Справа №757/33792/21 Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/4648/2021 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
Категорія: ст. ст. 170-173 КПК України
12 серпня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року, -
за участю:
власника майна ОСОБА_6 ,
представників власника майна ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року задоволено клопотання сторони кримінального провадження №12020000000001091 від 05.11.2020 - прокурора відділу організації процесуального керівництва та підтримання обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо кіберзлочинності Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на нерухоме майно за адресою: житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ОСОБА_6 та фактично перебуває у володінні та користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою збереження речових доказів, забезпечення конфіскації майна, як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, з забороною користування, розпорядження та відчуження.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 , подав апеляційну скаргу в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та задовольнити апеляційну скаргу про скасування арешту майна, яке накладено на підставі ухвали слідчого судді по справа № 757/33792/21-к в рамках кримінального провадження № 12020000000001091 від 05.11. 2020.
На обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що дане нерухоме майно на законних підставах належить матері ОСОБА_10 - ОСОБА_6 та жодним чином не може підпадати під поняття речовий доказ у розумінні Кримінального процесуального закону та в даному кримінальному провадженні.
Враховуючи той факт, що дане майно було придбано ОСОБА_6 за власні сімейні кошти, які були накопичені за час подружнього життя з ОСОБА_11 (задовго до подій відповідних обставин злочинних діянь - кібер атак), жодного потенційного відношення дане майно до кримінального провадження не має.
Даний факт підтверджується наступними документами, державним актом на право власності на земельну ділянку Серія ЯЖ 018482, на підставі рішення, на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки від 22 жовтня 2005 року № 5943 (ВСЕ № 304409), витягом про державну реєстрацію № 34516228 від 15.06.2012.
Також апелянт зазначає, що ознайомившись з матеріалами, які були додані до клопотання прокурора та з постановленими ухвалами Печерського районного суду м. Києва від 25.06.2021 року встановлено, що в даних ухвалах взагалі відсутні будь які докази, які би вказували на причетність ОСОБА_10 , до даного кримінального провадження, в своїй ухвалі слідчий суддя вказує лише про те, що 15.06.2021 року вилучене під час обшуку майно постановою слідчого у даному кримінальному провадженні визнано як речові докази за ст.98 КПК України.
Крім того апелянт вказує на те, що при постановленні зазначеної ухвали слідчий суддя взагалі не перевірив дані, які зазначив орган досудового розслідування в своїх клопотаннях, так слідчий суддя при постановленні даної ухвали не пересвідчився у тому чи власне дане майно може бути визнано речовим доказом, у даному кримінальному провадженні, адже як вже було зазначено дане майно було придбано тоді коли, ще взагалі не існувало такого поняття як криптовалюта та придбувалось батьками ОСОБА_10 зокрема садова ділянка, яка була придбана ще у 2005 році, а будинок був зданий в експлуатацію та почав повноцінно функціонувати о 2012 році тобто за майже дев'ять років до скоєння даного кримінального правопорушення.
На обґрунтування вимог клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження апелянт зазначає, що ні власник вилученого майна, ні його представник не приймали участь у розгляді клопотання прокурора про арешт вилученого майна, а повний текст ухвали був отриманий лише 16.07.2021 року.
В судове засідання прокурор не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Тому колегія суддів вирішила за можливе розглянути дану справу у його відсутності, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши доповідь судді, доводи власника майна та її представників, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити в повному обсязі, перевіривши та обговоривши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали судового провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
У відповідності до абз. 2 ч. 3 ст. 395 КПК України, якщо ухвалу слідчого судді постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, що в даному випадку мало місце, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.
Враховуючи, що оскаржувана ухвала була постановлена судом без залучення власника майна ОСОБА_6 та її представника, а відповідно без виклику їх в судове засідання, а апеляційна скарга подана в межах строку визначеного ч. 3 ст. 395 КПК України, тому строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Як вбачається з наданих до суду апеляційної інстанції матеріалів справи, що у Головному слідчому управлінні Національної поліції України здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадження №12020000000001091 від 05.11.2020 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361, ч.2 ст. 209 КК України.
Підставою для внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань становить інформація від компетентних органів Республіки Корея, відносно злочинної діяльності групи осіб, які використовуючи віддалене кероване шкідливе програмне забезпечення «FlawedAmmyy RAT», отримали доступ до «AD» (ActiveDirectory - віддалене керування комп'ютером у операційній системі «Microsoft») серверів корейських компаній, та як наслідок подальшого розповсюдження шкідливої програми-вимагача «Clop» для блокування інформації та подальшого витребування викупу за розблокування інформації.
Кібератаки на чотирьох корейських компаніях відбувались з 13 лютого 2019 року по 22 лютого 2019 року, внаслідок чого було заблоковано 810 внутрішніх серверів та персональних комп'ютерів.
В ході досудового розслідування встановлено, що вказана кібератака здійснювалась із серверу, який закріплений за ІР-адресою: НОМЕР_1 та належить хостінг - провайдеру ТОВ «ІТЛ», який фактично знаходиться за адресою: м. Харків, проспект Московський, буд.124/ 5.
