на наявні в матеріалах справи докази та доводи позивача, викладені в обгрунтування вказаної заяви, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність обставин крайньої необхідності та підстав, з якими наведені вище норми КАС України пов'язують можливість забезпечення позову.
Отже, з огляду на встановлені обставини справи та норми чинного законодавства у їх сукупності та взаємозв'язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачем не доведено існування обставин, які б зумовлювали неможливість захисту його прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивача.
За наведених обставин та враховуючи, що позивач не довів необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням приписів частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, заявлений позивачем.
Таким чином, колегією суддів встановлено, що ухвала Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року про відмову у вжитті заходів забезпечення позову є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржувану ухвалу суду першої інстанції необхідно залишити без змін.
Керуючись статтями ст.ст. 150-154, 310, 312, 315-316, 321-322, 325, 328 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу Фонду державного майна України залишити без задоволення.
Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 травня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя А.Б. Парінов
Судді: О.О. Беспалов
М.І. Кобаль
Повний текст постанови виготовлено 30 липня 2021 року