За відомостями отриманими від компетентних органів Республіки Корея та Департаменту кіберполіції Національної поліції України установлено, що до вчинення кримінального правопорушення також причетний: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за наступними адресами: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 (Будинки зареєстровані на матір ОСОБА_6 , та батька ОСОБА_11 ), користується автомобілем марки: AUDI A8, білого кольору, 2014 року, VIN: НОМЕР_2 , д.н.з. НОМЕР_3 , має у користуванні криптогаманці в біржі Binance, на які надходили кошти за розблокування інформації.
В ході досудового розслідування встановлено, що ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має відношення до вчинення фінансових операцій та інших угод з грошовими коштами та іншим майном, здобутих завідомо злочинним шляхом, а саме ОСОБА_10 , не маючи офіційних доходів, які співрозмірні з його видатками, купує у свою приватну власність та на підставних осіб, зокрема на свого батька ОСОБА_11 , транспортні засоби, цінне нерухоме майно, земельні ділянки та інше, таким чином ОСОБА_10 своїми діями, спрямовує на приховання чи маскування незаконного походження коштів або іншого майна, одержаних унаслідок вчинення предикатного діяння.
Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві власності ОСОБА_6
15.06.2021 року постановою слідчого житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні.
25.06.2021 прокурор відділу організації процесуального керівництва та підтримання обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо кіберзлочинності Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 , звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва з клопотанням про арешт нерухоме майно за адресою: житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ОСОБА_6 та фактично перебуває у володінні та користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою збереження речових доказів, забезпечення конфіскації майна, як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, з забороною користування, розпорядження та відчуження.
На обґрунтування вимог даного клопотання прокурор зазначив, що дане майно, є предметом кримінального правопорушення в розумінні ст. 98 КПК України, а відтак з метою збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, з забороною користування, розпорядження та відчуження вищевказаного майна, виникла необхідність у накладенні арешту на нерухоме майно за адресою: житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ОСОБА_6 та фактично перебуває у володінні та користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Також прокурор вказав на те, що ОСОБА_10 причетний до вчинення тяжких кримінальних правопорушень, що мають високий ступінь суспільної небезпеки, зумовлений тяжкими наслідками, спричиненою шкодою у великих розмірах, санкції яких передбачають: покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п'яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 209 КК України та на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 361 КК України.
25.06.2021 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва вказане клопотання прокурора задоволено.
Приймаючи таке рішення слідчий суддя встановив, що клопотання слідчого про накладення арешту на майно підлягає задоволенню з метою забезпечення цілей кримінального провадження, а саме: збереження речових доказів та забезпечення конфіскації майна, як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень.
Разом з тим, на думку колегії суддів, таке рішення слідчого судді не в повній мірі відповідає вимогам закону, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Рішення слідчого судді має чітко відповідати вимогам КПК України, у відповідності до яких воно постановляється.
В протилежному випадку рішення слідчого судді є незаконним.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод і законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Так, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення слідчий суддя, згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину і достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність та співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки, згідно зі ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість у тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Однак, зазначених вимог закону слідчий суддя та прокурор, який вніс клопотання про арешт майна, не дотрималися.
Зокрема, посилаючись у клопотанні, що нерухоме майно є речовим доказом у кримінальному провадженні №12020000000001091 від 05.11.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 361, ч.2 ст. 209 КК України та наявні підстави, передбачені ст. 170 КПК України, для його арешту, прокурор повинен був зібрати і надати слідчому судді достатні на цьому етапі досудового розслідування докази на підтвердження такого висновку.
Між тим, жодних доказів того, що нерухоме майно, яке належить ОСОБА_6 відповідає критеріям ст. 98 КПК України, а саме є матеріальним об'єктом, який був знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 361, ч. 2 ст. 209 КК України, в матеріалах провадження не міститься. Не приведені такі докази і в клопотанні прокурора, що свідчить про безпідставність вказаних тверджень органу досудового розслідування.
Більш того, колегією суддів під час апеляційного розгляду встановлено, що житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований на ОСОБА_6 , перебуває у її власності з 15.06.2012 року відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна /а.с. 95-96/ на підставі свідоцтва про право власності, САЕ № НОМЕР_4 , 16.03.2012, Головне управління житлового забезпечення /Наказ № 359-С/СТ. від 07.03.2012/. Тобто право власності на вказаний об'єкт нерухомості остання набула за багато років раніше ніж виникли обставини кримінального провадження, що розслідуються.
Розглядаючи клопотання про арешт майна слідчий суддя мав ретельно перевірити чи прокурор, зібрав вагомі докази, які дають право на втручання у права ОСОБА_6 ,мирно володіти майном, а саме арештовувати майно останньої з метою забезпечення кримінального провадження. Однак, як встановила колегія суддів, клопотання прокурора в контексті мотивації необхідності накладення арешту на нерухоме майно ОСОБА_6 , є безпідставним, оскільки за своїм змістом містить лише формальне посилання на норми закону без підтвердження такої необхідності відповідними доказами і документами.
В свою чергу, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що ці докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Згідно з п. 7 ч. 2 ст. 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п. 1 ч. 3 ст. 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, який може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Однак слідчий, обґрунтовуючи своє клопотання в розумінні вимог ст. 132 КПК України, не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні, а слідчий суддя, в свою чергу, у відповідності до ст. 94 КПК України, належним чином не оцінив ці докази з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для прийняття рішення.
Так, в матеріалах, які додані до клопотання, не міститься жодного доказу того, що об'єкт нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 , власником якого є ОСОБА_6 , відповідає, критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а відповідна постанова органу досудового розслідування про визнання цих об'єктів нерухомості речовими доказами у провадженні є нічим іншим, як звичайною формальністю.
Крім того, в постанові від 15.06.2021 про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні не міститься будь-якого обґрунтування, якому чи яким із критеріїв ч. 1 ст. 98 КПК України відповідає зазначене нерухоме майно.
Посилання прокурора та слідчого судді, як на підставу накладення арешту на вказаний об'єкт нерухомості з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень також є передчасними виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Вказана норма також узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідної до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Однак як убачається з матеріалів судового провадження, підозру у кримінальному провадженні №12020000000001091 від 05.11.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 361, ч.2 ст. 209 КК України, не оголошено нікому. Такі відомості відсутні у клопотанні та додатках до нього. В тому числі відсутні відомості у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань /а.с. 6-7/ який долучений до клопотання про арешт майна, про причетність ОСОБА_6 як власника майна на яке накладено арешт так і ОСОБА_10 , який фактично володіє та користується вище зазначеним майном, до злочинів, які розслідуються. Тобто фактично слідчий суддя була позбавлена можливості накласти арешт на майно в кримінальному провадженні № 12020000000001091, з метою забезпечення конфіскації майна, як виду покарання, оскільки відповідно до вимог ч. 5 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.
Отже, слідчий суддя не перевірила дані обставини та прийшла до передчасно висновку, що вказане клопотання підлягає задоволенню.
Таким чином, як вважає колегія суддів, правових підстав, передбачених ч. 2 ст. 170 КПК України, для арешту нерухомого майна, яке належить ОСОБА_6 , органами досудового розслідування не доведено, а тому слідчий суддя мав відмовити в задоволенні клопотання прокурора в накладенні арешту на нерухоме майно.
Звертає на себе увагу і той факт, що слідчий суддя в оскаржуваній ухвалі, в порушення вимог п. п. 5, 6 ч. 2 ст. 173 КПК України, не оцінив розумність і співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту майна для його власника.
Крім того слід звернуту увагу на те, що у відповідності ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Необхідність розгляду клопотання про арешт майна у відсутності власника майна завжди має бути об'єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.
Відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна, в разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно, може сховати, знищити, пошкодити, відчужити майно.
У будь-якому випадку прокурор повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власників майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.
Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання про арешт майна ОСОБА_6 , без повідомлення останньої, жодним чином не мотивувавши своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав, тобто не здійснив судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження під час досудового розслідування.
В силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
З огляду на викладене колегія суддів, перевіривши матеріали провадження, приходить до висновку, що вони не містять достатніх та необхідних даних, які б свідчили про можливість накладення арешту на майно зазначене у клопотанні, у зв'язку з чим доводи апелянта про незаконність ухвали слідчого судді слід визнати переконливими.
За таких обставин, у даному випадку, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала слідчого судді підлягає скасуванню, як незаконна та необґрунтована, а апеляційна скарга - задоволенню з постановленням апеляційним судом нової ухвали про відмову у задоволенні клопотання про арешт майна, у зв'язку з недоведеністі необхідності арешту зазначеного нерухомого майна, який при викладених у клопотанні обставинах явно порушуватиме справедливий баланс між інтересами вказаного власника майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 393, 399, 405, 407 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду, -
Поновити представнику власника майна ОСОБА_6 - адвокату ОСОБА_7 , строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року.
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , - задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 25 червня 2021 року, якою задоволено клопотання сторони кримінального провадження №12020000000001091 від 05.11.2020 - прокурора відділу організації процесуального керівництва та підтримання обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо кіберзлочинності Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт майна та накладено арешт на нерухоме майно за адресою: житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 , які зареєстровані на ОСОБА_6 та фактично перебувають у володінні та користуванні ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою збереження речових доказів, забезпечення конфіскації майна, як виду покарання та відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінальних правопорушень, з забороною користування, розпорядження та відчуження, - скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання сторони кримінального провадження №12020000000001091 від 05.11.2020 - прокурора відділу організації процесуального керівництва та підтримання обвинувачення у кримінальних провадженнях щодо кіберзлочинності Офісу Генерального прокурора ОСОБА_9 про арешт нерухомого майна за адресою: житловий будинок з надвірними побудованими за адресою: АДРЕСА_1 , які зареєстровані на ОСОБА_6 , з забороною користування, розпорядження та відчуження, - відмовити.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_4 ОСОБА_3